Рельєфи і розписи: поява нових сюжетів в період Середнього царства

Які погляди стародавніх єгиптян призвели до появи портретного мистецтва.

Єгиптяни вірили, що кожна людина володіла двома видами душ Ба і Ка. Ка — примарний двійник людини, що мешкав в гробниці. Ка також повинна була мати можливість відшукати свою земну оболонку, для цього в гробницю вміщували скульптурні зображення померлого. Вічне життя передбачало не тільки дотримання обряду поховання. Жертвоприношення, богослужіння повинні були продовжуватися і згодом. Тому кожному фараону окрім гробниці зводили спеціальний заупокійний храм. Спадкоємці піклувалися про нього, оскільки благополуччя країни зв'язували із збереженням вічного життя фараонів. Існували спеціальні землі, прибуток з яких йшов на утриманняґ гробниць, храмів, жреців.

Згідно з віруванням одна з душ померлого — Ка, повинна була «поселитися» в його зображенні. Щоб досягнути схожості (інакше Ка не впізнає свою матеріальну оболонку) стали виготовляти посмертні гіпсові маски. Так зародилося разюче портретне мистецтво Древнього Єгипту. Один з найвідоміших жіночих скульптурних образів у всьому світовому мистецтві — портрет Нефертіті, дружини фараона-реформатора Ехнатона. При розкопках Ахет-Атона була знайдена майстерня скульптора Тутмеса, а в ній — портрети членів царської сім'ї. Зображення цариці Нефертіті у високому головному уборі відтворюють звичайно в профіль, при цьому не видно, що робота над зображенням другого ока не закінчена. Пояснюють цю незавершеність по-різному: одні — просто раптово перерваною роботою (в майстерні всюди — сліди погрому), інші — наміром художника, що не захотів, щоб його вироблення замурували в гробницю (в іншому місці вмістище Ка не могло знаходитися).

Рельєфи і розписи: поява нових сюжетів в період Середнього царства.

Раніше і найяскравіше ці тенденції проявилися в мистецтві местнх центрів середнього Єгипту. Найкраще збереглися тут рельєфи і розписи на стінах скельних гробниць номархов, де особливо ясно видно нові пошуки. При порівнянні однакових за тематикою сцен з цих гробниць і з гробниць придворної знаті наочно розкривається їх принципова відмінність.

Дуже показова в цьому відношенні сцена полювання в пустелі на рельєфі в гробниці номарха 14 нома Сенбі. Хоча побудова сцени в цілому залишається тим самим (зліва мисливець, праворуч - загін) і ряд фігур звірів має свої прототипи в Стародавньому царстві, тим не менше все зображення явно відрізняється великим реалізмом. Замість умовного розташування звірів по рядах вони дані на різних рівнях на тлі піщаних пагорбів пустелі. Сенбі зображений у природному живої позі: він зупинився на бігу і, спираючись на ліву ногу, уважно цілиться в наміченого звіра. Супутник Сенбі - одного з ним зростання, причому обидва вони одягнені так, як фактично і одягалися воїни-мисливці. Не менш своєрідний і сцена полювання в гробниці номарха 15-го нома Тхутихотепа, де старий номарх коштує близько загону, спираючись на палицю і кутаючись у плащ, і спостерігає, як полюють його сини. Нову, більш реалістичну трактування старих сюжетів ми знаходимо і в інших випадках, особливо у сценах різних робіт, де художник, зображуючи людей з народу, був менш пов'язаний каноном, наприклад на рельєфах з Меїра Зустрічаються й нові сюжети, які не мали аналогій у минулому: таке зображення приходу кочівників-семітів.

Особливо великих успіхів досягли художники номів середнього Єгипту в зображенні тварин, де вони також були менше обмежені каноном. У знаменитих розписах зі сценою полювання серед нільських заростей з гробниці номарха 1б-го нома Хнумхотепа II дана абсолютно нове трактування природи - папірусів з летять і сидячих птахами і полюють дикими кішками. Тварини дано у різноманітних живих позах; нововведенням є і багатство їх забарвлення: не тільки нові відтінки (густооранжевий, жовтувато-сірий та ін), але і переходи від одного кольору до іншого - срібляста блакить луски на спині риби непомітно переходить у рожево-біле забарвлення черевця, блакитний потилицю чаплі у жовтувато-білу шию. Розписи відрізняються сміливим зіставленням колірних плям: на тлі ніжної зеленого листя акацій виділяється яскраве оперення сидять на її гілках птахів - оранжевого з чорно-білими крилами одуда, білогрудої сорокопуд-жулан з попелясто-блакитний головкою і коричневими крилами та ін. Особливо цікаво дана забарвлення кішки, де художник за допомогою сірувато - коричневих мазків по жовтому тлу спробував передати пухнасту шерсть тварини.

