Наукова природа теорії міжнародних відносин

Міжнародні відносини характеризуються значними відмінностями від інших форм суспільних відносин, оскільки охоплюють будь-які види стосунків, що виникають у процесі людської життєдіяльності, пов'язаної з міжнародним середовищем. Існування будь-яких людських спільнот, як показує історичний досвід, завжди було пов'язане із фактором сусідства, що неминуче призводило до виникнення розгалужених контактів у найрізноманітніших сферах. Перетинаючи кордони держав, відносини завжди зазнають фундаментальних трансформаційних змін і суттєво ускладнюються, оскільки у міжнародному середовищі чинні принципово інші механізми їх функціонування та регулювання.

Складність і багатогранність міжнародних відносин зумовлює формування низки наукових дисциплін, що ставлять собі за мету досліджувати пов'язані з ними явища та процеси. Ці наукові дисципліни формуються у межах суспільних наук як результат їхньої спеціалізації у дослідженні тих чи інших аспектів міжнародних відносин. Власне тому досі не склалась єдина синтетична наука про міжнародні відносини, а доводиться говорити про існування системи наукових дисциплін, що об'єднані спільним об'єктом, але різняться предметом дослідження. Усі вони вивчають міжнародні відносини, проте кожна зосереджує увагу на тих чи інших їх аспектах.

У сучасній науковій думці відсутня єдина позиція щодо того, які.саме наукові дисципліни безпосередньо вивчають міжнародні відносини, що, насамперед, пов'язано зі складністю їх дефініювання як суспільного явища.

Професор А. Камінський серед наук, що вивчають міжнародні відносини, виокремлює міжнародну економіку, міжнародне право (публічне та приватне), загальну політологію і соціологію. Таке розуміння можна охарактеризувати як занадто широке, оскільки потрібно конкретизувати зміст двох останніх дисциплін і тлумачити їх як зовнішню політику та соціологію міжнародних відносин. Загальна політологія та соціологія мають стосунок до дослідження міжнародних відносин, але воно опосередковане тими частинами, що предметно їх вивчають.

П. Циганков вважає, що до наукових дисциплін, які безпосередньо вивчають міжнародні відносини, варто додати також історію (дипломатії) та військову стратегію. Це твердження, без сумніву, перегукується з відомою сентенцією Р. Арона про те, що головними дійовими особами у міжнародних відносинах завжди є — дипломат та солдат, оскільки "...вони (міжнародні відносини. — Прим, авт.), будучи міждержавними, ведуть до дипломатії і війни"1.

Р. Арон до наук, що вивчають міжнародні відносини, зараховує теорію, соціологію, історію та праксеологію:

— теорія вивчає суть, особливості та рушійні сили міжнародних відносин, тобто констатує їх стан і формулює твердження про їх першопричини;

— соціологія з'ясовує закономірності й випадковості, що визначають зміни та еволюцію міжнародних відносин;

— історія акумулює знання про їхній фактичний розвиток;

— праксеологія є наукою про діяльність у міжнародному середовищі.

У цій схемі одразу впадає в око, що соціологія фактично підміняє собою теорію та розглядається як наука про міжнародні

1 Арон Р. Мир і війна між націями. — К., 2000. — С. 33.

відносини. Звідси випливає, що теорія є частиною соціології міжнародних відносин, "предметом якої є насамперед поведінка міжнародних акторів"1. На наш погляд, така постановка питання суттєво звужує можливості науки про міжнародні відносини та її теорії. Незважаючи на цілком очевидну наукову гнучкість соціології, що дає їй змогу охопити практично всю проблематику міжнародних відносин, важливо підкреслити, що вона є наукою про суспільство, а не про міжнародні відносини.

Р. Арон також стверджує: "У будь-якій царині знань вирізняються здебільшого лише раціональна теорія та праксеоло-гія"2. Якщо значущість теорії визначається тим, що вона відповідає на питання "як?" і "чому?", то праксеології — відповіддю на запитання "що робити?". Звужена до констатації та пошуку причин тих чи інших явищ міжнародного життя теорія не може бути значущою ні для науки про міжнародні відносини, ні для суспільної практики. Теорія міжнародних відносин ґрунтується на соціології, що, однак, не дає підстав вважати її частиною цієї науки (ширше про наукові орієнтації теорії див. у пункті 1.2).

