Розділ 4. Завершення та наслідки війн

4.1. Каллієв мир

Каллієв мир - мирний договір між афінянами і персами, який завершив греко-персидські війни. Імовірно укладений в 449 р. до н.е.

В античних джерелах існують різночитання щодо часу укладення мирного договору, який поклав край тривалій війні між греками і персами. Згідно з Платоном мир був укладений після битви при Еврімедонті (між 469 і 466 рр. до н. е.) І перед малою Пелопоннеської війною. Тієї ж думки дотримується Плутарх. У той же час Геродот, Лікург і Діодор відносять його до часу після битви при Саламіні на Кіпрі (450 р. до н.е.). Демосфен і Исократ згадують мирний договір і описують його умови, не уточнюючи часу його укладення [12, с. 256].

При цьому в античних джерелах, крім часу укладення миру є інше невідповідність. Згідно Плутарху, керівника дипломатичної місії Каллія нагородили: “Кажуть навіть, що з нагоди цієї події афіняни спорудили вівтар Миру і надавали особливі почесті Каллію, який брав участь у посольстві до царя”, а згідно Демосфену, Каллія судили, хотіли засудити до смертної кари, але в зрештою наклали на нього штраф в 50 талантів - величезну на ті часи суму.

Каллієв мир - це договором, який ознаменував завершення тривалого конфлікту між греками і персами. Мир був укладений на рівноправних умовах, а не з позиції сили. Як вказує В. М. Строгецкий “проблема Калліева миру - одна з найбільш гостро дискусійних в пентеконтаеті”, і “це пояснюється тим, що вчені сперечаються не стільки про датування та умови договору, скільки про автентичність його в цілому”.

Дискусія про автентичність Каллієва миру почалася ще в XIX в. Ряд учених погоджувалися з античними джерелами щодо історичності Каллієва миру; інші ж дотримувалися протилежної думки. Вони доводили, що Каллієв мир є афінської фальсифікацією, а його запис на стелі з'явився в IV ст. до н. е. з метою протиставити “прославлений” Каллієв мир “ганебному” Анталкідову миру. Дж. Уолш став першим сучасним істориком, який доводив, що Каллієв мир був укладений в 460-і рр. до н. е., безпосередньо після битви при Еврімедонті.

Після появи робіт Е. Бедіана дискусія щодо існування і часу укладення Калліева мир перейшла в нове русло. Було запропоновано неординарне рішення, що між Афінами і Персією існувало кілька мирних угод, які і оформили Каллієв мир. З цією думкою погоджуються вітчизняні антикознавці Строгецкий і Суриков [12, с. 256].

Після нищівної поразки персів при Еврімедоні Ксеркс вирішив піти на припинення військових дій і погодився на переговори. До царя було відправлено посольство на чолі з Каллієм. Деталі укладеного тоді мирного договору невідомі, але не доводиться сумніватися в тому, що він був вигідним для Афін. Проміжок часу між битвою при Еврімедонті (469 або 466 рік до н. е.) І єгипетської експедицією афінян (459-454 до н. е.), Що становить не менше 10 років, характеризувався відсутністю військових дій між персами і греками. Якраз в цей час між спартанцями і афінянами (колишніми союзниками по антиперсидскій коаліції) розгорівся військовий конфлікт - мала Пелопонеська війна.

Після невдалих єгипетської експедиції, військового походу на Кіпр, загибелі Кімона військові дії ставали безперспективними як для Афінського морського союзу, так і для Перської держави. Обидві сторони усвідомлювали, що знаходяться в положенні цугцванга, тому і вирішено було укласти мир. Главою делегації афінян, яка прибула в 449 р. до н.е. в Сузи до Артаксеркса I, знову був призначений Каллій, син Гіппоніка. На ім'я голови делегації і сам договір отримав назву “Каллієв мир” [18].

Такий підхід дозволяє пояснити ряд невідповідностей - різні умови в різних джерелах, реакція афінян на укладений договір (суд і накладений на Каллия штраф, згідно Демосфену, і великі почесті, згідно Плутарху).

С. Я. Лур'є дає іншу інтерпретацію ініціативи з боку Афін укладення даного мирного договору. Афінам було необхідно, для отримання великих вигод, укладення миру з персами на тлі боротьби зі Спартою. Однак глава олігархічної партії Фукідід з Алопеки розглядав цей мир як зраду грецькому світу, що з його боку було випадом проти Перикла, який стояв на зворотному. І в підсумку політика Перікла була схвалена. А Каллія же звинуватили в отриманні хабара від персів і йому загрожувала смертна кара, але він дивом врятувався, сплативши 50 талантів штрафу.

