Рейтингові агентства створюються з метою незалежних «оцінок» цінних паперів емітентів. Такі оцінки повинні підтвердити якість їх «товару» на фондовому ринку, оскільки рейтинг цінного паперу – це і оцінка ризиків які з ним пов’язані. Рейтингові агентства вперше виникли на фондовому ринку США. Тому часто при аналізі організації їх діяльності звертаються до досвіду перш за все
двох найбільших американських рейтингових агентств, що працюють в міжнародних масштабах, – Moody’s Investors Service (1900), Standard&Poor’s Corporation (1941). Серед інших рейтингових агентств слід назвати — Duff&Phelps, Fitch Investors Service, McCarthy, Crisanti&Maffei (США),
International Bank Credit Analysis (Великобританія), Agence devaluation Financiere (Франція), Japan Bond Research Institute, Japan Credit Rating Agency, Mikuni&Co, Nippon Investors Service (Японія), Canadian Bond Rating Service (CBRS), Dominion Bond Rating Service (DBRS) (Канада), Australian Ratings (Австралія) та інші. Відповідно до рейтингу інвестиційних агентств цінні папери компаній
залежно від ризику несплати розділяються на класи. При цьому враховуються:
платоспроможність емітента цінних паперів, об’єм і структура боргу, стабільність грошових потоків. Виділяють наступні класи: цінні папери найвищої якості (highest quality); цінні папери дуже хорошої якості (very good quality); цінні папери хорошої якості (good quality); цінні папери середнього
класу (medium grade); цінні папери нижче середнього класу (lower medium grade); цінні папери низької якості (poor quality); спекулятивні цінні папери (speculative); цінні папери найнижчого класу (lowest quality/default).
Капітальні інвестиції розглядаються як сукупність витрат на створення нових підприємств; розширення, реконструкцію, технічне переоснащення діючих підприємств, а також оновлення основних фондів, впровадження нової техніки у виробничих галузях народного господарства, будівництво об'єктів усіх галузей соціальної сфери та виконання проектних і геологорозвідувальних робіт. Капіталовкладення забезпечують приріст нових основних фондів; покривають витрати на основні фонди, що вибувають з експлуатації; створюють необхідний запас для безперервності будівництва об'єктів на майбутній період. Інвестиційна нерухомість - це нерухомість, утримувана з метою отримання лізингових (орендних) платежів або збільшення вартості капіталу чи для досягнення обох цілей.
1. Капітальні інвестиції в основні засоби: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди, машини та обладнання, робочу і продуктивну худобу, інші основні засоби.
2. Капітальні інвестиції в інші необоротні матеріальні активи: бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові споруди, інвентарна тара, інші необоротні матеріальні активи.
3. Капітальні інвестиції в нематеріальні активи: права користування природними ресурсами, права користування майном, авторські та суміжні з ними права, незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи, інші нематеріальні активи.
Розвиток ринку акцій в Україні
Ринок акцій є складовим елементом ринку цінних паперів, який, у свою чергу, утворює одну з найважливіших підсистем фінансового ринку. Ринок акцій, таким чином, є системою економічних відносин, пов'язаних з отриманням, використанням і відчуженням прав пайової участі у капіталі підприємства. Стійкий, що стабільно функціонує, ринок акцій є одним із чинників, що визначає інвестиційний клімат у країні, сприяє залученню й перерозподілу інвестиційного капіталу у більш перспективні сфери економіки [2].
Ринок акцій в Україні розпочав своє становлення у 1991 році з прийняттям Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”. Тоді Україна на законодавчому рівні отримала інструменти, професійних учасників ринку акцій, які взяли активну участь у створенні цього ринку. Процес виникнення, становлення та розвитку вітчизняного ринку акцій пов’язують з масовою приватизацію великих та середніх державних підприємств у 1991 році, внаслідок чого акціонерна форма ведення бізнесу є домінуючою на Україні, а акціонерні товариства являють собою найбільш досконалий механізм організації діяльності на основі об’єднання майна фізичних осіб, підприємств та інших суб’єктів господарювання.
