Основні етапи бойових дій на території України у період Великої Вітчизняної вгини (1941-1944 рр.)

Політична мета — знищення та поневолення населення СРСР. Військово-стратегічний план — знищення за 1,5-2 місяці радянських збройних сил — «бліцкріг», захоплення території до Волги, потім до Уралу. На початок Великої Вітчизняної війни Німеччина та її союзники мали на кордоні з СРСР 5,5 млн. чоловік, 3700 танків, 5000 літаків; Радянська Армія — 2,9 млн. чоловік, 1800 важких і середніх танків, 1540 літаків нової конструкції. 1-й період війни (червень 1941 — листопад 1942) Раптовий віроломний напад німецьких армій на СРСР в ніч на 22 Червня. Основні напрямки воєнних дій: північно-західний (Ленінград), західний (Москва), південно-західний (Україна). Причини невдач першого етапу: диктаторство Сталіна, схильного до авантюризму, некомпетентного в розв´язанні проблеми зовнішньої політики, військової стратегії і тактики, масове винищення військових кадрів в таких масштабах, яких не знала історія людства. Тих, хто потрапляв до німецького полону, оголошували зрадниками і в разі повернення направляли в концтабориОднак недостатньо відзначається так званий об´єктивний фактор — традиційно краща організація, висока культура (в тому числі й технічна) німецького та інших народів Європи, армії яких вели війну. Адже відомо, що німецькі солдати рідко впадали в паніку, стійко воювали, що пояснювалося вищим рівнем їхньої організації та дисципліни. 2-й період війни (листопад 1942 — кінець 1943) 19 листопада 1942 — 2 лютого 1943 — контрнаступ під Сталінградом, розгром 330-тисячного фашистського угруповання, досягнення корінного перелому в ході війни.Наступальні операції на Північному Кавказі, Середньому Дону; січень 1943 — прорив блокади Ленінграда. Літо 1943 — тотальна мобілізація в Німеччині і в державах-сателітах. Курська битва (5-11 липня — німецький наступ, 12-15 — контрудари радянських армій, 5 серпня — звільнення Орла і Бєлгорода).Повна стратегічна ініціатива СРСР до кінця війни. Серпень-грудень 1943 — загальний наступ радянських армій, відступ фашистів за Дніпро, 16 вересня — звільнення Новоросійська, 6 листопада — Києва. Досягнення загальної економічної та воєнної переваги СРСР над фашистською Німеччиною. Грудень 1943 — квітень 1944 — звільнення Правобережної України, січень-березень — розгром фашистських військ під Ленінградом та Новгородом, квітень-травень 1944 — Кримська операція, чКінець 1944 року — успішні операції Радянської Армії в Угорщині, Північній Норвегії, Східній Югославії. Кордон СРСР повністю відновлений. Всі союзники Німеччини вийшли з війни.16 квітня — 8 травня — Берлінська операція, взяття Берліна, самогубство Гітлера. 8 травня — підписання німецьким верховним командуванням акту про беззастережну капітуляцію;

33. Рух опору в Україні під час Великої Вітчизняної війни та його основні складові частини. Діяльність ОУН-УПА..

