Еволюція товарного виробництва: виникнення й суть монополій

В останні десятиліття XIX ст. капіталізм вступив у нову добу свого історичного розвитку. Внаслідок перемоги буржуазних революцій у країнах Західної Європи і США протягом століття (із 70-х років ХУЛІ ст. до 70-х років XIX ст.) утвердилося політичне панування фінансово-промислової буржуазії, а це у свою чергу відкрило широкі можливості;;ля швидкого розвитку продуктивних сил. Промислова революція, яка відбулася в умовах вільної конкуренції, викликала небачений вибух технічного прогресу. А він у свою чергу докорінно змінив структуру капіталістичного господарства та його організаційні форми. У контексті зазначеного слід мати на увазі, що технічний прогрес охопив передусім важку промисловість, змінивши співвідношення між двома основними підрозділами економіки, а саме: виробництвом засобів виробництва й виробництвом предметів споживання. Переважати стали металургія й машинобудування. Бурхливо йшло зростання продуктивності праці, зумовлене науково-технічними відкриттями, принциповими змінами в технології виробництва, а також виникненням нових, високопродуктивних галузей індустрії. Капіталізм у повному розумінні цього слова вступив у "вік електрики" і у "вік сталі". Перехід до масового виробництва сталі забезпечив значне зростання машинобудування, усіх видів транспорту, особливо залізничного й морського. Довжина залізничної мережі у світі між 1875-1914 рр. зросла в чотири рази, а тоннаж флоту збільшився у 7 разів і становив 33 млн т. Значно активізувалася світова торгівля, обсяг якої збільшився майже у 3 рази. У ході такого стрімкого розвитку промисловості, транспорту й торгівлі завершився промисловий переворот у Німеччині - в 70-х роках, Австро-Угорщині, Росії та Італії - у 90-х роках XIX ст. (у Великобританії, США і Франції він відбувся раніше). Одночасно цей період всесвітньої історії став одним із найтривожніших і трагічних для долі людства. У найцинічніших формах виявились всі негативні риси капіталістичного ладу: а) принизлива й безжалісна експлуатація людини людиною; б) колоніальний і національний гніт; в) абсурдна розкіш незначної жменьки багатіїв і зростаюча бідність трудящих; г) загарбницькі війни тощо. Таким чином, розвиток продуктивних сил, концентрації виробництва і капіталу, конкуренції наприкінці XIX - на початку XX ст. підготували перехід до нового типу капіталістичного господарства - монополії.

8.Міжнародні відносини кінця 19 - початку 20 століття. Інтереси основних сил неминуче приходили в протиріччя й призвели до низки міжнародних конфліктів. Намагаючись забезпечити собі підтримку в майбутніх воєнних конфліктах, європейські держави почали організовуватися в політичні союзи. У 1882 році Німеччина, Австро-Угорщина та Італія утворили Троїстий союз, покликаний об'єднанню зусиль в боротьбі з Францією та Росією. Договір про Троїстий союз неодноразово поновлювався, хоча в 1910-ті Італія стала поступово відходити від нього. На противагу Троїстому союзу Франція, Росія та Британія утворили політичне об'єднання, що отримало назву Антанти. Антанта утворилася внаслідок низки двосторонніх договорів, підписаних у проміжку між 1897 та 1907 роками. З 1911 Антанта стала військовим об'єднанням. Німецька імперія на початку 20 ст. продовжувала агресивну політику Отто фон Бісмарка й цілеспрямовано втілювала в життя план побудови військово-морського флоту, який зміг би конкурувати з британським. Британці відповіли побудовою у 1906 лінкора нового зразка, що революціонізував військову морську техніку. До гонки озброєнь долучилися й інші великі держави. Інтереси Британії та Росії стикалися в Середній Азії. Росія прагнула здобути вихід до Індійського океану, Британія — зберегти свої володіння в Південній Азії. Обидві сторони вели підготовку до військових дій, яка отримала назву Великої гри.

