Контроль за діяльністю нотаріуса

Невід’ємною ознакою системи нотаріату – є підконтрольність державі.

Чинний Закон України «Про нотаріат» закріплює два види контролю за діяльністю нотаріусів:

1)Адміністративний (ст. 18, 33 Закону) Стосовно нотаріату про адміністративний контроль можна говорити тільки в тому розумінні, який визначений здійсненням владних повноважень відповідними органами у сфері вирішення питань організації та функціонування нотаріату.

2)Судовий (ст. 50 Закону). Що стосується законності нотаріальної діяльності, то в межах нотаріального процесу вона означає законність нотаріальних актів, а вирішення питання про це – виключно прерогатива суду.

(ст.18 ЗУ) Перевірка організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів.

(ст.33 ЗУ) Перевірка організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.

(ст.18 ЗУ в редакції від 06.09.2012) Перевірка організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі проводять перевірку організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів. Порядок проведення перевірки, передбаченої частиною першою цієї статті, затверджується Міністерством юстиції України.

(ст.33 ЗУ зі змін. від 06.09.2012) Перевірка організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства. Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі проводять перевірку організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства за певний період. Проведення повторної перевірки з тих питань, які вже були предметом перевірки, не допускається, крім перевірки звернень громадян чи юридичних осіб у межах предмета звернення та повноважень Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Перевірка організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, крім повторних перевірок, передбачених цим Законом, проводиться не частіше одного разу на два роки виключно на робочому місці (у конторі) приватного нотаріуса з обов’язковим повідомленням його про проведення такої перевірки. Приватний нотаріус зобов'язаний надавати посадовим особам, уповноваженим проводити перевірку, відомості і документи щодо організації нотаріальної діяльності, дотримання ним порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства. У разі виявлення під час перевірки порушень в організації нотаріальної діяльності приватного нотаріуса або неодноразових порушень ним правил нотаріального діловодства Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, які проводили перевірку, можуть зупинити або припинити нотаріальну діяльність приватного нотаріуса з підстав та у порядку, передбачених цим Законом. У разі виявлення під час перевірки неодноразового грубого порушення порядку вчинення нотаріальних дій свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю приватного нотаріуса може бути анульовано у порядку та на підставах, передбачених цим Законом. Порядок проведення перевірки організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання ними порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства затверджується Міністерством юстиції України.

Причини контролю: - поява у реальній юридичній практиці нових проблем, які за допомогою контролю мають виявлятися та вирішуватися найефективнішим способом; - а також попередженням та вирішенням можливих конфліктних ситуацій.

Метою перевірок діяльності нотаріусів зокрема і здійснення контролю є: не стільки виявлення порушень нотаріусами законодавства (для цього існує суд), скільки не менш важливі та значущі цілі: передбачається, що завдяки контролю виявляється й позитивний досвід, узагальнення та розповсюдження якого надасть практичну допомогу нотаріусам (неважливо: державним чи приватним) у їх становленні як висококваліфікованих спеціалістів, що охороняють та захищають права та інтереси фізичних і юридичних осіб.

Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити: виправлення нотаріальних помилок, узагальнення нотаріальної практики, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності в сфері цивільних правовідносин, що виникають з вчинення нотаріальних дій. (Ст.50 ЗУ) Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

	Предметом контролю за діяльністю нотаріусів є:
1) організація нотаріальної діяльності.	2) правильність здійснення нотаріальної діяльності (законність вчинюваних нотаріусами нотаріальних дій).
Щодо адміністративного контролю, то він має здійснюватися саме за організацією нотаріальної діяльності.	Контроль за законністю вчинення нотаріальних дій може здійснювати виключно суд як єдиний орган, що своїм рішенням може визнати незаконними: нотаріальну дію, відмову у вчиненні нотаріальної дії, нотаріально посвідчені правочини, заповіти тощо. Тільки суд також може визнати нотаріуса зобов’язаним відшкодувати шкоду, заподіяну внаслідок незаконних дій нотаріуса.

Предмет судової діяльності наразі можуть становити три категорії справ, пов’язані із контролем за діяльністю нотаріусів:

1. Розгляд позовних заяв у справах про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів, заповітів, виконавчих написів тощо.

2. Розгляд позовних заяв до нотаріусів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних чи недбалих дій нотаріусів відповідно до ст.21 та 27 Закону України “Про нотаріат”.

3. Розгляд скарг на неправильно вчинену нотаріальну дію або відмову у її вчиненні.

Спори про право цивільне, що виникають з правовідносин, які отримали нотаріальне оформлення, традиційно розглядаються у позовному провадженні.Складності тут викликає визначення процесуального становища нотаріуса як суб’єкта цивільного процесу. Нерідко у судовій практиці нотаріуси у таких справах виступають співвідповідачами, що є неправильним. При вирішенні цього питання слід виходити з визначення предмету судової діяльності, який становлять спірні матеріально-правові відносини, наприклад, договірні (якщо недійсними визнаються виконавчі написи нотаріусів, нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання тощо) або спадкові (при розгляді справ про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, заповітів). Судове рішення у таких справах має містити висновок про обсяг та належність прав та обов’язків суб’єктів спірних правовідносин, а не нотаріуса. Якщо нотаріус буде визначений як відповідач у позовній заяві, то у позові до нього в результаті розгляду справи слід відмовляти, оскільки він не в змозі своїми діями або припиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права позивача. Отже, відповідати, тобто виконувати певні обов’язки, підтверджені судовим рішенням у справі, можуть тільки суб’єкти спірних матеріальних правовідносин: інша сторона договору, інші спадкоємці або особа, яка не має права спадкувати.

