Структура курсу «методика* викладання правознавства в школі» та сучасна система шкільної правничої освіти в Україні

Структура курсу «Методика викладання правознавства в школі»

Характеризуючи структуру курсу «Методики викладання пра­вознавства в школі», слід зазначити, що в педагогічних універси­тетах цей курс розрахований на вивчення протягом двох-трьох кре­дитів. Запропонований курс включає в себе 14 розділів.

Спробуємо більш конкретно охарактеризувати структуру цього курсу. Зазначимо, що перший підрозділ курсу - вступний. У ньому розкривається загальна характеристика курсу, визначається мета, завдання, особливості кусу, а також визначено предмет курсу «Ме­тодика викладання правознавства в школі» як педагогічної науки. У цьому контексті приділяється увага формам наукових досліджень і участі вчителів правознавства у їх проведенні, розкривається зв'язок курсу «Методика викладання правознавства в школі» з юридичними та гуманітарними дисциплінами у ВНЗі.

Далі розкриємо структуру курсу, характеризуючи основні розділи програми. У першому розділі подано характеристику стану шкільної правової освіти в Україні наприкінці XX - початку XXI ст., а також структуру курсу «Методика викладання правознавства в школі».

У другому розділі розкриваються форми організації навчання уч­нів правознавству. Зокрема аналізуються діяльно-практичні та мов­ні форми навчання правознавству, шкільні та позашкільні форми його вивчення, класні і позакласні форми навчання. Разом із цим розкривається ефективність позакласного навчання правознавству, а також окреслюються та характеризуються види позакласної та позашкільної роботи з правознавства.

Третій розділ присвячено аналізу методів навчання. У ньому по­дано класифікацію методів навчання правознавства, зосереджено увагу на усному викладі, його функціях та видах. Разом з цим роз­криті методи та методика роботи з друкованими текстами, право­вими джерелами та нормативно-правовими актами, підручниками з правознавства. Крім цього, охарактеризовано методику фронталь­ної, групової та індивідуальної роботи на уроці правознавства.

Четвертий розділ розкриває етапи навчання учнів правознавству в школі. У ньому подана характеристика особливостей правового навчання учнів у початковій школі, у неповній середній школі, у повній середній школі.

У п'ятому розділі подано методику роботи з кодексами, а також характеризуються методичні прийоми використання нормативно-правових актів на уроках.

Наступний розділ присвячено формуванню у школярів знань, навичок та умінь на уроках правознавства.

Характеристика та значення наочності на уроках правознавства, правила застосування та методичні вимоги до неї, методика виго­товлення наочності до уроків правознавства розкриті у сьомому ро­зділі.

Восьмий розділ розкриває зміст роботи з технічними засобами навчання на уроках правознавства, зокрема характеризує дидак­тичні принципи їх використання, висвітлює прийоми застосуван­ня, а також дає основи методики організації та проведення теле­уроків з правознавства.

Дев'ятий розділ присвячено визначенню ролі та місця уроку пра­вознавства в сучасній школі. Тут особливу увагу приділено класи­фікації уроків правознавства, його типам. Крім того, охарак­теризовано структуру традиційного та нетрадиційного уроків правознавства.

Важливу роль у процесі оволодіння знаннями в школі відіграють міжпредметні зв'язки. Саме розкриттю їх основних аспектів, а та­кож методичним прийомам та засобам встановлення міжпредметних зв'язків на уроках правознавства присвячено десятий розділ.

Одинадцятий розділ розкриває зміст правового виховання учнів у процесі навчання. Тут визначено мету та завдання правового вихо­вання учнів на уроках правознавства, охарактеризовано виховні можливості уроку, а також методику організації та проведення ви­ховних заходів з правознавства у школі.

Характеристиці кабінету правознавства у сучасній школі та шкільної правової бібліотеки як осередків, які забезпечують нав­чальний процес, присвячено дванадцятий, тринадцятий та чотир­надцятий розділи.

Важливе місце в педагогічному житті кожного вчителя право­знавства належить формуванню його навчально-методичної бази, тому автори виклали в окремому розділі методику створення цієї бази протягом усього періоду роботи вчителя в школі.

