Фiнансовий контроль (види, методи, форми, задачi). 1 страница

Фінансовий контроль — це контроль законодавчих і виконавчих органів влади всіх рівнів, а також спеціально створених установ за фінансовою діяльністю всіх економічних суб'єктів із застосуванням певних методів і прийомів.Необхідність фінансового контролю обумовлена дією економічних законів, товарно грошових відносин.В процесі фінансового контролю здійснюється перевірка виконання господарських і фінансових планів-прогнозів, дотримання режиму економії,стану збереження власності, раціональності і ефективності використання засобів, які є в господарстві.Головним у фінансовому контролі є не виявлення, фіксування порушень, незаконних витрат засобів і безгосподарності, а попередження запобігання Принципи фінансового контролю: незалежність;гласність;превентивність (попереджувальний характер);дієвість;регулярність;об'єктивність;всеохоплюючий характер.В залежності від суб'єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють такі його види. Державний фінансовий контроль проводять державні органи влади і управління. Весь державний контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий. Загальнодержавний контроль має надзвичайно велике значення, від його організації і дієвості багато в чому залежать шляхи економічного розвитку суспільного виробництва, рівень добробуту населення, масштаби тіньової економіки і економічних злочинів. Проводять загальнодержавний контроль Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, місцеві державні адміністрації, Державний митний комітет та ін.Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств та організацій і проводиться контрольно-ревізійними підрозділами міністерств і відомств. В останні роки у зв'язку з ліквідацією великої кількості міністерств, появою підприємств нових форм власності масштаби відомчого фінансового контролю значно скоротилися.Громадський фінансовий контроль — здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації).Аудит — новий вид фінансового контролю. Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах.В залежності від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю:попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій;поточний, в процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошових коштів, здійснення виплат та ін.);наступний, що проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року. Методи фінансового контролю, як конкретні прийоми його проведення, поділяються на документальні (ревізії і перевірки) і натуральні (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний обмір, контрольний запуск сировини у виробництво тощо).Ревізія — це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.Перевірка — це обстеження і визначення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

13. Управління фінансами. Управління притаманне всім сферам людської діяльності, в тому числі й фінансовій. Під управлінням розуміють свідомий цілеспрямований вплив на об’єкт за допомогою сукупності прийомів та методів для досягнення певного результату. Управління ґрунтується на знанні об’єктивних закономірностей розвитку суспільства. Разом з тим на управління суттєво впливає держава в особі відповідних управлінських структур.Під управлінням фінансами розуміють свідомий вплив органів управління (фінансового апарату) на фінанси держави, регіонів, суб’єктів господарювання, населення і на фінансові процеси, фінансову діяльність з метою досягнення та підтримання збалансованості, фінансової стабільності економіки, отримання доходів, прибутку.Управління фінансами ґрунтується на знаннях економічних законів розвитку суспільства, закономірностей розподілу ВВП між державою та суб’єктами господарської діяльності, державою і населенням, між галузями економіки і територіями. Система управління фінансами:

Суб’єкт управління: ФІНАНСОВА СИСТЕМА: Президент України, Верховна Рада, Уряд України, Міністерство фінансів, Державна податкова служба, Національний банк України, Рахункова палата.

- Інструмент впливу: ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА: Принципи управління, Фінансове прогнозування, Фінансове планування, Фінансове програмування, Фінансове регулювання, Фінансовий контроль, Фінансове законодавство,Фінансовий аналіз, Фінансові інструменти

- Об’єкт управління: СИСТЕМА ФІНАНСІВ: Створення та використання бюджетного фонду, позабюджетного фонду, резервних та страхових фондів, фондів(доходів) підприємств, установ, організацій, населення

- Кінцева мета: ФІНАНСОВА СТАБІЛЬНІСТЬ: Суспільний добробут населення,Підвищення фінансового впливу в міжнародній спільноті

