Види цін та їх класифікація

У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками. Основні види цін і тарифів, виокремлюваних за пев­ними класифікаційними ознаками, показано на (рис. 1.3).

Рисунок 1.3. Класифікаційні ознаки цін

За ступенем сомостійності пілприємства застосовують фіксовані, регульовані та вільні ціни. Фіксовані ціни встановлює держа­ва на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосе­реджено на підприємствах (в організаціях), що займають монополь­не становище на ринку.

Рівень договірних цін формується на засаді домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) і стосується конкретної партії товару. Вільні ціни – це ціни, що їх визначає підприємство (організація) самостійно. Проте держава певною мірою впливає на договірні та вільні ціни, проводячи антимонопольну політику, регулюючи умови оподаткування й кредитування для окремих груп суб'єктів господарської діяльності.

Залежно від особливостей купівлі-продажу і сфери економіки існують світові, оптові, закупівельні та роздрібні ціни, а також та­рифи на перевезення вантажів і пасажирів, надання різноманітних платних послуг.

Світові ціни – це грошовий вираз міжнародної вартості то­варів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів – рівнем цін країни-експортера; для інших – цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових ви­робів – цінами провідних фірм світу.

Оптові (відпускні) ціни на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання та закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; при­бутку підприємства (з урахуванням кон'юнктури ринку, якості про­дукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором).

Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, за­готівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юри­дичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відпо­відно до свого статуту. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспорту­вання й реалізації продукції та прибуток, необхідний для нор­мальної діяльності.

Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприє­мствами, підприємствами громадського харчування, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон'юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі [10].

Крім того, в сучасній практиці господарювання застосо­вують різні види ринкових цін, які класифікуються без пев­ної ознаки: демпінгові, продажні, тверді, паритетні, базисні, престижні та інші ціни.

Всі ціни не залежно від класифікації мають однаковий склад: собівартість; прибуток; ПДВ, деякі види товарів (підакцизні) у складі ціни мають ще й акцизний збір.

В основі формування оптових та роздрібних цін (та й будь-яких цін взагалі) лежить собівартість продукції, яка є нижньою межею ціни. При формуванні оптової ціни під­приємства до собівартості продукції, представленої у формі калькуляції, додаються: величина прибутку, податок на до­дану вартість, акцизний збір.

Величина прибутку встановлюється, виходячи із норми рентабельності на продукцію.

Податок на додану вартість (ПДВ) є видом універсаль­ного акцизу, який встановлюється за єдиною ставкою до всього обороту. Це основний вид непрямого оподаткуван­ня, який забезпечує основну масу податкових надходжень до бюджету. ПДВ встановлюється у вигляді процентної надбавки до цін. Реальним об'єктом оподаткування висту­пає додана вартість– сума заробітної плати і прибутку, оскільки при сплаті податку вираховується та його сума, що сплачена платником своїм постачальникам.

В Україні встановлена єдина ставка ПДВ і має два вира­ження: 20% – включення в ціни товарів, робіт, послуг; 16,67% – визначення суми ПДВ в реалізації товарів, робіт, послуг за цінами, що включають ПДВ.

Акцизний збір (АЗ) є видом специфічних акцизів, що встановлюються за індивідуальними ставками для кожно­го товару. Перелік підакцизних товарів і ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою. Платниками акцизного збору є національні виробники підакцизних товарів та суб'єкти, що імпортують чи реалізують ці то­вари. Об'єктом оподаткування виступає оборот з реаліза­ції підакцизних товарів, а для імпортних – їх митна вар­тість.

Ставки акцизного збору встановлюються в процентах та твердих розмірах. Тверді ставки встановлені в Євро або в гривні на одиницю товару або певну величину його розміру.

Сума оптової ціни підприємства і постачальницько-збу­тової націнки є оптовою ціною промисловості. Поста­чальницько-збутова націнка включає витрати і прибуток постачальницько-збутових організацій і ПДВ.

Роздрібна ціна включає оптову ціну промисловості і торговельну надбавку (знижку). Торговельна надбавка по­криває витрати торговельних організацій і забезпечує їм одержання прибутку. Крім того, роздрібні ціни можуть включати спеціальні надбавки за якісні характеристики то­вару, додаткові послуги тощо.

Сучасне ціноутворення передбачає систему франкування цін [3].

Ціни «Франко» – це ціна товару, обчислена з урахуванням компенсації транспортних витрат на доставку товарів до пункту, вказаного після слова «франко» (наприклад, ціна франко – вагон, франко – склад).

Залежно від частки витрат на доставку продукції (навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні, страхування), які включаються до ціни, вони поділяються за різними видами франко. Термін «франко» буквально означає «вільний», а стосовно комерційної діяльності трактується як «вільний від оплати». Тому той чи інший вид франко, наданий ціні, вказує, до якого пункту на шляху просування товару до споживача транспортні витрати несе постачальник. Ці витрати щодо просування товару, до вказаного місця входять до складу ціни і будуть компенсовані постачальнику покупцем після оплати вартості придбаної продукції.

Франкування цін широко використовується як у внутрішній, так і в міжнародній торгівлі. У практиці вітчизняного ціноутворення найбільшого поширення франкування цін набуло на залізничному транспорті. У цій галузі діють такі види франко: «франко – склад постачальника», «франко – станція відправлення», «франко – вагон станція відправлення», «франко – вагон станція призначення», «франко – станція призначення» і «франко – склад споживача». Так, якщо виробник реалізує свою продукцію безпосередньо зі складу, то надана їй ціна «франко – склад постачальника» означає, що всі витрати на доставку продукції бере на себе покупець. Ціна «франко – станція відправлення» свідчить, що витрати на доставку продукції до станції відправлення несе постачальник, а за умови сплати ним і вартості завантаження цієї продукції у вагони, ціна буде називатися «франко – вагон станція відправлення». При ціні «франко – станція призначення» продавець бере на себе також витрати зі спла­ти транспортного тарифу. Якщо застосовується ціна «франко – склад споживача», то всі витрати на транспортування і наванта­жувально-розвантажувальні роботи до самого складу покупця не­се постачальник [4].