Також були відправлені делегати з боку Аргоса. Відносини Аргоса і Афін з цей період можна охарактеризувати як дружній нейтралітет. Перси були теж зацікавлені в перемир'ї з греками, оскільки в Персії в цей час було піднято повстання проти Артаксеркса сатрапом Мегабазом в Сирії і в Єгипті.

Головною умовою мирного договору було розмежування перської і афінської сфер впливу. На півдні кордон пройшов в районі південно-західного узбережжя Малої Азії, на півночі - біля входу в Чорне море. Таким чином, перський цар зобов'язувався не вводити свій флот в Егейське море. Сухопутний кордон в Малій Азії проходив на відстані приблизно 75 - 90 км від моря (один день дороги кінного вершника). Мирний договір також передбачав офіційне визнання імперією Ахеменідів незалежності іонійських грецьких міст на малоазійському узбережжі Егейського моря, а фактично - їх підпорядкування Афінам. З афінського боку договір містив зобов'язання не вторгатися більше на території, які увійшли в зону контролю Персії, і не намагатися розширити сферу свого впливу на схід далі встановлених меж. Даний мирний договір виявився вельми міцним. У зв'язку з цим договір 449 р. до н.е. традиційно вважається завершенням греко-персидських воєн [12, с. 257].

Але той же Лур'є дає трохи інше пояснення умов угоди персів і греків в 447 році до н.е., а на думку Лур'є саме в цьому році був укладений даний мирний договір, який в історіографії отримав назву Каллієв мир. Перси визнавали владу афінян в Егейському морі, Афіни ж більше не втручалися в справи греків, які жили під владою персів (наприклад, в Єгипті або на Кіпрі). Протока Геллеспонт був теж в сфері впливу Афін, персам заборонялося підходити до нього на відстань денного шляху, але це не говорить про те, то перські загони поліцейського характеру не могли з метою розвідки наближатися до цієї території. Важливо і те, що Артаксерск визнавав автономію грецьких міст Малої Азії, які входили до Афінського морського союзу: їм дозволялося організовувати свої внутрішні справи, але під верховною владою персів, тільки частина податей ці міста віддавали Афінам, хоча раніше афіняни з малоазійських міст отримували більше. Цим пояснюється значне зменшення фороса з міст Малої Азії. Але ось з міст Геллеспонта кількість фороса не зменшилася, оскільки це був важливий хлібний регіон, і Афіни не зазнали б тут данини персам. Необхідно зрозуміти, що малоазійські міста по Каллієву миру не отримали незалежності, вони як і раніше залишалися під владою Держави династії Ахеменідів, тільки тепер умови їх існування стали більш ліберальними. Це видно і з подальших подій: Афіни і Персія надовго час встановили добросусідські відносини. Хоча, звичайно, Афіни і отримали більше вигод: їм вдалося закріпити торгові відносини з Північним Причорномор'ям, Фракією і Македонією в безпечному тепер для них Егейському морі. Торгівля йшла і з самої Персією. Це дало Афінам можливість поліпшити своє фінансове становище, і ресурси для ведення військових дій, тільки тепер в іншому напрямку [18].

4.2. Наслідки війн

Захист від перської навали став можливим завдяки об'єднанню грецьких полісів і перш за все Спарти, Коринфа і Афін. Це об'єднання сил було викликано смертельною небезпекою з боку Персії. Але після рішучих перемог греків в 480-479 рр. до н. е. і ліквідації перської загрози між союзниками почали проявлятися розбіжності з цілої низки військово-політичних питань. Спарта не була зацікавлена ​​в далеких походах, тим більше таких, де вирішальною силою ставав військово-морський флот. Постійна соціальна небезпека з боку ілотів, відсутність флоту, орієнтація на землевласницькі аристократичні кола визначали обмежений характер зовнішньої політики Спарти. Афіни, навпаки, були енергійними прихильниками активної завойовницької політики. Намічене переважання в соціально-політичному житті демократично налаштованих торгово-ремісничих прошарків громадянства, великий чудово оснащений флот разом з сильним військом гоплитів диктували іншу політику [18].

