Теорія міжнародних відносин у системі суспільних наук

Молодість теорії міжнародних відносин і відповідно слабкість її науково-методологічних основ породжують чимало дискусій з приводу її "приналежності" до низки суспільних наук, які опрацювали свої підходи до вивчення міжнародних відносин. Ці підходи характеризуються монодисциплінарністю і хоч привносять у дослідження чимало цінного, все ж не в змозі цілісно

1 Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. — Л., 1995. — С. 7.

відображати настільки складне та суперечливе явище, яким є міжнародні відносини.

Я. П'єтрась, називаючи такі підходи орієнтаціями, виокремлює серед них такі1:

а) філософську, що зводить міжнародні відносини до елемента теорії суспільного розвитку, який розглядається на дуже високому рівні абстракції;

б) історичну, що розглядає міжнародні відносини як частину всесвітньої історії і виходить із твердження, що сучасність не можна досліджувати науково, бо за допомогою історичних методів її не можна досліджувати формально;

в) соціологічну, що зводить міжнародні відносини до концепції суспільства та його діяльності у міжнародному середовищі;

г) юридичну, що розглядає міжнародні відносини як міждержавні правничі відносини;

ґ) економічну, що визначає міжнародні відносини як вияв функціонування міжнародного ринку;

д) праксеологічну, або кібернетичну, що зводить міжнародні відносини до проблеми ефективних дій у сфері зовнішньої політики та їх системної організації.

До цих орієнтацій варто додати географічну та політологічну, які вирізняються специфікою вивчення міжнародних відносин через властиві їм категорії.

Географічна орієнтація виходить зі сприйняття чинника географічного простору як настільки важливого, що переважає над усіма іншими, а географії та геополітики — як науки, котра у змозі найадекватніше та найсистематичніше досліджувати міжнародні відносини. Т. Ґабісь у статті "Урок геополітики" пише: "...простір (географічний) є політичною силою (Ратцель), владою (Хаусгофер), що має стратегічну вартість (Коен). Цей простір... окреслює долю держав і народів"2. Геополітики впродовж досить тривалого часу, коли інші "спеціалісти з міжна-

1 Pietras Z.J. Podstawy teorii stosunkow miedzynarodowych. — Lublin, 1986. — C. 22—23.

2GabisT. Powrot do geopolityki // Stanczyk. — 1995.— № 1. — S. 79.

родних відносин хотіли просто йти вслід за істориками..."1, цікавились міжнародними відносинами, турбуючись про абстрагування і пояснення. Незважаючи на цілком очевидну вузькість їхніх підходів, геополітика опрацювала досить цікаві теоретичні концепції, які обов'язково треба враховувати у вивченні міжнародних відносин.

Політологічний підхід найкраще презентує Я. П'єтрась, стверджуючи, що "...теорія міжнародних відносин має конкретизувати теорію політики, враховуючи, правда, дуже виразну специфіку досліджуваних суспільних відносин"2. Така позиція притаманна більшості політологів, що спеціалізуються на дослідженні міжнародних відносин. Зрештою, політична наука зробила надзвичайно важливий внесок у розвиток теорії міжнародних відносин, що особливо відчувалось на етапі її становлення та інституціалізації. Політологи, однак, завжди розглядали міжнародні відносини як міжнародну або світову політику, що суттєво звужувало предмет дослідження, залишаючи за його межами проблематику економічних, культурних та інформаційних відносин3. Така постановка питання не давала змоги досліджувати будь-які неполітичні відносини як певну порівняно замкнену систему (що є важливим етапом синтетичного дослідження), оскільки зумовлювала їх розгляд лише з огляду на політичні взаємини між державами. З цього приводу Ю. Кукулка зауважив, що "...поняття "політика" стосовно міжнародного середовища у деяких країнах і наукових школах було механістично і всупереч логіці перенесене на міжнародні відносини"4. Політика як специфічна сфера людської діяльності є однією з найважливіших складових міжнародних відносин, вона великою мірою визначає їх характер та зміст, що, однак, не дає підстав ні для синонімізації, ні для змішування цих понять.

На наш погляд, ці поняття ("міжнародні відносини" та "міжнародна політика") досить чітко розмежовує російський

1 Арон Р. Мир і війна між націями. — К., 2000. — С. 30—31.

2 'Pietras Z.J. Podstawy teorii stosunkow miedzynarodowych. — Lublin, 1986. — C. 22.

3У такому розумінні їх трактують як чинники світової політики.