У відповідь на нацистський "новий порядок" український народ піднімався на боротьбу в тилу окупантів. Існували дві течії руху Опору: підпільні комуністичні організації, а також націоналістичне підпілля (ОУН і УПА).До кінця 1941 р. німцями була окупована вся Україна, окрім Криму. Відбувся новий адміністративно-територіальний поділ України. Таким чином, радянська влада не могла чинити опір окупантам, бо втекла разом з армією на схід. Народ України був залишений напризволяще. Реальною силою, що протистояла німецьким загарбникам, були радянські партизани і підпільні організації, а також політична організація ОУН.Підпільні організації створювали поспіхом, не мали необхідної кількості кадрів. Відсутність досвіду конспіративної роботи, діяльність фашистських провокаторів, зрада частини залишених для підпільної роботи партійних працівників призвели до значних втрат радянського підпілля протягом першого року війни. В Україні в червні-вересні 1941 р. було створено 23 підпільних обкоми КПРС, сотні міськкомів і тисячі партійних осередків. В тилових містах України почали працювати школи з підготовки диверсантів і радистів, які потім сотнями засилалися в тил ворога і зразу ж попадали до рук професіоналів з абверу або гестапо. Про дальшу долю багатьох з них невідомо й по сьогодні. На середину 1942 р. ЦК КП(б)У мав відомості про 766 загонів чисельністю близько 26 тис. бійців. Активно діючими були лише кілька десятків.Найбільш активно діяли партизанські з'єднання С. Ковпака і С. Руднєва у Спадщанському лісі на Сумщині. На Чернігівщині діяв загін під командуванням О. Федорова, який з часом перетворився на партизанське з'єднання. На Сумщині і в Брянській області Росії міцним партизанським формуванням став і загін під командуванням О. Сабурова.У середині 1942 р. був створений Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з генералом Т. Строкачем. Штаб керував рейдами великих партизанських з'єднань по тилах ворога, зокрема, С. Ковпак — від Путивля до КарпатУ 1943 р. на окупованій території України підпільний і партизанський рух досяг найвищого розмаху. Саме в цьому році були проведені вже названі партизанські рейди. Під час Курської битви партизани здійснювали "рейкову війну". У 1944 р. було сформовано І Українську партизанську дивізію, яка під командуванням П. Вершигори здійснила рейд на Сян і Віслу. Попри всі прорахунки і недоліки партизанський рух мав дуже велике значення у боротьбі проти німецько-фашистських окупантів. За підрахунками німецького командування, 10% сил вермахту на Східному фронті було кинуто на боротьбу з партизанами.Найбільш запеклі бої та битви радянських військ відбувалися майже в 200 населених пунктах України. Найчастіше вони супроводжувалися підтримкою сотень тисяч партизанів та підпільників.Была создана в 1929.Лидер Евген.Коновалец.До войны д-ла в Галичине, кот. входила в сост Польши.В 1938 Коновалец был убит. А орг-ии произошел раскол, образ. 2 напр-я: ОУН «М» во главе с Мельниковым и радикальное напр-е во главе с Бендерой.Обе орг-ии ставили перед собой 1 цель-независимость У, но взгляды на пути ее достижения отличались.Если мельниковцы рассчитывали на Германию в решении укр вопр, то приверженцы Бандеры считали, что укр гос-во может быть образовано только в результате нац рев-ции.С помощью немецкого военного командования ОУН – Б сформ. «Легион укр националистов», кот сост и подразделений «Нахтигаль» и «Роланд».В 1941 во Львове опираясь на Нахтигаль бандеровца провели сборы, кот подписали Акт о восстановлени Укр гос-ва.Реакция Берлина на восстановление укр гос-ти была быстрой и резкой - лидеры Оун-б были арестованы и отпралены в Берлин, гитлеровцами было арестовано. 300 членов ОУН,15 было расстреляно.ОУН-М решительно ограничевался от львовской акции бандеровцев.Мельник отправил Гитлеру письмо, в кот. вопрос независимости У. не поднимался, а подчеркивалась верноподданная позиция ОУН_М.Не желая

утверждения в У. никакой модели гос-ти,3ий рейх вскоре перешел в репрессиям против обоих ответвлений ОУН. 14 октября 1942г отряды бандеровцев объед в УПА.Командиром УПА был Роман Шухевич.Численность УПА доходила до 100тыс.УПА вела борьбу на 2 фронта против немецкой армии и против Красной армии т.к ту и др. нац-ты считали оккупац. Псле освобождения У. от немецко-фаш. Захватчиков УПА сосредотосила все свои силы на борьбе против сов. Армии

