Тема 3. Структура видавничого підприємства
3.1. Показники, які визначають структуру підприємства.
3.2. Виробнича структура підприємства
3.3. Фактори впливу на господарський механізм підприємства:
3.4. Внутрішній господарський механізм видавничих підприємницьких структур та його елементів.
Показники, які визначають структуру підприємства
Структура (від лат. structura - побудова, розміщення) підприємства означає його внутрішню будову і зв'язок складових частин. Це є певне кількісне і якісне співвідношення елементів цілого, що визначають життєдіяльність підприємства і процес його розширеного відтворення. Для кращого розуміння цього питання розглянемо структурно-логічну схему підприємства (рис. 4.1). Зі схеми видно, що підприємство має складну внутрішню структуру.
При розробленні положень про структуру підрозділів підприємства необхідно попередньо вивчити зміст та визначити обсяг виконуваних ними функцій, з'ясувати особливості даного підприємства, а також вивчити досвід організації роботи аналогічних підрозділів споріднених підприємств.
З метою створення раціональної структури підприємства використовують різноманітні показники.
Пропорційність структурних ланок підприємства. Аналіз пропорційності дає змогу виявити ділянки з низькою і надлишковою потужністю.
Розмір виробничих ланок: обсяг випуску продукції кількість працівників, вартість основних виробничих фондів, потужність.
Рівень спеціалізації окремих виробничих ланок. Він виражається такими показниками: 1) питомою вагою, предметно, подетально та технологічно спеціалізованих підрозділів; 2) рівнем спеціалізації робочих місць; 3) кількістю деталеоперацій на одному робочому місці.
Співвідношення між основним, допоміжним і обслуговуючим виробництвам. Це співвідношення характеризується питомою вагою основних, допоміжних і обслуговуючих виробництв за кількістю працівників, обладнання, вартістю основних фондів.
Ступінь централізації окремих виробництв, або показник централізації виробничого процесу, який визначається як відношення обсягу робіт, виконаних у спеціалізованих підрозділах, до загального обсягу робіт даного виду. (Наприклад, відношення обсягу робіт літературного редагування в авторських аркушах до загального обсягу редагування).
Ефективність розміщення підприємства. Цей показник визначається коефіцієнтами використання площі виробничих приміщень і території підприємства, а також забудови. Для нових заводів коефіцієнт використання території має межі: 0,45 — 0,55.
Характер взаємозв'язку між підрозділами. Його виражають такі показники: а) кількість технологічних циклів, через які проходить предмет праці до трансформації його в кінцевий продукт; б) довжина транспортних маршрутів руху напівфабрикатів; в) вантажооборот.
Аналіз цієї системи показників дає змогу визначити шляхи створення раціональної структури підприємства, яка повинна забезпечити:
1) безперервність і прямоточність виробничого процесу;
2) оптимальність спеціалізації цехів і дільниць, пропорційність їх структуризації;
3) можливість розширення і перепрофілювання виробництва;
4) відсутність дублювання.
Виробнича структура підприємства
Відповідно до ст.64 Господарського Кодексу України, підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, лабораторій), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб). Функції, права та обов'язки таких структурних підрозділів визначаються положеннями про них, затвердженим статутом підприємства.
Підприємство самостійно визначає свою виробничу структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад. Воно має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.
| ВИРОБНИЧА СТРУКТУРА ПІДПРИЄМСТВА | ||||||||
| ОБСЛУГОВУЮЧІ ГОСПОДАРСТВА | ЦЕХИ ОСНОВНОГО ВИРОБНИЦТВА | ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНІ ГОСПОДАРСТВА І ЦЕХИ | ||||||
| Транспортне господарство | Складське господарство | Заготівельні цехи | Основні цехи | Обробні цехи | Інструментальне господарство | Ремонтне господарство | Енергетичне господарство | Експериментальний цех |
Рис. 3.1. Схематичне зображення виробничої структури підприємства
Отже, виробнича структура підприємства представляє собою сукупність керованих ланок (цехів, дільниць, господарств тощо), об'єднаних технологічними чи кооперованими зв'язками. Вона відображає склад структурних підрозділів виробництва як суб'єкта управління (рис. 3.1).
У складі підприємств виділяють основні, забезпечувальні і обслуговуючі цехи та господарства.
Господарство - адміністративно і організаційно відокремлений структурний підрозділ підприємства, який виконує комплекс виробничо-управлінських функцій. Розрізняють інструментальне, ремонтне, енергетичне, транспортне і складське господарства.
Цех - адміністративно відокремлена (за предметними, технологічними чи функціональними ознаками) виробнича одиниця (ланка) підприємства. Його основним завданням є виготовлення виробів відповідної якості в обсязі і асортименті, передбачених планом, з дотриманням встановлених техніко-економічних показників.
Основні цехи підприємства беруть участь в різних стадіях виробництва продукції, яка визначає характер спеціалізації підприємства. Вони поділяються на 3 групи:
- заготівельні цехи;
- обробні цехи;
- складальні цехи.
Заготівельні цехи здійснюють попереднє формоутворення продукції (штампувальні, ливарно-заготівельні, пластмасові операції тощо).
В обробних цехах здійснюється механічна (автоматно-токарний цех), хімічна (гальванічний цех), термічна, електрична, ультразвукова та інші способи обробки продукції.
Складальні цехи здійснюють загальну та вузлову збірку продукції.
Забезпечувальні цехи призначені для забезпечення виробничого процесу інструментом, всіма видами енергії і ремонтними роботами. До них відносять інструментальні, ремонтні, енергетичні господарства, а також експериментальні цехи, які беруть участь у підготовці й освоєнні нових видів продукції і підпорядковані відділу головного конструктора.
