Поняття фінансів як правової категорії

Фінанси є історичною категорією. Вони виникли ще за часів рабовласницького суспільства в умовах товарно-грошових відносин під впливом розвитку функцій та потреб держави. Термін "фінанси" походить від латинського, що означає грошовий платіж. Він почав активно використовуватися у XIII - XV ст. в Італії, де такі міста, як Флоренція, Венеція, Генуя виконували функції провідних європейських центрів торгівлі та банківської справи. У подальшому термін поширився в усьому світі і почав застосовуватися як поняття, пов'язане з системою грошових відносин, утворенням грошових ресурсів, що мобілізуються державою для виконання своїх політичних та економічних функцій.
Фінанси - це особлива сфера економічних відносин. Їх зміст, характер використання, закономірності розвитку визначаються соціально-економічними відносинами, що привалюють у державі, природою та функціями держави.
Сучасна фінансова наука також не дає однозначної відповіді щодо суті фінансів. Тим більше, що багатогранність фінансів дає можливість вивчати їх з позицій різних рівнів, у тому числі загальної теорії фінансів, економіки, менеджменту, права тощо.
Фінанси - це не просто гроші, доходи або видатки. Фінанси - це сукупність відносин, що мають розподільчий характер і опосередковуються через доходи й видатки громадян і юридичних осіб - суб'єктів господарської діяльності, фінансово-кредитних установ, держави, міжнародних фінансових організацій тощо.
Характеризуючи фінанси, слід виходити з таких ключових елементів, як фінансові відносини та фінансова діяльність. Фінансові відносини відображають рух вартості від одного суб'єкта до іншого. Вони характеризують розподільні, перерозподільні та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках. У свою чергу фінансова діяльність проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат певним суб'єктом.
Об'єктом фінансової діяльності є фінанси, які не слід ототожнювати з грошима, що є значно вужчим поняттям. Сфери функціонування грошей і фінансів перетинаються в певному сегменті; вони взаємопов'язані і взаємозалежні, але не тотожні. Фактично гроші виступають інструментом фінансових відносин.
Фінанси - це грошові відносини, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу вартості валового суспільного продукту і частини національного багатства у зв'язку з формуванням грошових доходів і нагромаджень у суб'єктів господарювання та держави і використанням їх на розширене відтворення, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб суспільства.
Дістаючи нормативно-правове закріплення, відносини у сфері фінансової діяльності стають уже об'єктом дослідження юриспруденції. Однак предметом дослідження фінансового права як галузі права, науки, навчальної дисципліни є не всі фінанси, що обертаються у суспільстві й національній економіці і надалі набувають міжнародного значення.

2 Функції фінансів.

Сутність кожної економічної категорії детально розкриває­ться в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії.

Фінанси виконують дві функції: — розподільну;— контрольну.

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступа­ють інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. Причому вони є основним розподільним інструментом. Крім них, хоч і в значно об­межених рамках, насамперед у сфері перерозподілу, цю функцію можуть виконувати ціни. Причому перерозподіл відбувається внас­лідок так званого перекосу цін, коли на товари і послуги одних га­лузей вони вищі від вартості, а на інші товари і послуги — нижчі. Тобто перерозподіл за допомогою цін відбувається не тому, що ці­нам цілеспрямовано властива така функція, а навпаки, тому, що в певних випадках вони неточно і неповно виконують функцію вимі­ру вартості. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.

Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбува­тися в результаті кримінальних порушень — крадіжок, зловжи­вань службовим становищем, розкрадання майна підприємств дер­жавного сектора, уникнення від сплати податків та ін. Однак, це не економічні методи, і вони є предметом іншої науки — право­знавства.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

І) первинний розподіл;2) перерозподіл;3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл — це розподіл заново створеної вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії виступають: у фізичних осіб — заробітна плата^ у юридичних осіб — прибуток^ у держави — при­буток державного сектора, що централізується в бюджеті й надход­ження від державних послуг, ресурсів, угідь і т, ін.