34.Зміни в суспільно-політичному житті УРСР у період хрущовської «відлиги» (середина 50-х початок 60-х рр.). Критика культу особи Сталіна. Час після смерті Сталіна (березень 1953 р.) до жовтня 1964 р., при всій своїй суперечності, носить назву "відлиги". Перший і найбільш рішучий крок у бік десталінізації суспільного життя був зроблений Хрущовим по реабілітації жертв великого терору. Цей процес почався відразу після смерті Сталіна і здобув свого найбільшого піднесення після XX з'їзду КПРС (лютий 1956 p.). Спочатку реабілітації підлягали репресовані діячі КПУ (В.Чубар, С.Косіор, В.Затонський, М.Скрипник, Ю.Коцюбинський та ін.)..Почалась часткова ліквідація сталінського ГУЛАГУ (Главное управление лагерей). За кілька років сотні тисяч жертв сталінських репресій повернулись в Україну. Зокрема, до 1957 р. було звільнено понад 65 тис. бійців ОУН-УПА.За часів М.Хрущова було здійснено низку економічних реформ. Насамперед це стосувалось українського села, яке найбільше потерпало від сталінського терору. Серед перших заходів слід назвати підвищення заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що одразу дало поштовх до зростання продуктивності праці в сільському господарстві. Восени 1953 р. з колективних господарств було списано всю заборгованість минулих років по поставках продукції тваринництва. Для стимулювання праці сільськогосподарських працівників їм було дозволено сплачувати грошовий аванс з коштів, які надходили від реалізації сільськогосподарської продукції. Після смерті Сталіна був послаблений податковий прес на особисті селянські господарства — розмір податку був зменшений майже вдвічі. Однак перманентні заходи не могли вирішити долю села.Велику роль у планах М.Хрущова займала цілинна програма. Це була ще одна спроба екстенсивним шляхом вирішити долю продовольчої проблеми.. української молоді.Протягом 50-х років відбулось укрупнення колгоспів, що частково зменшило апарат управління. 1958 р. було ліквідовано МТС (машинно-тракторні станції), а їхня техніка перейшла до колгоспів..Паралельно і з сільським господарством хрущовські реформи здійснювались у промисловості. Відбулась заміна галузевого управління промисловістю територіальним. Замість галузевих міністерств керівництво промисловістю республіки перейшло до територіальних рад народного господарства — раднаргоспів. Уряд України дістав під своє керівництво майже 10 тис. промислових підприємств, виділених в 11 економічних адміністративних районів. Україна середини 50-х — початку 60-х років перетворилась на один з найбільших регіонів машинобудування, металургії, інших галузей..Проте навіть окремий успіх хрущовських реформ вплинув на соціальну сферу суспільства. Відбувалось небачене за масштабами житлове будівництво, мільйони людей з підвалів і комуналок переселились у світлі та затишні квартири. Намагаючись ліквідувати бюрократизм партійної номенклатури, Хрущов здійснив поділ апарату за виробничим принципом. Партійні, радянські, комсомольські органи було поділено на промислові і сільські.Хрущовська "відлига" привела до часткової лібералізації суспільного життя. На всіх рівнях у партійному середовищі відбувалась ревізія політики сталінського періоду. У трудових колективах, творчих спілках бурхливо обговорювались.десятиріччя, пов'язані зі сталінським терором, засуджувався тоталітаризм, командно-адміністративні методи управління державою, критики зазнав культ особи Сталіна."Відлига"" мала вплив на сферу культури. Послабилася політика самоізоляції, пожвавилися поїздки за кордон, обмін делегаціями, туризм, виставки в мистецтві та культурному житті.Політична "відлига" привела до нової хвилі "українізації". Знову було поставлено питання про збереження і розвиток української мови. Саме з цих позицій виступили М.Рильський, Н.Рибак, С.Крижанівський та ін.Політична "відлига* сприяла появі дисидентського руху. Проте мирне співіснування тоталітарної системи з національним відродженням було недовгим. 1957 р. за вказівкою М.Хрущова відбувся наступ на церкву та релігію. До 1961 р. було ліквідовано майже половину всіх релігійних установ..Економічна криза, яка охопила радянське суспільство, остаточно визначила згортання реформ і повернення на шлях неосталінізму..Жовтневий 1964 р. Пленум ЦК КПРС усунув Хрущова з вищих партійних і державних посад..Хоча реформи М.Хрущова носили непослідовний і незавершений характер, проте вони відкрили перспективу майбутнього демократичного оновлення радянського суспільства.