Обслуговуючі цехи і господарства надають всім підрозділам підприємства транспортні, завантажувально-розвантажувальні та складські послуги.
Найменшим структурним підрозділом підприємства є дільниця, яка об'єднує споріднені робочі місця, пов'язані виробничими, технологічними чи будь-якими іншими ознаками.
На вибір виробничої структури підприємства впливають три основні фактора:
1. Характер продукції та основні технологічні процеси її виготовлення.
2. Обсяг виготовлення продукції.
3. Ступінь спеціалізації підприємства і кооперування його з іншими суб'єктами підприємницької діяльності.
Характер продукції та основні технологічні процеси її виготовлення визначають профіль і склад цехів підприємства. Обсяг виготовлення продукції визначає кількісний склад цехів підприємства та їх розміри. Виробнича структура підприємства в значній мірі залежить від ступеня його спеціалізації і кооперування з іншими підприємствами. В основу організації цехів на підприємствах покладений принцип їхньої спеціалізації за видами виконуваних робіт (технологічна спеціалізація) чи за видами виготовлюваної продукції (предметна спеціалізація).
Слід зауважити, що предметний принцип спеціалізації цехів є дещо ефективнішим, ніж технологічний, тому що забезпечує такі переваги:
- посилення відповідальності за якість, кількість і час виготовлення продукції;
- значне скорочення тривалості виробничого циклу;
- спрощення оперативного планування і управління цехом;
- встановлення тісних зв'язків між працівниками, які беруть безпосередню участь у виробничих процесах, що найбільш повно відповідає бригадній формі організації праці.
Структура підприємства і його цехів повинна бути побудована раціонально для заданих умов виробництва, сприяти прямоточному руху матеріалів, заготівель, деталей та вузлів в межах конкретного цеху та між цехами. Під час організації виробничих процесів слід менше передбачати виробничих стиків, як і під час організації виробничої структури підприємства, оскільки зайві стики та організаційні зв'язки ускладнюють процеси планування й управління виробництвом.
3.3. Фактори впливу на господарський механізм підприємства:
Науковець виділяє такі основні фактори впливу на господарський механізм підприємства:
• форма власності;
• структура підприємства;
• цінності трудового колективу;
• рівень управління підприємством;
• підготовленість персоналу та його участь у власності та управлінні.
Фахівці Київського національного економічного університету подають означення господарського механізму як " механізму, що забезпечує взаємодію підсистеми, яка управляє, та підсистеми, якою управляють. Він складається зі сукупності конкретних форм і методів свідомого впливу на економіку".
Центральним у системі господарського механізму вони вважають "економічний механізм, що діє через економічні інтереси як усвідомлені матеріальні потреби людей та складається з комплексу економічних способів, методів, важелів, нормативів, показників, за допомогою яких реалізуються об'єктивні економічні закони".
Економічний механізм суб'єкта господарювання у виробничій сфері має складну структуру. У ньому виділяють:
• механізм формування і використання ресурсів;
• механізм управління затратами;
• механізм управління фінансами;
• мотиваційний механізм;
• механізм взаємодії з ринком.
Економічний механізм підприємства, з одного боку, забезпечує зовнішні зв'язки. З іншого боку, він створює необхідні внутрішні умови для отримання доходу і спрямований на розвиток економічних відносин усередині підприємницької структури.
Таким чином, короткий огляд використовуваних термінів та їх трактування різними фахівцями дає підстави дійти висновку, що ця наукова категорія ще не вийшла зі стадії досліджень. Спостерігається різний ієрархічний, функціональний, критеріальний підхід до висвітлення сутності механізму господарювання на рівні держави. Вітчизняні науковці демонструють диференційований підхід до вивчення цієї категорії на рівні держави, підприємства, виробничої одиниці. Вони вводять нове поняття "внутрішній економічний механізм підприємства ", допускають застосування різних термінів. Так, Н. Брюховецька для характеристики методів і форм господарювання на рівні держави застосовує термін "господарський механізм", О. Гузела - "економічний механізм", а М. Грещак економічний механізм розглядає як складову частину господарського і пов'язує його лише з економічними інтересами.
По-різному визначають автори досліджень і функції механізму господарювання. Одні вважають, що господарський механізм забезпечує регулювання процесів відтворення (Ю. Шишков, Н. Брюховецька), другі - управління (Є. Ясін, Г. Башнянин), треті - зв'язки між виробничими одиницями (В. Кошкін, Є. Гайдар).
Критеріями дієвості господарського механізму дослідники вважають ефективне використання наявних ресурсів (В. Кошкін, Є. Гайдар), досягнення поставлених цілей (Є.Ясін), узгодження економічних інтересів (С. Мочерний, Н. Брюховецька), реалізацію об'єктивних економічних законів (М. Грещак).
Така невизначеність щодо трактування механізму господарювання, його функцій та критеріїв ефективності дає підставу автору даної наукової розвідки рекомендувати застосовувати у видавничому підприємництві термін "внутрішній господарський механізм". Автор визначає внутрішнє середовище видавничої підприємницької структури як господарський механізм, спрямований на оптимізацію всіх видів її діяльності, адаптацію до змін у зовнішньому середовищі, досягнення цілей та задоволення інтересів.
Оскільки в попередніх розділах видання йшлося про умови формування взаємовідносин підприємницьких структур із зовнішнім середовищем, тепер ми зосередимось на розгляді