9. Модернізація - генератор науково-культурного прогресу на зламі XIX-XX століть Розглядаючи модернізацію як рушій комплексу змін, яких зазнають суспільства на шляху від відсталості до прогресу, виразно постає насиченість її глибокими, принциповими зрушеннями в продуктивних силах, соціально-політичній організації, пізнавальних можливостях людини. Модернізація високо піднесла культуру взагалі й особливо культуру мас, початок чому поклали дисципліна праці, суворе й чітке співробітництво на основі новітньої машинної індустрії, суворого обліку і контролю, без яких капіталістичний спосіб виробництва неможливий.Модернізація, розпочавшись у Великобританії і поширившись в усій Європі, а потім у всьому світі, стала основою не тільки світової економічної системи, а й поділу на "розвинуті" країни та країни "на шляхах розвитку".Вона позначена перш за все колосальним зростанням міжнародних економічних зв'язків. Все більш глибоке проникнення капіталізму в усі кутки земної кулі, колоніальні загарбання, використання нових сировинних районів і ринків збуту викликали прискорене будівництво залізниць і парового флоту, прокладання каналів і тунелів, зведення грандіозних мостів, промислових споруд і будинків громадського призначення (вокзалів, торгових приміщень, спортивних споруд і т. д.). Війни за перерозподіл світу стимулювали швидкий розвиток військової справи, вдосконалення і всесвітнє розширення виробництва зброї. Задоволення потреб важкої промисловості, транспорту, будівництва і військової промисловості вимагало створення на основі науки нових технологій одержання сталі, виплавки кольорових металів, видобутку корисних копалин, становлення і розвитку хімічного виробництва, освоєння і серійного випуску нових видів промислового устаткування. Відбувається перехід до нових видів енергоносіїв, зокрема від пари до електрики, що значно вдосконалювало і розширювало машинну індустрію. Важка промисловість посіла провідне місце в матеріальному виробництві, визначаючи величину економічного і військового потенціалу провідних капіталістичних держав, їх панівне чи залежне становище.

10. Ставлення до Першої світової війни народів воюючих країн. Еволюція громадської позиції Світова війна породила негативні зміни в способі життя народів, економічну розруху, відірвала від господарства мільйони робітників і селян усіх воюючих країн. Життя та побут переважної більшості населення воюючих країн уже в перший рік війни швидко зазнали різких змін у бік їхнього погіршення. Тривалий робочий день, зниження заробітної плати й зростання цін, погане харчування зумовили зростання смертності серед цивільного населення. Разом зі значними військовими втратами це призвело до істотного скорочення чисельності населення Австро-Угорщини, Німеччини і Франції. Життєвий побут мільйонів людей визначали важка повсякденна праця, довге стояння в чергах, голод і холод. У прифронтових зонах населення страждало від артилерійських та авіаційних бомбувань цивільних об'єктів у тилу. На окупованих територіях звичайним явищем ставали безцеремонні реквізиції, контрибуції та неприкриті грабунки з метою вилучення продуктів харчування, тяглової сили, інших матеріальних цінностей. З'явилася незнана доти проблема біженців. Скрізь посилилася тенденція до підпорядкування державного апарату капіталістичним монополіям, до державного регулювання обсягів виробництва, видів продукції та строків її виготовлення. Вводилися примусові посівні плани та обов'язкова здача селянами врожаю державі. Спільною ознакою військово-державного капіталізму багатьох країн було введення примусової праці для робітників, заборона трудящим висувати будь-які вимоги, застосовувати страйки. Становище робітників і селян обох ворогуючих груп держав дедалі погіршувалося, буржуазія одержувала казкові прибутки. Під впливом шовіністичної пропаганди та в погоні за надприбутками, які ввижалися їм за встановленням світового панування, одержанням анексій і контрибуцій, німецька буржуазія та поміщики, зокрема їхні партії в рейхстазі, підтримували вимоги щодо військових асигнувань, військово-поліцейського нагляду за населенням, мілітаризації праці й економіки. Лідери німецької соціал-демократії та профспілок усіляко сприяли шовіністичному одурманюванню трудящих і, стоячи на позиції "захисту вітчизни", вимагали від робітників відмовитися від боротьби в період війни. Тим часом на фронті й у тилу наростали антивоєнні настрої.