35. Дисидентський рух в Україні у 60-80-х рр. XX ст. та його форми. Українська гельсінська група. соціальну базу (близько 80% дисидентів становила інтелігенція); був довготривалим у часі (понад 20 років); виношував у собі зародок альтернативного суспільства; концентрував опозиційні інтелектуальні сили, створював осередки майбутніх масових рухів; викристалізував ідейні засади майже всього сучасного політичного спектра.Суперечливе і динамічне "хрущовське" десятиріччя підштовхнуло оновлення суспільної свідомості. Цей імпульс був настільки сильним, що під його впливом у 60-70-х pp. у радянському суспільстві виникає нова форма духовної опозиції— дисидентство. В Україні дисидентський рух було започатковано ще у 50-х pp. рух розвивався одночасно і в підпіллі, і легально. Останній пройшов шлях від культурно-просвітницької діяльності до політичного руху. Об'єктом, проти якого спрямовувався національно-визвольний рух, був тоталітарний комуністичний режим. Одну з перших спроб переходу до організованих мирних форм опозиційної діяльності здійснила група Л. Лук'яненка, яка утворила у 1959 р. Українськуробітничо-селянську спілку. Найкраще вимоги викладено в роботі І.Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?".Однією з головних організаційних форм руху наприкінці 60-х років стає виготовлення і розповсюдження самвидаву. Національний рух згуртовується за допомогою всеукраїнського підпільного видання. Це був "Український вісник" за редагуванням В. Чорновола. Вже на початок 70-х років національний рух опору радянській тоталітарній системі можна назвати національно-визвольним рухом. Влада відреагувала на його посилення черговими репресіями. В 1972 р. почалися нові масові арешти. Але вони не зупинили цей рух. Про що свідчить створення Української Групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). її створили відомі українські письменники та політичні в'язні: М. Руденко, О. Мешко, О. Бердник, Л. Лук'яненко, О. Тихий, І. Кандиба,Дисидентський рух складався з трьох основних течій, що то розходились, то зливались:1., демократичне диссидентство,,Українською Гельсінською Групою (УГГ) —тобто групою сприяння виконанню Гельсінських угод, що стосувались прав людини і були підписані СРСР у 1975 р. УГГ була утворена в листопаді 1976 р. у Києві. її очолив письменник М. Руденко. До складу групи входили О. Бердник, П. Григоренко, Л. Лук'яненко, І. Кандиба, М. Маринович та ін., всього 37 чоловік. Завдання: збирати докази порушення владою прав людини, національних прав в Україні, застосування політики етно- і лінгвоциду та насильницької русифікації; домагатись безпосереднього контакту України з іншими країнами, акредитації в республіці представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями,2. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та авто-кефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект. Найбільш яскравими представниками цієї течії були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля.3. Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їх співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. Певна частина цієї течії обстоювала ідею відокремлення України від СРСР мирним шляхом. До цього напрямку належали І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл, Ігор та Ірина Калинці, М.Косів та ін.Характерна риса усіх трьох напрямів дисидентства — відстоювання національних інтересів українського народ. Специфіка дисидентського руху полягає у тому, що він, будучи реальною опозиційною силою, фактично не мав ні власних організаційних структур (партій, об'єднань), ні цілісної загальної програми. Висновок: дисидентський рух був реальною моральною та ідеологічною загрозою. системі, оскільки формував і зберігав демократичні суспільні ідеали. У період перебудови і здобуття незалежності значною мірою були легалізовані і використані традиційні дисидентські лозунги: гласність, демократизація суспільного життя, правова держава, відкрите суспільство та ін..

