Джерела економічного зростання

Прагнення основних суб'єктів економіки до економічного зростання існує завжди незалежно від того, якого рівня розвитку досягла економіка. Але економіка має властивість збільшуватися в масштабах, тобто такі показники, як валовий національний продукт, валовий внутрішній продукт, національний дохід на душу населення повинні з часом зростати. В міру росту економіки виробляється більше благ, поліпшується добробут населення, задовольняються його потреби.

Економічний розвиток країни відноситься до найважливіших понять макроекономічної науки. У навчальній літературі нерідко використовують термін “соціально-економічний розвиток”, підкреслюючи тим самим тісний зв'язок між рівнем економічного розвитку і вирішенням соціальних проблем країни.

Отже, соціально-економічний розвиток країни – це процес безупинної зміни матеріального базису виробництва а також усієї сукупності різноманітних відносин між економічними суб'єктами, соціальними групами населення. Цей процес є складним та суперечливим, у якому взаємодіють позитивні і негативні фактори, а періоди прогресу змінюються періодами регресу. Політичні і військові потрясіння, соціальні конфлікти, екологічні катастрофи можуть призупинити розвиток економіки будь-якої країни, відкинути її на кілька десятиліть назад, а іноді привести і до остаточної загибелі, як це було з древніми цивілізаціями.

Однак у планетарному масштабі відбувається безупинний позитивний розвиток економіки. У його основі – досягнення науки, технічного прогресу, розширення їхнього технологічного застосування, що дозволяє обновляти асортимент продукції і послуг, частково заміщати гостродефіцитні ресурси, знижувати загальну ресурсоємність виробництва, витримувати екологічні вимоги й обмеження, які диктує суспільство. Усе це впливає на обсяги і структуру ВВП, а отже, на рівень сукупної пропозиції.

З іншого боку, змінюються соціальні стандарти рівня життя, освіти, культури, охорони здоров'я, інформаційного забезпечення населення і бізнесу. Формуються нові і розвиваються традиційні потреби суспільства. Зростає роль міжнародного наукового співробітництва, наприклад, в освоєнні космічного простору, в області генетики й енергетики майбутнього. Це породжує принципово нові суспільні потреби. У результаті сукупний попит стає більш динамічним, а його імпульси виробництву – усе більш відчутними.

Таким чином, соціально-економічний розвиток на тривалих тимчасових інтервалах і в масштабах, що перевершують одну країну, є прогресивним, поступальним процесом.

Економічне зростання розглядається макроекономічною наукою як складова частина й одна з найважливіших характеристик економічного розвитку країни. Це поняття пов'язане з кількісною зміною обсягів виробництва і споживання ВВП. Економічне зростання буває позитивним, якщо реальні (порівнянні) обсяги ВВП в аналізованому періоді перевищують його рівень у базисному році. В іншому випадку приходиться характеризувати “зростання” як негативне.

Поняття “розвиток” і “зростання” знаходяться між собою, як правило, у співвідношенні: зростання валового продукту супроводжується змінами в технології виробництва, пов'язане з появою нових видів продукції і цілих галузей. Іншими словами, зростання викликає якісні зміни в економіці, сприяє її загальному розвитку. Зі своєї сторони позитивні якісні зміни у відносинах власності, розподілу і перерозподілу доходів, фінансової стабілізації активно впливають на економічний ріст.

Бувають однак і нестандартні ситуації. При великих структурних трансформаціях, коли відбувається скорочення неефективних виробництв, обсяг ВВП може знизитися на якийсь час. Так було в США в 70-і роки під час енергетичної кризи, коли відбувалося масове заміщення енергоємних виробництв. Проте економічний розвиток не припинявся, оскільки створювалися умови для підвищення загальної ефективності використання обмежених виробничих ресурсів.

