Основні напрямки природоохоронної і природозберігаючої роботи

 

Оскільки в результаті людської діяльності природа часто вже не справляється з її наслідками, необхідно вести активну природоохоронну роботу. Вона потребує значних коштів. Отримати екологічну чистоту безкоштовно неможливо. Промисловорозвинуті країни вже зараз витрачають на ці цілі близько десяти відсотків загального суспільного продукту.

Важливо використовувати досвід різних країн, які досягай певних успіхів щодо управління та економічного стимулювання природоохоронних та природозберігаючих програм, виділення субсидій та здійснення заходів, спрямованих на боротьбу з забрудненням природного середовища. Субсидії виділяють з державного бюджету, а іноді із створених для цієї мети соціальних фондів: прямі капітальні вкладення, що покривають частину витрат на розробку нової технології боротьби з забрудненням, безпроцентні кредити на придбання обладнання для боротьби із забрудненням чи на відтворення якості навколишнього середо­вища, субсидії на виплату процентів для полегшення розміщення позик, додаткові пільги (зниження податку на механічні «не-забруднюючі» транспортні засоби, відсутність податків на прибутки, одержані по облігаціях і використані на створення обладнання для боротьби із забрудненням), субсидії на капіталовкладення в енергозберігаючу технологію з метою зниження обсягу використання органічного палива тощо.

Значна частина коштів, виділених на охорону природи, припадає на агропромисловий комплекс. У Сполучених Штатах Аме­рики, наприклад, вона сягає 50 відсотків. Держава активно підтри­мує природоохоронну діяльність фермерів, різні ґрунтозахисні заходи, виплачує гроші на екологічно вигідну аграрну діяльність в зонах з особливим ландшафтом, флорою, фауною (в Англії - це низинні заболочені луги, верескові чагарники, низинні вапнякові пагорби) і т. д. Вона своєю ціновою, податковою політикою сти­мулює виробництво екологічно чистої продукції. Для цього існує широко розгалужена система незалежного від виробників контролю за якістю продукції. Цікавий у цьому відношенні досвід США. Організацію контролю за екологічним станом у сільському господарстві тут здійснює на правах міністерства Федеральне агентство з охорони навколишнього середовища з філіями в усіх штатах. Агентство має тісні контакти з різними федеральними: асоціаціями. У своїй роботі агентство виходить з того, що забо­рона використання хімікатів у сільському господарстві поки не можлива через те, що це негативно позначиться на обсягах виробництва сільськогосподарської продукції. Тому основна діяльність федеральних служб США спрямована проти агробізнесу і фермерських кооперативів, які регулярно збільшують використання отрутохімікатів. Закупівельні і роздрібні ціни на екологіч­но чисту продукцію у 1,5-2,0 рази вищі, ніж на традиційну.

В нашій країні нині контролюється санітарно-епідемічними службами вміст в природному середовищі лише незначної долі використовуваних в землеробстві препаратів. А кількість використання пестицидів на присадибних ділянках не контролюється жодним показником державної статистичної звітності.

Велику природоохоронну і виховну роль відіграло б введен­ня принципу «забруднювач платить». Винуватець повинен оплатити в усьому обсязі нанесені збитки, тобто не тільки штраф, а й суму, необхідну для відновлення як природи, так і здоров'я людей. Система штрафів у промислово розвинутих країнах поставлена таким чином, що виявлення державним інспектором порушень може потягти за собою штрафи - рівнозначні розоренню. Так, в Угорщині, Чехії, Словаччині, Німеччині, США установлено штрафну плату з усіх підприємств за викиди певних категорій речовин, які перевищують гранично допустимі норми, пропорційно кількості та тривалості викидів, відповідно до ступеня їхньої токсичності. При цьому в Німеччині витрати на знешкодження пилових і газових викидів не включають у виробничі витрати відповідних підприємств. У США підприємства, які порушують закон про чистоту повітря, не отримують державних контрактів, субсидій та інших пільг. Тому виробники несуть колосальні витрати на запровадження сучасних технологій, природоохоронні заходи, очисні споруди, на організацію контролю за якістю своєї продукції.