Якщо ж розуміти міжнародні відносини широко, тобто як множину різновидових стосунків між представниками різних держав світу, то можна стверджувати, що їх дослідження зосереджене у значній кількості наукових дисциплін, які вивчають переважно специфіку того чи іншого виду міжнародних відносин, їх відображення у міжнародному праві та особливості історичного розвитку. З огляду на це, міжнародні відносини безпосередньо вивчають такі наукові дисципліни: історія (дипломатії та воєн), міжнародне право (приватне та публічне), зовнішня політика, міжнародні економічні відносини, міжнародна інформація8 та світова культура.

Теорія визначається особливим науковим характером та роллю, яку вона відіграє у системі наук, що досліджують міжнародні відносини. Теорію переважно розуміють як сукупність поглядів, ідей та концепцій, що тлумачать найважливіші особ-

1 Цьіганков П.А. Международньїе отношения. — М., 1996. — С. 36.

' 'Арон Р. Мир і війна між націями. — К., 2000. — С. 37.

3 Вживаючи поняття "міжнародна інформація", автори мають на увазі не сформовану наукову дисципліну, а комплекс політологічних, соціологічних та математичних теорій, які у майбутньому можуть призвести до її формування.

ливості та закономірності, функціонування і розвиток явищ і процесів, пов'язаних з об'єктом дослідження науки. "Теорія — невід'ємна частина будь-якої галузі знань, вона потрібна для розуміння суті явищ, для осмислення їхніх взаємозв'язків, для проведення досліджень"1. Тобто вона одночасно узагальнює емпіричний матеріал, акумулює знання про методи та прийоми дослідження, формулює закономірності, що пов'язані з явищами та процесами, які теорія вивчає.

Я. П'єтрась зауважує, що "теорія міжнародних відносин є теоретичною частиною науки про міжнародні відносини"2. Із такого окреслення випливає ствердження факту, що існує наука, в якій теорія міжнародних відносин відіграє надзвичайно важливу концептуальну системотворчу роль, об'єднуючи на сучасному етапі її розвитку різні суспільні наукові дисципліни у цілісну систему досліджень. Теорія виникає не лише як наслідок започаткування емпіричних досліджень певного інтуїтивно окреслюваного об'єкта, але досить часто вона сама визначає цей об'єкт, моделює його межі та структуру, актуалізуючи і спричиняючи його конкретні дослідження.

Таке розуміння змісту науки про міжнародні відносини дає змогу моделювати її як органічне поєднання спеціалізованих у дослідженні міжнародних відносин наукових дисциплін, об'єднаних міждисциплінарною теорією, тісно пов'язаною із ними. Відповідно до цього всі наукові дисципліни, які є складовими науки про міжнародні відносини, можна зарахувати до двох рівнів наукового дослідження: теоретичного та емпіричного (рис. 1.1). Дисципліни, що досліджують міжнародні відносини на конкретно-науковому рівні, можуть генетично виходити з будь-яких галузей суспільних наук, якщо об'єкт їхнього дослідження пов'язаний з міжнародним середовищем. Таку ж позицію займає Ю. Кукулка, окреслюючи науку про міжнародні відносини як таку, що "...намагається охопити всі явища та процеси, пов'язані з міжнародною сферою суспільних стосунків"8.

Лише на перший погляд питання про місце і роль теорії міжнародних відносин видається простим та не особливо актуальним.

1 Dougherty J., Pfaltzgraff R. Contending Theories of International Relations. — New York, 1990. — P. 15.

2 PietrasZ. J. Podstawy teorii stosunkow miedzynarodowych. — S. 17.

3Kukuika J. Teoria stosunkow miedzynarodowych. — Warszawa, 2000. — S. 138.

 

 

Для значної частини вчених співвідношення теорії та наукових дисциплін, що емпірично вивчають міжнародні відносини, виглядає як її ототожнення з однією з репрезентованих ними теорій.. Будь-яка наукова дисципліна конкретного (емпіричного) рівня, виходячи з логіки свого розвитку, сформувала власні теорії зовнішньої політики, міжнародного права, міжнародних економічних відносин тощо.