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізо­ваних фондів. За рівнем централізації вони поділяються на за­гальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні вклю­чають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства І відомства (наприклад, фонд охорони праці). Корпоративні фонди передбачають централіза­цію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

— вилучення частини доходів у одних суб'єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні до­ходи суб'єктів, що створюють ці фонди;

— використання централізованих фондів І формування дохо­дів окремих суб'єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, які працюють у бюджетній сфері, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів. Первин­ні доходи знову ж таки підлягають перерозподілу, якщо це перед­бачено.

Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу в частині формування первинних доходів фізичних осіб, які зайняті в бюд­жетній сфері. Тобто він властивий саме тим, хто не бере участі у первинному розподілі.

Механізм дії розподільної функції фінансів може бути представ­лений на схемі б.

Суть контрольної функції полягає в тому, що фінанси виступа­ють інструментом контролю за формуванням і використанням дохо­дів суб'єктів обмінно-розподільних відносин. У процесі цього конт­ролю охоплюється вся діяльність юридичних і фізичних осіб та держави.

У практичній діяльності контрольна функція знаходить свій про­яв у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з то­го, що фінансові відносини мають яскраво виражений протиречивий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб в процесі розподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоп-люючий фінансовий контроль.

Фінансовий контроль виступає у таких формах:— державний;— відомчий;— внутрішній;— незалежний;— суспільний.

Державний — це контроль з боку держави за фінансовою діяль­ністю юридичних і фізичних осіб. Це найбільш організована та дій­ова форма. Він охоплює загальнодержавний рівень розподілу ВВП.

Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами і ві­домствами відносно до підпорядкованих їм підприємств, організа­цій, установ. Його об'єктом виступає фінансова діяльність підпри­ємств та внутрішньовідомчі розподільні відносини.

Внутрішній контроль полягає у самоперевірці фінансової діяль­ності кожним суб'єктом розподільних відносин.

Незалежний фінансовий контроль проводиться спеціальними ор­ганами — аудиторськими фірмами з метою встановлення правиль­ності й законності у фінансовій діяльності окремих суб'єктів.

Суспільний — це контроль з боку суспільства за фінансовою ді­яльністю держави. Він здійснюється як за рахунок відкритості й гласності фінансової діяльності держави і надання права кожному громадянину вільного ознайомлення, наприклад з бюджетом, так і через виборчу систему (обираючи певні партії і певних кандидатів, виборці обирають чи відкидають певну фінансову політику).

Фінансовий контроль виступає одним з найбільш дійових видів контролю у суспільстві. На відміну від інших він охоплює все сус­пільство: кожний суб'єкт перевіряє кожного. Оскільки фінансові показники діяльності виступають результативними, то фінансовий контроль є наскрізним — він фактично охоплює всі аспекти діяль­ності держави, юридичних і фізичних осіб. Звідси випливають ши­рокі повноваження органів фінансового контролю, їх доступність до будь-яких документів і сфер діяльності. Відповідно і результати контролю підлягають повному оприлюдненню. Фінансова діяль­ність кожного суб'єкта має бути прозорою, що створює передумови для її законності.

3 Фінансова система держави.

Фінанси являють собою досить складне суспільне явище. Вони охоплюють широку гаму різносторонніх обмінно-розподіль­них відносин, які відображаються в різноманітних грошових пото­ках. При єдиній суті цих відносин у них виділяються окремі елемен­ти, які мають свої характерні ознаки й особливості. Вивчення фінан­сів засновується як на розумінні їх необхідності, сутності й ролі у суспільстві, так і на детальному засвоєнні конкретних форм фінансо­вих відносин.

Виділення форм фінансових відносин характеризує відносне ві­докремлення певних складових фінансів. Сукупність цих складових визначається терміном «фінансова система». Як і будь-яка інша сис­тема, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю взаємозв'язаних елементів, що мають однорідні ознаки.

