Тема 2. Джерела господарського процесуального права
Лекція
План
1. Конституційно-правові засади діяльності господарських судів: загальні положення.
2. Законодавчі акти та міжнародні договори України як основні джерела господарського процесуального права. Застосування аналогії і аналогії закону
3. Місце і функції судової практики в системі джерел господарського процесуального права
Нормативно-правові акти:
1. Конституція України, ст. 8
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»
3. Господарський процесуальний кодекс України, ст. 4
Навчальна література:
1. Господарське процесуальне право України: Підручник / За ред. О.І.Харитонової. – К.: Істина, 2009. – С. 34-40.
Конституційно-правові засади діяльності господарських судів: загальні положення
Джерелами господарського процесуального права є нормативно-правові акти, що містять норми, які регулюють порядок здійснення правосуддя у господарських відносинах.
У ст. 4 ГПК встановлено, що господарський суд вирішує господарські спори, зокрема, на підставі Конституції України, ГПК, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України.
Чільне місце серед інших нормативно-правових актів посідає Конституція України.
Основний Закон є найвищим правовим актом, яким визначено місце судової влади у системі органів державної влади, вимоги до порядку і умов здійснення, засади організації судової системи і діяльності судів, основні положення про судоустрій. У ст. 8 Конституції України встановлено, що Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативного акта з погляду відповідності їх Конституції і у всіх необхідних випадках Застосовувати Основний Закон як акт прямої дії.
Господарські суди безпосередньо застосовують Конституцію у таких випадках:
1) якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;
2) якщо закон, який був чинним до прийняття чи набрання чинності Конституцією, після цього суперечитьїй;
3) якщо правовідносини, що розглядаються судом, законом не врегульовано, а нормативний акт, прийнятий Верховною Радою України або Радою Міністрів АР Крим, суперечить Конституції України;
4) якщо Укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового харакатеру підлягають застосуванню при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.
Постановою Пленуму Верховного Суду Українивід 1.11.1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» встановлено положення, відповідно до яких у випадку, коли зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосовувати лише той закон, який грунтується на Конституції і не суперечить їй..
Законодавчі акти та міжнародні договори України як основні джерела господарського процесуального права. Застосування аналогії права і аналогії закону
Базовим законодавчим актом у сфері відправлення правосуддя з господарських справ є Закон України «Про судоустрій України». Цей Закон визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою. Зазначеним судом встановлено систему господарських судів та їх повноваження.
Основним джерелом господарського процесуального права є ГПК України.
Господарські суди вирішують господарські справи також на підставі норм чинного законодавства. Так, частина норм господарського процесуального права міститься в Законі «Про відносвлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Норми вказаного Закону передбачають особливості провадження справ про банкрутство і є спеціальними стосовно норм ГПК.
При вирішенні спорів господарськими судами застосовується широке коло законів та інших нормативних актів, які містять окремі норми, що стосуються провадження у господарських судах, зокрема про визначення підвідомчості спорів господарському суду (закони України від 07.02.1991 р. «Про власність», від 16.04.1991. «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо).
Діяльність господарського суду регулюється і деякими нормами цивільно-процесуального та адміністративно-процесуального законодавства. Так, на підставі ст. 16 ЦПК у випадку об»єднання кількох пов»язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші – господарському суду, вони підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п. 6 Перехідних та прикінцевих положень КАС встановлюється підвідомчість адміністративних справ, що розглядаються господарськими судами, до початку діяльності місцевих (окружних) та апеляційних адміністративних судів. Такі справи, підвідомчі господарським судам згідно ГПК, ви рішуються відповідним господарським судом за правилами КАС.
Господарські суди застосовують при вирішенні спорів також міжнародні договори, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародним договором України відповідно до Закону України від 29.06.2004 р. «Про міжнародні договори України» є договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб»єктом міжнародного права. Такий договір регулюється нормами міжнародного права, незалежно від того. міститься текст договору в одному чи кількох пов»язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода. конвенція, пакт, протокол тощо).
У ст. 19 вказаного Закону встановлений порядок дії міжнародних договорів України на території України. Відповідно до цієї статті чинні міжнародні договорои України, згода на обов»язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку. передбаченому дл янорм національного законодавства.
Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Господарські суди повинні керуватися вимогами ст. 4 ГПК щодо вибору законодавства, яке має застосовуватися у вирішення господарських спорів за участю іноземного підприємства, організації. Зокрема, цією нормою перебачена можливість застосування господарськими судами норм права інших держав у випадках, передбачених законом або міжнародним договором. Особливо така практика стосується вибору права при регулюванні спірних правовідносин у сфері дії зовнішньоекономічних договорів (контрактів).
Відповідно до ч. 5 ст. 4 ГПК у разі відсутності законодавства, що регулює спірні правовідносини за участю іноземного суб»єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї. Прикладом може бути, наприклад, Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс (видання 2000 р., видання МТП № 560).
У випадку неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності відповідного законодавства господарські суди мають вирішувати спір за допомогою аналогії закону та аналогії права.
Застосування аналогії закону можливе за таких умов:
1) відносини сторін перебувають у сфері дії господарського права, тобто є господарськими правовідносинами;
2) вказані правовідносини не врегульовані господарським та цивільним законодавством;
3) існують норми, що регулюють подібні за змістом господарсько-правові відносини.
Якщо використати аналогію закону для регулювання господарсько-правових відносин неможливо, наприклад, через відсутність норм, що регулюють подібні відносини, то застосовується аналогія права.
Аналогія права полягає у застосуванні загальних засад господарського та цивільного права, встановлених законодавством. Умовами застосування аналогії права є такі:
1) відносини сторін перебувають у сфері дії господарського права, тобто є господарськими правовідносинами;
2) вказані правовідносини не врегульовані господарським та цивільним законодавством;
3) відсутні норми, що регулюють подібні за змістом правові відносини.