Адміністративно-законодавчі заходи виявилися досить ефективними в цих країнах тому, що держава здійснювала контроль за діяльністю підприємств, які не були її власністю. Тотальна державна власність на природні ресурси, засоби виробництва в нашій країні не дозволяла ефективно контролювати приро­доохоронну діяльність своїх підлеглих. Той же Мінводгосп десятиріччями визначав для самого себе об'єкти будівництва, сам їх будував, сам собі здавав і сам себе преміював за високу якість робіт. У такій системі штрафи були чисто символічними і зводилися до перекладання державних грошей з однієї кишені в іншу. Коли в розвинутих країнах власнику доводиться витрачати дуже великий відсоток від прибутку на охорону довкілля, він намагається винести шкідливе виробництво в ті країни, де природоохо­ронне законодавство значно слабше. Як правило, це слаборозвинуті країни. Так, коли американці в себе дома витрачають на охорону природи на металургійних підприємствах 14,8 % загального обсягу капіталовкладень, то за кордоном - 3,7. Японія від 2/3 до 4/5 своїх закордонних інвестицій в найбільш «забруднені» галузі спря­мовує в Південно-Східну Азію і Латинську Америку. США щороку вивозять в країни, що розвиваються, 350 найменувань товарів на суму більше 1 млрд. дол., продаж яких з екологічних причин заборо­нений у США. Це явище набуло назви екологічного колоніалізму.

Ці приклади були наведені у зв'язку з тим, що вони досить актуальні для нашої держави нині, коли йде розбудова її незалежності, відкриваються широкі перспективи співробітництва з зарубіжними фірмами і, разом з тим, вона переживає тяжку економіч­ну кризу. Не можна допустити в погоні за швидкою вигодою, валютою ускладнення і без того важкої екологічної ситуації, пере­творити країну в сировинний придаток, місце збуту застарілих технологій чи світових промислових відходів. Всім слід зробити висновки із слів голови ради директорів фірми «Оксидентл петроліум» А. Хаммера: «Ми - не благодійне товариство, а група транснаціональних компаній. Наша мета - отримання прибутку».

Тому наступний важливий фактор гармонізації взаємовідносин між суспільством і природою є активна правотворча діяльність екологічного плану. Суворі закони та їх дотримання мають стиму­лювати удосконалення технологій виробниками, а не пошуки країн з недосконалим природоохоронним законодавством. Особливо важливо, щоб законотворча діяльність не відставала від вимог часу, наприклад, поява нових форм господарювання на землі і правове регулювання відносин з природою. Як свідчить опитування, проведене серед працівників сільського господарства, щодо заходів по зменшенню згубного впливу на природу - на перше місце вийшло прийняття більш суворих законів, які б карали за завдану шкоду природі. Це ще раз підтверджує важливу роль правового регулювання екологічної діяльності людей.

Важливе природоохоронне значення має плата за природні ресурси. Ми часто читаємо про дбайливе ставлення до води, газу там, де враховується кожна їх крапля, кубічний сантиметр, грам, і, разом з тим, є свідками байдужого, безвідповідального вико­ристання цих природних дарів у себе просто безкоштовно або за суто символічну плату. Відсутність плати за землю була однією з головних причин, які сприяли невиправдано високим втратам сільськогосподарських угідь, використаним для потреб промисловості, виключенню з обороту затоплених водосховищами найцінніших в світі чорноземів.

Наступною важливою умовою гармонізації взаємовідносин між людиною і природою є демократизація суспільного життя, яка передбачає утвердження справжнього народовладдя, реальне фун­кціонування органів місцевого самоуправління. Без цього неможливе проведення ефективної природоохоронної роботи. Адже з єдиного центру, незалежно якого рівня - державного, обласного чи навіть районного, важко врахувати екологічні наслідки виробничої діяльності в кожному окремому селі, хуторі, місцевості, еко­логічні потреби людей, їх динаміку, розумно розпорядитися коштами, які спрямовуються на природоохоронну роботу, простежити за дотриманням природоохоронного законодавства.

Попередження і розв'язання екологічних проблем неможли­ве без широкої участі у цій справі громадськості. А лише в демократичному суспільстві створюються для цього найбільш сприятливі умови. Стає доступною і правдивою екологічна інформація, без якої не можна розраховувати на активність людей. Мають можливість функціонувати різні екологічні організації, партії, рухи. Лише в демократичній державі можливе проведення мітингів, бойкотувань, акцій протесту, походів, попередніх обговорень проектів будівництва, референдумів, починаючи з загальнодержавних і закінчуючи місцевими, збір підписів, опитування населення, експертиза з обнародуванням результатів. Але рішення громадськості найбільш ефективно впливають на хід подій тоді, коли вони мають певну правову силу. Тому дуже важливо мати відпрацьований на рівні закону механізм урахування громадської думки при прийнятті конкретних управлінських рішень, оскільки рішення, прийняте чи то на мітингу, чи після опитування населення, може так і залишитися побажанням, яке нікого ні до чого не зобов'язує.