Перевірка і оцінювання знань та умінь учнів з правознавства є однією із завершальних ланок навчання учнів у школі, тому присвя­чено цим питанням окремий розділ нашого курсу лекцій. Зокрема, визначена організація, форми та прийоми перевірки знань учнів на уроках правознавства, а також методика створення тестових зав­дань із правознавства та використання їх під час перевірки знань.

Стан шкільної правової освіти в Україні до

проголошення незалежності та перебудова її

наприкінці XX - початку XXI століття

Без знання основних законів та принципів розвитку природи і суспільства розвиток людства неможливий. Жодна людина, жодне суспільство, жодна держава не досягне великих результатів без усві­домлення сутності процесів, що відбуваються навколо.

Наприкінці XX - початку XXI сторіччя проблема удосконалення національних систем освіти та приведення їх у відповідність до виз­наних у світі нормативів стала дійсно нагальною, і її розв'язання справляло і справляє безпосередній вплив на формування світогля­ду нової генерації українського суспільства.

Зазначимо, що після розпаду СРСР утворилася велика кількість незалежних держав. Перед цими державами, і перед Україною зо­крема, постали складні завдання реформування освітньої системи, що проходило на тлі складних процесів трансформації суспільних відносин, загальної модернізації на шляху до демократизації су­спільства. Закономірно, що на межі нового тисячоліття становлен­ня України як демократичної правової держави потребувало суттє­вого підвищення правової культури всіх верств населення, а особливо представників органів влади всіх рівнів, неухильного до­тримання всіма суб'єктами права вимог законодавства, кваліфіко­ваного його застосування. Особливої значущості набуло питання щодо формування правосвідомості громадянина нової незалежної держави.

Правове невігластво, як і правовий нігілізм, було характерним для значної частини населення пострадянських країн, що надавало проблемі правової освіти особливого значення. Складні соціально-політичні та економічні зміни, що відбулися та відбуваються в усьо­му світі, особливо в новостворених країнах, змусили замислитися над реаліями, які нас оточують, переоцінити усталені погляди та стереотипи поведінки, реформувати правову систему. Фактично від­бувся демонтаж тоталітарної ідеології, під впливом якої раніше фор­мувалася правосвідомість більшості населення.

У ході цих процесів змінилися й правові орієнтири. Нині розга­луженість національного законодавства характеризується рівнем запровадження загальнолюдських принципів і норм, що напрацьо­вані демократичними країнами і закріплені у відповідних деклара­ціях та інших правових документах міжнародного рівня. Доско­налість правових норм у свою чергу стала основою гармонізації суспільних відносин та перманентного їх розвитку, що вважається необхідною умовою існування і стабільного розвитку країн у сучас­ному світі.

Наприкінці XX століття особливого розвитку набула точка зору, яка полягала в тому, що основи правових знань не повинні бути прерогативою лише вузького кола фахівців. Усі громадяни України отримали право на набуття необхідного їм мінімуму правових знань. Звичайно, це право розпочало забезпечуватись насамперед розгалуженою мережею загальних та спеціалізованих навчально виховних закладів різних форм власності, широким правовим ін­формуванням населення через засоби масової інформації та культур­но-освітні установи. Понад те, механізми створення правового гро­мадянського суспільства включали, зокрема, надання правових знань усім громадянам у межах програм середньої освіти.

Проведені в Україні заходи у сфері правової освіти молоді напри­кінці XX - на початку XXI століття відповідають міжнародним стандартам. Так, зокрема, у рамках Організації Об'єднаних Націй уже давно утвердилася теза, що для подальшого демократичного розвитку світової спільноти необхідно щонайбільше уваги приді­ляти вихованню та освіті молодого покоління в дусі поваги до люд­ської гідності та на засадах рівності прав. Міжнародна конференція з прав людини (Тегеран, 1968 р.) прийняла рішення закликати держави забезпечити використання усіх виховних заходів таким чином, щоб молодь розвивалася на засадах поваги до людської гід­ності та прав людини. Конференція визначила «об'єктивну інфор­мацію та вільне обговорення» головним підґрунтям такої освіти. Цей міжнародний форум закликав послуговуватися всіма необхід­ними засобами для того, щоб розвивати активну зацікавленість проблемами світу, що змінюється, та готувати молодь до суспільного життя. Також було зазначено, що чільне місце за своїм значенням у цьому процесі має належати викладанню курсу прав людини.