Аналогічні ситуації характерні для першого періоду ринкового реформування країн з перехідною економікою. Приватизація державної власності, лібералізація цін, демілітаризація економіки, заміщення бюджетного фінансування банківським кредитуванням – усе це, безсумнівно, є позитивною якісною зміною, що знаменує собою факт економічного розвитку. Однак воно супроводжується спадом виробництва, іноді дуже значним. Це відбувається тому, що існує об'єктивний часовий лаг, що потрібен для пристосування товаровиробників до нових умов господарювання. На жаль, цей природний період подовжується в результаті непослідовної політики реформування чи інших помилкових рішень уряду.

Економічне зростання є однією з головних макроекономічних цілей будь-якої країни, досягнення якої зумовлене необхідністю випереджаючого зростання національного доходу в порівнянні із зростанням чисельності населення для підвищення рівня життя в країні.

Кожна країна може розвиватись, збільшувати рівень життя населення лише на основі високих темпів економічного зростання.
Економічне зростання— це збільшення з року в рік рівня розвитку продуктивних сил суспільства, обсягів виробництва реального валового внутрішнього продукту та реального національного доходу країни.
Економічне зростання в країні дуже добре ілюструє вже відома крива виробничих можливостей (КВМ). Економічне зростання визначається переміщенням КВМ вправо. Зростання кількості та якості ресурсів i удосконалення технології забезпечують можливості такого переміщення, а повна зайнятість населення та оптимальний перерозподіл ресурсів дуже важливі для його реалізації.
В процесi економiчного зростання країни виникають наступнi проблеми:
1. Джерела та тенденцiї зростання.
2. Забезпечення його довготривалостi.
3. Наслiдки вибраної моделi науково-технiчної полiтики.
4. Можливi структурнi зрушення в економiцi.
5. Існування необхiдних факторiв i можливi результати.

Необхiдно також зауважити, що економiчне зростання не адекватно
економiчному розвитку. Зростання є складовою частиною економiчного
розвитку, який включас в себе перiоди, як зростання, так i падiння. Таким чином, економiчне эростання— це позитивна складова частина
динамiки економiчного розвитку.
Головне питання, на яке прагне відповісти теорія економічного зростання, зводиться до того, яким чином можна збільшити реальний обсяг номінального продукту в довгостроковому періоді в умовах повної зайнятості. Разом з тим реальні умови не завжди дозволяють реалізуватися потенціалу росту: настає депресія чи економічний спад, який може бути обумовлений як внутрішніми стосовно національної економіки економічними факторами, так і зовнішніми.

У даний час в економічній теорії склалися два підходи до аналізу теорії економічного росту. Перший підхід є найбільш розповсюдженим і характерним для неокейнсіанських і неокласичних теорій росту. Він заснований на розумінні економічного росту як кінцевої характеристики розвитку національної економіки у визначений (довгостроковий) період. Довгостроковим періодом прийнято вважати такий період, що дорівнює обороту основного капіталу. При цьому передбачається, що в економіці структура виробництва й інституціональне середовище є сформованими і незмінними.

Розвиток економіки може вимірюватися двома способами: або темпом росту реального обсягу ВНП (але НД), або темпами збільшення цих показників у розрахунку на душу населення. Перший спосіб використовується при оцінці розширення економічного потенціалу країни, а другий – для аналізу динаміки добробуту населення і порівняння життєвого рівня в різних країнах (чи регіонах). Зараз в теоріях росту частіше використовується другий спосіб виміру.

Другий підхід використовується в теоріях економічного розвитку індустріального й постіндустріального суспільства. Ці теорії аналізують проблеми економічної динаміки в надто довгому періоді, тобто такому, коли піддаються змінам інститути влади, управління, структурні взаємозв'язки в економіці.

Таким чином, економічне зростання – це довгостроковий стійкий розвиток економіки, тобто процес поступового збільшення національного доходу й валового національного продукту в довгостроковому періоді без порушень рівноважного стану в короткострокових перірдах.

Основною метою економічного росту є підвищення матеріального добробуту населення, у тому числі збільшення доходів на душу населення, збільшення дозвілля, поліпшення розподілу НД, підвищення якості й різноманітності товарів й послуг та інше.