У багатьох країнах світу перед тим, як розпочати будівництво того чи іншого об'єкта, котрий може завдати шкоди навколишньому середовищу, ведеться широка роз'яснювальна робота серед населення. Людям, які проживають поруч, надається багато пільг при користуванні чи покупці продукції цих підприємств. Наприклад, вони платять дешевше за електроенергію, вироблену на розташованій поруч атомній електростанції. Часто на такі за­ходи витрачається багато коштів. Але затрати виправдовуються тим, що людям надається можливість свідомо робити свій вибір, досягається компроміс між груповими й суспільними інтересами. Але всі перераховані вище напрями гармонізації взаємовідносин між суспільством і природою - і розробка та запровадження сучасних технологій, і прийняття та виконання законів, і проведен­ня аналізів продуктів на екологічну чистоту і т. д. - втілюються у життя конкретними людьми, з їхніми цінностями і переконаннями, інтересами і знаннями. Тому гармонізація взаємовідносин між суспільством і природою неможлива без екологічного виховання людей, без формування високого рівня їх екологічної культури. Це означає необхідність розвитку у людей самостійного екологічного мислення, почуття відповідальності за стан природи, формування суспільно значимих екологічних потреб, норм, ідеалів, потреби в спілкуванні з природою, пізнання її законів, визнання природи як самоцінності (тобто природа цінна сама по собі, а не тому, що вона потрібна, корисна людині, задовольняє її потреби). Формування високого рівня екологічної культури людини передбачає виховання її розуму, почуттів і навичок практичної діяльності. Певну виховну роль може відіграти засвоєння чотирьох законів екології, названих Б. Коммонером: 1) все зв'язано з усім, 2) все повинно кудись діватися, 3) природа знає краще, 4) нічого не дається даром.

Досягти позитивного результату можна лише за умови координації екологовиховної діяльності сім'ї, дошкільних закладів, школи, професійно-технічної, середньої спеціальної, вищої освіти, науки, трудових колективів, засобів масової інформації, літератури, мистецтва, громадських організацій, закладів культури, спеціалістів і керівників.

Враховуючи специфіку навчального закладу, особливо хотілось би підкреслити ту екологовиховну роль, яку мають ви­конувати спеціалісти сільського господарства на селі. Досліджую­чи їхню роль в житті селян, О. В. Чаянов писав, що агроном (думає­мо, що інші спеціалісти сільського господарства також) є діячем не стільки технічним, скільки соціальним. Об'єктом його діяльності є люди, їх психіка, їх воля, їх свідомість, їх відносини, а не поле, худо­ба та інші предмети господарства. Бажаючи створити нове земле­робство, він створює нову людську культуру, нову народну свідомість і надає можливість цій новій людській культурі самій створити нове землеробство. Під поняттям «нова людська культура» думаємо цілком виправдано можна розуміти і екологічну культуру.

Значимість місця і ролі спеціалістів сільського господарства в процесі формування екологічної культури працівників аграрного виробництва обумовлена тим, що вони є безпосередніми організа­торами і контролерами праці людей, в ході якої здійснюється вплив на природу. Вони можуть нести людям екологічні знання в процесі самого виробництва. Для працівників сільського господарства це дуже суттєво, оскільки у них мало вільного часу, щоб поповнити їх іншим способом. Під час такої передачі знань є найбільше можливостей врахувати особливості людини, якій вони адресовані, рівень її освіти, ерудиції, риси характеру. Ці знання надзвичайно цінні, тому що вони тісно пов'язані з практикою, місцевим матеріалом.

В умовах вужчого, ніж у місті, діапазону джерел екологічної інформації, меншої кількості професіоналів, спеціалісти сільського господарства часто самі виступають таким джерелом для решти працівників сільськогосподарського виробництва. Але особлива їх функція полягає в інтерпретації, поясненні отримуваної людьми екологічної інформації, систематизації і упорядкуванні швидко зро­стаючого інформаційного потоку, формуванні вміння правильно користуватися нею, робити самостійний аналіз і висновки. Саме спеціалісти сільського господарства можуть істотно вплинути на формування у людей правильних уявлень про екологічну ситуацію у своєму селі, в основі яких, як відомо, лежать власні спостереження.