4 Kukulka J. Teoria stosunkow miedzynarodowych. — Warszawa, 2000. — S. 135.

політолог А. Бовін, який вважає, що "світова політика"1 — це діяльність, взаємодія держав на міжнародній арені; "міжнародні відносини" — це система реальних зв'язків між державами, що виступають як результат їхніх дій і... як простір, в якому існує світова політика"2. Із цього твердження випливає, що теорія міжнародних відносин вивчає середовище міжнародної чи світової політики, але аж ніяк не їх.

Водночас, звуження предмета дослідження лише до вивчення політичних ситуацій робить теорію міжнародних відносин монофакторною наукою, залишаючи поза увагою спектр стосунків, що реально відбуваються між учасниками міжнародних відносин, та суттєво знижує її операційні можливості.

Політологія міжнародних відносин і теорія політики тісно пов'язані з теорією міжнародних відносин, оскільки досліджують один і той же об'єкт. Однак, з огляду на специфіку місця та ролі, яку теорія відіграє у науці про міжнародні відносини, вона мусить зберігати певну самостійність від інших суспільних наук.

Проблема місця теорії міжнародних відносин серед суспільних наук є складною з огляду на той факт, що вона виокремилась у самостійну наукову дисципліну ще на початку XX ст., а наука, що має їй відповідати, на емпіричному рівні досі не сформована. Така ситуація породжує гострі дискусії щодо меж досліджень нової науки, яку пропонують назвати "інтернаціо-логія", та її місця у системі суспільних наук. Дискусія розгорнулась навколо питання про можливість самостійного існування інтернаціології як автономної системи знань. Ю. Кукулка, зокрема, стверджує, що така наука може бути цілком самостійною, оскільки теорія вже виокремила її предмет та сформулювала розуміння необхідності створення її "інтердисциплінарної" методології. Своєю чергою, Р. Арон, відомий через свій песимізм щодо можливості чіткого дефініювання міжнародних відносин, слушно зауважив, що це не означає неможливості існування науки, яка їх вивчає. Натомість, М. Каплан заперечує самостійне існування такої науки з огляду на слабкість її теорії та нечіт-

1 У цьому контексті йдеться про міжнародну політику в глобальному масштабі.

Перестройка международньїх отношений: пути и подходьі // Мировая акономика и международньїе отношения. — 1989. — № 1. — С. 58.

кість уявлень про міжнародні відносини. Аморфність сучасних дефініцій міжнародних відносин є однією з найважливіших причин неможливості створення єдиної методології їх дослідження та понятійно-категорійної системи.

Проблема полягає і в тому, що ствердження окремішності інтернаціології й теорії міжнародних відносин у її складі логічно визначає потребу в науці про відносини всередині нації, яка тоді сприймається як політично окрема суспільна система.

Отже, суспільна наука мала б бути поділена на дві синтетичні наукові дисципліни, які умовно назвемо "націологія" та "інтер-націологія". Така ідея співзвучна з твердженням Й. Ґальтунґа про те, що зв'язок між наукою про політику та наукою про міжнародні відносини подібний до зв'язку між психологією та соціологією: перша вивчає внутрішні особливості людини, а друга — відносини між людьми. Теза про потребу синтезу у суспільних науках підтверджується тим, що найбільшим динамізмом досліджень володіють власне "пограничні" наукові дисципліни. Вони виникають як результат поєднання наукових інтересів низки наук, кожна з яких занадто "вузька" для повного та адекватного дослідження складних і багатогранних явищ буття. Хоч питання про синтетичну організацію наукових досліджень можна розглядати як передчасне, однак теорію міжнародних відносин цілком доречно сприймати як таку, що ґрунтується на ідеї наукового синтезу.

Теорія міжнародних відносин виникла після Першої світової війни як результат нагальної суспільної потреби у розв'язанні дилеми "війни і миру", а синтетичною науковою дисципліною стала з розширенням трактування об'єкта досліджень.

Сучасну теорію міжнародних відносин не можна назвати синтетичною у повному сенсі, оскільки вона ще не сформувалася остаточно. На етапі гетерогенізму теорія підсумовує не тільки емпіричні факти та їхні теоретичні узагальнення, почерпнуті У системі наук про міжнародні відносини, але, з цією ж метою, активно запозичує знання та методи інших суспільних наук. Власне тому найважливіше значення для неї мають зв'язки з цими науками щодо обміну інформацією про результати досліджень, запозичення окремих методів, розроблених та апробованих ними ідей, поглядів та концепцій, що стосуються об'єкта дослідження теорії міжнародних відносин.

