Інституційна структура національної економіки

Галузева структура

Структура національної економіки за видами економічної діяльності пов’язана з суспільним поділом праці. Основу галузевої структури сьогодні становлять макропропорції між видами економічної діяльності та їх групами, що мають однакові економічні характеристики.

Для аналізу прогресивності структурних змін у національній економіці види економічної діяльності об’єднують у три групи:

1. діяльність, пов’язана з видобуванням ресурсів;

2. діяльність з перероблення цих ресурсів та виготовлення готової продукції;

3. сфера послуг у широкому розумінні, включаючи інформаційне обслуговування виробництва.

Науково-технічна революція породжує зміну співвідношень між названими групами.

Вона зумовлює скорочення питомої ваги першої групи та хоч і повільне, але також зменшення частки другої групи. Водночас швидко зростає питома вага третьої групи, виникають різноманітні нові види послуг (інформаційних, науково-технічних, комунікаційних, фінансових тощо). Важливі зміни відбуваються на рівні виробництв, які витрачають багато коштів на наукові дослідження (так звані наукомісткі виробництва).

Технологічна структура економіки.

За своїм змістом технологічна структура економіки характеризує співвідношення між сукупностями технологічно пов’язаних процесів (від видобування природних ресурсів і професійної підготовки кадрів до невиробничого споживання).

На практиці для визначення технологічної структури економіки користуються принципом розподілу видів економічної діяльності за прогресивністю технологічних процесів, котрі в них використовуються, на підставі обчислення показника наукомісткості.[2] За показником наукомісткості визначають високо-, середньо- та низькотехнологічні види економічної діяльності.

Дослідження змін у структурі технологічних рівнів проводяться окремо у кожній групі видів економічної діяльності (сільському господарстві, промисловості, транспорті та зв’язку тощо).

Соціально-економічна структура

Соціально-економічна структура відображає розподіл національної економіки за формами власності та за рівнем доходів населення.

Від форм власності, що утвердились у суспільстві, залежать форми розподілу, обміну та споживання. Право на власність визначає можливість доступу певних класів, верств і груп у суспільстві до використання усіх факторів виробництва, їхній соціальний статус та рівень доходів. В економіці України існують три форми власності: приватна, державна й комунальна.

У національній економіці переважає приватна власність, що є однією з головних ознак її ринкового характеру. Так, починаючи з 1997 р. (закінчення масової приватизації), питома вага підприємств та організацій у приватній власності становила понад 84 % та мала сталу тенденцію до збільшення.

Іншою характеристикою соціальної структури економіки є співвідношення, які визначають розподіл доходів серед населення.

По-перше, людина і її розвиток є найважливішою сферою суспільного прогресу, а підвищення рівня її добробуту має бути головною метою економічного розвитку будь-якої країни.

По-друге, питання розподілу доходів є зворотною стороною проблеми створення ефективного попиту. Занадто велика диференціація доходів породжує неефективний попит, тим самим гальмуючи темпи економічного зростання. В Україні процеси диференціації доходів відбувалися на тлі значного зниження реальних доходів населення. Частка населення із середньодушовими грошовими витратами, нижчими рівня забезпечення прожиткового мінімуму, хоча й має тенденцію до зниження та й досі ще залишається на рівні слаборозвинутих країн.

Інституційна структура національної економіки

Ринкова організація національної економіки відображається у пропорціях між:

- інституційними секторами (секторна структура);

- показниками концентрації виробництва (структура бізнесу);

- співвідношенням організаційно-правових форм господарювання у підприємницькому секторі.

Секторна структура. Узагальнено ринкова економіка може бути зображена у вигляді інституційних секторів, взаємодія між якими характеризує найважливіші економічні пропорції, пов’язані з виробництвом, розподілом і перерозподілом доходів, між виробництвом товарів та послуг, між реальним і фінансовим секторами, між виробництвом та споживанням тощо.

Структура бізнесу. Відповідно до чисельності працівників і обсягів господарського обороту підприємства (незалежно від форм власності), воно може бути віднесеним до категорії малих, середніх або великих підприємств.

Структурування економіки за ознаками величини її інституційних одиниць дає можливість зробити висновок про ступінь концентрації виробництва. В одних сферах чи видах діяльності переважають процеси укрупнення підприємств, в інших, навпаки, — диференціації. Те саме стосується і процесів концентрації капіталу та робочої сили. Тому при оцінці структури бізнесу національної економіки можна говорити лише про ступінь переважання одного з них.

Зрушення в структурі бізнесу в Україні характеризуються ознаками деконцентрації виробництва та децентралізації капіталу. Більшу частину обсягу ВВП, як за показниками випуску, так і валової доданої вартості, виробляють великі підприємства. На великих підприємствах працює більше половини працівників. На них припадає й переважна частина вартості основних засобів. Проте їх питома вага у структурі бізнесу неухильно скорочується за всіма показниками.

Таблиця 16.12