"Ми можемо порівнювати два предмети, якщо помітимо що вони схожі або відмінні. Адже помічати схожість та відмінність − значить судити".
(Е.Б. де Кондільяк)
Чи згідні ви із тим, що судити − це порівнювати, виділяти схоже та відмінне у сприйнятому? З огляду на наведені вище фрагменти, поясніть, на що, перш за все, спрямовані пізнавальні зусилля раціонального пізнання?
Перечитайте уважно нижченаведений фрагмент Г.Гегеля і з'ясуйте, в чому полягають особливості синтетичного пізнання.
"Синтетичне пізнання, перш за все, переходить від абстрактної тотожності (сприйняття) до відношення або від буття до рефлексії; реальність, якої набуває поняття − це наступний ступінь (пізнавального сходження)".
(Г.Гегель)
Поясніть, що є реальність, якої набуває поняття? Що, за Г.Гегелем, синтезується у процесі пізнання?
"Поняття та речення отримують сенс або зміст лише завдяки їхнім зв'язкам із відчуттями; зв'язок останніх із першими є суто інтуїтивним, нелогічним за природою...".
(А.Енштейн)
Чи можна із даного міркування вченого зробити висновок про необхідність поєднувати у пізнанні чуттєвий його рівень із раціональним?
"Інтуїція пов'язує логос (мислення) та сенсу є (чуття)... За допомогою логіки доводять, за допомогою інтуїції винаходять... Логіка говорить нам, що на певному шляху ми, напевне, не зустрінемо перешкод; але вона не каже нам, яким є той шлях, що веде до мети. Для цього треба на відстані бачити мету, а здібність, що вчить нас так бачити, є інтуїція".
(А.Пуанкаре)
Спробуйте окреслити значення інтуїції у процесі формування та синтезування знання. Чи згідні ви із наведеними міркуваннями відомого вченого?
Завдання 4. Проблема істини у пізнанні.
"Істина − це ніщо інше, як узгодженість між розумом, що судить, і тою реальністю, що стверджується в судженні; заблудження − їх незгода".
(Ф.Аквінський)
Наведене розуміння істини є одним із найдавніших. Воно отримало назву "кореспондентської концепції істини" (істина відправляє до речей). Спробуйте оцінити таке розуміння істини, зокрема − прояснити, що таке відповідність уявлень та речей, як її можна встановити? Чи може взагалі бути відповідність між розумовими конструкціями та дійсними речами?
"Істина − це велике слово і ще більш велика справа. Якщо дух та душа людини ще здорові, то у неї при проголошенні даного слова повинні вище здійматися груди... Як правило ми називаємо істиною узгодженість предмета та наших уявлень... У філософському смислі, навпаки, істина у своєму абстрактному виразі взагалі означає узгодження деякого змісту із самим собою".
(Г.Гегель)
Чим ви можете пояснити особливу урочистість звучання слова "істина" у міркуваннях Г.Гегеля? Чи згідні ви в цьому плані із Г.Гегелем? Як ви зрозуміли тезу про те, що філософське значення істини передбачає узгодженість певного змісту із самим собою? Осмислюючи дану проблему, зверніться до міркувань, що її пояснюють:
"...Поняття істини безпосередньо прикладається не до речей, але до знань про предмети, що перебувають в мисленні. Істина та заблудження можливі лише там, де є судження. Тому істина у власному сенсі вміщена саме в мислення. Іншими словами, істинними можуть бути думки, але не речі. Але якщо розглядати відношення мислення до речей з позиції його засад, то доведеться заявити, що істина скоріше вміщена в речі, ніж у мислення. Коли я стверджую, що щось існує, то це буде істинним лише завдяки тому, що це існує в реальності... Онтологічна істина... значить лише те, що суще та істина взаємоперетворювані...".
(Е.Жільсон)
Спробуйте пояснити своїми словами співвідношення логічної та онтологічної істини. Як би ви прокоментували твердження про те, що істина вміщена в речі? Що це значить? З огляду на попередні тексти, поясніть, про яку істину − логічну чи онтологічну − йдеться у вислові Арістотеля:
".. .Казати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, − значить казати хибне; а казати що суще є і не-суще не є, − значить казати істинне".
(Арістотель)
