Фiнансовий контроль (види, методи, форми, задачi). 2 страница

 

22. Класифiкацiя податкiв. Податкова система формується як на державному так і на регіональному рівнях. Залежно від рівня встановлення податки поділяються на загальнодержавні (ПДВ, акцизний податок, податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, плата за землю та інші) та місцеві. Механізм їх справляння і порядок сплати встановлюється сільськими і міськими радами відповідно до переліку, і в межах граничних ставок, визначених законодавством України. Суми цих податків і зборів зараховуються до місцевого бюджету. Залежно від форми оподаткування податки бувають прямі (податок на прибуток підприємств та інші) непрямі (ПДВ, акцизний податок, мито). Прямі податки встановлюються безпосередньо на дохід або майно платника. Непрямі податки включаються у вигляді надбавкою цін товарів і оплачуються споживачем. При прямому оподаткуванні грошові відносини виникають між державою і самим платником, який безпосередньо вносить платежі до бюджету. При непрямому оподаткуванні суб’єктом податку стає продавець товару, який виступає посередником між державою і самим платником (споживачем товару чи послуги). Прямі податки поділяються на реальні і особові Реальні податки сплачують з окремих видів майна, а особові встановлюються у вигляді податків на доходи. Непрямі податки поділяються на акцизи і мито. Залежно від економічного змісту об’єкта оподаткування податки поділяються на: податок на доходи, податки на споживання, податки на майно(сплачується не один раз, а постійно поки майно перебуває у власності платника податків). Залежно від способу зміни податкових ставок податки бувають: фіксовані або пропорційні, прогресивні, регресивні. Залежно від платника:

- податки з юридичних осіб (податок на прибуток підприємств, ПДВ, акцизний податок);

- податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);

- змішані податки (збір за першу реєстрацію транспортних засобів, плата за землю).

Залежно від джерела сплати: податки, що фінансуються за рахунок виручки від реалізації продукції(акцизний податок, ПДВ); податки, що включають відрахування на соціальне та пенсійне страхування); податки, що сплачуються за рахунок прибутку (плата за землю).

23. Загальнодержавнi податки в Українi.

Податковий кодекс України у статті 8 встановлює види податків та зборів в Україні, а саме: ¨ загальнодержавні податки та збори ¨ місцеві податки та збори.Загальнодержавні податки та збори є обов’язковими до сплати на усій території України. Податковий кодекс України у статті 9 до загальнодержавних відносить такі податки та збори:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;податок на 3.додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9. плата за користування надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне використання води;

13.збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів регулює Бюджетний кодекс України.

Загальнодержавні податки та збори може встановлювати лише Податковий кодекс України.

 

24. Місцеві податки в Україні. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Місцеві податки та збори

До місцевих податків належать:

- податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

- єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

- збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

- збір за місця для паркування транспортних засобів;

- туристичний збір.

Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених Кодексом, вирішують питання щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

 

25. Сутнiсть державного бюджету його функцiї. Державний бюджет, як одна з головних ланок фінансової системи України, є економічною категорією і відображає грошові стосунки між державою, з одного боку, і юридичними і фізичними особами, з іншого боку з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя населення і задоволення інших суспільних потреб.Тобто через бюджет держава має можливість зосереджувати фінансові ресурси на важливих ділянках економічного і соціального розвитку. Бюджет слід розглядати з таких основних позицій:

ü як економічну категорію;

ü як центральну ланку фінансової системи;

ü як централізований фонд грошових коштів;

ü як основний фінансовий план держави.

Як економічна категорія бюджет характеризується певними напрямами економічних (грошових) відносин:

ü між державою і підприємствами різних форм власності;

ü між державою і населенням;

ü між державою і громадськими організаціями;

ü між Україною та іншими державами та міждержавними організаціями.