Соціально-політичні розбіжності посилилися суперечкою про долю малоазійських і острівних міст, які звільнялися від перської влади. Спарта нав'язувала політику жорстких покарань, аж до переселення жителів в інші місця, в той час як афіняни дотримувалися м'якої політики, аж до включення в спільногрецькій союз в якості рівноправних членів. В обстановці цих серйозних розбіжностей Спарта послабила свою активність, фактично вийшла зі складу спільногрецького союзу, створеного в Коринті в 481 р. до н.е. Навпаки, Афіни стали центром тяжіння для решти членів цього союзу, в нього прагнули увійти і нові члени, головним чином з числа острівних і малоазійських міст, які звільнялися від перської влади.

Зацікавлені в подальшому розвитку військових дій і повне витіснення персів з району Егейського моря, грецькі міста на чолі з Афінами послали своїх представників на острів Делос і уклали новий союз, який отримав назву Делоського військового союзу (симахії). Делоська симахія стала більш міцним об'єднанням грецьких міст тому, що майже всі союзники поділяли головні цілі зовнішньої политики, були зацікавлені в швидкому економічному розвитку, багато з них мали однотипний демократичний устрій. Міцність Делоського союзу пояснюється також його продуманою організацією [18]. Союзники мали загальну скарбницю і об'єднані збройні сили: сухопутне військо і флот. Основні справи союзу вирішувала рада з представників усіх полісів, які входили в цей союз. Однак вже з моменту заснування Делоського союзу в ньому позначилося сильне переважання Афін. Афіни були найбагатшим і найбільшим полісом в Греції, вони взяли на себе основний тягар війни з персами, її політичні діячі мали великий авторитет у всій Греції. Не дивно, що союзники дуже скоро передовірили саме афінян всі справи, скарбницю і збройні сили. Замість того щоб постачати в союзну армію встановлену максимальну кількість кораблів і гоплітів, союзники віддавали перевагу вносити відповідну грошову суму, дозволяючи афінянам витрачати її на утримання додаткових контингентів афінських гоплітів і флотських екіпажів. Афіни, таким чином, отримали в своє розпорядження значні фінансові кошти (460 талантів) на утримання значного флоту і сухопутної армії (до 200 трієр, 40 тис. екіпажу і веслярів, 10 тис. гоплітів і 1 тис. вершників). Тому Делоську симахію прийнято називати Першим Афінським морським союзом.

Заручившись підтримкою союзників, Афіни почали енергійні воєнні дії проти персів, які ще залишилися в багатьох пунктах Егейського узбережжя, на островах і в протоках [18].

Після завершення греко-персидських війн, відносини між Пелопонеським і Делоським союзом стали напруженими. І не пройшло і 30 років, як сталася Пелопонеська війна між двома цими блоками.

ВИСНОВКИ

Вся інформація про ці війни в наш час відома виключно за грецькими джерелами.

Першими стали виділяти греко-персидські війни як історичний період в історії Еллади німецькі історики XIX-початку XX століття. Зокрема, Г. Бузольт в розділі «Перські війни» описує взаємовідносини греків з Лідією, Персією і Карфагеном з VII століття до н. е. і до вигнання Ксеркса з Греції в 479 році до н. е. К. Ю. Белох в своїй «Грецькій історії» описав війни греків і персів початку V століття до н. е. На відміну від німецьких істориків, британські вчені цього ж часу не виділяли окремого періоду греко-персидських воєн, а під «Перської війною» розуміли тільки похід Ксеркса в 480 році до н. е. У другій половині XX століття Е. Берн писав, що греко-персидські війни почалися з завоювання Іонії Кіра в 546 році до н. е. і закінчилися останньої кампанією Кимона на Кіпрі. Пізніше він змінив свою точку зору і пов'язав початок воєн з початком Іонійського повстання в 499 році до н. е. Ця точка зору в середині XX століття стала більш поширеною. Одні історики датували греко-персидські війни 500-499-449 роками до н. е., інші - 500-479 або навіть 490-479 роками до н. е.

