Список літератури
3. Філософія: Підруч. / Г. А. Заїченко, В. М. Сагатовський, І. І. Кальний та ін. / За ред. Г. А. Заїченка та ін. — К.: Вища шк., 1995. — Розд. 11—12.
4. Філософія. Курс лекцій: Навч. посіб. / За ред. І. В. Бичка, В. Г. Табачковського, Г. І. Горак та ін. — К.: Либідь, 1994. — Лекція 20.
Семінарське заняття № 16
Тема: «Соціальна філософія»
Соціальна філософія розглядає соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній − держава, армія, партія і т. ін.; в духовній − мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім'я, виховання, культура. Функції цих інститутів досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої 'їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та упорядковують їх згідно із своїми принципами.
Розгалужена система інституціональності притаманна лише людству. Тваринний світ не має подібної системи. Інституціональність діяльності − характерна риса соціальності людського життя. Вивчення його з цього боку − надзвичайно складне й актуальне завдання. Розгляд діяльності з боку інституціональності людського спілкування дає змогу говорити про суспільство як систему різноманітних та розгалужених стосунків між людьми − систему суспільних відносин. Вони виникають між людьми в процесі їхньої діяльності та спілкування, становлять суспільну форму діяльного спілкування, закріплюються (й охороняються) певними соціальними інститутами, постають як своєрідні магістралі (нормативні системи), у відповідності з якими здійснюються діяльність і стосунки людей між собою. Суспільство − це система суспільних відносин людей у різноманітних підрозділах життєдіяльності.
Соціально-філософський аналіз виходить з ширшого принципу: розглядає сукупність суспільних відносин безвідносно до поділу їх на первинні й вторинні, як такі, що в певних історичних умовах можуть відігравати як провідну, так і другорядну роль. З своїми рольовими функціями суспільні відносини можуть мінятись місцями. Наприклад, політика може передувати економіці; морально-культурне зубожіння нації може звести нанівець грандіозні економіко-соціальні задуми. Мистецтво управління суспільством вимагає теоретичного хисту у визначенні суспільних пріоритетів, а не догматичного посилання на те, що економічні підвалини мають обумовити інші соціальні процеси. Усі суспільні відносини органічно пов'язані між собою і проникають одне в одне.
План
| 1. Особливості філософського пізнання суспільства і людини. 2. Природні умови розвитку суспільства. 3. Матеріальне виробництво як основа розвитку суспільства. 4. Соціально-політична сфера суспільства. 5. Духовні виміри життя суспільства. 6. Філософська антропологія. 7. Особистість і суспільство. 8. Суспільний прогрес, його критерії. |
Мета вивчення теми: осмислення суспільства як якісно особливого прояву реальності, виявлення сутності соціальності, найперших функцій суспільного життя; знайомство із провідними категоріями та проблемами соціальної філософії; окреслення основних сфер суспільного життя та докладний аналіз найперших аспектів співвідношення людини і суспільства.
| Ключові терміни і поняття з теми:суспільство, соціум, соціальні якості, соціалізація, масова свідомість, тоталітаризм, лібералізм, інтеракціонізм, ідеологія, духовне життя суспільства. |
Контрольні запитання
1. Назвіть характерні риси класичного підходу до розгляду суспільства.
2. Охарактеризуйте сучасні основні підходи до розуміння суспільства.
3. Доведіть, що суспільство є системою, яка самоорганізується та саморозвивається.
4. Охарактеризуйте два основні різновиди класичного підходу, представлені поглядами Г. Гегеля і К. Маркса.
5. Доведіть, що соціальна група є основною структурною одиницею суспільства.
Навчальні завдання
Завдання 1. Соціальна філософія про сутність суспільства та його провідні функції.
Спробуйте пояснити, в чому полягає відмінність між поняттями суспільства та суспільної реальності. Яке із цих понять є більш загальним? Яка реальність стоїть за кожним із цих понять?
"Соціальна філософія є спробою побачити окреслення суспільної реальності в її справжній всеоохоплюючій повноті та конкретності".
(С.Л.Франк)
Який важливий момент суспільної організації життя підкреслений у даному вислові? Чи могли би ви визначити, чим саме відрізняється власне суспільна діяльність від звичайної людської поведінки? Чи випливає із даного міркування те, що далеко не всяка співдія може бути кваліфікована як соціальна?
"Специфічним об'єктом соціології ми вважаємо не будь-який внутрішній стан або зовнішні відносини, а дію... Не всі типи взаємовідносин між людьми мають соціальний характер; соціальним є лише така дія, яка за своїм смислом орієнтована на поведінку інших. Проста імітація поведінки інших не стає соціальною поведінкою, якщо вона є лише реакцією і не орієнтується па поведінку іншої особи. Соціальним ми називаємо таку дію, яка за передбаченим дійовою особою смислом співвідноситься із діями інших людей та орієнтується на них".
(М.Вебер)
Подумайте над даним поясненням сутності суспільства; чи згідні ви із ним? Як ви розумієте неповноцінність людини? Чи справді вона неповноцінна? Що штовхає одну людину до союзу з іншими людьми?
"Саме тому, що окрема людина неповноцінна й слабка, людські істоти існують разом".
(А.Адлер)
Поясніть, чим відрізняється дане пояснення причин об'єднання людей в суспільство від попереднього. Яке із них має негативну орієнтацію, а яке ним не обмежується? Що саме візантійський мислитель вважає тою силою, яка перетворює співдію живих істот у суспільство? Якою мірою його пояснення можуть бути прийнятними?
"Людина має потребу в їжі та питті; одягу вона потребує внаслідок відсутності надійного природного покриття; житла − через клімат і для захисту від тварин; лікування − через зміну якостей та почуттів, вроджених тілу. Справді, якби ми не мали чуття, то не страждали би і не відчували потреб у лікуванні, та й загинули б, не лікуючись. Завдяки ж наукам та мистецтвам, та надбанням, що ними породжені, ми потребуємо один одного, а через це збираємось у великих кількостях разом. У взаємних відносинах співвідносимо свої різні життєві потреби задля того, щоби користуватись взаємними послугами. Людина ж за природою − тварина стадна та суспільна. Ніхто наодинці не є самодостатнім. Отже, постає очевидним, що держави (спільності) й міста утворились завдяки взаєминам і наукам".
(Немезій Емеський)
Чи вважаєте ви прийнятним такий хід філософського міркування, прийнятним для пояснення суспільства? Наскільки виправдано подавати генезис суспільства, відштовхуючись від різновидів живих організмів? Чи згідні ви із усіма основними засновками та напрямами думки даного фрагмента? Або що для вас тут постає неприйнятним? Що, навпаки, приваблює?
"Суспільство в найширшому смислі цього слова є сукупністю організмів... Але серед всіх організмів нас найбільше цікавить вид "Гомо сапієнс" − людина як організм, що досягнув, наскільки нам відомо, найвищого органічного розвитку та являє совою... достатньо і глибоко своєрідний вид серед живих організмів. Тому ми можемо поділити всі тваринні організми на два основні класи: тварини у точному смислі слова і людина. Відповідно, поділяться на дві групи й товариства живих організмів: тваринні спільності та людські − або суспільство... Початковим та кінцевим елементом суспільства є людина. Людина є перш за все продуктом космічного та органічного розвитку. Проте людина є продуктом не лише природи, але й культури. Отже, ми бачимо, що життя суспільства являє собою масовий, стихійний потік зв'язків та взаємодій людей на основі їх дій чи-то поведінки. Безпосередні зв'язки при співробітництві необхідно включають у себе матеріальний, психічний та ідеальний моменти".
(М. Д. Кондратьєв)