11.Версальсько- Вашингтонська Система Версальсько-Вашингтонська система — світовий порядок, встановлений державами-переможцями, головним чином, Великобританією, Францією, США і Японією, після Першої світової війни. Була розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах.Основу Версальсько-Вашингтонської системи в Європі заклали (див. Паризька мирна конференція 1919—1920): - Версальський договір 1919; - Сен-Жерменський мирний договір 1919. Пізніше система була розвинена такими міжнародними угодами: - Неїський мирний договір; - Тріанонський договір; - Севрський мирний договір; - угодами, прийнятими на Вашингтонській конференції 1921—1922. Зрештою Версальсько-Вашингтонська система не змогла знищити усіх протиріч, а з початком Другої світової війни остаточно розвалилася.

13. Загострення суперечностей у міждержавних відносинах напередодні війни 30-ті роки пройшли під знаком загострення міжімперіалістинних суперечностей. Доживала свої дні Версальсько-Вашингтонська система як інструмент регулювання міжнародних відносин у післявоєнний період. її доля була зумовлена тим, що з самого початку вона базувалася на принципах імперіалістичного розподілу і перерозподілу світу, на ігноруванні інтересів Радянського Союзу. В міждержавній політиці останній фігурував переважно як об'єкт тих чи інших інтересів країн Заходу. Держави, які мали бути гарантами післявоєнного світовлаштування, поступово самоусувалися від своїх обов'язків. Ще в 1929 р. згідно з "планом Юнга94, прийнятим за ініціативою США, Німеччина звільнялася від фінансово-економічного контролю, що відкривало для неї можливості для поступової мілітаризації економіки. Учасники названого "плану" (12 європейських країн і США) зобов'язалися діяти на основі Локарнського договору 1925 р., який, як уже зазначалося, колективно гарантував незмінність західних кордонів Німеччини, залишаючи відкритим питання про її східні кордони. Гострим залишалося репараційне питання. Щоб виплачувати репарації, Німеччина мала нарощувати свій експорт, отже, стати на шлях економічної експансії, зіштовхуючись на світових ринках з державами-переможницями. Посилювалася боротьба за перерозподіл сфер "впливу" і на Далекому Сході. Прагнучи потіснити тут своїх конкурентів, Японія приступила до реалізації загарбницької програми в Китаї, розпочавши у вересні 1931 р. окупацію його північно-східних районів. І хоч японська агресія безпосередньо зачіпала інтереси інших держав, передусім США, вони не чинили їй належної протидії. Об'єктивно це пояснювалося зацікавленістю американських політиків у зіткненні японського мілітаризму з демократичними силами Китаю, інших країн цього регіону, а в перспективі й з СРСР, що мало привести до послаблення Японії як основного конкурента США в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Тому всі демарші американської дипломатії зводилися, головним чином, до того, щоб змусити Японію максимально "поважати" американські інтереси в Китаї. Граючи на суперечностях великих держав, Німеччина почала неприховану підготовку до здійснення своїх експансіоністських планів. Всупереч обмеженням Версальського договору вона відновила військове виробництво, запровадила військову повинність, ввела свої війська в демілітаризовану Рейнську область. Не домігшися своїх інтересів на Женевській конференції з роззброєння, німецька делегація восени 1933 р. демонстративно залишила її, фактично заблокувавши подальшу роботу конференції.Не змогла протистояти наростанню конфронтаційних тенденцій у міждержавних відносинах І Ліга Націй. її спроби припинити японську агресію в Китаї закінчилися тим, що Японія вийшла з цієї організації (березень 1933 р.). Через півроку те ж зробила і Німеччина. За цих складних умов членство в Лізі Націй було запропоновано Радянському Союзу, який вступив у названу організацію восени 1934 р. При цьому було заявлено, що СРСР і надалі "буде проводити свою самостійну політику".

