Контрольна робота
| Термін українською | Термін російською | Термін англійською | Визначення | Джерела | ||||
| Абстракціонізм | Абстракционизм | Abstract | Одна з течій авангардистського мистецтва. Виникла на початку ХХ ст. Філософсько-естетична основа абстракціонізму — ірраціоналізм, відхід від ілюзорно-предметного зображення, абсолютизація чистого враження та самовираження митця засобами геометричних фігур, ліній, кольорових плям, звуків. Напрям сучасного абстрактного мистецтва в скульптурі і живописі виник в Європі та Північній Америці в 1910 — 1920. Абстракціонізм у наші часи звичайно описує мистецтво, що не відображує предмети реального світу, але використовує тіні та кольори для надання настрою. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Авангардизм | Авангардизм | Avant-garde | Термін на означення так званих «лівих течій» у мистецтві, радикальніших, ніж модернізм. Комплекс явищ у мистецтві 1-ої третини XX ст., якому притаманне прагнення до радикального оновлення змістовних та формальних принципів творчості, і як наслідок, відмова від канонів мистецтва епох, що передували йому. Мистецтво авангардизму складне і суперечливе, воно містить у собі продуктивні пошуки нових художніх форм і бачення світу. Серед його експериментів є невдалі «одноднівки», данина швидкоплинній моді, але залишається й те, що визначило нові імпульси в культурі нашого часу. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Авторське мовлення | Авторская речь | Authorial broadcasting | Поняття в літературознавстві, розрізняється на відміну від мовлення літературних персонажів чи дійових осіб (власне прямого мовлення) — текст, в якому автор безпосередньо характеризує зображувані події та відповідні образи (переважно від третьої особи). У більшості епічних та ліро-епічних творів авторське мовлення здійснюється від третьої особи, іноді — від першої (оповідання Марка Вовчка). У драматичних творах авторське мовлення зводиться до ремарок, часто досить красномовних, як у п'єсах Миколи Куліша. Ліричні відступи, опосередковано пов'язані з сюжетом та вчинками персонажів, вважаються своєрідною формою авторського мовлення («Зачарована Десна» Олександра Довженка, «Зорі й оселедці», «На ясні зорі» В. Міняйла та ін.). | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Акмеїзм | Акмеизм | Acmeism | 1. Вершина, вищий ступінь чогось) — буржуазно-дворянська організація російських літераторів початку XX ст., очолювана М. Гумільовим. Органом акмеїстів був журнал «Аполлон» (1909—1917). У 1912 р. Лозинський Михайло Леонідович, поліглот, перекладач та поет, організував в Петербурзі видавництво «Гіперборей», де також друкували свої твори представники акмеїзму. 2. Модерніська течія в російській поезії 10-20-х років 20 ст., що разом із футуризмом виникла як реакція на кризу символізму. | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Акцентний вірш | Акцентный стих | Accent poem | Вірш, ритміка якого заснована на підставі відносного врівноваження кількості наголосів, тобто на однаковій кількості наголосів у віршовому рядку при різній кількості ненаголошених складів у межах рядків та між наголосами в середині рядків. Число складів у рядку та ненаголошених складів — довільне. Акцентний вірш вважається основною версифікаційною одиницею тонічної системи віршування, завдяки йому підвищується ритмоінтонаційна динаміка поетичного мовлення, роль мовних відрізків у наголошеній позиції, пауз тощо. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Алегорія | Аллегория | Allegory | Зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев — сила, влада чи царювання). | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Алітерація | Аллитерация | Alliteration | Стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку: | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Амфібрахій | Амфибрахий | Amphibrach | Трискладова стопа на чотири мори з довгим середнім складом. У силабо-тонічному віршуванні — трискладова стопа з середнім наголошеним складом (U—U). Константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в поза наголошеному стані містити кілька складів (пеан); найліпший варіант амфібрахія — при парокситонній римі, коли витворюється гармонійний акаталектичний рядок. В українській поезії до амфібрахія вперше звернувся Є. Гребінка («Човен», «Українська мелодія» тощо). Найменш уживаний одностопний амфібрахій, що трапляється здебільшого в