Суб’єктний склад щодо зазначених справ:

Нотаріус може бути: 1) свідком (обставини першої групи) або 2) третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,(обставини другої групи) Оскільки заінтересованості у предметі спору, яким є спірні матеріальні правовідносини, нотаріус не має.

Щодо державного нотаріуса:

позивач – заінтересована особа, яка вважає, що внаслідок незаконних або недбалих дій нотаріуса їй спричинено шкоду; відповідач – державна нотаріальна контора чи державний нотаріальний архів; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – державний нотаріус, незаконними або недбалими діями якого спричинено шкоду позивачу (на думку останнього).

Щодо приватного нотаріуса:

позивач – заінтересована особа, якій завдано шкоди, та відповідач – приватний нотаріус,незаконними чи недбалими діями якого, на думку позивача, йому спричинено шкоду.

	Підставами визнання нотаріально посвідченого правочину недійсним є обставини:
1) До першої групи належать обставини матеріально-правового характеру, передбачені у Цивільному кодексі в цій якості, і, як правило, не пов’язані із діяльністю нотаріуса: наприклад, помилка (ст. 229 ЦК), такий стан дієздатної особи, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або)не могла керувати ними (ст. 225), обман (ст. 230), насильство (ст. 231 ЦК),зловмисна домовленість представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК),фіктивність правочину (ст. 234 ЦК) тощо.	2) До другої групи відносяться обставини, що виникають внаслідок незаконних чи недбалих дій нотаріуса і є наслідком порушення процесуального порядку вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії: не з’ясування питання про дієздатність особи, про згоду співвласників на відчуження майна, що перебуває у спільній власності, незабезпечення права переважної покупки для співвласників, недотримання вимог до документів, інші порушення норм законодавства, що представляють собою загальні та спеціальні правила вчинення нотаріальних дій.
У таких справах нотаріус заінтересованості не має взагалі і тому може брати участь у них тільки як свідок.	У таких випадках завжди є потенційна можливість пред’явлення до нотаріуса позову про відшкодування шкоди, заподіяної його незаконними або недбалими діями. Це свідчить про заінтересованість нотаріуса у розгляді первісного позову і наявність підстав для його участі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Якщо ж підставами скасування правової сили нотаріального акту стануть обставини другої групи, то Визначення його як такого суб’єкту цивільного процесу надає нотаріусу певний правовий статус і можливість власними діями внаслідок реалізації наданих йому процесуальних прав відстоювати свою правову позицію та впливати на рух справи, зокрема, оскаржувати незаконні судові рішення в апеляційному та касаційному порядку.

Підставою для притягнення нотаріуса до відповідальності у таких справах є:
1)Незаконні дії нотаріуса. (може визнати тільки суд.)	2)Недбалі дії нотаріуса.

Згідно ст. 21 Закону “Про нотаріат”шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних або недбалих дій державного нотаріуса, відшкодовується в порядку, передбаченому законодавством України. Це означає, що такий позов має бути звернений до нотаріальної контори або нотаріального архіву, де працює нотаріус, і які є юридичними особами (ст. 1172 ЦК). Останні, в свою чергу, можуть звернутися до нотаріуса, з вини якого була відшкодована шкода і виплачені певні грошові суми (ст. 1191 ЦК, ст. 130 КЗпП).

Це зумовлює можливість залучення або допуску нотаріуса до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору

Відповідно до вимог ч.1 ст. 27 Закону “Про нотаріат”(зміни 2012) шкода, заподіяна особі внаслідок незаконних дій чи недбалості приватного нотаріуса, відшкодовується у повному розмірі.

Це означає, що суб’єктний склад у таких справах буде наступним: позивач – заінтересована особа, якій завдано шкоди, та відповідач – приватний нотаріус, незаконними чи недбалими діями якого, на думку позивача, йому спричинено шкоду.

Наразі визначення процесуального порядку їх розгляду є проблематичним внаслідок певної законодавчої неврегульованості цього питання: (ст.50 ЗУ) Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акту має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

У зв’язку з цим постало питання: в якому порядку розглядати ці справи:
за правилами Кодексу адміністративного судочинства?	за правилами класичного позовного провадження цивільного судочинства?
Цілком очевидно, що інститут нотаріату не повинен розглядатися як орган виконавчої влади. В діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень, хоча він і є посадовою особою, а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністративною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб’єктів та структурою їх правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання.	Таким чином, слід визнати, що такі справи мають розглядатися за загальними правилами, тобто в порядку позовного провадження.