14. Основні підсумки та уроки Другої світової війни
Друга світова війна стала гігантським протиборством сил агресії і геноциду з силами свободи і демократії. Народи Європи, Азії, Африки та інших континентів перенесли в ці роки тяжкі випробування. Сотні мільйонів людей опинилися в безодні горя і страждань. Жахливі прагнення світового панування нацистської Німеччини, мілітаристської Японії та фашистської Італії було подолано спільними зусиллями держав антигітлерівської коаліції, всіх волелюбних народів. Весь світ віддає данину поваги і схиляється перед пам'яттю героїчних англійських моряків і американських десантників, канадських танкістів і китайських піхотинців, героїчних партизанів Італії, Франції, Югославії, Греції, Бельгії, Норвегії, Данії, патріотів Румунії, Болгарії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини. Одначе найбільші випробування у Другій світовій війні винесли народи Радянського Союзу, для яких війна тривала довгих 1418 днів і ночей.СРСР відіграв вирішальну роль у розгромі нацистської Німеччини та її союзників. На радянсько-німецькому фронті були знищені основні воєнні сили держав-агресорів — 607 дивізій (біля 77% людських втрат), 62 тис. літаків (62%), біля 56 тис. танків і штурмових гармат (приблизно 75%), а також 180 тис. одиниць артилерійської техніки (74%).Радянський Союз зробив також значний внесок в розгром мілітаристської Японії, розбивши добре оснащену і підготовлену Квантунську армію.Друга світова війна — це найбільший конфлікт в історії людства. У ній взяла участь 61 держава світу, на території яких проживало 80% населення землі. Воєнні дії велися на всіх океанах, в Європі, Азії, Африці та Океанії. До армій країн, що воювали, було призвано 110 млн чоловік.Кількість загиблих під час Другої світової війни, з урахуванням постійно уточнюваних даних про втрати СРСР, становить 65-67 млн чоловік, проте ніхто точно не знає, скільки людей загинуло в результаті війни. Цифра досить приблизна. Людські втрати у Другій світовій війні були в шість разів, а матеріальні збитки у 12 разів більші, ніж у Першій світовій війні.Друга світова війна стала підсумком цілеспрямованої діяльності невеликої групи держав-агресорів, яку світове товариство виявилося не в змозі зупинити. Що несли народам світу ці країни та їхні керівники? Ліквідацію свободи і демократії, расове і національне гноблення, затвердження права сильного в міжнародних відносинах. Яким би далеким від досконалості не був світ у 20-30-х роках, їхня перемога означала б крок назад у світовій історії, вона відкрила б шлях соціальній, політичній і культурній деградації людства. А тому всі ті, хто вів боротьбу з ними, вели боротьбу справедливу і праведну, незалежно вщ того, якими були мотиви цієї боротьби для кожного з учасників.

15. Поляризація суспільно-політичних систем після Другої світової війни Початок «холодної війни» пов’язують з виступом колишнього прем’єр-міністра Великобританії У. Черчілля перед студентами Вестмінстерського коледжу 5.03.1946р. Він закликав створити новий британо-американський військовий союз замість антигітлерівської коаліції з метою «боротьби з міжнародним комунізмом на чолі з СРСР». Явище «холодної війни» охопило всю планету і розкололо світ на 2 частини,2 військово-політичних і економічних угрупування,2 суспільно-політичних системи. Сформувалася своєрідна політична логіка глобального суперництва. Радянсько-американське суперництво об’єктивно сприяло відновленню економічних і політичних позицій Західної Німеччини і Японії,які для США були передовою лінією боротьби з комунізмом. Суперництво СРСР і США полегшило боротьбу за незалежність народам колоніальних країн, але, з іншого боку, перетворило їх у так звані країни третього світу, в арену безкінечних регіональних і локальних конфліктів за сфери впливу, що продовжуються й після закінчення "холодної війни". Таким чином, "холодна війна" як явище світової історії другої половини XX століття мала глобальний багатовекторний вплив на всю післявоєнну історію. "Холодна війна" як явище світової історії другої половини XX століття мала глобальний багатовекторний вплив на всю післявоєнну історію.