гетеро метричних строфах задля увиразнення ліричного сюжету та акцентації поетичної думки. | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Анапест | Анапест | Anapest | Трискладова стопа тривалістю в чотири мори, що складається з двох коротких і одного довгого на кінці складу, з ритмічним наголосом на довгому: UU—. У силабо-тонічному віршуванні — стопа, що складається з двох ненаголошених і одного наголошеного на кінці складу. Одностопний анапест майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній строфі. | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Антироман | Антироман | Antinovel | жанровий різновид французького модерного роману другої половини 40—70-х XX ст. "Новий роман" — це умовний термін для позначення художньої практики письменників 1950-их-1970-их років, що замість техніки традиційного роману, яка, на їхню думку, вже вичерпалася, запропонували прийом творення тексту без сюжету та героя. Його представники (Наталі Саррот, А. Роб-Грійє, М. Бютор, К. Сімон та ін.) опиралися на філософсько-естетичну систему екзистенціалізму і відтворювали розірвану свідомість особи, стан її відчуттів та вражень. В антиромані немає «відображеної дійсності», конфлікту, сюжетних колізій, зав'язки чи розв'язки, немає героя, його вмотивованих вчинків, емоцій. | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Антитеза | Антитеза | Antithesis | Протиставлення, Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних думок або образів для посилення враження. | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Античність | Античность | Antiquity | Період історії від 800 року до н. е. до 600 року н. е. у регіоні Середземного моря. Ця доба відрізняється від попередніх та наступних спільними та сталими культурними традиціями, а з початку 1 століття, внаслідок розширення Римської імперії, також і політичною та культурною цілісністю. У більш вузькому розумінні античністю вважають історію стародавньої (архаїчної) та класичної Греції, еллінізму та Римської імперії (але лише доби республіки, принципату та домінату). У ширшому розумінні античність включає також історію Єгипту, Межиріччя, Сирії, Персії та Малої Азії починаючи із започаткування писемності (близько 3500 р. до н. е.). | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Антиутопія | Антиутопия | dystopia, anti-utopia | Вигадане суспільство, яке є антитезою утопії. Зазвичай характеризується пригноблюючим суспільним контролем, що здійснюється авторитарним або тоталітарним урядом. Вперше термін «антиутопія» вжив англійський філософ і економіст Джон Стюарт Мілл в 1868 році. | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Апокриф | Апокриф | Apocryphal work | Релігійно-легендарні твори, які не визнавались церквою канонічними й заборонялися, виникли на рубежі нашої ери в елліністичному давньоєврейському і давньосирійському середовищі, а також на християнському Сході. Твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковних канонів. Ця релігійно-легендарна література спочатку призначалася для посвячених, знаючих книжників. Згодом апокрифи одержали назву «зречених» і вносилися до спеціальних переліків-індексів «зречених книг», що не дозволялися церковною владою до читання і поширення в середовищі правовірних іудеїв і християн. Пізніше в число цих творів проникли критичні вчення опозиційних антицерковних груп. За часів Середньовіччя апокрифи були досить поширені в європейських країнах, зокрема на території України. | Франко І. Апокрифи і легенди з українських рукописів, т. 1—5. Львів, 1896—1910. | ||||
| Архаїзм | Архаизм | Archaism | Слово, вираз, граматична форма, які застаріли й вийшли з загального вжитку. В українській літературній мові (як і в інших східнослов'янських) архаїзми-старослов'янізми використовуються як стилістичний засіб для надання мові урочистості або іронічного значення. Від архаїзмів можуть утворюватись похідні слова, що збагачують нашу лексику, наприклад, від «чоло» походить слово «очолювати». | Архаїзми // Українська радянська енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 1. — Київ, 1977. — С. 258—259. | ||||
| Архетип | Архетип | Archetype | Прообраз, початковий образ,ідея, первісна форма для наступних утворень. Це поняття, що походить від традиції платонізму і грає головну роль у «аналітичній психології», розробленої Юнґом, що вплинула на сучасну культурологію. У філософії Платона під архетипом розумівся осяжний розумом зразок, «ейдос», у схоластів — природний образ, відбитий у розумі, в Августина Блаженного — споконвічний образ, що лежить в основі людського пізнання. | Мифы народов мира: Энциклопедия. М., 1980. Т. 1. Стаття про Архетипи | ||||
