Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації

Визначальні риси індустріальної цивілізації.

Індустріальна цивілізація визначається як цивілізація, що склалася в новий час. Соціальний прогрес еволюціонує від аграрного суспільства до передового промислово-розвинутого суспільства. Саме тоді стали складатися ринкові відносини, політична і соціальна рівність, правова держава, прогрес, толерантність, фундаментальні права людини, універсальні цінності. Західні країни, де почалася модернізація, поширять цей процес на всі континенти, екстраполюючи не тільки свої технології, але і свої ціннісні орієнтації. Індустріальна цивілізація є одним з типів всесвітньої цивілізації за класифікації за економічними ознаками. Домінуючим видом виробництва виступає промислове виробництво, інтенсивно використовується машинна праця, за типом власності переважає промислова власність. Суспільствознавчі ідеї поширювались в XVIII в. - віці Просвітництва. Просвітницькі ідеї розповсюджувались в Західній Європі й Америці. Просвітителі - Вольтер, Дідро, Монтеск'є, Руссо, Кондорсе, Мореллі – будучи свідками того, як натуралісти відкривають закони природи, створили культ людського розуму. Вони вважали можливості Розуму пізнавати і перетворювати світ безмежними. Іншою важливою ідеєю, що запропонувало просвітництво, стала ідея прогресу.

Становлення індустріальної цивілізації економічною теорією пов’язується з:

- промисловим переворотом (перехід від мануфактури до великого машинного виробництва)

- процесом індустріалізації на основі суспільства і суспільного життя

- процесом нагромадження капіталу

Індустріальна цивілізація продемонструвала небачені темпи економічного зростання та залучення до виробництва величезної маси ресурсів. Так, за період з 1715 по 1971 рр. обсяг світового промислового виробництва зріс у 1730 разів. Однак, безмежна та безконтрольна утилізація речовини природи, домінування технократичних підходів у соціально-економічного розвитку призвели до глибокої кризи індустріальної моделі розвитку. Внаслідок цього нині дедалі виразніше проявляються обриси пост-індустріальної, ноосферно-космічної цивілізації.

Великі географічні відкриття та їх наслідки для розвитку світової цивілізації.

Соціально-економічні зміни, які розпочалися в західноєвропейських країнах, об'єктивно зумовили потребу більш детально й досконало вивчити географію планети. їх наслідком стали Великі географічні відкриття кінця XV - початку XVII ст., у ході яких європейці здійснили революційний прорив в інші цивілізації, що прискорило формування цілісності світового розвитку. До кінця XV ст. Європа була відносно замкнутим регіоном. Відкриття нових земель розширило цивілізаційний кругозір європейців. Водночас почалася адаптація позаєвропейського світу до цінностей європейської цивілізації, щоправда, не завжди цивілізаційними методами. До певного часу проблема вивчення географії планети й освоєння нових земель залишалася нерозв'язаною як із технічних причин - недосконалість транспортних і навігаційних засобів, так і у зв'язку із забороною церкви поглиблено досліджувати природу, у тому числі планету і космос. Зрозуміло, що зародження капіталістичних відносин посилило інтерес до вивчення Землі, передусім потребами нових ринків збуту, пошуків джерел сировини, дешевої робочої сили. Капіталізація сільського господарства й ліквідація в аграрному секторі кріпосного права вивільнили великі маси населення, яке економіка держав перехідного періоду неспроможна була забезпечити роботою. Це "зайве" населення потребувало багато вільних земель, на які можна було б переселитися на постійне проживання. Пошуку нових світів сприяли і наукові досягнення в галузі мореплавства. Зокрема, у другій половині XV ст. було значно поліпшено навігаційні прилади (компас, астролябія, морські карти). Вони давали можливість більш точно визначити розташування судна в морі, прокладати морські шляхи й організовувати безпечне мореплавство. З'явилися нові, досить надійні й досконалі кораблі - каравели. Завдяки їх вдалій конструкції та великотоннажності судна могли досить швидко рухатися проти вітру (близько 23 км на год) й перебувати в морі місяцями. Названі причини дали поштовх до інтенсивного пошуку нових земель, країн і континентів, який врешті-решт ознаменувався Великими географічними відкриттями. Шукаючи нові землі, західноєвропейці до XVI ст. уже досконало освоїли сухопутні торгові шляхи в Індію, Китай, а морськими шляхами досягли навіть Екваторіальної Африки. Але із захопленням турками-сельджуками Константинополя й ліквідацією Візантії як держави (середина XV ст.) сухопутні торгові шляхи на Схід було перекрито, і західноєвропейські мореплавці почали шукати, так би мовити, обхідні морські шляхи в східні азійські країни.