Спарта, що стала на той час одним з наймогутніших полісів Греції, підтримувала тісні відносини з лідійських царством, своєрідним підсумком чого став лідійських-спартанський союзний договір, укладений близько 550 року до н. е. Ця подія відбулася ще до початку війни лідійців з Персією, і з точки зору спартанців, договір не був спрямований проти будь-якого конкретного ворога. Після початку війни і битви при Птерії Крез звернувся до спартанців з проханням про військову допомогу. Спартанці вирішили надати допомогу лідійцям, але не встигли: під час приготувань прийшла звістка про те, що Сарди було захоплено, а Крез узятий в полон.

Відносини Афін і Персії ускладнювалися наступною обставиною: перси взяли вигнаного афінського тирана Гіппія. Афінський лідер Клісфен, побоюючись нападу спартанців, відправив в 508-507 р. до н.е. посольство в Сарди до перського сатрапа і брата царя Артаферна. Метою посланників було забезпечення оборонного союзу проти спартанців. Перси зажадали від афінян “землі і води”. Посли погодилися. Цей символічний акт означав формальне визнання свого підпорядкування. Хоча після повернення додому посли піддалися “суворому осуду”, перси стали вважати афінян своїми підданими, подібно до іонійських греків. Близько 500 року до н. е. афіняни відправили нове посольство до Артаферна. Предметом обговорення було перебування в таборі персів Гіппія, який, згідно з Геродотом, робив антіафінську пропаганду і прагнув підпорядкувати місто собі і Дарію. Артаферн зажадав повернути колишнього тирана на батьківщину. Цю умову афіняни не могли прийняти, а вимога повернути Гіппія сприяло зростанню антиперсидських настроїв в Афінах.

Персія захопила також всі грецькі міста-держави в Малій Азії, і в 500 р. до н.е. спалахнуло Мілетське повстання, яке призвело до греко-персидських війн.

Взяття і спалення Сард мали серйозні наслідки. Почувши про блискучому на вигляд успіху повстання, багато міст в Малій Азії і на Кіпрі примкнули до нього. Лідійці сприйняли спалення храму Кібели як наругу святині. У столиці імперії Сузах розорення Сард справило сильне враження. Перси стали діяти швидше і енергійніше, тим часом як без цієї події вважали б повстання більш нікчемним. Дізнавшись про те, що сталося, Дарій, згідно з Геродотом, перейнявся метою помститися афінянам.

Після падіння Мілета повстання було придушено. Після зимівлі перси послідовно захопили всі міста, що вийшли з-під їх контролю.

У 492 до н. е. зять Дарія Мардоній рушив з величезним військом і сильним флотом на Грецію через Фракію і Македонію. Завоювавши острів Тасос, його флот поплив уздовж берега на захід, але був розбитий жахливою бурею біля мису Афона: близько 300 кораблів і 20 000 чоловік загинуло. Сухопутне військо Мардонія піддалося нападу фракійського племені Бриг і понесло величезні втрати. Мардоній задовольнився підкоренням Македонії; напад на Елладу було відкладено, але Дарій готувався до нового походу. У 491 до н. е. в Елладу були відправлені посли перського царя з вимогою води і землі в знак покори. Ці символи підпорядкування дали не тільки більша частина островів, в тому числі Егіна, але і багато міст, наприклад Фіви. В Афінах і Спарті посли були вбиті. Поступливість островів і багатьох громад материка пояснюється не тільки могутністю Персії, але і боротьбою між аристократами і демократами: тирани і аристократи готові були підкоритися персам, аби тільки не дати переваги демократичної партії. Національної незалежності греків загрожувала велика небезпека, яка могла бути усунута лише створенням великого союзу. У греків прокинулося свідомість національної єдності. Афіняни звернулися до Спарти з вимогою покарати зрадницькі міста, визнаючи тим самим її верховенство над Грецією.

12 вересня 490 року до н. е. під Марафоном афіняни і платейці під командуванням Мільтіада здобули блискучу перемогу. В бою загинуло 192 грека і 6400 персів. Перемога підняла бойовий дух афінян і згодом залишилася в їхній пам'яті як символ величі Афін. Відчаливши від Марафону, перські суду рушили в обхід Аттики, щоб спробувати захопити Афіни: адже місто залишався беззахисним, поки все полісне ополчення перебувало на поле бою, в 42 кілометрах від нього. Однак Мільтіад тут же, без перепочинку після битви, скоїв з усім військом (залишивши на місці лише невеликий загін на чолі з Аристидом для охорони полонених і видобутку) форсований марш в повному озброєнні до Афін і виявився в них раніше, ніж перський флот. Побачивши, що місто добре охороняється, деморалізовані перси, так нічого і не добившись, вирушили назад. Каральна експедиція персів закінчилася провалом.