16. Модернізація державно-політичних систем країн Заходу в другій половиш XX століття Після Другої світової війни внаслідок глобальної боротьби різних політичних, економічних і соціальних альтернатив вибір у більшості європейських країн було зроблено на користь подальшого прогресу людства. Наслідком цього стало посилення демократичних, гуманістичних сил і широке визнання цінностей модернізації. Важливе місце в житті країн Європи другої половини XX століття займали реформи державно-адміністративної системи, які являють собою цікавий досвід розв'язання болючих національно-регіональних проблем. Складною була доля німецьких земель, які у другій половині XX ст. перебували під контролем окупаційних держав - Англії, Франції, США, СРСР. В умовах утворення федеративного устрою в Західній Німеччині орієнтувались перш за все на зручності управління, ніж на історичні кордони, які зберегла лише Баварія (і то не в повному обсязі). Реформування державно-адміністративної системи зачепило і таку невелику країну Європи, як Бельгія. Його мета полягала у розв'язанні національно-регіональних проблем країни, де проживає дві етнолінгвістичні спільноти. Внаслідок цих реформ Бельгія з унітарної держави перетворилася у федеративну. Довгий час провід на політичній арені країн західної демократії тримали партії консервативного спрямування, Ідеологія і практика цих партій знайшли підтримку на виборах у США в 1980 і 1984 рр. (перемога Р. Рейгана), під гаслами консерватизму тричі перемогла М. Тетчер, на користь консервативних партій відбулися вибори у ФРН, Італії та Франції. У 1983 р. було створено Міжнародний демократичний союз, який об'єднав консервативні партії Західної Європи і до якого увійшли Республіканська партія США, Ліберально-демократична партія Японії, австралійські консерватори. Ці партії не є прихильниками державного втручання в економіку, проповідують індивідуалізм, постійно критикують соціальні програми як такі, що виховують споживчі настрої у населення.

17. Світова система соціалізму в другій половині 40-х - наприкінці 80-х років Після перемоги над фашизмом у країнах Східної Європи до влади прийшли комуністичні партії, що було як результатом їхнього внеску в справу перемоги, так і підтримки з боку СРСР. Вони почали будувати тоталітарне суспільство на зразок сталінського соціалізму. У такий спосіб ця модель вийшла за межі однієї країни і була поширена на Південно-Східну Європу і Азію (Китай). Згодом до її складу потрапили Куба, Лаос і В'єтнам. Під назвою "світова система соціалізму" така політична й економічна організація країн функціонувала 40 років. Крах СРСР, світової соціалістичної системи завершив одну з найдраматичніших сторінок історії.. Комуністичне правління супроводжувалося величезними втратами населення, нав'язуванням ортодоксальної доктрини, ізоляцією мільйонів людей від світового співтовариства. Крах СРСР став заключним етапом поступового розпаду комуністичної імперії, яка на певних проміжках часу була більшою за імперію Чингісхана. 150 млн населення колишніх республік СРСР розпочали боротьбу за утвердження своїх прав на незалежність і суверенітет.