Тому важливим елементом у структурі юридичної освіти і вихо­вання України став навчальний курс «Права людини». Права люди­ни й основні свободи дозволяють повною мірою розвивати і викори­стовувати такі притаманні людині властивості, як розум, талант, свідомість та задовольняти духовні й інші потреби. Вони базуються на дедалі потужнішому прагненні людства до такого життя, в яко­му притаманні з народження гідність та цінність кожної людської особистості користуватимуться повагою та захистом. Ігнорування прав і основних свобод людини стає не лише особистою трагедією, а й створює передумови для соціальної та політичної нестабільності, породжує насилля, провокує конфлікти як всередині суспільства і країн, так і між ними.

Піднесення ролі прав людини у міжнародному та національному законодавстві є необхідною запорукою демократизації суспільства, захисту природних прав людини від утиску з боку державних інститутів. Генеральна Асамблея ООН з 60-х років XX століття приділяє дуже велику увагу активізації вивчення цього предмета у школах усього світу, і цей процес набуває дедалі більшого значення для ук­раїнської системи правової освіти.

Не менше значення надається правовій освіті на регіональному рівні. Рада Європи рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи К (85)7 від 14 травня 1985 року запропонувала урядам країн - членів і тих країн, які ще не стали членами Ради Європи, враховуючи їхні національні системи освіти та зміст базових законодавчих актів, усіляко сприяти викладанню та засвоєнню прав людини у школах.

Результатом цього наприкінці XX - на початку XXI ст. у багатьох школах України запроваджено читання вищезазначеного курсу.

На межі тисячоліть людство і наша держава вступають у добу масового опанування досконалими інформаційними технологіями, здійснюється перехід до стадії глобальної інформатизації суспіль­ства.

Тому ще наприкінці XX сторіччя і особливо зараз розробляється та впроваджується централізована інформаційна система забезпе­чення навчального процесу шляхом підключення її до глобальної комп'ютерної інформаційної мережі, шляхом створення спільних науково-педагогічних закладів, інноваційних структур (центрів), поліпшується інформаційне забезпечення впровадження в їх діяль­ність сучасних типів зв'язку, створення інформаційних банків да­них.

Відповідно до цієї тези поступово коригується і система правової освіти як вищого, так і середнього рівнів акредитації. За таких умов юриспруденція трансформується з галузевого на функціональний рівень. Викладання права — це передусім інтерактивна комунікація учня та вчителя з необхідним обсягом інформаційних джерел, що стосуються історичних засад предмета, його фундаментального ба­зису і новітніх напрацювань практичного законодавства з метою здобуття учнем такого мінімального рівня знань і вмінь, який дозво­лить йому пройти відповідну офіційну сертифікацію національного або міждержавного рівня. Вважається, що після цього учень стає фахівцем, придатним для практичної роботи на відповідній посаді.

Сучасна національна правова освіта не обмежується лише серед­ньою школою. Вона виконує і важливе соціальне замовлення держави: формування правового інтелектуального потенціалу Украї­ни, забезпечення висококваліфікованими фахівцями галузі народ­ного господарства, науки, культури. Загальні шляхи вирішення цього і ряду інших завдань визначені у Програмі правової освіти на­селення України, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 29 травня 1995 року. Ця програма передбачала забезпе­чення необхідних умов для набуття і використання правових знань ' широкими верствами населення, закріплювала Основні напрями правоосвітньої діяльності та першочергові заходи щодо їх реалізації. Зазначалося, що правова освіта населення — це процес засвоєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, до прав людини, адекватного ставлення до порушень закону та правопорядку. Правова освіта є обов'язковою в усіх дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних навчально-ви­ховних, вищих навчальних закладах, навчальних закладах під­вищення кваліфікації та перепідготовки кадрів. У програмі наго­лошувалося на важливості безпосередньої участі юристів у розповсюдженні правових знань, органічному поєднанні правової освіти із загальною середньою та професійною освітою, культурою, політичним, економічним, моральним, естетичним та іншими фор­мами виховання.