Бюджет є також центральною ланкою фінансової системи, оскільки саме через бюджет здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями матеріального виробництва, між виробничою та соціальною сферами, між окремими ланками бюджетної системи та між окремими категоріями населення. Іншої ланки, яка могла б забезпечити у такому масштабі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі не існує. Бюджет як економічна категорія знаходить своє матеріальне відображення у централізованому фонді грошових коштів, тобто бюджет є матеріальною базою існування держави. Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію грошових коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою держави. Бюджет – єдиний фінансовий план, що має силу закону. Більшість вчених схиляються до думки, що бюджет виконує дві функції: перерозподільчу і контрольну. При формуванні бюджету перерозподільча функція проявляється як акумулятивна. Через перерозподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів в руках держави і їх використання з метою загальнодержавних потреб; контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять в розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та чи ефективно вони використовуються.

 

26.Бюджетна система України. Під бюджетною системою слід розуміти сукупність окремих її ланок, юридично пов’язаних між собою, які базуються на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам. У червні 2001 року Верховною Радою України був прийнятий Бюджетний кодекс, який визначив основні засади бюджетної системи України, її структуру, принципи та правові аспекти функціонування. Бюджетна система України являє собою сукупність Державного та місцевих бюджетів (їх в Україні більше 10 тисяч), побудовану з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіального устроїв. В унітарних державах бюджетна система складається з двох ланок: центрального бюджету і місцевих бюджетів. У федеральних країнах до цих ланок додаються ще бюджети членів федерацій. Сукупність всіх бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України (консолідованим). Зведений бюджет використовується для реалізації засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України. Схематично склад бюджетної системи України можна відобразити наступним чином.(схем.) Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

 

27. Бюджетний устрій в Україні бюджетний устрій -це визначена правовими нормами організація і принципи побудови бюджетної системи, її структура, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу. Оскільки Україна є унітарною державою, бюджетна система країни є дворівневою.

Зміст бюджетного устрою в державі:

— організація бюджетної системи;

— принципи її побудови;

— повноваження законодавчих і виконавчих органів державної влади, органів місцевого самоврядування і їх виконавчих органів. Принципи бюджетного устрою (бюджетної системи) в Україні (ст. 7 Бюджетного кодексу України):

— принцип єдності бюджетної системи України;

— принцип збалансованості;

— принцип самостійності;

— принцип повноти;

— принцип обґрунтованості;

 

28. Дефiцит державного бюджету, причини i заходи для його усунення. Дефіцит бюджету — перевищення витрат державного бюджету над доходами. Виникнення і зростання дефіциту бюджету зумовлене економічними кризами, мілітаризацією економіки, веденням війн, економічною нестабільністю, зростанням заборгованості місцевих бюджетів, безконтрольним зростанням інших витрат з бюджету. Бюджетний дефіцит покривається державними внутрішніми та зовнішніми позиками, а також за допомогою грошової емісії. Постійне нагромадження заборгованості уряду перетворюється на державний борг. Структура державного боргу. Основними структурними елементами такого боргу є внутрішній (заборгованість держави своїм власникам) і зовнішній (заборгованість держави іноземним країнам, міжнародним фінансово-кредитним організаціям та іноземним громадянам) борги, короткотерміновий (до одного року) і середньотерміновий (від 1 до 5 років). З метою управління державним боргом, зокрема для його зниження, використовують такі методи: виплату за рахунок золотовалютних резервів, консолідацію боргу (зміна умов позик — наприклад, перетворення короткотермінових на довготермінові);

конверсію (дозвіл держави на придбання іноземними кредиторами частини цінних паперів, майна, викуп короткотермінових зобов'язань шляхом випуску нової довготермінової позики під вищий відсоток);

надання нових кредитів міжнародними фінансово-кредитними організаціями. Крім податків, які приблизно на 90% формують надходження до державного бюджету, його дохідна частина складається і з неподаткових надходжень — від продажу держмайна та зовнішньоекономічної діяльності.

