Перші європейські революції та їх вплив на цивілізаційний поступ людства

Першими в Європі на шлях визвольно-революційної боротьби стали Нідерланди. Тут незадоволення іспанським пануванням назріло у 60-х роках XVI ст. Проти політики короля Філіппа П розгорнула опір нідерландська аристократична опозиція на чолі з Вільгельмом Оранським, графом Егмонтом і адміралом Горном. Згодом до них приєдналися буржуазія, вільнонаймані робітники, селяни, городяни. На початковому етапі боротьби антиіспанська опозиція висунула вимогу зменшити кількість католицького духовенства, припинити переслідування протестантів (кальвіністів) та скликати законодавчий орган. Згодом опозиційний рух переріс в іконоборський (1566 р.), повстання морських і лісових гезів (гези - бідняки, жебраки) (1572-1574 рр.), Гентське повстання (1576 р.). Ця боротьба завершилася підписанням між опозицією і королем Іспанії Утрехтської унії 1579 р., за якою Нідерланди здобули автономію і створили власний вищий законодавчий орган - Генеральні штати. У 1581 р. Генеральні штати проголосили Нідерланди суверенною республікою, а в 1648 р. Іспанія за Вестфальським конгресом остаточно визнала незалежність Нідерландів.Активну участь у революції брали широкі народні маси: буржуазія, селяни, міщани, духовенство та інші верстви населення. Але найбільш активною в цьому русі була молода буржуазія, яка згодом, захопивши роль лідера в економічному і політичному житті країни, визволила нідерландське суспільство від феодально-абсолютистського режиму, дала відсіч спробам католицької реакції відновити свою владу та духовні інституції у країні та провела секуляризацію церковного майна.За своїм суспільно-політичним устроєм нове державне утворення докорінно відрізнялося від сусідніх країн. Нідерланди, визволившись з-під іспанської залежності, установили республіканську форму правління з виборним законодавчим органом - Генеральними штатами. У республіці було ліквідовано залишки феодалізму, встановлювалися свобода віросповідання, національна мова, почала формуватися національна культура, захищалися певні права людини. Нідерландська революція XVI ст. мала велике історичне значення. Це була перша переможна буржуазна й національно-визвольна революція в Європі. Її наслідком стало створення незалежної буржуазної держави - Республіки Сполучених провінцій, або Голландії. Економічному процвітанню Англії, на відміну від монархій Західної Європи, активно сприяв англійський абсолютизм, започаткований династією Тюдорів. Королі цієї династії нещадно боролися із залишками феодалізму, всебічно підтримували капіталістичні форми господарювання, пов'язуючи з ними свою економічну політику. З 1534 р. англійська корона (Генріх VIII) пориває з Папою Римським, оголошує себе главою церкви, закриває католицькі монастирі, а їх землю роздає "новим дворянам". Згодом королева Єлизавета І (1558-1603) замість католицької церкви запроваджує в Англії (1571 р.) протестантизм у його поміркованій англіканській формі.У зовнішньополітичній діяльності їй вдалося налагодити тісні економічні зв'язки з далекою Російською державою, вона активно підтримувала Нідерландську революцію та інші прогресивні рухи в Європі.

4. Російська держава у ХVI-XVII століттях Визволення від монголо-татарського поневолення (1480 р.) прискорило об'єднання північно-східних князівств колишньої Київської Русі навколо Московського князівства й утворення Російської держави (до середини XVII ст. Росія мала офіційну назву Московська держава). Іван III (1440-1505) проголошує себе "государем Всія Русі", а Москву - Третім Римом, тобто спадкоємницею Візантії і центром православ'я. У цій формі, крім іншого, концентрувалося і прагнення московських правителів до незалежного статусу російської церкви, що відповідав би суверенному статусу і політичній могутності Московської держави. Спільна російсько-українська антипольська боротьба, у ході якої українські гетьмани переходили то на бік Польщі, то кримських татар, Туреччини і навіть Швеції (цей період увійшов в історію України під назвою Руїна), завершилась укладенням між Росією і Річчю Посполитою у 1686 р. "Вічного миру". За цим договором Росія отримала частину земель у районі Смоленська, Східної Білорусі, Чернігово-Сіверщину. Польща відмовилась від претензій на Лівобережну Україну з Києвом, яка зберегла своє автономне управління, однак у наступні роки поступово перейшла під протекторат Російської держави. Запорізька Січ потрапила під російсько-польський вплив. Решта території Української гетьмансько-козацької держави відійшла до Речі Посполитої. Остання незабаром ліквідувала тут усі ознаки української державності й розпочала нещадно експлуатувати й нищити український народ. Таким чином, впродовж XVI-XVII ст. у політичному плані Російська держава пройшла шлях від княжо-боярської влади до формування абсолютизму. Щодо економічного розвитку, то в Росії за цей період відбулось повне закріпачення селян, зародились первинні форми капіталістичного виробництва у промисловості, освоювалися гігантські території держави, межі якої сягали від берегів Дніпра до Тихого океану, західних берегів Америки, Аляски. З роздрібнених феодальних удільних князівств Росія перетворилась у величезну і досить міцну економічно й військово державу, яка відігравала велику, а періодами і ключову роль в європейській та світовій політиці в наступні століття.