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою будовою і організаційною структурою.

За внутрішньою будовою ФІНАНСОВА СИСТЕМА - сукупність відносно обособлених взаємозв'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу й перерозподілу ВВП.

Виділення складових елементів внутрішньої будови фінансової системи проводиться за ознакою каналів руху грошових потоків і міс-ця концентрації фінансових ресурсів. Концентрація фінансових ре­сурсів проводиться у відповідних грошових фондах, які можуть ви­ступати ознакою виділення окремих ланок фінансової системи.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок.

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень еко­номічної системи (схема 8). Виділяють чотири сфери:

рівень мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання;

рівень макроекономіки—державні фінанси;

рівень світового господарства— міжнародні фінанси;

забезпечуюча сфера — фінансовий ринок. Ланка показує обособлену частину фінансових відносин. Виді­лення ланок проводиться за ознакою наявності або обособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінан­сових відносин.

Сфера фінансів суб'єктів господарювання відображає рух грошо­вих потоків підприємств. Оскільки вони мають загальні принципи ор­ганізації і методи ведення фінансової діяльності, то ця сфера не поді­ляється на окремі ланки. Існують певні особливості, пов'язані з фор­мою власності та галузевою специфікою. Однак вони не настільки сут­тєві, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості вплива­ють на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх суті.

Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кре­дит, фонди цільового призначення, фінанси державного сектора.

Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно-обмін-ні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона скла­дається з двох частин — міжнародних фінансових відносин та без­посередньо міжнародних фінансів.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовий ринок поділяється на ринок гро­шей і капіталів.

Обособленою ланкою фінансової системи виступає страхування., яке не належить до конкретної сфери.

Внутрішню структуру фінансової системи відображено у схемі.9.

Розглядаючи внутрішню структуру фінансової системи, необхід­но враховувати регіональний аспект її побудови. З цих позицій слід виділити національні, регіональні та світову фінансові системи.

Національні фінансові системи відображають структуру фінансів окремих країн. До їх складу входять:

— фінанси суб'єктів господарювання;

— страхування;

—державні фінанси;

— міжнародні фінансові відносини;

— внутрішній фінансовий ринок.

Світова та регіональні фінансові системи складаються з двох рівнів:

— національні фінансові системи країн світу чи окремого регіону;

— міжнародні фінанси, які відображаються у централізованих на світовому чи регіональному рівнях фінансових ресурсах. До складу міжнародних фінансів належать:

— фінанси міжнародних організацій;

— міжнародні фінансові інститути;

— міжнародний фінансовий ринок (провідні банки та фондові бір­жі, що здійснюють операції в усьому світі чи певному регіоні).

4 Поняття та особливості фінансової діяльності держави.

Фінансовою діяльністю називають процес збирання, розподілу (перерозподілу) та використання коштів, що забезпечують виконання державою її функцій. Фінансовою діяльністю займаються уповноваженгі державні органи, здійснюючи пряме планове збирання і розподіл грошових коштів.
У своїй фінансовій діяльності Українська держава дотримується наступних принципів:
публічний характер;
розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;
пріоритет представницьких органів влади перед виконавчими;
пріоритетність публічних видатків щодо прибутків казни;
фінансування безпеки держави;
єдність фінансової діяльності та грошової системи держави;
міжгалузевий характер;
самостійність;
соціальна спрямованість;
плановість;
гласність.
Держава здійснює свою фінансову діяльність за допомогою обов`язкових (податки, збори, штрафи, плата за використання природних ресурсів, страхування, платежі в централізовані спеціальні фонди та ін.) та добровільних (лотереї, позики, добровільні внески, акції та ін.) методів формування фондів грошових ресурсів, а також за допомогою методів розподілу цих фондів, до яких належать фінансування, кредитування, випати пенсій, страхових відшкодувань і різних допомог.
Правові аспекти фінансової діяльності держави знайшли відбиток у деяких статтях Конституції України, у законах Украіни “Про банки та банківську діяльність”, “Про цінні папери та фондову біржу”, “Про систему оподаткування”, “Про державну податкову службу в Україні”, “Про оподаткування прибутку підприємств” та деяких інших.