Досягнуті майстрами среднеегіпетскіх номів успіхи мали велике значення для подальшого розвитку всього мистецтва Середнього царства. Новий стиль настільки відповідав зміненим вимогам життя, що поступово був сприйнятий офіційним мистецтвом і знайшов своє відображення навіть у царському портреті. Це було полегшено тим, що в міру зміцнення влади фараонів-фіванців відпадало прагнення повністю наслідувати зразкам Стародавнього царства. Перед придворними майстрами вже з середини 20 ст. до н.е. постали нові завдання.

З метою свого прославлення фараони-фіванці почали широке храмове будівництво; тепер вони прагнули поставити в храмах можливо більшу кількість своїх зображень, причому царські статуї містилися не тільки всередині храму, а й поза ним. Такі статуї ставали пам'ятками живому правителю країни; прославляючи його міць, вони повинні були закріпити у свідомості народу конкретні риси даного фараона. Ці статуї-пам'ятники, що брали іноді величезні розміри, повинні були мати вже інший вигляд, і їх розвиток пішов шляхом створення можливо близького до оригіналу портрета. Своє завершення цей новий напрямок офіційного мистецтва знайшло в статуях Сенусерта III і Аменемхета Ш (19 ст. До н.е., илл. 56, 59, 60, 61), є чудовим зразком єгипетського скульптурного портрета. Різкий, підкреслений реалізм відрізняє ці суворі, владні особи, що говорять про непохитну і цілеспрямованої волі, а нерідко і про жорстокості і зверхності. Традиційні нерухомі пози цих статуй тільки ще більше відтіняють живу виразність осіб. Вся структура особи дана тут зовсім інакше, ніж це було в царських статуях початку Середнього царства. Очі вже не лежать прямо і плоско, майже на рівні всього обличчя, вони глибоко сидять в орбіті. Все обличчя опрацьовано, відчувається його кістяк, м'язи, складки шкіри. Різка гра світлотіні набуває все більшого значення і по суті робиться визначальною рисою нового портретного стилю.

На час правління Сенусерта III обстановка в країні вже була не тією, яку застали перші фараони-фіванці. Розпочата ними боротьба проти номархов призвела до рішучого зміцнення царської влади, чому значною мірою сприяли переможні Війни і успішна господарська політика всередині країни. У результаті цього знати поступово почала прагнути до зближення з двором, вона виявилася зацікавленою у володінні вищими придворними і державними посадами.

Змінилася обстановка відбилася і на становищі художніх шкіл. Провідне значення набули придворні майстерні, де працювали тепер кращі майстри. Місцевий мистецтво почало наслідувати їх творчості, втративши свою передову роль і повернувшись до традиційних схем.

Не менш значні зміни відбулися і в галузі архітектури. Зміцнення економіки дозволило посилити будівництво, чільне місце в якому продовжували займати піраміди. Започаткували знову збільшення царських усипальниць завершилося грандіозним будівництвом Аменемхета Ш в Хавара. Хоча і тут піраміда була складена з цегли і тільки облицьована вапняком, однак у ній було багато особливостей; так, наприклад, похоронна камера була висічена з брили відполірованого жовтого кварциту. Особливу ж популярність отримав заупокійний храм при піраміді. Прославився в античному світі, цей храм, на думку Геродота, був навіть замечательнее пірамід Стародавнього царства. Він описаний багатьма античними авторами, які вважали його однією з найважливіших пам'яток Єгипту. Розкопки підтвердили ці описи. Храм займав площу в 72000 кв. м і складався з численних залів і молінь, прикрашених скульптурами і рельєфами. Настільки різке збільшення масштабів пірамідного храму Аменемхете Ш, в корені змінило взаємовідношення окремих частин всього комплексу будівель царської гробниці, підкреслювало роль цього храму як центру загальнодержавного культу фараона. Це підтверджується і характером скульптур усередині храму і спорудженням неподалік від нього двох колосів Аменемхета III з жовтого блискучого кварциту, що досягали разом з п'єдесталами 18 м у висоту. Таке оформлення храму повністю відповідало змінювався Значенню царської влади. Стиль храму відрізнявся суворої монументальністю, чому відповідали великі площини кам'яних монолітів його перекриттів і ряди монолітних ж колон. Колонади відігравали велику роль в оформленні всього-споруди і стали однією з його особливостей. Зодчі Середнього царства взагалі значно ширше застосовували колону, ніж їх попередники. Початок цьому було покладено також майстрами среднеегіпетскіх номів. Збільшення розмірів скельних гробниць номархов змушувало зодчих застосовувати і більшу кількість колон. Це Дало поштовх розвитку портиків і появі залів, розділених двома рядами колон на три нави, з більш високим середнім нефом. Поряд з раніше виникли формами колон - з каннеліровані стовбурами, увінчаними прямокутними абаки (так звані протодорические колони), з'явилися колони з капітелями, прикрашеними рельєфними головами богині Хатор. Поступово численні і різноманітні колонади стали характерною рисою храмів, побудованих фараонами Середнього царства. Новим у храмовому будівництві була поява і пілона, тобто оформлення воріт у вигляді двох веж з вузьким проходом між ними. Перед храмом ставилися два обеліски, верхівки яких покривалися яскраво горіла на сонці міддю.