Розвиток економіки держави відбувається під дією цілої низки факторів. Одні з них позитивно впливають на перебіг економічних процесів, забезпечуючи зростання системи господарювання, вплив інших, навпаки, може уповільнити такі тенденції в економіці або взагалі спричинити кризову ситуацію в ній. Тому важливим етапом у дослідженні процесу зростання є вивчення факторів, що впливають на нього, та з’ясування характеру цього впливу.

Фактори економічного росту це явища і процеси, що визначають масштаби збільшення реального обсягу виробництва й можливості збільшення ефективності та якості росту. Це все те, що складає базу для розвитку економiчного зростання країни. До них вiдносяться:

1. Кiлькiсть та якiсть природних ресурсiв країни.

2. Кiлькiсть та якiсть капiтальних ресурсiв, рiвень розвитку виробничих фондiв, енергетичних систем, транспорту.

3. Якiсть трудових ресурсiв країни, рiвень їх освiти та професiоналiзму.

4. НТП та швидкiсть використання наукових результатiв в виробництвi.

5. Рiвень управлiння (менеджменту) на виробництвi.

6. Державна полiтика, направлена на розробку науково-технiчних програм, регулювання грошової та банкiвської системи, проведення iнвестицiйної та податкової полiтики, фiнансування системи науки та освiти.

У науковій літературі дуже поширена класифікація факторів економічного зростання, запропонована Кемпбеллом Р. Макконнеллом, згідно з якою економічне зростання країни визначається шістьома складовими. Чотири фактори зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Це кількість і якість природних та трудових ресурсів, обсяг капітальних благ й технологія. Такі фактори називають факторами пропозиції, вони є необхідною умовою для забезпечення економічного зростання. Крім того, економічне зростання залежить від фактора попиту, який забезпечує ріст рівня сукупних видатків. Шостою складовою цієї класифікації є фактор ефективності, завданням якого є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів з метою виробництва найкориснішої для суспільства продукції.

Інші вчені виділяють групу інноваційних факторів, інвестиційних та групу факторів, що визначаються структурною мобільністю економіки.

Теорія економічного зростання виділяє прямі та непрямі фактори росту. Прямими факторами є такі, котрі безпосередньо визначають фізичну здатність до економічного росту, тому до таких відносять фактори пропозиції. Якщо розглядати економічне зростання у його зв'язку з факторами пропозиції, то можна зробити висновок, що збільшення ВНП визначається і нарощуванням ресурсів, і підвищенням ефективності їхнього використання. Таким чином, співвідношення між темпами росту та зміною обсягів факторів виробництва може бути різним у залежності від типу економічного росту.

Залежно від того, за рахунок яких факторів відбувається економічне зростання виділяють два основних типи економічного зростання:

- екстенсивний;
- iнтенсивний.
Екстенсивний тип економiчного эростання досягається шляхом кiлькiсного приросту всiх елементiв продуктивних сил, насамперед факторiв виробництва, при незмiнному рiвнi технiчної основи виробництва. Наприклад, якщо потрiбно збiльшити в 2 рази виробництво продукції, розширення посiвних площ, збiльшення видобутку корисних копалин та збiльшення кiлькостi зайнятих в виробництвi робiтникiв.
Iнтенсивний тип економiчного зростання, при якому зростання досягається шляхом якiсного вдосконалення всiєї системи продуктивних сил на базi найновiших досягнень НТП. Це означає, що збiльшення обсягiв виробництва досягається за рахунок реконструкцiї та модернiзацiї уже дiючих пiдприємств, використання найновiших технологiй, автоматизацiї та роботизацiї виробництва, пiдвищення продуктивностi працi.
Наслiдки iнтенсивного типу економiчного эростання:
- зростання продуктивностi працi;
- змiнюстъся структура виробництва;
- зростає кiлькiстъ працездатного населення, зайнятого в сферi нематерiального виробництва;
- збiльшується питома вага науковоємких пiдприємств;
- збiльшується вихiд кiнцевої продукцiї з кожної одиницi залучених у виробництво фондiв;
- збiльшується питома вага основних фондiв i зменшується частка матерiальних оборотних засобiв i запасiв.
В чистому виглядi, один без одного, цi два типи економiчного зростання не iснують. На сучасному етапі iснує змiшаний (реальний) тип економiчного зростання. В процесi розширеного вiдтворення вiдбувається таке поєднання двох типiв, при якому один з них є переважаючим. Тому розрiзняютъ переважно iнтенсивний або переважно екстенсивний тип економiчного зростання.

