Розвиток фінансової науки в Україні. Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її роз­витку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених в її

Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її роз­витку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених в її розвиток. Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої половини XIX століття з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча І.Я. Франка. Мабуть немає такої проблеми в житті людського суспільства, яка б залиши­лася поза увагою цієї видатної особистості.

Питанням фінансів І.Я.Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фі­нансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансо­вих фондів, господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань політичної економії та статистики він порушує фінансові проблеми того часу.

Праці І. Франка написані українською мовою, і якщо їх уважно читати, то вони не втратили своєї актуальності й по-сьогодні. Його роботи мають різний рівень наукової заверше­ності, проте всім їм притаманний високий професіоналізм. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою "Сила податкова Галичини", в якій досліджує наявну податкову систему імпе­рії. Він вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вба­чає причину податкового тягаря в надмірних непрямих подат­ках, які завуальовують справедливий розподіл національного багатства між верствами населення на користь капіталу.

Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагую­чи на постійне збільшення податків для Галичини та скоро­чення видатків на її економічні й соціальні цілі.

Наприкінці XIX століття І. Франко проявив активну заці­кавленість щодо питань розвитку банківської системи в Гали­чині. Це було викликано появою значної кількості банківсь­ких установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Схоже сталося і в умо­вах незалежної України, коли різні комерційні структури, створивши фінансову піраміду, призвели до втрати громадянами своїх заощаджень.

Водночас 1. Франко в своїх працях висловлює впевненість, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме акти­візації господарського життя в країні.

До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М.І. Туган-Барановський, професор універ­ситету святого Володимира (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановсь­кий заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному співвідношенні одне до одного. Вчений доводить, що зі зростанням прибут­ку може зростати також і заробітна плата, а відповідно — до­ходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктив­ності праці. Це збільшує фінансові можливості держави, під­приємця, працівника.

М.І. Туган-Барановський різко виступав проти запровад­ження прогресивного прибуткового податку, рекомендуючи для покриття витрат держави на ведення війни використову­вати позики, які, на його думку, не мають елементів примусу і не вимагають від приватних осіб приносити в жертву свої майнові інтереси.

Свої наукові погляди щодо проблем фінансів М. І. Туган-Барановський намагався втілити в життя, перебуваючи на посаді міністра фінансів України в уряді Центральної Ради-Цікавими є думки М.І. Туган-Барановського з приводу роді грошей у здійсненні виробничих циклів. Так, на його думку, в період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низький процент на позичковий капітал. В свою чергу низь­кий процент на капітал зумовлює пожвавлення в економіці. На противагу теоретичним постулатам К. Маркса, який стверджував, що капіталістична економіка об'єктивно йде до краху, Туган-Барановський доводив, що економіка, побудо­вана на принципах сукупного попиту і сукупної пропозиції, має гарні перспективи.

Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінансової науки, не можна не згадати М. Добриловського, професора-емігранта української господарської академії в довоєнній Чехословаччині. У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". М. Добриловський у своїх науко­вих твердженнях дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господар­ством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна до­сліджувати способи одержання коштів для задоволення дер­жавних потреб.

Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений-фінансист М.І. Мітіліно. У своїй роботі "Основи фінансової науки",, яка вийшла в 1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та її громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні спла­чують за це певну суму грошей у формі податків.

До числа українських вчених-фінансистів належав профе­сор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге. Він більше відомий як державний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Водночас у нього є декілька невеликих, але оригінальних праць із питань грошового обігу, кредиту, державних фінансів.

Заслуговують на увагу роботи професора Харківського уні­верситету М.М. Алексєєнка. Основна його праця "Погляд на розвиток вчення про податки", яка вийшла в Харкові в 1870 році, присвячена дослідженню поглядів на податки А. Сміта, Ж.-Б. Сея, Д. Рікардо, Ж. Сісмонді, Д. Мілля. Глибоко аналі­зуючи еволюцію вчення про податки, М.М. Алексєєнко дохо­дить багатьох досить серйозних висновків. Так, досліджуючи погляди Сея про продуктивну і непродуктивну працю, Він стверджує, що послуги держави — це також виробництво ко­рисних речей, а тому праця на їх створення є продуктивною і повинна обкладатися податками. Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку XX століття є те, що в працях вчених-фінансистів цієї доби більше розглядаються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам Російської імперії.

Варто також детальніше ознайомитися з науковою спад­щиною українських вчених С.Г. Іловайського. П.Л. Коваленка, І.І. Гіатлаєвського, М.П. Яснопольського.

Зокрема, свого часу М.П. Яснопольський працював про­фесором університету святого Володимира і вперше дослідив географічний розподіл державних доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, за­початковані М.П. Яснопольським, розвиваються сучасними вченими — у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскального федералізму, а в Україні актуальні при розв'язан­ні проблеми міжбюджетних відносин.

Теоретично-змістовна спрямованість наукових досліджень представників української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової фінансової науки, а в деяких випад­ках і випереджала її.