 

29.Основнi показники державного бюджету. Доходи бюджету – частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, які виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади й управління.Згідно Бюджетного кодексу, доходи бюджету включають усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).Згідно Бюджетного кодексу доходи бюджету складаються з:

ü податкових надходжень;

ü неподаткових надходжень;

ü доходів від операцій з капіталом;

ü трансфертів.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні й місцеві податки, збори та інші обов’язкові платежі. Неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Доходи бюджету також поділяються на закріплені та регулюючі. Закріпленими доходами вважаються такі доходи, які в законодавчому порядку повністю закріплюються за певним бюджетом і не підлягають передачі у бюджети нижчого рівня, або частково закріплюються за бюджетом вищого рівня і у певному обсязі підлягають передачі у бюджети нижчого рівня. Регулюючі доходи характеризуються тим, що вони передаються у вигляді відрахувань від загальнодержавних податків і зборів із бюджету вищого рівня в бюджети нижчого рівня для їх збалансування. Видатки бюджету – це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використанням на здійснення програм та заходів, передбачених бюджетом.

 

 

30. Сутність та етапи бюджетного процесу. Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням і виконанням бюджетів, що складають бюджетну систему України. Бюджетний кодекс України визначає наступні стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевих органів самоврядування. Тривалість стадій бюджетного процесу різна в окремих країнах, але в більшості випадків весь процес триває у середньому близько двох років. Бюджет складається на рік. Цей період має назву бюджетного періоду, він в Україні співпадає з календарним роком.

 

31. Економічна сутність державного кредиту. Частина фінансових ресурсів перерозподіляється державою на засадах зворотності за допомогою кредиту. Державний кредит – сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальником (або позикодавцем) коштів і фізичними і юридичними особами, іноземними урядами в процесі формування і використання загальнодержавного фонду грошових ресурсів. Державний кредит як фінансову категорію слід розглядати в двох аспектах: активному, коли держава відіграє роль кредитора, і в пасивному, коли вона виступає позичальником коштів. За аналогією з банківським кредитом, у фінансовій практиці державним кредитом називають кредит, який видається з державного бюджету. Держава для фінансування свої потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державного кредиту. Держава є позичальником, а населення і підприємницькі структури, тобто фізичні і юридичні особи, — кредитодавцями. Державний кредит має строк повернення і ціну у формі процента. Державний кредит буває внутрішнім і зовнішнім. За своєю економічною сутність державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств, організацій.Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету, і джерелом його повернення та сплати відсотків є доходи бюджету, а не прибутки від ефективного використання кредиту.Доцільність державного кредиту при покритті дефіциту бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за рахунок грошової емісії.Призначення державного кредиту виявляється насамперед у тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіциту державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси спрямовуються на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. Державний кредит є засобом збільшення фінансових можливостей держави і виступає важливим чинником прискорення економічного і соціального розвитку країни.При проведенні правильної кредитної політики з використанням державних кредитних операцій, за допомогою державного кредиту можуть бути вилучені з обігу значні вільні кошти, що сприяє уповільненню темпів інфляційних процесів.Але оцінюючи значення державного кредиту, не варто забувати, що мобілізовані за його допомогою засоби є взятими наперед податками. Необхідність погашення державного боргу вимагає пошуку додаткових надходжень до бюджету, а вони можуть бути отримані тільки за допомогою податків. До того ж погашення боргових зобов’язань і сплата відсотків по них відволікає частину бюджетних доходів від продуктивнішого їх використання, скорочує можливості нарощування виробничого та інтелектуального потенціалу суспільства, за що розплачуються майбутні покоління.

 

32.Форми та види державного кредиту. Внутрішній державний кредит може виступати в таких формах:

ü державні позики;

ü перетворення частини вкладів населення в державні позики;

ü запозичення засобів загальнодержавного позичкового фонду;

ü грошово-речові лотереї.

Державні позики як форма державного кредиту характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств, організацій залучаються до фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов’язань та інших державних цінних паперів. Облігація – найбільш поширений вид державних цінних паперів. Вона символізує державне боргове зобов’язання і надає право її власнику після закінчення визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки за ним. Продаючи облігацію, держава зобов’язана повернути суму боргу у визначений термін із відсотками або виплачувати відсотки протягом усього терміну використання позикових засобів, а після закінчення цього терміну повернути і суму боргу. Держава встановлює номінальну вартість (ціну) облігації, яка вказується на облігації і виражає грошову суму, надану власником облігації державі в тимчасове використання. Саме ця сума виплачується власнику облігації в момент погашення і на неї нараховуються відсотки. Проте реальна прибутковість облігацій для їх власників може бути вище або нижче встановленого номінального відсотка. Державні внутрішні позики за ознакою права емісії можуть бути:

ü такі, що випускаються органами державної влади;

ü такі, що випускаються місцевими органами влади.