| Архітектоніка | Архитектоника | Architectonics | Художній вираз структурних закономірностей конструкції будівлі, споруди, а також композиції круглої скульптури та об'ємного твору декоративного мистецтва. Архітектоніка виявляється у взаємозв'язку та взаєморозміщенні тримальних і триманих частин, у ритмічному ладі форм, що робить наочними статичні зусилля конструкції. Частково вона виявляється і в пропорціях, колірному ладі творів і т. п. У ширшому сенсі архітектоніка — композиційна будова будь-якого твору мистецтва, що зумовлює співвідношення його головних і другорядних елементів. | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Асонанс | Ассонанс | Assonance | 1. повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює ïï музичність. 2. Неточна рима, в якій співзвучні лише голосні звуки, напр.: гомін — стогін. | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Багатоголосся | Многоголосие | Polyphony | Гармонічний склад музики, оснований на поєднанні кількох голосів. Перші достовірні згадки про багатоголосся в професійній музиці відносяться до 10-11 століття. Ці рані зразки є зразками органума. В подальшому багатоголосне викладення в професійній музиці і ряді народних музичних культур стає панівним. | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Байка | Басня | Fable | 1. один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту. 2. байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки. | Деркач Б. А. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. — К., 1977. | ||||
| Балада | Баллада | Ballad | Жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом. Первісно — танцювально хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Баркарола | Баркарола | Barcarole | 1.вид човна; 2. пісня венеціанських човнярів, часом імпровізована; 3. вокальний або інструментальний музичний твір мрійливо-ліричного характеру, з спокійною, плавною мелодією на фоні розміреного супроводу, що нагадує ритм руху весел та сплески хвиль. Музичний розмір баркароли здебільшого 6/8. Багато композиторів створювали баркароли для голосу, хору або інструментів (М. Лисенко, П. Чайковський та інші). | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Бароко | Барокко | Baroque | Стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі кінця 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, йому спадкує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти. Батьківщиною бароко вважається Італія та її такі визначні мистецькі центри, як Рим, Мантуя, в меншій мірі Венеція і Флоренція — де зберігаються перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі. | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Белетристика | Беллетристика | Fiction | Розповідна художня проза — романи, повісті, оповідання, новели. Сьогодні часто під белетристикою розуміють «масову літературу», яка протистоїть «високій літературі», — але понині точного визначення цих понять не існує, що власне ускладнює дискурс із цього питання. У дійсності, белетристика протистоїть публіцистиці, тобто документальному жанру. | Белетристика в «Словнику української мови», тт. 1—11, Київ: «Наукова думка», 1970—1980. | ||||
| Билини | Былины | Bylinas | Руська народна епічна пісня про богатирів та їх подвиги. Народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру. Билинні тексти прийнято поділяти на два типи: 1) військові, власне героїчні (билини про Іллю Муромця, Добриню Нікітича, Альошу Поповича); 2) соціально-побутові, в яких, проте, завжди наявний і героїчний елемент («Вольга і Микула», «Дюк Степанович», билини про Садка). Окрім цього, усі билини діляться на два цикли — київський та новгородський (залежно від того, з якими центрами давньої Русі співвідносяться описувані в них події). | Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985. | ||||
