Структура зовнішньої торгівлі

Технологічний рівень національної економіки відображається у структурі зовнішньої торгівлі. Структура зовнішньої торгівлі ¾ це співвідношення обсягів і товарна структура експорту та імпорту.

Ніколи в чистому вигляді ізольовано від структурних показників частка експорту — імпорту у ВВП не характеризує місце і статус країни в міжнародному поділі праці. Тому майбутня модель української економіки повинна запобігати не зменшенню показника частки експорту або імпорту у ВВП, а наповненню обсягів експортно-імпортних операцій продукцією інформаційних технологій та інтелектуальної праці. Тоді зростання цього показника буде пов’язуватися не з ущербністю, а навпаки, з прогресивністю економіки.

Для індустріально розвинутих країн характерна висока питома вага експорту наукомісткої промислової продукції, особливо кінцевої, із високим технологічним рівнем. Країни, що перебувають у стадії переходу до постіндустріального суспільства — США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція — мають у структурі експорту значну питому вагу інтелектуального продукту у вигляді ліцензії на використання у виробництві інноваційних науково-технічних розробок. Як правило, приватні корпорації й банки цих країн інвестують засвоєння таких розробок у країнах, де менша вартість робочої сили. Індустріально розвинуті країни імпортують переважно сировину, енергоносії, продукти екологічно шкідливих виробництв.

В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина та матеріали, у ціні яких частка доданої вартості в розрахунку на одиницю витрат праці набагато менша, ніж у продукції високого технологічного рівня, яку вони імпортують. У результаті поглиблюється економічна нерівність між індустріально розвинутими країнами й тими, що розвиваються.

Питома вага зовнішній торгівлі послугами, незважаючи на статус України як транзитної держави між азійським регіоном та Європою, поки що не є визначальним у зовнішньої торгівлі.

Найбільша частка в експорті України припадає на чорні метали та вироби з них. Проте попит на цю продукцію у світі, як і ціни, є дуже мінливими. Протягом 1998—1999 рр. та 2008-2010рр. попит на продукцію з чорних металів значно скоротився, унаслідок чого обсяги українського експорту знизилися.

Важливою складовою українського експорту є продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості. Питома вага експорту хімічної продукції стабільна на рівні 9-10 %, що все ж таки значно менше експортних можливостей України.

На початку 90-х років минулого століття суттєво скоротилися обсяги експорту машин та обладнання внаслідок втрати Україною традиційних для неї ринків країн СНД та Східної Європи, сприятливо для неї розташованих і відповідних їй за рівнем технічного розвитку. У той же час світові ринки машин і обладнання у тих галузях, де Україна має технічні досягнення, залишаються для неї зачиненими і вельми ефективно охороняються складною системою протекціоністських обмежень. Лише з 2001 рр. вдалося збільшити експорт з України машин та обладнання з 14,4 до 17,9 %. Тоді як в індустріально розвинутих країнах ця товарна група становить 45—60 % експорту.

В імпорті товарів в Україну основними статтями є паливно-енергетичні ресурси, машини, обладнання, прилади та транспортні засоби, кольорові метали, каучук, окремі види мінеральної сировини, яких бракує національній економіці, промислові та споживчі товари тощо.

В експорті послуг головне місце займають транспортні послуги, зокрема, транзит нафти і газу через територію України до країн Європи.

У структурі імпорту послуг основними видами є: транспортні (залізничного та авіатранспорту) та технічні (консультації та технічна допомога).

Окремою статтею імпорту послуг є послуги у сфері державного управління, які надають інші країни та міжнародні організації українським органам державної влади. Ці витрати становлять для України 420—500 млн. доларів США щорічно, що, безумовно, є характерним для країн із недостатньо розвинутими ринковими відносинами.

Характеризуючи структуру зовнішньої торгівлі України в цілому, слід зазначити:

- украй вразлива структура експорту з його концентрацією на тих товарних групах, які мають цінову конкурентоспроможність. Тобто, саме ціна, а не технологічний рівень виробництва чи якісні характеристики товару виступають головним чинником конкурентних переваг українських товарів на світовому ринку;

- відносно невелика частка інвестиційних товарів в імпорті, що є свідченням його неоптимальної структури, а отже, й невикористаних можливостей економічного зростання.

^[1] Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та дер­жави: нац. доповідь / за заг. ред. В.М. Гейця [та ін.]. — К.: НВЦ НБУВ, 2009. — 687 с.

[2] Дана методика визначення структури технологічних рівнів у економіці запропонована у другій половині 80-х років ХХ ст. Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Рівень наукомісткості розраховується як співвідношення витрат на наукові дослідження й розробки до валової доданої вартості у певному виді економічної діяльності. На підставі рівня наукомісткості здійснюється ранжування видів економічної діяльності за вказаними групами технологічного рівня та розраховується питома вага кожної групи у загальному обсязі виробленої продукції.

[3] Статистичний щорічник України за 2004 рік. — К.: Консультант, 2005. — С. 329—338.

[4] Нині в Україні діють СВЕЗ зовнішньоторговельного, торговельно-виробничого, науково-технічного, рекреаційно-туристичного спрямування. Це СВЕЗ «Курортополіс Трускавець», «Яворів» (Львівська область), «Донецьк», «Азов» (Донецька область), «Порто-франко», «Рені» (Одеська область), «Закарпаття» (Закарпатська область), «Миколаїв» (Миколаївська область), «Інтерпорт Ковель» (Волинська область), «Порт Крим» (м. Керч), «Сиваш» (АР Крим), «Славутич» (м. Славутич, Київська область).

[5] ТПР визнано 56 міст, селищ та районів у Донецькій, Луганській, Житомирській, Чернігівській, Закарпатській областях та АР Крим.