На сьогодні в Україні налічується близько 40 тис. акціонерних товариств, понад 17 млн. її громадян є акціонерами. Станом на 31.12.2010 р. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку було зареєстровано випусків акцій на суму 393,15 млрд. грн. Найбільшим обсягом випуску акцій відзначились такі підприємства, як ПАТ НАК “Нафтогаз Україна”, ВАТ “Державний ощадний банк України”, ПАТ “Родовід банк”, ПАТ “Сведбанк”[1].
Аналізуючи український ринок акцій, слід зазначити, що він тільки починає свій шлях. Він стикається з безліччю проблем, проте має і певні перспективи, оскільки вважається одним з найдинамічніших у світі, вирісши за останнє десятиліття майже на 900%.
Аби підвищити ефективність функціонування вітчизняного ринку акцій, необхідні наступні умови:
• функціонування високопрофесійних фінансових інституцій, які пропонують широкий спектр фін послуг та формують ефективний ринковий механізм для операцій з ц.п.;
• стабільність національної валюти;
• доступність та якість інформації шодо цінних паперів;
• захист прав інвесторів;
• наявність обмежень на торгівлю іноземними акціями;
• податкові стимули;
• вдосконалення законодавчої та нормативної бази д-сті ринку акцій;
• підвищення рівня компетентності фахівців на ринку акцій.
7.11 Основними механізмами нагромадження первісного капіталу в Україні стали приватизація та корпоратизація.
Метою приватизації в Україні була потреба сформувати основні групи суб'єктів економіки, що у своїй сукупності здатні забезпечувати розвиток національної економіки: малий та середній бізнес (приватні підприємства), великий бізнес (корпорації, крупні приватні компанії), державний сектор економіки.
Проте й на сьогодні актуальними лишаються питання підтримки та розвитку малого й середнього бізнесу, загальноцивілізаційного та інституційного розвитку великого капіталу, ефективного державного управління і регулювання соціально-економічних процесів в Україні.
Поряд з процесами приватизації для забезпечення функціонування приватизованих та корпоратизованих підприємств формувався фондовий ринок та удосконалювалася кредитно-фінансова підсистема національної економіки. Протягом 1991-1999 рр. в Україні було створено Державну Комісію з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), Національну депозитарну систему України, Депозитарій "Міжрегіональний фондовий союз", Першу Фондову Торговельну Систему (ПФТС), Професійну асоціацію реєстраторів і депозитарії (ПАРД), визначено принципи функціонування ринку цінних паперів у державі, закладено підвалини електронного обігу цінних паперів.
Проте їхня робота визначається українськими економістами досить неоднозначно, оскільки за окремими показниками діяльність фінансових установ України постійно поліпшується, а за іншими - знижується або залишається незмінною протягом останніх років (табл. 2, 3; рис. 3).
Занижений рівень капіталізації економіки України можна пояснити не лише відсутністю сильного фінансового ринку, а й тим, що суспільне багатство не капіталізоване, воно не має ринкової вартості. Капітал вітчизняних компаній та фінансових установ досить часто або переоцінений, або недооцінений, крім того, вітчизняні фірми досить скептично ставляться до інституту довіри, що є одним з головних якісних їхніх характеристик поряд з фінансовими показниками.
7.10 В Україні, на відміну від країн із розвинутою економікою, переважає позабіржовий ринок, що стало наслідком приватизаційних процесів попередніх років. Використання цінних паперів як символ володіння капіталом є необхідною умовою реформування відносин влади у суспільстві. Розвиток фондового ринку в Україні та поглиблення приватизаційних процесів призвели до того, що в Україні функціонують кілька тисяч акціонерних товариств і налічуються тисячі власників акцій. Фондовий ринок в Україні за часи його становлення пройшов декілька етапів розвитку. Зокрема, перший етап пов'язаний з прийняттям законодавчих нормативних документів – «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондову біржу», Закону «Про приватизаційні папери», Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, про застосування векселів у господарському обороті України.
Але це був етап, коли ще не відбувалася масова приватизація, не було напрацьованих державних регуляторних механізмів. До того ж не було необхідних фахівців, які могли професійно вести менеджмент у створенні цього фінансового сектора інвестиційної діяльності. Не була до цього підготовлена юридична база та виконавчі структури. Утворювальні акціонерні товариства формувалися як закриті, акції яких не виходили на публічні торги. Цей етап проходив майже включно по 1995р. починаючи з 1995 – 1996рр. почався другий етап становлення фондового ринку[5, c. 104-106].
