Взаємовідносини між суспільством і природою

Лекція. СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ

П Л А Н

1. Взаємовідносини між суспільством і природою

2. Соціоекологічні проблеми сільського господарства

2. Основні напрямки природоохоронної та природозберігаючої роботи

 

ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МІЖ СУСПІЛЬСТВОМ І ПРИРОДОЮ

 

У 60-х роках XX ст. екологічна криза охопила весь світ і перетворилася в глобальну проблему. Питання екологічної безпеки стало на порядок денний людської спільноти. Зріс інтерес до науки екології. Слово «екологія» давньогрецького походжен­ня, означає житло, дім. В науковий апарат воно було введено німецьким вченим - біологом Ернестом Геккелем ще у 1866 р. у праці «Природна історія походження». Пізніше формується і сама наука екологія, предметом вивчення якої стало ставлення людини до оточуючого природного середовища, а також вплив цього середовища на сферу живої природи.

Екологічними проблемами займається не тільки екологія, але й інші природничі і гуманітарні науки. На стику соціології і еко­логії виникла відносно самостійна наука соціальна екологія. В ос­нову її покладено вчення В.І. Вернадського про ноосферу. Людина, як вчить видатний вчений, своєю діяльністю впливає на біосферу в результаті чого відбувається її перехід у ноосферу. Остання поєднує природу і суспільство в одне ціле, в основі якого лежить свідома діяльність людей. Соціальна екологія вивчає специфічні зв'язки між людиною і оточуючим природним середовищем, закономірності взаємодії в системі суспільство - природа, визначає мож­ливості оптимального співвідношення всіх її складових.

У наш час світове співтовариство прагне виробити програму розв'язання екологічних проблем. Роль організатора і керівника цієї діяльності взяла на себе ООН, її спеціалізовані організації. У 1972 р. в ООН було створено Програму навколишнього природного середовища (ЮНЕП), а в 1992 р. розроблено Декларацію з розвитку цього середовища. У цьому ж році відбулася міжнародна конференція в Ріо-де-Жанейро, на якій було прийнято програмний документ «Порядок денний на XXI століття». У ньому було розроблено заходи щодо захисту природного дов­кілля на межі ХХ-ХХІ століть і на XXI століття. Важливим кро­ком у розробці заходів екологічної безпеки став прийнятий у 1997 р. Кіотський протокол ООН про зміну клімату, в якому розробле­но нові завдання по оздоровленню нашої Планети. Зокрема, зобов'язано скоротити викиди парникових газів до 2008-2012 років порівняно з 1990 роком країнами Європейського Союзу на 8, США - на 7, Канади на 6 відсотків. Україна і Росія за цей період не повинні перевищувати розмір викидів, визначених на 1990 р. Рішення Кіотського протоколу почало діяти з 2005 р.

Ці та багато інших міжнародних рішень щодо екологічних проблем свідчать про те, що в кінці XX - на початку XXI століття держави світу усвідомили свою відповідальність за стан природ­ного довкілля. Це робить досить актуальним вивчення цієї теми.

У площині соціології ці проблеми вивчає окрема галузь – інвайроментальна або інвайроменталістська соціологія, предметом якої є вивчення взаємовідносин людини та оточуючого середовища, яке включає до себе природні та суспільні чинники, соціальні процеси та їх результати. Вона вивчає також яким чином людина «привласнює», зберігає та удосконалює середовище своєї життєдіяльності.

 

*******

 

Як же складалися взаємовідносини людини з природою протягом тисячоліть?

Слід підкреслити, що взаємовідносини між людиною і природою по-різному складалися в різні історичні періоди. Більшість вчених виділяють в даному процесі три основні етапи.

На першому етапі, який тривав з часу виникнення людства і до початку епохи пізнього палеоліту, був слабкий антропогенний вплив на природу, який не викликав істотних змін в середо­вищі. У цей період в людині, яка є біосоціальною істотою, переважало біологічне начало. Використовуючи примітивні зна­ряддя праці, первісні люди гармонійно «вписувалися» в природні екосистеми, не порушуючи їх динамічної рівноваги. Велось збирання природних дарів, мисливство.