Об’єктом управління є централізовані та децентралізовані фонди фінансових ресурсів. Суб’єктом - фінансовий апарат. Процес управління фінансами включає наступні методи: фінансове прогнозування та планування, фінансове регулювання, фінансовий облік, фінансовий контроль. Планування займає одне з найважливіших місць в системі управління фінансами. При плануванні будь-який суб’єкт господарювання всебічно оцінює стан фінансів, оцінює можливості збільшення фінансових ресурсів, визначає напрямки їх більш ефективного використання. Планові рішення приймаються на основі аналізу фінансової інформації, яка базується на бухгалтерській, статистичній та оперативній звітності. Оперативне управління представляє собою комплекс заходів, що розробляються на основі оперативного аналізу поточної фінансової ситуації і мають на меті отримання максимального ефекту за мінімальних затрат за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів. Суть оперативного управління полягає в раціональному використанні фінансових ресурсів з метою покращення господарської діяльності. Контроль як елемент управління здійснюється як в процесі планування, так і в процесі оперативного управління. Він дозволяє співставляти фактичні результати по використанню фінансових ресурсів з плановими, виявляти резерви зростання фінансових ресурсів і більш ефективного їх використання. Розрізняють стратегічне та оперативне управління фінансами. Стратегічне управління полягає у встановленні обсягів фінансових ресурсів через прогнозування на перспективу для реалізації цільових програм, пов’язаних з піднесенням економіки, вирішенні соціальних проблем тощо. Його здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент.

Оперативне управління фінансами здійснюють Міністерство фінансів України; дирекції позабюджетних фондів, страхових організацій; фінансові служби міністерств, місцевих органів влади, підприємств та організацій. Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади приймає закони, в тому числі з фінансових питань, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за його виконанням в особі Рахункової палати, визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики в сфері фінансів. Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує проведення фінансової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки, культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування, організовує розробку проекту закону про Державний бюджет і забезпечує його виконання.

14. Сутнiсть фiнансiв пiдприємств, їх функцiї. У фінансовій системі держави головною, визначальною її ланкою виступають фінанси підприємств, тому що вони функціонують у тій же сфері суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага, валовий внутрішній продукт і національний доход суспільства, а також формується основна частина фінансових ресурсів держави.Розподіл і перерозподіл матеріальних і духовних благ, які створюються, в грошовій формі здійснюється за допомогою фінансів шляхом створення і використання цільових грошових фондів у відповідних підрозділах (ланках) народного господарства.Створення і функціонування підприємств, їх господарська діяльність пов'язані з грошовими відносинами, які опосередковують процес виробництва і продажу продукції, отримання доходів і накопичень і їх розподіл по відповідних каналах (фондах). У цьому зв'язку, об’єктом фінансів підприємств виступають грошові відносини, пов'язані з отриманням доходів і накопичень, їх розподілом, формуванням і використанням коштів. Суб'єктами відносин є підприємства і організації, установи (банківські і бюджетні), позабюджетні фонди та інші господарюючі суб'єкти.Економічну природу фінансів підприємств розкриває сукупність грошових відносин, які виникають у суб’єктів господарювання у процесі їх створення і здійснення виробничо-фінансової діяльності. До таких видів відносин належать: грошові відносини між підприємствами та їх засновниками;грошові відносини між підприємствами та іншими суб’єктами господарювання;грошові відносини між підприємствами та різноманітними ланками фінансово-кредитної системи;грошові відносини між підприємством та зайнятими на ньому працівниками;грошові відносини в середині самих підприємств. Матеріальною, умовою появи і функціонування фінансів виступають гроші, які лежать в основі функціонування відповідних видів грошових відносин підприємств.Таким чином, фінанси підприємств – це система грошових відносин, які виникають у процесі отримання і розподілу грошових доходів і накопичень, формування і використання відповідних фондів грошових коштів. Матеріальним змістом фінансів підприємств є фонди грошових коштів, які створюються на підприємствах при розподілі їх доходів і накопичень. Фінанси підприємств слід відрізнятивід грошей, грошових коштів, фінансових ресурсів. Призначення фінансів підприємств: забезпечення фінансовими ресурсами; безперервність процесу виробництва господарюючих суб'єктів; розширення їх виробничих фондів (основних і оборотних); вирішення виробничих, економічних та соціальних задач;формування централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів як на рівні держави, так і на рівні суб'єктів господарювання.Фінанси підприємств як економічна вартісна категорія свою дію в процесі відтворення виявляють через дві головні функції: розподільчу і контрольну.