У цій системі теорія міжнародних відносин має узагальнюючий характер, тому її доречніше назвати "загальною теорією міжнародних відносин". Вона містить загальні основи знань про міжнародні явища та процеси, тому її можна вважати фундаментом усіх конкретизуючих наук, що безпосередньо досліджують об'єкт зовнішньої політики, історії міжнародних відносин, міжнародного права, міжнародної економіки тощо. Зворотний зв'язок у схемі забезпечується узагальненням конкретного знання про різні аспекти міжнародних відносин та закономірності процесів і явищ, що в них відбуваються. Обмін інформацією та результатами досліджень має перманентний характер, без якого система наук про міжнародні відносини позбавлена сенсу існування. Важливо також зауважити, що більшість учених, які працюють на конкретно-науковому рівні, формулюють ширші (ніж це допускають межі дослідження їх наук) узагальнення, роблячи відчутний внесок у розвиток загальної теорії.

У системі наук про міжнародні відносини теорія зберігає деяку самостійність, що зумовлено особливостями її наукової сутності. Ці особливості можна окреслити як сукупність тверджень:

—не існує окремого об'єкта дослідження теорії міжнародних відносин, він спільний для всіх конкретних і теоретичних дисциплін про міжнародні відносини, а відмінність полягає лише в тому, що конкретні дисципліни зосереджують свою увагу на окремих елементах або виявах міжнародних відносин, а теорія — на їх загальних закономірностях;

—теорія міжнародних відносин опирається як на власні, притаманні лише їй, наукові концепції, так і на запозичені з інших суспільних наук;

—теорія, незважаючи на узагальнюючий характер, доступними їй способами та методами досліджує реальні процеси та явища міжнародного середовища;

— методологія і методика теорії міжнародних відносин, крім загальнонаукових, містить власні підходи і техніки застосування методів;

—немає єдиної методології теорії, їх є стільки, скільки й концепцій міжнародних відносин.

Погляди на характер теорії міжнародних відносин визначаються, передусім, особливостями трактування об'єкта її досліджень. Саме тому більшість дослідників розглядають міжнародну систему як логічне відображення міжнародних відносин або форму їх вияву.

Зокрема, Я. П'єтрась стверджує, що "загальна теорія міжнародних відносин є систематизованою за змістом і формально сукупністю умовно сформульованих тверджень, які пояснюють функціонування та еволюцію міжнародних систем"1. Приблизно так само визначають предмет теорії міжнародних відносин О. Боднар, О. Цетвінський, Ф. Брайар, Дж. Догерті та Р. Пфальцграф.

На думку К. Райта, теорія міжнародних відносин є "...сукупністю знань, що допомагають зрозуміти, передбачити, оцінити та контролювати відносини між державами"2. Подібно предмет науки визначає А. Камінський, розглядаючи її "...як таку, що шукає вирішальних факторів, важелів та механізмів взаємин... і знаходить у цих взаєминах закономірності та випадковості"3. Р. Арон пропонує розуміти теорію міжнародних відносин як науку, котра: "вивчає сутність, особливості і рушійні сили міжнародних відносин, тобто констатує їх стан і формулює твердження про їх першопричини"4.

З аналізу наведених дефініцій випливає, що предметом теорії (як, зрештою, і емпіричних наук) є розуміння міжнародних явищ та процесів, не окреслених апріорним твердженням про їхню системність.

1 Pietras Z.J. Podstawy teorii stosunkow miedzynarodowych. — Lublin, 1986. — S. 18.

2 Wright Q. Development of General Theory of International Relations / Ha-rison H. (Ed) The role of Theory in International Relations. — Princeton, 1964. — P. 20.

3 Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. — Л., 1995. — С. 7. ' Арон Р. Мир і війна між націями. — К., 2000. — С. 33.

Очевидно, що міжнародна система — найважливіше явище міжнародних відносин, а її еволюція — їх визначальний процес. Тобто така відмінність у поглядах не є принциповою через те, що визначаючи предмет досліджень теорії міжнародних відносин, одна група дослідників конкретизує іншу, декларуючи власне розуміння форми, в якій міжнародні відносини реалізуються.

Важливою особливістю теорії є те, що вона, зазвичай, виокремлює, описує та пояснює найважливіші особливості об'єкта дослідження, конструюючи його абстрактну ідеалізовану модель. Така модель містить твердження про елементи досліджуваного явища, найважливіші закономірні та випадкові зв'язки між ними, що служить не лише розумінню, а й прогнозуванню міжнародних відносин. Власне так розуміє теорію міжнародних відносин К. Томпсон, стверджуючи, що вона є "...інструментом для розуміння не лише випадкових рис та закономірностей, а й випадкових чи ірраціональних явищ"1. Теоретики у своїх дослідженнях завжди послуговувались абстрагованою моделлю реальності, якою власне і виступає загальноприйнята категорія — система.