Залежно від форми виплати прибутків позики поділяються на:

ü процентні;

ü виграшні;

ü процентно-виграшні;

ü безпроцентні;

ü безпрограшні.

Виготовлення, збереження й розповсюдження облігацій державної позики покладено на відповідні підрозділи Міністерства фінансів України; реалізація цінних паперів – на банківську систему. Міжнародний державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає на світовому ринку в ролі позичальника, кредитора або гаранта. Ці відносини набирають форми державних зовнішніх позик. Як і внутрішні позики вони надаються на умовах зворотності, строковості й платності. Міжурядові позики, як правило, є безоблігаційними. Всі умови міжурядових позик фіксуються в спеціальних угодах, де обумовлюється рівень відсотка, валюта надання, терміни погашення позики та інші умови. Сума отриманих зовнішніх позик із нарахованими відсотками включається в державний борг країни. Діяльність України як кредитора і гаранта на міжнародній арені дуже обмежена в зв’язку з несприятливим фінансово-економічним становищем держави. На сьогодні ця форма державного кредиту в Україні активно не використовується. У тісному зв’язку з державними позиками знаходиться друга форма державного кредиту, функціонування якого опосередковується системою ощадних установ, - перетворення частини внесків населення в державні позики. На відміну від першої форми державного кредиту, коли фізичні й юридичні особи купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних коштів, ощадні установи дають кредит державі за рахунок позикових засобів. Наявність посередника між державою і населенням в особі ощадних установ і надання позики останніми державі за рахунок позикових коштів без відома їх реального власника (населення) дозволяють виділити ці відносини в якості особливої форми державного кредиту. Перетворення частини внесків населення в державні позики, що призначені на потреби держави, здійснюється через покупку особливих цінних паперів (наприклад, казначейських ощадних сертифікатів), а також оформленням безоблігаційних позик. В Україні це досягається за рахунок купівлі Ощадбанком боргових зобов’язань держави. Запозичення засобів загальнодержавного позикового фонду як форма державного кредиту характеризується тим, що державні кредитні установи безпосередньо (не обмежуючи ці операції купівлею державних цінних паперів) передають частину кредитних ресурсів на покриття витрат уряду. Ця форма державного кредиту функціонує в тоталітарному суспільстві. Вона сприяє розвитку інфляційних процесів, що особливо небезпечно в умовах жорсткого контролю за емісією грошових знаків з боку державних органів.

 

33.Державний борг, сутність та форми. Функціонування державного кредиту призводить до утворення державного боргу. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії за кредитами інших органів влади чи суб’єктів господарювання. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Його абсолютна величина, динаміка і темпи змін відбивають стан економіки й фінансів країни, ефективність функціонування державних структур. На стан державного боргу істотно впливають щорічні операції в сфері державного кредиту – одержання нових позик і умови їх надання, з одного боку, розміри погашень і виплачуваних відсотків, з іншого. Розрізняють капітальний і поточний державний борг. Капітальний борг представляє собою всю суму випущених і непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи нараховані відсотки, які повинні бути виплачені за цими зобов’язаннями. Поточний борг складає витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов’язаннями держави, строк сплати яких настав. Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом – одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків. Мета політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнення макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

 

34.Методи управління державним боргом. На досягнення ефективності державного кредиту спрямовані такі заходи в сфері управління державним боргом:

ü конверсія;

ü консолідація;

ü уніфікація;

ü відстрочення погашення позик;

ü реструктуризація;

ü анулювання.