15. Організація фінансової діяльності пiдприемств. Під організацією фінансів підприємств розуміють систему економічних заходів по визначенню доходів, накопичень, фінансових ресурсів, їх розподілу за відповідними напрямками з метою своєчасного і в повному обсязі здійснення всіх видів платежів (розрахунків), фінансування розвитку виробництва, соціальної сфери й здійснення фінансового контролю за діяльністю підприємства.Організація фінансів залежить від організаційно-правової форми господарювання та сфери і характеру діяльності. Головними принципами, на основі яких базується організація фінансів, є:плановість;господарський (комерційний) розрахунок; самофінансування; самоокупність; самостійність у сфері фінансової діяльності; зацікавленість у підсумках фінансово-господарської діяльності; відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності; контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств; Фінансова діяльність - це система економічних заходів, використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів. Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань: фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності; пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності; виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками; мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу; контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів. Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками: фінансове прогнозування та планування; аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності; поточна, оперативна фінансова робота.

16. Склад фiнансових ресурсiв суб’єктiв господарювання. Для здійснення господарської діяльності підприємствам потрібні фінансові ресурси. Їх формування здійснюється, як правило, за рахунок різних джерел: власних активів підприємства, позичених та залучених. Власні кошти - це кошти підприємств, які постійно знаходяться в їхньому обігу й строк користування якими не встановлений. Формуються вони за рахунок власного капіталу, тобто тої частини капіталу в активах підприємства, яка залишається після вирахування його зобов'язань. До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів), статутного (пайового) капіталу, включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.Основу власного капіталу складає чистий прибуток – це кошти, які належать підприємству і розподіляються за фондами (фонд розвитку, фонд споживання, резервний фонд та ін.)

Позичені кошти - це кошти, які отримує підприємство на визначений термін, за плату і на умовах повернення. Формуються вони в основному за рахунок довгострокових та короткострокових кредитів банку. Залучені кошти – це кошти, які не належать підприємствам, але внаслідок діючої системи розрахунків постійно знаходяться в їх обігу. До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також усі види поточних зобов'язань підприємства по розрахунках. Усі види перерахованих вище джерел беруть участь як у формуванні активів підприємства так і в здійсненні його виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку. Отже, фінансові ресурси підприємств - це власний, позичений та залучений грошовий капітал, який використовується підприємствами для формування своїх активів та здійснення виробничо-фінансової діяльності з метою отримання відповідного доходу, прибутку. Активи - це ресурси, які створюються підприємствами в результаті минулих заходів, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічної вигоди в майбутньому. Активи бувають оборотні та необоротні. Оборотні активи - грошові кошти та їх еквіваленти (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції), не обмежені у використанні, а також інші активи підприємства (сировина, матеріали, готова продукція і т.д.), які призначені для реалізації. Необоротні активи - всі активи, які не вважаються оборотними (основні засоби, довгострокові фінансові інвестиції та ін.). Власний, позичений і залучений капітал, формує, з одного боку, фінансові ресурси підприємства і бере участь у фінансуванні його активів, з іншого боку, є зобов'язанням перед конкретними власниками - державою, юридичними та фізичними особами.

Зобов'язання - це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок певних подій. Погашення заборгованості, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди. Зобов'язання бувають довгострокові та поточні.