У країні розпочалася масова сертифікатна приватизація. Вона продовжувалася до 2000р. За цей період практично були сформовані державні регулятори діяльності структур фондового ринку. Утворювалися суб’єкти господарської діяльності (ВАТ, ЗАТ), суб’єкти підприємницької діяльності тощо. У 1995р. Постановою ВР України була схвалена Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України (1995р.), Закон «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» (1996р.), Указ Президента «Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» (1997р.), Програми приватизації тощо.
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за цей період напрацювала регуляторні механізми своєї діяльності та діяльності різних підприємницьких структур на ринку цінних паперів та фондовому ринку. Таким чином другий етап розвитку фондового ринку – це період активних утворюючих заходів законодавчого та організаційно-виконавчого спрямування. Третій етап формування фондового ринку в Україні припадає на післяприватизаційний період, коли приватизація перейшла до грошової. Напрацьовані законодавчо-нормативні механізми та кадрове забезпечення, посилення регуляторного та організаційно-контролюючих важелів управління суб'єктами підприємницької діяльності на фондовому ринку і роботи з акціонерними товариствами. За минулі роки (1996-2004) по даних на початок року загальна вартість цінних паперів зросла з 2 млрд. грн. до 67,5 млрд. грн. Вартість акцій за емісію зросла з 0.7 млрд. у 1996 р. до 42,1 млрд. грн. на початок 2004 року. Але в структурі вартості цінних паперів майже третина припадає на векселі.
7.11 Приватизація – корінний питання початку ринку. Вона означає рух до того що, щоб провідні позиції зайняв приватний сектор: індивідуальне підприємництво, акціонерні товариства, спільні підприємства. Від, як вона схиблена, залежить соціальний світ, і те, як заробляють ринкові стимули. Приватизація дозволить відновити рівноправність і недоторканність всіх форм власності – державної, колективної безпеки й приватної. Тільки повернувши людині власність, можна прогнозувати поява зацікавленого і відповідального виробника конкурентоспроможної продукції.
Отже, створення акціонерних товариств веде до залучення інвестицій, зокрема і закордонних, що сприяє розвитку різних ринкових проектів і економіки нашої країни загалом.
Приватизацію іноді називають тихою революцією, яка завойовує світ. У насправді, у тому мірою у цьому нині беруть участь понад 50 країн: розпродуються державні підприємства, сільське господарство й промисловість виводяться з-під державного фінансового контролю, здають у оренду урядові служби.Стремительность і розмах цих перетворень особливо посилилися в 1981 року, і тепер вони проводять у країнах всіх ідеологічних та напрямів і із кожним рівнем розвитку. Ідея приватизації виявилася актуальною завжди і привабливим багатьох держав, разюче які один від друга.
Основною причиною приватизації послужило викликане бюджетними кризами усвідомлення, державні підприємства, зазвичай, виступають розтратниками національного багатства.Ложилось досить стійке думка, що замість накопичення прибутку чи ефективного надання з тільки спустошують скарбницю. Звідси, природно, та робиться висновок необхідність зміцнити роль приватного сектору.
Головне завдання приватизації – забезпечити критичної маси інституціональних змін, як у приватний сектор економіки зосередиться переважна більшість виробництва товарів та послуг
7.12 Проблемами податкового менеджменту займаються вчені-економісти Мельник В.М., Онишко С.В., Сторожук О.О., Іванов Ю.Б. В їх працях розглянуті питання спрощеної системи оподаткування, особливості формування податкового менеджменту, напрями вдосконалення податкової системи та податкового менеджменту.
Проте необхідно визнати відсутність єдиної системи реформування податкового менеджменту.
Метою даної статті є розробка комплексного підходу до реформування податкового менеджменту на макрорівні.
Податковий менеджмент повинен включати ряд етапів. На першому етапі суб’єкти господарювання, згідно особливостям їх діяльності, обирають системи оподаткування: загальну або спрощену.
На другому етапі проводиться розрахунок податкового тягаря суб’єктів господарювання: визначається відношення суми усіх сплачених податків на протязі періоду, що аналізується, до бази оподаткування.