36. Внутрішня політика Української держави у 1991-2010 рр. Реформи у суспільно-політичному і економічному житті. Прийняття Конституції 1996 р. 6 липня1990р Верховною Радою прийнята Декларація о суверенітеті Української РCP.
24 серпня 1991р Верховна Рада Української РCP прийняла Декларацію про незалежність України. 1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги — понад 90% громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України, водночас було обрано Президента республіки — Л. Кравчука (понад 61% голосів).
Правова система Української РСР базувалася на двох далеко не рівноцінних основах: загальносоюзному законодавстві та власному українському. Дві спроби зрушити з місця конституційний процес — винесення на всенародне та громадське обговорення в 1992—1993 pp. двох варіантів проекту Конституції України — закінчилися невдачею: Верховна Рада не затвердила жоден з них. Після того, як Президентом України став Л. Кучма (черв 1994), було створено нову Конституційну комісію. Президент 2 грудня 1994 р. виніс на розгляд Верховної Ради проект «Конституційного закону України про державну владу і місцеве самоврядування в Україні,схвалений Верховною Радою 8 червня 1995 р.Дискусії щодо Конституції України розгорнулися з новою силою в червні 1996 p. Каменем спотикання стали проблема російської мови, державна символіка і питання власності. Рада регіонів рекомендували Л. Кучмі оголосити Всеукраїнський референдум з питання затвердження Конституції. Відповідно до рекомен-дацій Президент видав Указ, який загострив відносини між виконавчою і законодавчою гілками влади, знову розпочалися пошуки компромісу. Робота п'яти узгоджувальних комісій з найбільш спірних питань дала свої наслідки. 28 червня 1996 р. було прийнято Конституцію України. Прийняття Конституції України завершило процес становлення політичної системи республіки. Економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру суспільства. Після лібералізації цін 1992 р. основна маса населення опинилася за межею бідності.. Вже 1992 р. за межею бідності опинилося майже 64% населення, внаслідок цього різко зросло суспільне напруження між полюсами «багаті» — «бідні». Президент Л. Кучма в жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію:1) фінансова стабілізація 2) регульована та контрольована державою лібералізація цін;3) докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватного сектора;4) децентралізація управління економікою;5) лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків, чітке визначення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоекономічної політики;6) соціальний захист, який передбачав докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування, передання через акції в приватне користування населення державного майна.У квітні 1995 р. Президент визнав потребу коригування реформ. Воно передбачало посилення керованості економікою, подолання кризи державної влади, активізацію соціальної політики та ін. За роки реформ в економічній сфері відбулися глибокі якісні зрушення, зародилися та набрали силу позитивні тенденції та процеси. Важливе значення для утвердження нових економічних відносин та зміцнення державності України мала проведена 1996 р. грошова реформа, що сприяла процесові валютної стабілізації.Світова фінансова криза 1997—1998 pp. стала серйозним випробуванням реформ в Україні. Зі зміною влади в Україні (грудень 2004 - Ющенко) в основу діяльності новоствореного уряду було покладено програму «Назустріч людям» (лютий 2005 p.) У сфері економіки уряд визначив пріоритетними завданнями забезпечення вільного і рівноправного доступу суб´єктів підпри-ємницької діяльності до всіх сфер ринку; створення системи протидії «тіньовій» приватизації; реалізацію регіональної політики на принципі перерозподілу ресурсів на користь територій, що потребують підтримки; формування конкурентного на внутрішньому і зовнішньому ринках вироб-ничого потенціалу; зміцнення продовольчої безпеки держави шляхом пріоритетного розвитку аграрного сектору; технічне оновлення та модернізацію енергетичних підприємств; послаблення податкового тиску. 14 лютого головою ЦВК України Володимиром Шаповалом оголошений обраним президентом Украіни.Інаугурація Віктора Януковича відбулася 25 лютого 2010 года.По думку опонентів, внутрішня політика Віктора Януковича повністю спрямована побудова автократії з чіткою вертикаллю влади.