На другому етапі (тривав близько сорока тисяч років - від початку пізнього палеоліту і до середини XX ст.) впливу людини на природу, масштаби якого в міру розвитку суспільства безперервно зростали, почала виникати певна територіально обмежена і не завжди адекватна реакція природного середовища. При цьому все-таки не порушувалася динамічна рівновага біосфери в цілому На цій стадії людина вже була причиною вимирання деяких видів рослин і тварин, а також руйнування природних екосистем на значних територіях.

Всередині XX ст. людство, за визначенням В.І. Вернадського, стало найбільш могутньою геологічною силою на нашій планеті. Внаслідок науково-технічної революції, яка обумовила інтенсивну урбанізацію і індустріалізацію планети, масштаби людської діяльності досягли і почали навіть перевершувати масштаби могутніх стихійних явищ.

Нині людина експлуатує більше 55 відсотків суші, вико­ристовує більше 13 відсотків річкових вод, переміщує близько 4 тисяч кубічних кілометрів породи на рік, добуває із надр землі щорічно 100 мільярдів тонн руди, спалює 7 мільярдів умовного палива, розсіює на полях більше 500 мільйонів тонн мінеральних добрив і більше 4 мільйонів тонн отрутохімікатів. Синтезовано безліч невідомих природі речовин.

Речово-енергетичний обмін, який відбувається між суспільством і природою, порушив кругообіг речовин і природних енер­гетичних процесів у біосфері, тисячоліттями сформовану екологічну рівновагу. Древній культ природи змінився культом техніки. Значного поширення набула ідеологія підкорення, перетворення природи, необмеженості її ресурсів, вкрай високої експлуатації. Взаємодія суспільства і природи вступила в третю стадію.

Для неї характерний тісний взаємозв'язок природних і соціально-економічних компонентів системи «суспільство - природа». Будь-який, навіть здавалось би незначний вплив людини на окремий природний компонент зачіпає всю систему в цілому, викликає непередбачені і часто шкідливі в майбутньому наслідки. Наведемо декілька конкретних цифр і фактів, які характеризують сучасну екологічну ситуацію, її вплив на здоров'я, настрої юдей, поселенські орієнтації, професійну зайнятість, демографічні процеси і т. д. Значна шкода природі завдається через недосконалість і сучасних технологій, які не дозволяють повністю переробити мінеральну сировину. Більша її частина повертається у природу у вигляді відходів. За деякими даними готова продукція складає 1-2 відсотки від використаної сировини, а решта - йде у відходи. Нині щорічно у біосферу поступає понад 30 мільярдів тонн побутових і промислових відходів. При цьому забруднюються всі середовища - повітря, вода, земля, навіть космічний простір, а наслідки забруднення виявляються далеко за межами його джерела, як, наприклад, після аварії на Чорнобильській атомній станції. Якщо збережуться нинішні темпи забруднення природ­ного середовища, то жителям планети загрожують незворотні зміни в біосфері: отруєння повітря і води, погіршення клімату, руйнування озонового шару, зникнення лісів і значне спустошен­ня земель. Всі ці процеси наростають лавино подібно в зв'язку з тим, що надломився процес самовідновлення природи. Щоденно в світі гине в середньому декілька видів рослин і тварин, які створювалися природою протягом мільйонів років.

Надзвичайно складна екологічна ситуація існує нині в нашій державі. Антропогенне навантаження на навколишнє середовище в Україні перевищує аналогічний показник колишнього Со­юзу в сім разів. Хоча республіка займала всього 2,7 відсотків його території при 1/6 населення, тут було сконцентровано понад 1000 шкідливих хімічних підприємств, біля 40 відсотків атомних електростанцій. На Україну припадає близько 30 відсотків викидів промислового бруду. За кількістю техногенних відходів на душу на­селення наша країна займає перше місце в Європі.