17. Доходи i видатки суб’єктiв господарювання. В процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно здійснюється рух грошових потоків і відбувається кругообіг коштів. Під грошовими потоками розуміють надходження і витрати грошових коштів. Вкладення коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.Забезпечення грошових надходжень, які необхідні для покриття витрат виробництва та обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, формування, доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств. Грошові надходження – це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємства у банках та касу підприємства.Вхідні грошові надходження підприємств за їх джерелами можна розділити на внутрішні та зовнішні. Якщо кошти надходять із будь-яких джерел на самому підприємстві, то вони відносяться до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчать про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності і організаційно-правової основи. В світовій практиці від 60 до 70% фінансових ресурсів надходять на підприємства за рахунок їх внутрішніх джерел. В Україні їснує наступна класифікація доходів підприємств: (таблиця 2)За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передусім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво — використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування), заробітна плата, сплачуються акцизний податок, податок на додану вартість, відрахування у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо, формуються грошові фонди на самому підприємстві: амортизаційний, оплати праці, резервний, фонд розвитку, фонд споживання.Сумарні грошові надходження від усіх видів діяльності складають валовий дохід підприємства. У складі валового доходу міститься прибуток, який за податковим методом розраховується за формулою: прибуток = валовий дохід мінус валові витрати. Прибуток – мета діяльності комерційних підприємств, основний фінансовий результат та показник їх діяльності.

18. Виручка вiд реалiзацiї продукцiї, робiт та послуг, її розподiл. На підприємстві процес виробництва завершує доведення продукції до споживача. Реалізація продукції (Т-Г) являє собою заключну стадію кругообігу коштів підприємства (Г-Т…В… Т-Г) і є його найважливішим показником. Для підприємства –виробника реалізація продукції свідчить про те, що вона за своїми споживчими властивостями, якістю, асортиментом відповідає суспільному попиту і задовольняє потреби покупців.Виручка від реалізації продукції, робіт та послуг залежить від основної діяльності підприємства. Тому вона складає основну долю у внутрішніх грошових надходженнях. Виручка від реалізації є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво продукції, утворення доходів і формування фінансових результатів. Розмір виручки від реалізації продукції, при інших рівних умовах, залежить від: Кількості та асортименту реалізованої продукції; рівня реалізаційних цін. Прямий вплив на розмір виручки здійснює рівень цін. В свою чергу, на рівень цін впливають якість та споживчі властивості, строки реалізації продукції, попит та пропозиція на ринкуВ умовах ринкової економіки існують вільні, фіксовані та регульовані ціни Фіксовані ціни – встановлюються адміністративно державою перш за все на послуги першої необхідності і на монопольні товари, які виготовляє держава (газ, електроенергія і ін.). Регульовані ціни – встановлюються на товари першої необхідності для регулювання рівня рентабельності. Наприклад, на хлібобулочні вироби, продукти дитячого харчування. При цьому державою встановлюються індикативні ціни - мінімальний і максимальний рівень цін.У всіх інших випадках використовуються вільні ціни, тобто ціни, які складаються під впливом попиту і пропозиції або за домовленістю сторін -постачальника і споживача. При встановленні вільних цін за основу береться собівартість і прибуток, планова рентабельність. Потім додаються акцизний податок (на підакцизну продукцію) і податок на додану вартість. Розмір виручки обчислюється шляхом множення реалізаційної ціни на кількість реалізованої продукції по всьому асортименту продукції.

19. Сутність та функції податкiв. Податки – це обов'язкові, безоплатні, безповоротні платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат, необхідних для виконання державою її функцій. Податки встановлюються виключно державою і базуються на актах вищої юридичної сили. Основними характерними особливостями податку є те, що він: - стягується на умовах безповоротності; має односторонній характер встановлення; на відміну від інших обов'язкових платежів може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого грошового централізованого або децентралізованого фонду; категорія не тільки правова, але й економічна, оскільки це форма перерозподілу національного доходу. При сплаті податків відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність всієї держави; виступає як індивідуальна безоплатність і виражається в тому, що при його стягненні держава не бере на себе обов'язків з надання кожному окремому платникові певного еквівалента, що дорівнює їхньому платежу.