Указом президента України від 18 жовтня 2001 року № 992/2001 затверджено Національну програму правової освіти населення. Національна програма правової освіти населення передбачала по­дальше створення необхідних умов для набуття широкими верс­твами населення правових знань та навичок у їх застосуванні, за­безпечення доступу громадян до джерел правової інформації, а також визначала основні напрями правоосвітньої діяльності та першочергові заходи щодо їх реалізації.

Метою Програми стало підвищення загального рівня правової культури та вдосконалення системи правової освіти населення, на­буття громадянами необхідного рівня правових знань, виховання у них поваги до права.

Зазначена Програма визначала правову освіту населення як ком­плекс заходів виховного, навчального та інформаційного характеру, спрямованих на створення належних умов для набуття громадя­нами правових знань та навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації ними своїх прав і свобод, а також виконання покладених на них обов'язків. Крім того, у Програмі зазначалося, що правова освіта є складовою частиною системи освіти і має на меті формування високого рівня правової культури та правосвідомості особи, її ціннісних орієнтирів та активної позиції як члена громадянського суспільства.

Визначила Національна програма й етапи надання правової освіти, зокрема в усіх дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах і закладах післядипломної освіти.

Майбутній учитель правознавства мусить чітко усвідомити особ­ливості сучасної правової освіти взагалі та у школі зокрема. В сучас­ній Україні фактично створена система правової освіти, починаю­чи з дошкільного віку.

Так, у дошкільних виховних закладах дітям надаються почат­кові знання про норми поведінки, звички щодо їх виконання, ви­ховується повага до батьків, вихователів, ровесників, людей похи­лого віку тощо.

У дошкільних виховних закладах правова освіта, як правило, має характер гри, вона здійснюється на основі програм і методичних рекомендацій, які затверджуються Міністерством освіти і науки Ук­раїни.

У початковій школі запроваджуються елементи правової освіти до інших предметів. Так, наприклад, пропонується учням читати та обговорювати тексти з вітчизняної історії права, Конституції Ук­раїни, про повагу до людини, її честі та гідності тощо.

У загальноосвітніх школах обов'язковим є курс «Основи правознавства», який є фундаментом для створення системи правової освіти. Він спрямований на формування в учнів необхідних знань і навичок для активної, свідомої участі в процесі життєдіяльності соціуму, для спілкування з різноманітними інституціями суспіль­ства та держави. На цьому етапі в середній школі важливо вико­ристовувати систему міжпредметних зв'язків, виділяти елементи правової освіти в інших курсах, запроваджувати правові принципи до предметів початкової школи.

Крім того, у багатьох школах України в 10-11 класах читається спеціальний курс «Права людини». Окремий навчальний курс про понується для спеціалізованих шкіл, гімназій та ліцеїв з поглиб­леним вивченням права та соціально-гуманітарних дисциплін. Для цього курсу розроблені спеціальні навчальні програми відповідно до спеціалізації певного навчального закладу.

Таким чином, у сучасній загальноосвітній школі, хоч і не в пов­ному обсязі, склався правовий блок дисциплін, що повною мірою відповідає сучасним вимогам правової освіти.

Обсяг і зміст обов'язкового курсу з правознавства визначається для загальноосвітніх навчальних закладів потребою суспільства у вихованні правосвідомого громадянина, а для професійно-техніч­них, вищих навчальних закладів і закладів післядипломної освіти, крім того, - ще й високими вимогами до освітнього, освітньо-ква­ліфікаційного рівня особи. У загальноосвітніх, професійно-техніч­них, вищих навчальних закладах і закладах післядипломної освіти здійснюється широка позакласна і позааудиторна робота з право­вого навчання і виховання, до якої залучаються вчені, представ­ники правозахисних організацій, працівники правоохоронних ор­ганів, інші фахівці в галузі права. Правова освіта здійснюється із застосуванням сучасних інформаційних технологій, зокрема еле­ментів дистанційного навчання.

