1. загально соціальні функції права - система напрямків впливу права на суспільні відносини, що визначають його загальне призначення для розвитку суспільства.
Загально соціальні функції права поділяються на
- інформаційну, змістом якої є поширення правової інформації на суспільство;
- 
орієнтаційну, що надає змогу з’ясувати суб’єктам права зміст їх прав та обов’язків.
2. виховна функція, що визначається як особливий вплив на суб’єктів права з метою формування їх правової свідомості в контексті недопущення вчинення правопорушень.
3. навчальна функція, що надає змогу у підготовці фахівців в сфері права та виокремити юриспруденцію як самостійну науку предметом дослідження якої є право.
4. прогностична функція, що націлює вплив права на ефективність розвитку суспільства в контексті недопущення нових соціальних конфліктів. Застереження, що націлені на недопущення скоєння правопорушень суб’єктами права.
II. спеціальні функції. Система напрямів впливу права на суспільні відносини, що визначають його спеціальне призначення для розвитку суспільства.
1. регулятивна функція, змістом якої є встановлення позитивних правил, організація суспільних відносин та координація суспільних зв’язків.
Поділяється на
- регулятивно-динамічна, що відзначає змінний характер права та його пристосування до об’єктивних факторів розвитку суспільства;
- регулятивна-статична, що характеризую стабільність права та вплив права на суспільні відносини шляхом його закріплення у відповідних правових інститутах та галузях.
2. охорона функція – змістом якої є напрям правового впливу який націлений на забезпечення найбільш важливих економічних політичних, національних та особистих інтересів.
Особливостями охоронної функції є те що вона:
- по-перше характеризує право як особливий засіб впливу на поведінку суб’єктів шляхом встановлення заборон та одного із видів юридичної відповідальності.
- по-друге є засобом інформації для суб’єктів суспільних відносин стосовно того які соціальні цінності охороняються.
- по-третє є показником політичного та культурного розвитку суспільства.
Серед шляхів здійснення регулятивних функцій є наступні:
1. Визначення за допомогою права суб’єктності відповідних суб’єктів права;
2. Закріплення та зміна правого статусу суб’єктів права;
3. Визначення повноважень державні органів та посадових осіб;
4. Визначення юридичних фактів які зумовлюють виникнення правовідносин;
5. Визначення змісту регулятивних правовідносин;
6. Визначення оптимального типу правового регулювання;
7. Вдосконалення поточного законодавства відповідно до потреб розвитку суспільства.
 |
4. Співвідношення
об’єктивного та суб’єктивного права
В сучасній юридичній літературі право прийнято розглядати в двох значеннях:
1/ в об’єктивному;
2/ суб’єктивному.
Це насамперед пов’язано із тім, що особа як суб’єкт правовідносин взаємодіє із двома проявами права, має визначені нормами законні права та обов’язки та в свою чергу має змогу реалізувати відповідні права та інтереси в межах цих правових норм.
Система відповідних норм складає зміст об’єктивного права, а відповідні можливості та повноваження що стосуються реалізації прав та інтересів становлять зміст суб’єктивного права. Ключовим питанням юриспруденції є питання співвідношення та взаємодій об’єктивного та суб’єктивного права, оскільки ОБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО встановлює межі поведінки для суб’єктів, а СУБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО в свою чергу є змістом об’єктивного, оскільки конкретизує ці межі відповідно до чітко визначеного суб’єкта та конкретної життєвої ситуації.
ОБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО – це система загальнообов’язкових норм права, що встановлюється чи санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин. Відповідні нормі права існують незалежно від волі суб’єкта права та не мають персоніфікований характер
Ознаки:
1) об’єктивне право спрямовано на регулювання суспільних відносин;
2) поширюється на всі сфері суспільства та всіх суб’єктів правовідносин, тобто має загальнообов’язковій характер;
3) виконання об’єктивного права зумовлене об’єктивними потребами розвитку суспільства;
4) формою його зовнішнього прояву є система норм права;
5) охороняється державою шляхом встановлення санкцій, правових норм;
6) встановлює способі, межі та методі правового регулювання
СУБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО – це встановлена нормами права міра можливої чи дозволеної поведінки суб’єкта суспільних відносин, реалізація цього права можлива лише при наявності бажання у цього суб’єкта, тому на відміну від об’єктивного права положення суб’єктивного права виявляються у тому що воно належіть особі, реалізується від її бажання тобто залежіть від її волі та свідомості.
Ознаки:
1) залежіть від волі та свідомості суб’єктів;
2) поширюється на чітко визначену форму суспільних відносин;
3) встановлює можливості поведінки окремих суб’єктів правовідносин;
4) існує у формі індивідуально-нормативних актів;
5) має індивідуальний характер та спрямованій на регулювання поведінки чітковизначених суб’єктів;
6) 
залежіть від суб’єктивних факторів та настання юридичних фактів.
Взаємозв’язок між об’єктивним та суб’єктивним правом полягає:
по-перше, в тому що вони залежать від факторів розвитку суспільства;
по-друге, воно поширюється на суб’єктів суспільних відносин;
по-третє, вони мають формально-визначений характер свого прояву та виявляються у системі нормативно-правових актів та системі індивідуальних актів.