У 481 р. до н.е. відбвся конгрес 30 давньогрецьких держав, на якому було прийнято рішення спільно відображати майбутнє вторгнення персів. В даному союзі найбільшою військовою потужністю володіли Афіни і Спарта. При цьому спартанці мали сильне сухопутне військо, а афіняни морський флот, створений внаслідок проведених раніше Фемістоклом реформ і нововведень. Коринф і Егіна, інші грецькі держави з сильним флотом, відмовилися передавати його під командування афінян.

Для греків основним завданням було затримати просування перської армії на територію Еллади. При обороні вузького Фермопільського проходу греки могли вирішити це стратегічне завдання. Розташувавши свої сили в самих вузьких місцях на шляху морської і сухопутної армій Ксеркса (Фермопіли і протоку біля мису Артеміс), греки нівелювали чисельну перевагу противника. На відміну від греків перси не могли стояти на місці, так як для постачання їх армії потрібно було багато їжі, яка добувалася на зайнятих територіях. Тому персам для успіху кампанії було необхідно прорватися через Фермопільську ущелину.

Перській армії, чисельність якої сучасні історики оцінюють в 200-250 тисяч чоловік, протистояло, за різними даними від 5200 до 7700 греків. У перші 2 дні битви греки успішно відбивали атаки персів у вузькій ущелині, але до останнього, 3-го дня битви більшість захисників пішло, побоюючись оточення. На місці залишилися лише загони спартанців, феспійців і фіванців, загальною кількістю близько 500 воїнів. Через зраду місцевого жителя перси зайшли до грекам в тил і знищили їх.

В результаті битви при Саламіні греки, використовуючи вузькість проток, змогли розбити переважаючі сили персів. Битва при Саламіні стала поворотною подією в греко-персидських війнах. Багато істориків називають битву при Саламіні однією з найважливіших битв історії. Греки, раніше поступалися персам як в сухопутних, так і морських силах, а тепер отримали перевагу на море.

Через рік в 479 р. до н.е. сталася битва при Платеях. Дізнавшись про виступ основного війська еллінів через укріплений Коринфський перешийок, Мардоній спалив Афіни і відправився зі своєю армією в Беотію. Його вибір, згідно з Геродотом, був пов'язаний з тим, що ландшафт Аттики, в якій знаходилися Афіни, був незручний для дій перської кінноти. У Беотії ж його воїни знаходилися на землі союзників і в місці, зручному для застосування кінних загонів. По дорозі персами була спустошена область Мегар. Розташувавшись на північному березі річки Асоп в Беотії, вони почали облаштовувати укріплений табір.

Незважаючи на чисельну перевагу, перси поступалися спартанцям. Під час битви спартанцю Арімнесту вдалося вбити воєначальника ворожої армії Мардонія.

Після перемоги над основними силами противника об'єднане військо греків обложило союзний персам місто Фіви. Фіванці були змушені видати ватажків проперсідской партії, яких відвезли в Корінф і стратили.

У 477 р. до н.е. Кімон проводить свою першу успішну військову операцію. Облога міста Ейон в гирлі річки Стримона закінчилася тим, що обложені перси підпалили місто і загинули у вогні. Взяття міста дозволило грекам почати колонізацію привабливого стрімонского регіону.

У 476 р. до н.е. Кімон провів ще одну вдалу військову кампанію. Захопивши Скірос, острів в північно-західній частині Егейського моря, він вигнав влаштувавшихся там піратів, які перешкоджали нормальному розвитку морської торгівлі. За легендами на острові був убитий міфологічний герой і колишній цар Афін Тесей. Після старанних пошуків Кімон заявив про те, що їм знайдені останки Тесея. Незалежно від того, чи належали доставлені до Афін кістки самому Тесеєві, чи ні, цей епізод додав Кимону популярності в народі.

Нищівна поразка при Еврімедонті (469 р. до н.е) змусило перського царя піти на переговори. В Сузи вирушило посольство афінян, яким керував зять Кімона, Каллій. Деталі укладеного мирного договору (де-факто перемир'я, яке має назву кімонов мир) невідомі, але його умови явно були вигідні для афінян.

У 449 до н. е. був укладений Каллієв мир, який закінчив греко-персидські війни.