На третьому етапі відбувається оптимізація податкових відрахувань суб’єктів господарювання, яка полягає в упорядкуванні господарської діяльності відповідно до діючого законодавства та стратегії розвитку і дозволяє зменшити податковий тягар у процесі діяльності.
На четвертому етапі проводиться оцінка податкового потенціалу регіону. Податковий потенціал характеризується економічною структурою та його забезпеченістю оподатковуваними ресурсами і визначеними податковими базами. Низький рівень податкового потенціалу може виникнути внаслідок негативних економічних процесів в регіоні. Аналіз облікових систем підприємства і ефективності системи внутрішнього контролю, обґрунтування періодів і операцій, які підлягають вибірковому контролю, перевірка сфери діяльності підприємства, яка є найбільш ризиковою щодо сплати податків дозволять суттєво підвищити результативність податкового контролю.
Важливим моментом також є удосконалення роботи інспекторів податкової служби, яке необхідно проводити на основі оцінки ефективності їх діяльності – відношення кількості перевірок у звітному періоді до коефіцієнту ефективності однієї перевірки, що визначає суму донарахувань, встановлену цією перевіркою. Діяльність інспекторів податкової служби не може бути успішною без використання сучасних технологій обробки податкових даних, які дозволяють прогнозувати податкові надходження, розробляти програми економічного розвитку регіону та держави у цілому.
Систематизації та оптимізації потребує нормативна база. Після її реформування повинна зберігатись незмінність правил оподаткування протягом тривалого часу (не меньше трьох років, як свідчить досвід розвинених країн).
Необхідним також є упорядкування податкових пільг з метою посилення їхнього регулятивного потенціалу шляхом оптимізації бази оподаткування, спрощення порядку обчислення та стягнення податків.
Отже, основними напрямами оптимізації податкового менеджменту мають стати: модернізація методики перевірки первинної інформації суб’єктів господарювання, реформування окремих видів податків, реформування податкового обліку та упорядкування податкових пільг.
За роки незалежності в Україні сформована податкова система, яка за своїми складом та структурою в цілому відповідає податковим системам розвинутих європейських країн. Законодавство, яким регулюється стягнення більшості податків, розроблене з врахуванням норм європейського податкового законодавства.
Але на відміну від країн Європейського Союзу, податкова система України не стала інструментом збільшення конкурентоздатності держави і не сприяла росту економічної активності суб'єктів господарювання. Сьогодні не можна стверджувати, що організація та діяльність податкової служби наблизилася до рівня європейських держав. Характер відносин між органами податкового контролю і платниками податків можна окреслити як такий, що викликає взаємну недовіру. Причинами цього є довільні тлумачення податківцями податкового законодавства, завищення своїх службових повноважень, ігнорування презумпції невинності стосовно платників податків, вияви бюрократичного свавілля та корупції, що призводить до матеріальних бізнесових втрат.
Напрями реформування податкової системи України визначаються наступним: низкою ініціатив, які були спрямовані на упорядкування процесу реформування податкової системи України, надання йому нової якості. З цією метою розроблена Концепція реформування податкової системи. Здійснено оцінку сучасної податкової системи України, окреслено її проблеми та недоліки, визначено шляхи їх розв'язання. Крім того, сформульовано мету, напрями, завдання та етапи реформування податкової системи. Реформування податкової системи України передбачає розв'язання двох груп проблем: вдосконалення інституціональних умов оподаткування і вдосконалення власне податкової системи: її складу, структури та окремих елементів.
Стратегічні напрямки податкової реформи:
- забезпечення умов для добровільного виконання вимог податкового законодавства платниками податків;
- введення інформаційно-аналітичної системи державної податкової служби у національному масштабі;
- автоматизація процесів оподаткування з використанням сучасних технологій;
- реформування державної податкової служби.
Метою податкової реформи передусім є: приведення податкової системи у відповідність із пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку; сприяння сталому економічному зростанню на основі виваженої інвестиційно-інноваційної політики; забезпечення достатності сукупних податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, виходячи з проведення збалансованої бюджетної політики.
Концепція реформування податкової системи України розроблена на період до 2015 року. Результатом проведення цілісної та системної реформи у податковій сфері має стати досягнення стратегічної мети - побудови конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки з одночасним забезпеченням інтеграції в європейське співтовариство.