18. Країни "третього світу" в постколоніальну добу Друга світова війна привела до активізації національно-визвольного руху в колоніальних імперіях Великобританії, Франції, Голландії, Португалії і Бельгії. Здобувши перемогу над Німеччиною і Японією, старі колоніальні держави намагались зберегти тут свої панівні позиції. Однак нові реалії примусили їх переглянути політичний курс.Причини розпаду колоніальних імперій були такі. По-перше, поразка у Другій світовій війні держав агресивного блоку, в результаті чого Італія і Японія втратили свої колоніальні володіння. По-друге, колоніальні імперії Великобританії, Франції, Голландії, Бельгії були значно ослаблені в результаті війни. Потрете, у колоніях під час війни прискорено розвивалась економіка, зростала чисельність національної буржуазії, інтелігенції та інших верств населення, розвивався національно-визвольний рух, створювались політичні організації, національні збройні сили. Розпад колоніальних імперій розпочався на Азіатському континенті, де в 1945 р. здобули незалежність Індонезія і В'єтнам. 17 серпня 1945 р. було проголошено незалежну республіку Індонезія. її президентом обрано лідера Національної партії Сукарно. У 1946 р. Філіппіни оголосили свою незалежність. Однак США зберігали тут свої військові бази та економічні позиції. У Таїланді, який у період Другої світової війни був прибічником Японії, ще 1944 р. в результаті політичної кризи відбулися зміна урядів і переорієнтація зовнішньої політики на США та Великобританію. У Малайзії у повоєнний період посилився національно-визвольний рух, що привело до проголошення 31 серпня 1957 р. незалежності Малайської Федерації. У серпні 1965 р. від Малайзії відокремився Сінгапур і став незалежною республікою. В Африці на початку 50-х років активізувався арабський національно-визвольний рух. Внаслідок цього вже в 1951 р. було проголошено незалежність Лівії. У 1952 р. в Єгипті вибухнуло повстання "вільних офіцерів", у результаті чого вже наступного року він був проголошений республікою. Великобританія втратила тут свої панівні позиції. Протягом 50-х років ще ряд африканських країн здобули незалежність (Марокко, Туніс та Судан у 1956 р., Гвінея у 1958 р.).Переломним у визволенні Африканського континенту був 1960 р., названий "роком Африки".Визволилися 17 країн (Гана, Габон, Верхня Вольта, Дагомея, Мавританія, Мадагаскар, Малі, Сенегал, Сомалі, Того, Центральноафриканська Республіка, Чад, Нігер, Конго, Заїр, Нігерія, Кот-д'Івуар). Прийнявши декларацію 14 грудня 1960 р. "Про надання незалежності колоніальним країнам і народам", Генеральна Асамблея ООН поставила деколонізацію під міжнародний контроль. У 60-ті роки фактично перестала існувати колись найбільша у світі Британська колоніальна імперія. Франція особливо наполегливо намагалася зберегти за собою Алжир, народ якого піднявся у 1964 р. на боротьбу проти колонізаторів. Визвольна війна в Алжирі тривала довго. Лише у 1962 р. французькі колонізатори змушені були підписати угоду про припинення воєнних дій і після референдуму визнати незалежність Алжиру. Визволення Алжиру привело до повного розпаду і Французької колоніальної імперії.Останньою (у 1974 р.) в Африці розпалась Португальська імперія, внаслідок перемоги революції в самій метрополії. Останнім осередком колоніалізму залишився південь Африки, де расистський режим Південно-Африканської Республіки (ПАР) довгий час відмовлявся надати свободу народу Намібії. Нарешті, у 1989 р. війська ПАР були виведені з країни, і у 1990 р. вона була проголошена незалежною державою.