Про цивільну архітектурі Середнього царства стало можливим судити після розкопок міста біля піраміди Сенусерта II в Кахуна. Масивна стіна ділила місто на дві частини. У східній частині знаходився палац, будинки знати, склади, в західній тулилися маленькі будиночки ремісників. Всі будівлі були цегляні, Палац і будинки знаті мали кам'яні косяки, дерев'яні або кам'яні колони, розписні стіни, зроблені з колод або цегляні стелі. Будинок знатного людини займав площу розміром близько 41,4 X 59,4 м і мав близько сімдесяти приміщень. У центрі будинку знаходився зал з чотирма колонами, навколо якого були розташовані внутрішні кімнати. Удома ж у західній частині міста являли собою жалюгідні халупи, що складалися разом з дворами з чотирьох приміщень. Вулиці міста були злегка прихилялися до середини, де знаходилися викладені каменем стоки.

Художнє ремесло отримала Середньому царстві значно більш широкий розвиток, ніж раніше, що було зумовлено насамперед загальним зростанням міського життя. Цьому сприяло й зросла в результаті загарбницьких походів багатство знаті і збільшення приплив золота, слонової кістки та цінних порід дерева.

Поряд з тими досягненнями в галузі художнього ремесла, якими була відзначена діяльність майстрів епохи Стародавнього царства, ремісники створили в цей час багато нового. Як і раніше, рясніють вироби з каменю: судини, в тому числі вази у вигляді качок, жертовники та ін Добре розроблена техніка фаянсу дозволила виготовляти судини гарних малюнків, головним чином у різноманітній гамі яскравих синіх і бірюзових тонів, а також застосовувати подглазурную розпис. Сповнені несподівано гострою реалістичною виразності прекрасні фаянсові статуетки гіпопотамів. Дуже цікавий посох Аменемхета III, спаяний з окремих кольорових скляних паличок так, що в розрізі виходить ім'я царя. Подальший розвиток отримала обробка металу, з'явилися бронзові судини нової форми і кращої вичинки. Особливих успіхів досягли ювеліри, які розробили нову техніку - зернь. Збережені діадеми у вигляді вінків, намиста, підвіски, персні та інші предмети (знайдені в Так-Шурі та інших місцях) відрізняються тонкістю виконання, різноманітністю форм, вмілим вибором і розташуванням орнаменту для кожної речі. Навіть колишні композиції (особливо повторюються на офіційних царських уборах) отримують дуже різноманітне оформлення і пожвавлюються широким застосуванням вставок з кольорових каменів і паст. Особливо розвиваються в. цей час орнаменти з лотосів і папірусів, а також розетки.

Безпосередньо з народним мистецтвом пов'язані характерні для періоду Середнього царства і в великій кількості знайдені в гробницях дерев'яні статуетки, нерідко зображують цілі сцени повсякденного життя Єгипту: орача з биками, човни з веслярами або рибалками, загони озброєних воїнів або прогін стада перед вважають його чиновниками. Ці примітивні статуетки здебільшого дуже далекі від карбованої, витонченої завершеності професійного мистецтва, хоча і повторюють зазвичай всі звичні традиційні схеми і прийоми зображення. Зате в них багато простий і безпосередньої життєвої правдивості, а іноді і подліннного витонченості.

Таким чином, час Середнього царства було важливим і плідним періодом в історії єгипетського мистецтва. Поряд з повторенням або творчою переробкою спадщини Стародавнього царства воно створило багато нового. Трехнефное побудова залу з піднесеним середнім нефом, пілони, колосальні статуї, поставлені поза будинком, збільшення заупокійного храму в порівнянні з пірамідою, зростання реалістичних тенденцій в скульптурі і живопису і блискуче їх прояв у низці пам'яток, особливо в портретних статуях, - такий внесок майстрів Середнього царства в скарбниці єгипетського мистецтва.