Питання до теми:
1. Стилі мовлення.
2. Жанри мовлення.
3. Розмовне мовлення.
4. Навчально-наукове мовлення.
5. Художнє мовлення.
Основна література:
1. Баранник Д.Х. Устная монологическая речь. Автореф. докт. дисс. – К., 1970.
2. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. – Ч.1. – Харків, 1958.
3. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. – М., 1959.
4. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. – М., 1963.
5. Дорошенко С.І. Граматична стилістика української мови. – К., 1985.
6. Єрмоленко С. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). – К., 1999.
7. Казарцева О.М. Культура речевого общения. – М., 1999.
8. Кожина М.Н. Стилистика русского языка. – М., 1977.
9. Лингвистический энциклопедический словарь. – М., 1990.
10. Львов М.Р. Основы теории речи. – М., 2000.
Додаткова література:
1. Загнітко А.П. Слово у душі – душа у слові. – Донецьк, 1997.
2. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис. – Донецьк, 2001.
3. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 1987.
4. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К., 1976.
5. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. – К., 1999.
6. Соколов А.Н. Теория стиля. – М., 1968.
Стилі мовлення. Жанри мовлення. Залежно від мети спілкування, сфери використання мови наше мовлення по-різному оформлюється, що дає можливість говорити про стилі мовлення.
Стиль – поняття мовленнєве, і визначити його можна враховуючи завдання мовлення, сфери спілкування. Для розмовного стилю провідною функцією є спілкування; для наукового і науково-популярного – повідомлення, пояснення; для офіційно-ділового – повідомлення, інструктаж; для публіцистичного – вплив, переконання; для художнього стилю – дія (зображення, змальовування словами, вплив на почуття, уявлення людей)(В.В. Виноградов).
“Функціональний стиль, - як зазначає М.М.Кожина, - це своєрідний характер того чи іншого соціального різновиду, що відповідає певній сфері громадської діяльності і певній формі свідомості, що створюється за допомогою особливостей функціонування у цій області мовних засобів і специфічної мовленнєвої організації, яка має конкретне стилістичне забарвлення”.
Важливим стилетворчим фактором є провідна форма мовлення (усна чи письмова), а також вид мовлення (діалог чи монолог). Для розмовного стилю – це усне діалогічне мовлення, а для наукового та офіційно-ділового – письмове монологічне мовлення. Однак спостерігається і взаємопроникнення елементів різних стилів (лекція, доповідь, виступ).
Жанри мовлення. У межах кожного функціонального стилю виділяються жанри висловлювання. Кожний з них має певну композицію і тематичну побудову.
Жанри відповідають типовим ситуаціям мовленнєвого спілкування, типовим темам, формулам мовленнєвого етикету (в ситуаціях прощання, прохання тощо).
Жанри усного мовлення характеризуються складнішою побудовою і можуть містити в собі декілька мовленнєвих намірів мовців.
Вибір жанрів усного мовлення залежить від умов спілкування. Відповідно виділяються офіційне – неофіційне, публічне – непублічне спілкування (О.М.Казарцева).
Наведемо приклади такого висловлення. Усна розповідь – монолог усної форми розмовної мови. В усних розповідях мовець розповідає про минуле, події, що відбувалися з ним самим чи іншою людиною. Для такої розповіді характерний високий темп вимови, виділення дієслів логічними наголосами тощо.
Інформація про звіт – монологічні висловлення усної форми офіційно-ділового мовлення, що містить виклад фактичного матеріалу. На основі його аналізу робляться висновки, вносяться пропозиції і формулюються завдання на майбутнє.
Ораторські виступи (критичні, агітаційні, привітальні) – монологічні висловлення усної форми публіцистичної мови. У таких виступах велику роль відіграють засоби емоційно-експресивного плану, використовуються мовні засоби оцінювального характеру. В інтонаційному плані, як зазначає Д.Х.Баранник, характерні середній темп мовлення, емоційні паузи, контрасність вимови.
Жанрові відмінності викликаються не тільки стильовими відмінностями, а й відмінностями у побудові. А в межах одного стилю жанри розрізняються прийомами розвитку теми та основної думки.