Теорія — не проста сукупність тверджень про об'єкт досліджень, а, з огляду на зв'язок між ними, система знань про нього. Це зовсім не означає її повної наукової єдності щодо трактування найважливіших процесів та явищ міжнародних відносин. Навпаки, вона складається з великої кількості концепцій, які, з одного боку, доповнюють, з іншого — досить жорстко критикують, а інколи й заперечують одна одну. На цій обставині наголосив П. Циганков, зазначаючи, що теорія міжнародних відносин є "сукупністю численних концептуальних узагальнень, що представляють теоретичні школи, які полемізують між собою"2.

Основні твердження теорії, як справедливо зауважив Дж. Зін-ґер, мають бути верифіковані (достовірні) у практичній діяльності й у такому вигляді повернутись до неї та сприйматись a priori. Однак об'єктивна верифікація теоретичних концепцій

1 Thompson Kenneth W. Towards a theory of international politics // American political sciense revie. — 1955. — Vol. 49. — P. 3.

2 Цьіганков П.А. Международньїе отношения. — M., 1996. — С. 11.

надзвичайно ускладнена браком емпіричності, а тому не можливо остаточно відкинути твердження та концепції, які мають спірний характер і підлягають сумніву щодо їх відповідності реальному станові речей.

Ще однією причиною слабкості сучасної теорії міжнародних відносин Ю. Кукулка вважає монодисциплінарний підхід до проведення дослідження. На його думку, подолання такої обмеженості можна здійснити, створивши єдину методологію теорії міжнародних відносин на засадах "інтердисциплінарності", тобто на основі інтегрального використання та поєднання надбань "суміжних" за об'єктом дослідження суспільних наук. Розв'язання методологічних проблем теорії міжнародних відносин та формування інтегральної основи досліджень сприятиме виокремленню науки про міжнародні відносини в суспільну науку.

Польський учений М. Фалінський висунув досить слушну ідею про те, що кожна нова наука в процесі становлення послідовно проходить три етапи: еклектизму, гетерогенізму та авто-генізму.

На етапі еклектизму вона лише реєструє реальність, запозичуючи інформацію про неї з тих наук, які дотично вивчають предмет дослідження. На цьому етапі теорії взагалі не існує, а наука — досить аморфна множина фактів та їх інтерпретацій, що формулюються в окремих ідеях та концепціях учених, які працюють в інших галузях знань.

Гетерогенізм у розвитку науки виявляється в тому, що вона визначається інституційно і предметно, окреслює межі, започатковує власні теоретичні дослідження. Водночас на емпіричному рівні вона залишається диференційованою генетично різними науковими дисциплінами, що виникли як результат спеціалізації інших наук у дослідженні тих явищ і процесів, що перебувають на стику їхніх наукових інтересів.

Автогенізм є наслідком формування єдиної для всієї системи наукових дисциплін, що досліджують відмежований від інших об'єкт дослідження, теоретико-методологічної бази. Це свідчить про остаточне становлення науки та започаткування її власних емпіричних досліджень.

У сучасній науці немає синтетичної теорії міжнародних відносин, натомість є багато теорій, що поєднують найрізноманітніші концепції, погляди та судження багатьох дослідників. Така ситуація зумовлена відсутністю єдиного, науково апробованого й такого, що не підлягає сумніву, підходу до трактування міжнародних відносин, що спричинено їх значною диверсифі-кованістю і виключає застосування "шаблонів", запозичених з інших галузей суспільних наук.

Ці труднощі є ознакою молодості науки, яка, незважаючи на солідний "стаж", період свого розквіту переживає власне зараз, у час глобалізації суспільних процесів та проблем. Відомий німецький вчений Е. Чемпель досить образно назвав її "донькою Версальської конференції", наголосивши, що систематичні наукові дослідження міжнародних відносин розпочалися лише після того, як людство зіткнулось із загрозою глобальних збройних конфліктів. З цього ж приводу А. Камінський зауважує: "...лише у XX ст. унаслідок двох великих світових воєн... розпочалося інтенсивне, всебічне опрацювання і поглиблення студій міжнародних взаємин та оформлення їх в окрему і завершену наукову дисципліну"1.

Сучасна теорія міжнародних відносин за багатьма ознаками перебуває на межі між етапами гетерогенізму та автогенізму, а її майбутнє окреслюється формуванням нового цілісного наукового підходу, який дасть змогу подолати її внутрішні суперечності.