У фінансовій термінології застосовуються п’ять термінів, що відображають платежі державі - плата, відрахування, внески, податок, збір. Плата (плата за воду тощо). Розмір плати залежить від кількості ресурсів, що використовуються, а надходження плати саме державі визначається державною власністю на ці ресурси. Відрахування і внески передбачають цільове призначення платежів.Наприклад, цільове призначення мають відрахування і внески у різні позабюджетні цільові фонди - внески у Пенсійній фонд та Фонд соціального страхування, внески у фонд сприяння зайнятості населення та ін. Податки встановлюються для утримання державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави - управлінської, оборонної, соціальної та економічної. Вони не мають конкретного цільового призначення. Особливою формою податкових платежівє збори. На відміну від податків, які мають характер регулярних надходжень, збори є платежами разового, випадкового і незначного за розмірами характеру. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функцій фінансів. Податки безпосередньо пов'язані з розподільчою функцією в частині перерозподілу вартості створеного ВВП між державою і юридичними та фізичними особами. Вони виступають методом централізації ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби, виконуючи таким чином фіскальну функцію. Фіскальна функція є основною у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення – формування доходної частини державного і місцевих бюджетів, державних і місцевих прибутків. Фіскальна функція податків полягає у мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Економічна функція податків полягає в тому, що за їх допомогою держава впливає на процес відтворення, стимулює або стримує темпи розвитку окремих підприємств, галузей і економіки в цілому.З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Вона регулює рівень прибутків суб’єктів економічної діяльності.Регулююча функціяподатків полягає у їх впливі на різні сторони діяльності їх платників.Отже, податки відіграють важливу роль у функціонуванні держави, тому що вони є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень.

20. Сутність та принципи органiзацiї податкової системи. Податкова система України - сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Кодексом порядку Установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України. Вплив держави на становлення та розвиток податкової системи проявляється як податкова політика і полягає у визначенні стратегії та тактики (здійснення конкретних заходів) розвитку податкової системи держави. Прикладом здійснення конкретних заходів у сфері податкової політики слугує прийняття Верховною радою України у 2010 році Податкового кодексу України. У статті 7 Податкового кодексу визначені загальні засади встановлення податків і зборів. Під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: -платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

21. Елементи системи оподаткування. До елементів системи оподаткування належать: суб'єкт оподаткування або платник податків, зборів та обов'язкових платежів; об'єкт оподаткування; база оподаткування (оподатковуваний оборот); одиниця оподаткування;джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу; податкова ставка (норматив); податкова пільга; податкова квота; Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі. Об'єкт оподаткування — це те, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов'язковим платежем, — доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші визначені чинним податковим законодавством об'єкти. Одиниця оподаткування — одиниця виміру об'єкта оподаткування. Це, зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв. м) для податку на землю, одиниця виміру потужності двигуна (кВт) для податку з власників транспортних засобів та самохідних машин та механізмів тощо. Джерело сплати податку, збору та обов'язкового платежу — це дохід платника податку, збору та обов'язкового платежу, з якого він сплачує податок, збір та обов'язковий платіж. Податкова ставка (норматив) — це законодавчо встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Податкова пільга — законодавчо закріплене повне або часткове звільнення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів.Податкові пільги можуть бути встановлені шляхом зменшення бази оподаткування або об'єкту оподаткування; запровадження знижених податкових ставок; зменшення нарахованих сум податків, зборів та обов'язкових платежів; Податкова квота — встановлена доля податку в доході платника в абсолютному та відносному виразі. її величина характеризує допустимий рівень оподаткування. Якщо законодавчо встановити податкову квоту, це означатиме встановлення граничної величини вилучення доходу платника. В Україні поняття податкової квоти сьогодні не застосовується.