19. Два етапи НТР Вирішальним фактором економічного зростання країни є науково-технічний прогрес. Витрати на наукові дослідження на основних напрямках НТП тільки з 1960 до 1970 р. збільшились у 5,2 раза. Інтенсивна модернізація технічної бази привела до зростання за 60-ті роки продуктивності праці у промисловості на 60%. Однак з другої половини 60-х років визначилась нова тенденція розвитку - з коливаннями темпів економічного зростання, що призвело до зменшення частки ФРН у промисловому виробництві країн Заходу. До кінця 60-х років Японія відсунула її на 3-тє місце у світовому промисловому виробництві. Модель соціально-ринкової економіки дала змогу західнонімецькому господарству досягти реальних успіхів і в 70-80-ті роки. Відчутний спад виробництва у 1974-1975 та 1980- 1981 рр. призвів до перегляду державних пріоритетів у НТП. Як наслідок, країна вийшла на науково-технічний рівень США у провідних галузях промисловості. До 1990 р. вона разом з Японією займала провідну позицію за затратами на науково-дослідні та досвідно-конструкторські розробки. За спадами середини 70-х - початку 80-х років та відносно незначним підйомом між ними настав тривалий підйом 1983- 1990 рр. Темпи зростання ВНП у 1990 р. (4,5 %) виявились максимальними за останні 14 років. Випуск промислової продукції збільшився на 5,2% - найбільше зростання за усі 80-ті роки. Показовий також досвід реформування і господарського розвитку Японії на основі ринкового регулювання економіки за державної підтримки приватного нагромадження. Після війни, що забрала життя 2 млн людей, економіка цієї країни перебувала в стані хаосу. Випуск промислової продукції в 1945 р. становив 28,5 % рівня 1935-1937 рр. Відбудова здійснювалась дуже повільно. Якщо в 1948 р. в інших переможених країнах обсяг виробництва наблизився до довоєнного, то в Японії він досяг тільки 52 %. Захід обмежився гуманітарною допомогою в розмірі 2,2 млрд дол. США, що дорівнювало "вливанням" в ФРН. Крім того, було зведено до мінімуму репарації, накладені після закінчення війни.

20. Останні роки біполярного світу. Крах системи соціалізму Із середини 80-х років настає час останнього загострення біполярного світу. Капіталістичний світ тримався США та НАТО, а соціалістичні країни та СРСР продовжували зміцнювати ОВД та озброювати просоціалістичні режими в Азії та Африці. Проте основним принципом відносин між ворогуючими сторонами було взаємне ядерне стримування з одночасним залякуванням противника новими видами зброї. Під кінець 80-х це протистояння досягає критично-загрозливого стану. В Європі розміщується найновіша зброя: СРСР розміщує ракети СС-20, вводить війська в Афганістан, підтримує форсований розвиток військових програм для країн "третього світу"; США розміщують "Першинг-2" та починають розробку нового виду озброєнь (проект "зоряні війни"), вводять ембарго на поставки в СРСР та країни соцтабору новітніх технологій (насамперед комп'ютерної техніки), зерна та іншого продовольства. Посилюється антирадянська кампанія в засобах масової інформації західних країн. Одночасно і в СРСР, і в країнах соціалістичної співдружності проводиться кампанія масових протестів проти "головного ворога людства" - США та НАТО. Із середини 80-х років у СРСР дедалі очевиднішою ставала потреба докорінних змін у суспільній організації. Не викликало сумніву й те, що старе партійне керівництво не здатне очолити ці радикальні зміни. Це і визначило обрання в 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС наймолодшого члена Політбюро ЦК М. Горбачова. Новий лідер проголосив курс на прискорення суспільно-політичного розвитку, перебудову життя країни. Два слова - "прискорення" та "перебудова" стали магічними в СРСР і породили надії на швидкі й радикальні зміни. В результаті демократичних революцій 1989-1990 рр. у країнах Східної Європи було повалено комуністичні режими. Зазнала краху практика "реального соціалізму" в Радянському Союзі та країнах Східної Європи. Нові політичні сили взяли курс на ринкові реформи й утвердження парламентської демократи. Світова громадськість дедалі більше впевнюється в думці, що найкращий шлях до процвітання - це не загарбання нових територій та експлуатація підневільних народів, застосування сили, а використання досягнень науково-технічного прогресу, створення сприятливих умов для ділової активності особи, налагодження ефективної системи світового господарства та впровадження гуманістичних принципів міжнародного співтовариства.