Найзагальнішими, основними для побудови тексту є категорії змісту та форми. Категорія змісту складається з двох понять: теми й змісту тексту, т.т. тих факторів та явищ, які використовуються для розкриття теми. Категорія форми містить композицію та мову, які тісно взаємодіють і співвідносяться. У результаті виникають нові суттєві поняття, але вже на іншому рівні: “тема” + “зміст” (предмет мовлення) → основна думка; “тема” + “композиція” → сюжет; “композиція” + “мова” → прийом. Загальний результат співвіднесення цих понять дає структуру тексту певного жанру. Наприклад: 1) наукова сфера → жанри: стаття, реферат, анотація, відгук та ін.; 2) офіційно-ділова сфера → розписка, заява, довідка, характеристика, звіт, витяг з протоколу, оголошення тощо; 3) суспільно-політична сфера → репортаж, лист до редакції, замітка, стаття в газету тощо; 4) літературно-художня сфера → розповідь, повість, байка, вірш, роман, казка та ін.
Розмовне мовлення. Для розмовного стилю мовлення характерне оперування не стільки поняттями, скільки уявленнями. Під час безпосереднього усного спілкування двох і більше осіб велику роль відіграють інтонація, міміка, жести та ін. Спрацьовує закон економії мовних засобів – звідси багатство неповних речень, самоперебивів, повторів, дублювання займенників. Розмовне непублічне мовленя характеризується постійною адресованістю: один співрозмовник звертається до іншого, той відповідає йому. Вводиться така ознака діалогічного мовлення, як еліптичність. Реалізується розмовне мовлення здебільшого в жанрах бесіди, розмови, розповіді тощо.
Навчально-наукове мовлення. Для навчально-наукового мовлення, де виклад думок здійснюється у формі чіткої побудови роздуму, пояснення, доказів, використання образних засобів зведене до мінімуму. Думка у такому мовленні повинна передаватися з максимальною точністю, однозначністю, що пояснює наявність таких іменникових (“траєкторія руху”), дієслівно-іменникових (“мати схожість”, “виражатися дієсловом”) конструкцій, перевага іменника над дієсловом (“щоб отримати” → “для отримання”; “коли додається” → “при додаванні”). Переважають конструкції з родовим відмінком. Узагальнено-абстрактний характер навчально-наукового мовлення, позачасовий план викладу матеріалу зумовили використання певних типів синтаксичних конструкцій: неозначено-особових, узагальнено-особових і безособових речень: “Розглянемо такий приклад”, “Таке речення називають безособовим” тощо.
У мовленнєвій практиці частіше за все використовують повідомлення і відповідь. Основне завдання таких висловлювань – добитися того, щоб слухачі зрозуміли, що той, хто відповідає, знає правило, термін, чи засвоїли інформацію. Усна відповідь може мати характер роздуму на теми, пов'язані з вивченням того чи іншого предмета. У такому висловлюванні виділяються: теза (те, що доводиться) та аргументи.
Художнє мовлення. Художнє мовлення складається із змісту, який автор бажає повідомити адресату, і вольового наміру (впливу на думки і почуття), який він при цьому намагається реалізувати. Наведемо окремі ознаки такого мовлення (за О.М.Казарцевою):
1. Сфера застосування → художні твори.
2. Завдання мовлення → відобразити те, про що розповідається; передати читачеві почуття (емоції), які використовує автор.
3. Типи висловлень → конкретне (описується певний предмет); образне (описується живе, виразне); емоційне.
4. Мовні засоби → конкретні слова (не “тварини”, а “лев”, “заєць”), “не сказав”, а “попередив”, “згадав”); слова в переносному значенні (“море очей”, спить сонце”); емоційно-оцінювальні слова (“ягідка”, зірочка”, синюватий”, “гіркуватий”); речення питальні, спонукальні, окличні тощо.
5. Основні жанри → загадка, казка, веселе оповідання і под.
На відміну від художнього мовлення, мовлення газет, журналів, радіо використовується в газетах, суспільно-політичних і літературно-художніх журналах, у публіцистичних виступах, засобах масової комунікації і характеризується такими ознаками:
1. Сфера застосування → використовується в газетах, журналах, у виступах, на мітингах тощо.
2. Завдання мовлення → вплинути на маси, переконати їх, сформувати у людей правильне ставлення до суспільного життя.
3. Типи висловлень → пристрасне, закличне.
4. Мовні засоби → речення спонукальні, окличні; риторичні запитання; поширені звертання; розщеплені речення; повтори; антитези і под.
5. Основні жанри → замітка, репортаж, стаття, відгук тощо.