5 Об'єкт, зміст та стадії фінансової діяльності держави.

 

6 Принципи здійснення державою фінансової діяльності.

До загальноправових принципів відносять законність, принцип верховенства права, суверенітет держави, рівність усіх форм власності та право власності народу України на природні об'єкти та інші принципи, закладені в Конституції України. Вони є визначальними для формування окремих галузевих наук.
У свою чергу безпосередньо галузеві принципи є базовими для визначення кола суб'єктів, що беруть участь у таких відносинах, та об'єктів правового регулювання цих відносин. Зокрема, як визначав П. С. Пацурківський, принципи фінансової діяльності держави гарантують безперервність та послідовність нормотворчого процесу, забезпечують взаємозв'язок фінансового законодавства та фінансової політики, виступають своєрідним камертоном усієї подальшої нормотворчості у цій сфері суспільних відносин.
До галузевих принципів фінансової діяльності належать:
1) публічний характер фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Наприклад, Закон України "Про Державний бюджет України" на поточний рік приймається шляхом відкритого парламентського обговорення і голосування та публікується у засобах масової інформації. Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки зобов'язані публікувати в ЗМІ щоквартально звіти про свою діяльність, капітал тощо;
2) оснований на конституційному принципі розподілу влад принцип розподілу функцій між представницькими органами та органами виконавчої влади у сфері фінансової діяльності. Згідно з Конституцією України Державний бюджет України приймається виключно у формі закону Верховною Радою України. Кабінет Міністрів України є центральним органом виконавчої влади і організовує складання проекту закону про державний бюджет, виконання прийнятого основного фінансового плану держави та готує звітність про його виконання;
3) пріоритет представницьких органів держави та місцевого самоврядування перед виконавчими органами. Цей принцип і попередній взаємопов'язані та доповнюють один одного;
4) пріоритет публічних видатків над доходами. Це один з визначальних принципів, який відокремлює державні та приватні фінанси, оскільки для останніх характерна визначальна роль прибутків при формування витрат. Цей принцип базується на положенні про те, що здійснення державою її завдань і функцій об'єктивно не може перебувати у прямо пропорційній залежності від обсягу доходів державної казни. Для держави видатки є первинними, а доходи - вторинними;
5) всебічний контроль у сфері фінансової діяльності держави, який пояснюється розумінням значення фінансів для виконання функцій державою. Він здійснюється на всіх стадіях фінансової діяльності і має широке коло учасників, наділених компетенцією у сфері фінансового контролю.
До інших принципів фінансової діяльності держави можна віднести принцип здорових фінансів, принцип єдності фінансової та грошової систем держави, принцип фінансової безпеки держави, принцип міжгалузевого характеру фінансової діяльності держави, принципи компетентності та самостійності у сфері фінансової діяльності органів місцевого самоврядування у встановлених чинним законодавством межах, принцип гласності, плановості, цільового використання фінансових ресурсів.

7 Методи фінансової діяльності держави.