Однією з ефективних форм екологовиховної роботи спеціалістів сільського господарства могла б бути організація екологічного всеобучу працівників з нижчим рівнем освіти, кваліфі­кації, проведення свого роду «екологічного лікбезу». Його гос­тра необхідність продиктована низкою причин. Це і екологічна безграмотність людей, зайнятих у сільському господарстві, це і порівняно нижчий ніж у місті їх загальноосвітній рівень, це і постійно зростаючі масштаби впливу на природу завдяки сучасній техніці, хімічним препаратам, це також і той факт, що селянин працює в безпосередньому контакті з природою і від нього прямо залежить, як буде втілено в життя будь-яке рішення природоохоронного характеру, прийняте чи то на місцевому, чи на найвищому рівні.

При організації екологічного навчання має враховувати­ся специфіка роботи тієї чи іншої групи працівників, масштаби її впливу на природне середовище, рівень освіти, кваліфікації. Воно має проводитися в тісному зв'язку з життям трудового колекти­ву. Велику увагу потрібно приділяти використанню місцевого матеріалу, вивченню передового досвіду вирішення природоохо­ронних проблем. Теоретичні знання мають супроводжуватися яскравими, переконливими, зрозумілими ілюстраціями. Враховуючи те, що екологічні знання надзвичайно різнобічні, до проведення таких занять можна залучати вчителів, медичних працівників, юристів та інших спеціалістів, участь яких дозволила б комплексно підійти до матеріалу, що вивчається.

Крім проведення безпосередньо екологічного навчання працівників сільського господарства, його спеціалісти можуть бути ініціаторами та кваліфікованими організаторами різнома­нітної природоохоронної діяльності людей не лише у виробничій, айв комунально-побутовій сфері: озелененні і благоустрої населених пунктів, спорудженні місць для гніздування птахів, патрулюванні під час нересту риби, розчищенні джерел, виявленні та охороні унікальних територій, пам'яток природи, які є практично у кожному селі і т. д. Участь людини у конкретній природоохоронній діяльності дозволяє зняти протиріччя між теоретичними знаннями і практичними навичками, залучити до цієї роботи дітей, всю сім'ю. Останнє особливо важливо, оскільки через сім'ю людина вперше ознайомлюється з суспільною практикою природокористування, освоює роль перетворювача природи. Тут формуються перші погляди на неї, уявлення про межі допустимого.

Не можна недооцінювати можливості використання в екологовиховній роботі спеціалістів сільського господарства і наочної агітації. При її оформленні слід обов'язково враховувати умови життя, праці, соціально-психологічні особливості тих людей, кому вона адресована. Виходячи з особливостей характеру, мислення сільських людей, наочна агітація повинна містити в собі яскраві приклади, зрозумілі цифри, звернення до конкретної категорії працівників. Вона має не лише застерігати, лякати, а й спонукати до практичних дій, вчинків. Це можливо лише тоді, коли передана інформація торкнеться не лише розуму, а й почуттів людей. Отже, зрозуміло сформульована, емоційно забарвлена, красиво оформлена наглядна агітація екологічного характеру має змогу відіграти певну виховну роль.

Поряд з такими формами екологовиховної роботи спеціалісти сільського господарства можуть істотно впливати не лише на своїх підлеглих, а й на інших сільських жителів просто силою влас­ного прикладу. Адже вони одні із найбільш помітних фігур на селі, їх поведінка є об'єктом пильної уваги з боку односельців. А пам'ятаючи про те, що наслідування поведінки того, кого вважаєш прикладом, кому довіряєш - це один з наймасовіших, найстаріших і досить ефективних способів передачі інформації (йдеться про знан­ня і практичні навички), можна зробити висновок, що висококомпетентна, екологічно обґрунтована виробнича діяльність, робота в домашньому господарстві, поведінка під час відпочинку на природі спеціаліста сільського господарства сприяють формуванню високого рівня екологічної культури у людей, які його оточують. Таким чином, спеціалісти сільського господарства, від ком­петентності яких значною мірою залежить ефективність аграр­ного виробництва, постійна виховна робота в трудових колективах, і які займають ключові позиції в організації праці рядо­вих працівників сільського господарства, самі повинні володіти високим рівнем екологічної культури. Обов'язковим компонентом професійних знань спеціалістів мають бути екологічні знання. Та ці знання цінні лише тоді, коли вони своєчасні, постійно обумовлюються, доповнюються. Тому спеціаліст сільського господарства повинен займатися екологічною самоосвітою. Крім того, їм часто доводиться зустрічатися з ситуацією, коли потрібно змінювати стихійно сформовані, неправильні уявлення людей про, взаємодію суспільства і природи, про наслідки своєї діяльності.І тут вже їм потрібні знання з педагогіки, психології, соціології.