Напрями реформування податкової системи полягають у:
- підвищенні ролі екологічних і ресурсних платежів у податковій системі;
- зміщенні податкового навантаження в бік непрямих податків;
- поширенні рентних платежів на видобуток не тільки нафти та газу, а й інших корисних копалин;
- зростанні ролі місцевих податків і зборів у структурі доходів місцевих бюджетів;
- скасуванні неефективних податків і зборів;
- поступовому запровадженні податку на нерухоме майно.
7.13 Проблема залучення інвестицій до економіки України на даний момент вирішується в умовах світової економічної кризи, коли попит на інвестиції значно перевищує їх пропозицію, а при практично повній відсутності власних засобів дедалі гостріше постає питання нестачі інвестиційних ресурсів для розвитку провідних ланок економіки. Україна має досить негативний інвестиційний імідж, обумовлений політичними факторами, тому непомітним залишається те, що держава за останні роки зробила відчутні кроки в напрямку інтеграції в світову економіку: стала членом Світової Організації Торгівлі, веде переговори щодо створення зони вільної торгівлі з ЄС. За висновками експертів, уповільнення світової економіки, нестабільна ситуація на фінансових ринках, девольвація гривні та проголошення великої кількості реформ у 2010 році, але невпровадження їх на практиці, зумовили особливо різке падіння індексу інвестиційної привабливості України у IV кварталі 2011 року.
Існує велика кількість обгрунтованих причин, через які Україну розглядають за кордоном як зону підвищеного ризику для довгострокових інвестицій. Серед причин: нестабільність політичного курсу та законодавства, відсутність надійних гарантій захисту від їх змін для іноземних інвесторів, надмірне втручання держави в економічну діяльність, корумпованість державного апарату. Крім того, бюрократизація та зарегульованість створення та ведення бізнесу створює адміністративний тиск на бізнес. Необхідне звуження повноважень і зменшення кількості контролюючих органів у сфері господарської діяльності, зменшення часових і фінансових витрат на дозвільні процедури (що особливо стосується дозвільних процедур у будівництві, відведенні землі, використанні природних ресурсів), спрощення доступу до інформації шляхом створення сайтів у дозвільних центрах та спеціалізованої структури в органах державної влади, яка б надавала безкоштовні консультації щодо механізму проходження дозвільних процедур.
Однією з найбільших проблем є нерозвиненість ринкової інфраструктури міжнародного бізнесу в Україні. Необхідно покращити роботу фондових бірж, комерційних банків, страхових компаній, інвестиційних компаній і фондів; утворити Український банк реконструкції та розвитку та національну страхову компанію по страхуванню ризиків вітчизняних та іноземних інвесторів. Крім того, країна програє своїм конкурентам на ринку інвестицій за рівнем податкового навантаження, нестабільністю податкового законодавства. Надмірна кількість податкових платежів та необґрунтованих штрафів, проблеми з відшкодуванням ПДВ, значна кількість податкових перевірок — це не повний перелік проблем податкового законодавства, що мають бути вирішені найближчим часом. Серед інших проблем, які девальвують інвестиційну привабливість держави, визначають такі як слабкість і політична заангажованість судової системи та нестабільність банківської системи, оскільки через втрату довіри іноземних кредиторів та населення, на даний час, мізерними є кредитування юридичних та фізичних осіб банками, та обсяг депозитів, які знаходяться на рахунках українських банків. Окрім вищезазначеного, повільні темпи приватизації, високий рівень темпу інфляції та неконвертованість національної валюти не дозволяють України залучити необхідний обсяг інвестицій для розвитку економіки.
Однак, не слід забувати, що на противагу несприятливим факторам, Україна володіє низкою стратегічних переваг, які за умови проведення ефективної економічної та правової політики можуть зробити її однією з найбільш конкурентоспроможних країн регіону. Серед них: низький курс національної валюти; значний природно-ресурсний потенціал; високий рівень промислового виробництва, стратегічно вигідне географічне розташування, що обумовлює величезний експортний і транзитний потенціал держави, наявність готових незадіяних виробничих потужностей, недооціненність активів через відсутність розвинутого фондового ринку, який би показав об'єктивну вартість бізнесу, кваліфіковані і відносно дешеві трудові ресурси, об'ємний внутрішній ринок, тощо.