До основних методів розподілу коштів належать фінансування й кредитування. Фінансування - це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затверджених фінансових планів з відповідного централізованого фонду коштів; кредитування - виділення коштів на певний термін на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення. Ці методи у свою чергу поділяються на кілька підвидів залежно від об'єкта та суб'єктів, які беруть участь у відносинах з розподілу фінансових ресурсів, що перебувають у фондах коштів. Зокрема, бюджетні установи можуть отримувати кошти як на умовах фінансування, так і кредитування.
До методів використання фінансових ресурсів відносять плановість, цільовий характер використання коштів, ефективність та економію, науково-методологічний підхід у визначенні обсягів видатків, використання коштів у межах встановлених лімітів та інші методи. Видатки здійснюються за економічним призначенням (залежно від тих сфер та економічних операцій, куди спрямовуються кошти) та за функціональним призначенням (залежно від напрямів спрямування коштів на виконання функцій держави, АРК, органів місцевого самоврядування тощо).
Перелічені методи фінансової діяльності є основними, але не вичерпними. Так, на всіх етапах фінансової діяльності застосовується метод фінансового контролю. Його призначення є досить важливим, оскільки фінансові ресурси завжди обмежені, їх мобілізація й витрачання регламентуються спеціальними правовими нормами. фінансовий контроль є постійним і всебічним, оскільки фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних та фізичних осіб. Звідси випливають і широкі повноваження органів фінансового контролю. Фінансова діяльність кожного суб'єкта має бути прозорою і здійснюватися у межах чинного законодавства.

Говорячи про фінансову діяльність, не слід забувати й такого важливого аспекту, як аналіз перспектив інтеграції України до Європейського Союзу. Процес розширення ЄС слід розглядати як один з визначальних факторів розбудови сучасного українського законодавства, метою якого на рівні державної політики є поступова гармонізація із законодавством ЄС. Однією зі сфер такої гармонізації є саме галузь фінансового права - фіскальне, банківське, бюджетне законодавство. Розширення ЄС з єдиною валютною системою сприятиме збільшенню обсягів використання євро у зовнішньоекономічних відносинах України, а отже, й деякому ослабленню однобічної залежності української гривні від долара США. Активне використання євро (з орієнтацією на нього в курсовій політиці) - один з факторів, що забезпечуватиме підвищену передбачуваність валютної політики України, зменшення валютних ризиків для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

8 Форми здійснення державою фінансової діяльності.

 

9 Повноваження державних органів загальної компетенції (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України) у фінансовій сфері.

 

10 Повноваження державних органів спеціальної компетенції (Міністерство фінансів України. Державне казначейство України, Державна податкова адміністрації України, Рахункова палата Верховної Ради України, Національний банк України, Державний комітет фінансового моніторингу України) у фінансовій сфері.

Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансовий стан держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Основними функціями Міністерства фінансів є:

1.Вироблення основ і напрямів фінансової політики держави. 2.Методичне та методологічне управління фінансовими потоками на макроекономічному рівні.

3.Контроль за використанням коштів держави.4.Розробка проектів нового фінансового законодавства.5.Організація бюджетного процесу. 6.Організаційне регулювання фінансової діяльності суб'єктів господарювання.7.Організація функціонування ринку цінних паперів. 8.Керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів.

До органів, які функціонують у сфері бюджету держави, відносяться також:

Державна податкова служба - контролює своєчасність, правильність, повноту сплати податків до бюджетів різних рівнів, веде облік платників.

Державне казначейство - керує І контролює надходження і використання бюджетних коштів та коштів спеціальних фондів, веде облік касового виконання Державного бюджету та місцевих бюджетів.

Контрольно-ревізійна служба - проводить ревізії фінансових органів щодо складання і виконання бюджету, здійснює контроль за використанням бюджетних коштів.

До органів, які виконують контрольно-регулюючі функції, відносяться:

Рахункова палата Верховної Ради України - виступає як експертний орган з метою здійснення контролю за складанням та виконанням Державного бюджету.

Комітет з нагляду за страховою діяльністю - контролює правильність формування і використання страхових резервів, наявність ліцензії на різні види страхування.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку -організує функціонування ринку цінних паперів, реєстрацію випуску цінних паперів, регулює їх кругообіг.

Основним фінансовим інститутом, який працює у сфері грошового ринку, є Національний банк України. Він здійснює емісію грошей, які виступають інструментом фінансових відносин і регулює грошовий обіг у країні. Важливе завдання Національного банку -організація функціонування кредитної системи, забезпечення стабільності національної грошової одиниці, проведення грошово-кредитної політики держави.