Спеціаліст сільського господарства повинен бути готовим працювати в умовах постійно зростаючого екологічного контролю. Адже із зростанням матеріального рівня життя суспільства, освітнього і культурного рівня людей, широкої інформованості населення все голосніше будуть заявляти про себе питання, пов'язані не просто із задоволенням продуктами харчування, а екологічно чистими продуктами, наявності не просто житла, а чистого повітря навколо нього, чистої води, «здорової» землі. З подальшим розвитком суспільства ці вимоги будуть зростати. Щоб бути готовим працювати в таких умовах, спеціаліст сільського господарства, крім певної суми екологічних знань про закономірності біосфери, основні принципи природокористування, раціональну організацію виробничої діяльності, повинен володіти екологічно спрямованою системою ціннісних орієнтацій, естетичних поглядів, етичних норм, оцінних позицій і т. д., тобто у нього має бути сформованим екологічний аспект світогляду.

Підсумовуючи сказане, необхідно зазначити, що економічний потенціал сучасного суспільства, незважаючи на значні наукові й технологічні досягнення, цілком залежить від екологічного.

Нині необхідно навчитися рахувати не лише грошові прибутки від одержання продукції, а й екологічні втрати. Вся виробнича діяльність суспільства має бути екологічно обґрунтованою і безпечною для навколишнього середовища. Стосовно сільського господарства це означає, що всі системи ведення господарства і техно­логії вирощування культур мають бути природоохоронними.

Гармонізація взаємовідносин між суспільством і природою потребує формування високого рівня екологічної культури людей. Людина має усвідомити всю міру своєї відповідальності за природу перед прийдешніми поколіннями. І як зазначав один з найвидатніших екологів планети Ю. Одум, що коли «наука про дім» (екологія) і наука «про ведення домашнього господарства» (економіка) зіллються, і коли предмет етики розширить свої межі і включить в себе поряд із цінностями, які створюються люди­ною, цінності, що створює природа, тоді й тільки тоді ми зможемо стати оптимістами стосовно майбутнього людства.

 

Запитання для самостійної роботи

1. Як змінюються взаємовідносини між людиною і природою протягом історії існування людства?

2. Які соціальні наслідки мають сучасні екологічні проблеми?

3. Як ви охарактеризуєте екологічну ситуацію у Вашому населеному пункті, в Україні в цілому?

4. Які можна виділити напрями гармонізації взаємовідносин між людиною та природою?

5. Яку роль, на Вашу думку, можуть відіграти спеціалісти сільського господарства у вирішенні екологічних проблем?

Основна література

1. Андрущенко В. Екологічна політика України - страте­гія виживання. Український світ. - Л., 1994. - № 5.

2. Законодавство України про охорону навколишнього природного середовища. - К., 2000.

3. Качинський А.Б. Сучасні проблеми екологічної безпеки. - К., 1994.

4. Конституція України. - К., 1996.

5. Політологія: наука про політику / За загальною редакцією проф. В.Г. Кременя, проф. М.І. Горлача. - К.- X., 2003.

Додаткова література

1. Кримінальний кодекс України. - К., 2001.

2. Політологічний енциклопедичний словник - К., 1997.

3. Алексеев С.М., Сосунова И.А., Боршкин Д.А. Экология, Экономика, социум: состояние, тенденции, перспективи. -М.: Наука, 2002.

4. Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед економічних реалій. - К.: Центр практичної філософії, 2000.

5. Постчорнобильський соціум: 15 років по аварії. - К.: Ін-т соціології НАНУ, 2000.

6. Сосунова И.А. Методология и методика социально-зкологических исследований. - М.: Высшая школа, 1999.

7. Хилько М.І. Екологічна політика. - К.: Абрис, 1999.

8. Стегній О.Г. Екологічна свідомість та екологічний рух в Україні // Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999). - К: Ін-т соціології НАНУ, 1999.

9. Сосунова І. Екологічна мораль як соціологічна категорія // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2004. - № 1.

10. Сакада М., Суїменко Є., Тарасенко В. Перспективи господарської та трудової зайнятості в установках населення уражених зоні переселених // Чорнобиль і соціум. - Випуск п'ятий. - К., 1999.