Економiка України як складова частина економiки СРСР досить довгий час мала переважно екстенсивний тип зростання. Але оскiльки бiльшiстъ джерел екстенсивного зростання (земля, кориснi копалини, вiльнi трудовi ресурси) на сьогоднi вичерпанi i надзвичайно обмеженi, Українi необхiдно переходити до переважно iнтенсивного типу економiчного зростання. Це означас рiшучий перехiд до фондозберiгаючих технологiй i рiзке збiлъшення ефективностi виробництва.
Дехто з науковців, розглядаючи вплив ендогенних й екзогенних факторів економічного зростання, виділяє відповідно ендогенний та екзогенний типи зростання економіки. Ендогенне економічне зростання – це таке, що забезпечується впливом ендогенних (внутрішніх) факторів, пов’язаних з розвитком економічної системи всередині держави. Прикладом таких факторів є науково обгрунтована макроекономічна політика, знаходження додаткових природних факторів, створення інноваційної моделі розвитку економічної системи тощо. Екзогенне економічне зростання забезпечується впливом екзогенних (зовнішніх) факторів, спричинених процесами у світовому господарстві. Прикладом екзогенних факторів є посилення конкурентних переваг країни на світовому ринку, позитивна динаміка валютного курсу, активне сальдо платіжного балансу тощо.

Також, розглядають збалансований та незбалансований типи зростання залежно від того, чи зберігається фіксоване співвідношення між факторами, що забезпечують економічне зростання. Збалансоване зростання характеризується наявністю закономірностей у співвідношенні факторів, що його зумовлюють. Р. Солоу називає збалансованим зростанням таке, при якому економіка в цілому зростає темпом, що дорівнює темпу зростання населення, інакше зростання є незбалансованим. Незбалансоване зростання не містить закономірностей у співвідношенні факторів, що зумовлюють його.

Залежно від того, яким є рівень використання економікою своїх потенційних можливостей, виділяють ефективне та неефективне економічне зростання. Ефктивний тип – це таке зростання економіки, за якого фактичні темпи економічного зростання дорівнюють його потенційним темпам, які характеризуються максимально високим рівнем ефективності управлінських рішень та ділової активності, а також повною завантаженістю виробничих потужностей економічної системи. Неефективний тип відповідає такій ситуації у функціонуванні економіки, коли фактичні темпи економічного зростання нижчі від потенційних.
Крім зазначених факторів, існують інші фактори, які можуть сприяти економічному росту, а можуть стримувати його. Це такі фактори, як, наприклад, великі капіталовкладення в охорону навколишнього середовища, вихолощування творчих засад у праці, гострі соціальні проблеми (стримують ріст) чи сприятливі ситуації в політиці, культурі (прискорюють).

Так, у світі за останні 25 років спостерігається деяке уповільнене і нерівномірне зниження темпів економічного росту на душу населення. На думку економістів, це уповільнення може бути пов'язане з переорієнтацією капітальних витрат на сферу послуг, що складає зараз у середньому 50–60% ВНП. Крім того, негативно вплинули підвищення цін на енергоресурси та моральне старіння устаткування.

Грунтовна класифікація різновидів економічного зростання дає змогу глибше вивчити природу цього явища, знайти та застосовувати методи ефективного його регулювання з метою забезпечення стійкого зростання національної економіки країни.