Конверсія – це зміна доходності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачуваний дохід (як правило, держава з метою скорочення видатків бюджету знижує відсоток за позикою). Консолідація – зміна строків дії вже випущених позик. Уніфікація – об’єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. Такий захід передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, що перебувають в обігу. Відстрочення погашенняпозики здійснюється в умовах, коли подальший активний розвиток операцій з випуску нових позик не мав фінансової ефективності для держави. Це відбувається тоді, коли уряд вже випустив досить багато позик і умови їх емісії не були достатньо вигідні для держави. В таких випадках більша частина надходжень від реалізації облігацій нової позики спрямовується на виплату відсотків і погашень по раніше випущених позиках. Щоб розірвати замкнене коло уряд оголошує про відстрочку погашення позик, яка відрізняється від консолідації тим, що при відстрочці не тільки відтягуються строки погашення, але й припиняється виплата доходів. Під час консолідації позик власники облігацій продовжують отримувати по них свій дохід. Реструктуризація – це використання у комплексі повністю або частково зазначених вище методів. Під анулюванням державного боргу розуміють захід, в результаті якого держава повністю відмовляється від зобов’язань за випущеними позиками. Анулювання може проводитись за двома причинами:

1)у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутстві;

2)як наслідок приходу до влади нових політичних сил, які за певними обставинами відмовляються визнати фінансові зобов’язання попередніх урядів (наприклад, в 1918 році уряд РСФСР анулював всі дореволюційні борги як внутрішні, так і зовнішні).

35.Місцеві фінанси, їх сутність, склад і роль у соціально-економічному розвитку держави. В умовах демократії однією із важливих складових фінансової системи держави є місцеві фінанси, які охоплюють регіональні бюджети, бюджети адміністративно-територіальних одиниць і фінанси суб’єктів господарювання, які використовуються для задоволення регіональних потреб. Регіональні фінанси забезпечують фінансування широкого кола засобів, пов’язаних із соціально-культурним і комунально-побутовим обслуговуванням населення. Фінанси місцевих органів влади - це система формування, розподілу, і використання грошових ресурсів для забезпечення місцевою владою покладених на неї завдань та функцій як власних, так і делегованих. Місцеві фінанси – економічна категорія, функція якої полягає у розподілі і перерозподілі сукупного суспільного продукту. (схема). Місцеві фінанси: Місцеві бюджети, Спеціальні фонди, Кредити місцевого значення, Фінанси відповідних (муніципальних) підприємств. Однією з важливих передумов побудови демократичної держави є самостійність і незалежність органів місцевого самоврядування. Ступінь фінансової самостійності місцевих органів влади характеризує незалежність держави в цілому, потенціальні можливості її економічного розвитку, рівень демократичних прав і свобод громадян. Держава не може успішно розвиватись і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади. З набуттям незалежності Україна стала членом Ради Європи і приєдналася до Європейської хартії про місцеве самоврядування. Отже, Україна взяла на себе зобов’язання будувати місцеві фінанси відповідно до міжнародних стандартів. Фінансовий бік економічної самостійності місцевих органів влади є визначальним. Від фінансових можливостей залежать в кінцевому підсумку їхні реальні владні функції. Не можна бути справді, а не формально самостійним, будучи залежним у фінансовому відношенні. Держава не може успішно розвиватись і процвітати, не даючи гарантій фінансової незалежності місцевим органам влади. Питання економічної, у тому числі фінансової самостійності місцевих органів влади, не є новими. Вони постійно обговорюються як в наукових колах, так і серед депутатського корпусу, практичних працівників фінансової системи. Проте суттєвих зрушень в практичному вирішенні їх до цього часу не досягнуто. Однак фінансова незалежність повинна мати певні межі, які визначені Європейською Хартією про місцеве самоврядування в 1982 році: “Незалежність органів місцевого самоврядування припустима в межах їх компетенцій”. Існує точка зору, що розпад Київської Русі відбувся через надмірну фінансову незалежність окремих князівств. Вони перестали вносити гроші в загальну скарбницю – і зникла одна з передумов існування держави. Аналогічна причина називається й у випадку з розпадом Радянського Союзу: оголосивши себе незалежними державами, колишні республіки практично перестали перераховувати фінансові кошти в загальносоюзний бюджет.