5.Європейська колонізація Північної Америки. Початок формування американської нації. Першу спробу європейської колонізації Північної Америки археологи відносять приблизно до X ст. н. е. її здійснили море-плавці-вікінги. Згідно з епосом вікінгів загін на чолі з мореплавцем Лейфом висадився на далекому західному побережжі невідомої землі, де росло багато дикого винограду. Вікінги заснували там ряд поселень, а відкриту землю назвали Вінланд - країна винограду. Але невелика кількість вікінгів, які потрапили у Північну Америку, подорожуючи сушею, швидко асимілювалися і розпорошилися серед місцевого населення.У доколумбівську добу Америка була заселена численними індіанськими племенами, які перебували на різних етапах первісного розвитку. На атлантичному узбережжі Північної Америки, звідки пізніше розпочалося утворення США, проживало багато великих і дрібних племен. Вони здебільшого займалися мисливством і землеробством. Щодо державно-політичного устрою, то племена об'єднувалися залежно від обставин у довготривалі або тимчасові конфедеративні об'єднання, які мали форму первісної родоплемінної державності.У період Великих географічних відкриттів першу спробу потрапити на західний континент здійснив у 1480 р. англійський мореплавець Джон Ллойд, але вона завершилася безуспішно, як і декілька наступних. Лише після відкриття Колумбом Південної Америки (1492 р.) Джон Кабот у 1497 р. перетнув океан і дослідив береги Північної Америки в районі Лабрадору, Нової Шотландії (Канада) та інших місцях. Протягом 1509 і 1527 рр. англійці обстежили побережжя Північної Америки в районі Флориди, Гаїті. Проте час було втрачено, тому що португальські та іспанські мореплавці на цей час поставили під свій контроль багато земель Американського континенту. Англійці не ризикували вступати з ними у відкритий конфлікт за нові землі, оскільки перевага сил була на боці іспанців та португальців. Однак, незважаючи на це, Іспанія в союзі з іншими прокатолицькими дворами вдається до політичної й економічної блокади Англії, знищуючи всі її кораблі, в яких би морях вони не з'явилися.Економічна і політична відособленість колоній, їх територіально-адміністративна та етнічна консолідація сприяли процесу формування американської нації. У результаті наприкінці XVII ст. американці мали спільну територію проживання, свою економіку, публічні органи влади, правову, військову, фінансову систему. Поєднувала їх ідеологічна та духовна спільність, яка ґрунтувалася на певних демократичних засадах і традиціях.Таким чином, у другій половині XVII ст. розпочався процес формування північноамериканської нації, який тривав у наступному столітті й знайшов своє вираження у визвольній боротьбі американського народу (1775-1783 рр.) проти англійського володіння за створення своєї незалежної держави.

6.Становлення парламентаризму. Основні ідейно-політичні течії. Парламентари́зм — система політичної організації держави, за якої чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влад за привілейованого становища парламенту. Римський сенат – класичний приклад становлення парламентаризму. Ще в римському праві юридичною основою станового представництва був мандат – угода-доручення. За класичним римським правом мандатум (доручення) – це цивільно-правова угода, за якою одна особа доручає, а інша особа (мандатарій – повірений) забов’язується безоплатно виконувати певні дії. Мандат означав, що депутат репрезентує тільки своїх виборців і що виборці мали право достроково його відкликати, якщо вважали, що їхні доручення не виконувалися. На той час, першою європейською представницькою установою були іспанські Кортеси (перекладається як королівські зібрання), які виникли ще у XII столітті. Але сам термін “парламент” з’явився у XIII столітті у Франції, коли королівська курія була поділена на дві палати. Однією з цих палат був парламент. Але він не був ні законодавчим, ні представницьким органом, а займався лише судовими справами. Саме слово “парламент” виникло від французького “parler”, що означає “говорити”. Тільки на початку XIV cтоліття у Франції з’явився перший представницький орган – генеральні штати, які скликалися королем. Проте вони не приймали ніяких законів, а були лише дорадчим органом. Взагалі, характерною рисою періоду абсолютної монархії в Європі було те, що представницькі органи були лише дорадчими органами, а державна влада належала королям. Таким чином, переважна більшість парламентів феодального часу, якщо і була представницькими органами, але не діяла на постійній основі. Тільки англійський парламент діяв на постійній основі, через те вважають, що саме англійський досвід дав початок явищу парламентаризму.В Англії представницька установа була утворена на основі Великої Хартії Вольностей 1215 року, яка вважається першим актом конституційного значення. Але справжнє представництво почалося в 1265 році, коли на засідання ради королівства стали запрошувати по двоє лицарів від кожного графства і по двоє представників від найбільших міст. А в 1275 році вперше рада королівства була названа парламентом.У середині XIV ст. англійський парламент став поділятися на палату лордів і палату громад. У цей самий час почалася законодавча діяльність парламенту. Його виключне право на прийняття законів історично виникло з права подавати королю петиції. Спочатку англійський парламент, як й інші європейські парламенти, тільки подавав запити королю про видання бажаних законів, і король видавав закон, але на початку XVI ст. така практика була відкинута. Пропозиції парламенту, які називалися біллями, ставали законопроектами, які король міг тільки затвердити або відхилити. Таким чином, англійський парламент XVI ст. заснував основні принципи, які почали братися за основу іншими парламентами, а саме: 1) законотворчість є функцією виключно парламенту; 2) закон – це акт, який приймався палатами, затверджувався королем і мав найвищу силу серед усіх актів державної влади; 3) парламент мав контрольні повноваження над сферою державного управління (парламент запровадив процедуру імпічменту прем’єр-міністра наприкінці XVI ст.); 4) палата лордів виступала як вищий суд країни; 5)парламент також мав право втручатися в зовнішньополітичні справи. Однак хоч парламент і дістав значні повноваження, король залишався домінуючим державним інститутом.