Суспільні науки пов'язані з теорією міжнародних відносин як опосередковано, так і безпосередньо. Опосередковані зв'язки здійснюються через ту чи іншу дисципліну, що розвинулась на межі наукових інтересів і дотично зачіпає проблематику міжнародних відносин. Прямі зв'язки визначаються або близькістю об'єктів дослідження, або значним методологічним впливом на теорію міжнародних відносин.

Серед наук, які найтісніше пов'язані з теорією міжнародних відносин, можна виокремити:

Філософію — як особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного та соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Тобто філософія розглядає ті ж проблеми, що й теорія міжнародних відносин, але на значно вищому рівні абстрагування та масштабності. Концепції Авґустина, Т. Ґоббса, Д. Віко, Е. Канта, Ґ. Геґеля та інших філософів завжди давали ключ до розуміння природи міжнародних відносин. Учені-міжнарод-ники не тільки поділяли погляди філософів, але й використовували їх як концептуальну основу своїх досліджень; а низка сформульованих філософами оригінальних ідей стала органічною частиною теорії міжнародних відносин. Зауважимо, що філософія є науковою основою соціології та політології, які впритул підходять до предмета дослідження теорії міжнародних відносин.

Історія пов'язана з теорією міжнародних відносин, позаяк дослідження в ній значною мірою ґрунтуються на аналізі та узагальненні історичного матеріалу, що стосується зовнішньої політики, дипломатії, військової справи, економіки, культури тощо.

Практичні дії держав у міжнародному середовищі завжди ґрунтуються на урахуванні історичного досвіду, про що казали ще давні римляни: "Historia est magistra vitae"1. H. Макіавеллі зауважив, що політики для досягнення успіху у воєнних кампаніях мають "тренувати свій воєнний дух читанням історії; при такому читанні вони мають уважно вивчати методи дій великих завойовників, обдумувати причини їхніх перемог і пора-

1 Історія — вчителька життя (лат.).

зок, щоби у першому випадку використати їхній досвід, а в другому — уникнути їхніх помилок"1. Зрозуміло, що у сфері зовнішньої політики історичний досвід необхідний не тільки у справах ведення війни, а й у будь-якій діяльності, особливо у дипломатії. Історичні прецеденти завжди відігравали величезну роль у світовій політиці, оскільки служили правовою підставою для обґрунтування певних дій чи бездіяльності уряду.

Дослідження міжнародних відносин упродовж тривалих історичних періодів дає змогу виокремити низку притаманних їм закономірностей, особливості еволюції стосунків між державами, зв'язок між великими війнами і тривалим миром. Власне тому осмислені вченими закономірності історії завжди були вихідним аналітичним матеріалом як для політологів та соціологів, так і для вчених, які досліджували міжнародні відносини з позиції будь-якої іншої суспільної науки. Американський дослідник М. Каплан стверджував, що "наука про міжнародні відносини повинна ставитись з повагою та бути вдячною історії. Історія є великою лабораторією теорії міжнародних відносин"2.

Географія пов'язана з теорією міжнародних відносин, з одного боку, через географічний простір, у якому міжнародні відносини власне й відбуваються, а з іншого — через геополітику, яка, будучи близькою за предметом дослідження до теорії міжнародних відносин, відображає особливості та закономірності зовнішньої політики у геопросторовому аспекті.

Надзвичайно важливими є зв'язки теорії міжнародних відносин із правознавством та економічними науками, оскільки перше дає їй знання про правові норми міжнародного співжиття, договірно-правові основи стосунків між державами тощо, а другі — про закономірності функціонування економічних суб'єктів міжнародних відносин (спільних підприємств, транснаціональних корпорацій тощо).

Найтісніші зв'язки теорія міжнародних відносин має з полі тологією та соціологією. Ці науки міждисциплінарні за своїм характером і впритул наближені до предмета її досліджень. Перша вивчає діяльність, що має своєю метою регулювання взаємин

1 Макиавелли Н. Государь: Сборник: Пер. с итал. — Минск, 1998. — С. 75.

1 Kaplan Morton A. System and Process in International Politics. — New York, 1976. — P. 3.

між людьми, а друга — суспільство як цілісну систему й окремі соціальні інститути, процеси та групи.

Теорія міжнародних відносин поступово формується як синтетична наукова дисципліна, що в системі суспільних наук посідає особливе місце. її виникнення на перетині наукових інтересів пов'язане із взаємодією між суспільними науками у вивченні міжнародного середовища, явищ та процесів, що в ньому відбуваються.