Окрім навчання, на уроках учителю правознавства слід приді­ляти увагу широкій позакласній і позашкільній правовиховній ро­боті, до якої бажано залучати вчених-юристів, працівників право­охоронних органів, інших фахівців.

Треба зазначити й те, що вже фактично завершено створення системи підготовки кадрів для викладання правових дисциплін. Підготовка викладачів правових дисциплін здійснюється вищими навчальними закладами нашої держави як за державним замов­ленням, так і за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб.

Слід звернути увагу на проблеми підготовки викладачів право­вих дисциплін для середніх загальноосвітніх шкіл, професійних! навчально-виховних закладів, вищих навчальних закладів, що ни­ні здійснюється вищими навчальними закладами на замовлення Міносвіти і науки України, місцевих органів державної влади і ор­ганів місцевого самоврядування, а також на курсах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на базі Міністерства освіти і науки України. Так, зокрема, в НПУ імені М.П.Драгоманова з 2003 року щороку в травні проводиться постійно діюча наукова конфе­ренція молодих учених і викладачів правових дисциплін неюридичних навчальних закладів, на якій обговорюються проблемні питан­ня законодавства України, питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів. Стало доброю традицією в НПУ Імені М.П.Драгоманова проведення Всеукраїнської конференції «Юридичні читання».

Крім того, правова освіта надається загальноосвітніми, профе­сійно-технічними, вищими навчальними закладами і закладами післядипломної освіти.

Створено і наукові центри досліджень з проблем правової освіти. Це Академія правових наук України та Інститут держави і права Імені В.М. Корецького НАН України. Центром документально-ін­формаційних ресурсів, що містять правову інформацію, стала На­ціональна юридична бібліотека.

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України та Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Київський національний університет Імені Тараса Шевченка фак­тично стали головними центрами досліджень з проблем правової освіти, проводять розробку та експертизу навчальних програм та підручників. Велику роль у цьому процесі відіграє і НПУ імені М.П.Драгоманова, колектив якого протягом останнього десятиліт­тя підготував чимало юридичних кадрів, вчителів правознавства для загальноосвітніх навчальних закладів усієї України.

Уже започатковано деякі передачі та програми телебачення і ра­діомовлення, за допомогою яких упроваджується правова освіта на­селення; плануються також навчальні програми для школярів з ви­користанням можливостей документальних та ігрових фільмів, впливу електронних засобів масової інформації, а також відеофільмів.

Державні заклади культури (центри культури та дозвілля, бу­динки культури, кінотеатри, бібліотеки тощо) також здійснюють цілеспрямовану правову освітньо-виховну діяльність. Із цією метою Ігими за участю правоохоронних, інших державних органів та ор­ганізацій на громадських або госпрозрахункових засадах створені університети правових знань, лекторії, кінолекторії, організовують­ся виставки юридичної літератури, читацькі конференції, тематич­ні концерти та інші заходи.

Міністерства та інші центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, виконавчі органи місцевих Рад сприяють створенню та діяльності фондів підтримки правової освіти населення, створенню регіональних госпрозрахункових навчально-інформаційних центрів, відновленню діяльності народних університетів правових знань, клубів, постійно діючих семінарів, лекторіїв та інших фори правового навчання і виховання громадян.

Щодо забезпечення методичною та навчальною літературою, то окрім програм, посібників та підручників для загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних училищ, підготовлено та видано правові ен­циклопедії для дітей, підлітків та батьків. Важливою подією в пра­вовому житті України стало видання багатотомної «Юридичної ен­циклопедії».

Одним із заходів щодо активізації вивчення права стали олімпіади та конкурси з різних галузей права. Так, зокрема, підвищене роль щорічних конкурсів-захистів наукових робіт старшокласників у рамках «Малої академії наук».

Для учнів та батьків практикуються проведення зустрічей з працівниками правоохоронних органів і юридичних установ, або на постійній основі створюються центральний та регіональні правові прес-клуби. У палацах та будинках культури, клубах, бібліотеках організовується діяльність правових лекторіїв, занять гуртків пра­вознавців, пропагується юридична література.