| Білий вірш | Белый стих | White verse | Неримовані вірші; в усьому іншому (розмір, ритм, чергування наголошених і ненаголошених закінчень тощо) мало чим відрізняється від римованих. Вперше з'явився в Італії в 16 ст. Розвиток білого вірша пов'язаний з прагненням наблизити віршовану мову до розмовної. Найбільшого розвитку білий вірш досяг у драматургічних жанрах (В. Шекспір, Дж. Мільтон, Й.-В. Гете, О. Пушкін, І. Кочерга), за класичний взірець яких можуть правити твори Лесі Українки («У пущі», «В катакомбах», «Йоганна, жінка Хусова», «Лісова пісня», «Бояриня» та інші), де п'ятистопний ямб, позбавлений рими, набуває гнучкої та природної інтонації. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Буколіка | Буколика | Bucolic | Жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Започаткований в Елладі (Феокрит, III ст. до н. е.), він розвинувся у творчості Мосха (II ст. до н. е.), Вергілія (І. ст. до н. е.) та ін., у романі Лонга «Дафніс і Хлоя». За основу буколік правили народні пісні сицилійських пастухів на честь Діоніса. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Бурлеск | Бурлеск | Burlesqe | Стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами, що створює комічний ефект, Наприклад «Енеїда» Котляревського на тему однойменної героїчної поеми Вергілія. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Ваганти | Ваганты | Vaganty | «Мандрівні люди» у середньовічні часи,XI—XIV століття, у Західній Європі, що складали вірші, виконували пісні та декламували прозу на площах міст та на різних зібраннях. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Веризм | Веризм | Verismo | Течія в італійському мистецтві, яка виникла наприкінці XIX ст. Веризму притаманні риси критичного та натуралізму, перебільшення ролі фізіологічних чинників. Основоположником течії вважають Умберто Джордано з його дебютною оперою «Marina». | Юцевич Ю. Є.. Музика. Словник-довідник. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан» 2003 р | ||||
| Верлібр | Верлибр | Verlibre | Неримований нерівно наголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром. У художній літературі верлібр поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких перед романтиків, французьких символістів та інших. Особливого значення верлібру надавав В. Вітмен, а надто — авангардисти 20 ст. Це одна з провідних форм сучасної поезії, сприйнята як виокремлена система віршування. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Версифікація | Версификация | Versification | Мистецтво виражати свої думки у віршованій формі; система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови. Система віршування — це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на підставі певного ритмічного критерію. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Відродження | Возрождение | Revival | Культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності. | Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989. | ||||
| Вірш | Стих | Verse | 1. елемент ритмічного мовлення у літературному творі, основна одиниця віршованого ритму. Подеколи збігається з віршовим рядком, але в жодному разі не повинен з ним ототожнюватися, тому що ці поняття різного плану. 2. система поетичного мовлення, що має іманентні закономірності внутрішньої ритмічної організації та структури, де особлива роль належить ритмічним акцентам, альтернанти, анакрузи, віршові розміри, клаузули, рими, строфи тощо. Властива віршованому мовленню емоційна піднесеність позначається на інтонаційній самостійності окремих фразових відтінків, підвищує функцію пауз, посилює милозвучність, увиразнює естетичну вартість поетичного твору. 3. ліричний або ліро-епічний твір, організований за версифікаційними законами певного літературно-історичного періоду. Як особлива система вірш постав в античні часи, відокремившись від музики і танцю. В праукраїнську добу він був знаний у нерозчленованому вигляді («Послання оріїв до хозар», «Велесова книга»). Його елементи існували і в києво-руський період, зокрема у «Слові про Ігорів похід», «Молитві Св. Феодосія», і лише на ренесансно-бароковому етапі цей термін поширюється у творчій практиці та в теоретичному осмисленні (шкільні, різдвяні, великодні тощо вірші). | Літературознавчий словник-довідник / Роман Гром'як, Юрій Ковалів та ін. — К.: Академія, 1997. — С. 130—131. | ||||
| Віршовий розмір | Стиховой размер | Verse size | Поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне — міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо). Метричне віршування, що спирається на розташування довгих та коротких складів, притаманне античній поезії, арузу тощо (квантитативне віршування), натомість у силабо-тоніці за основу береться чергування наголошених та ненаголошених складів (квалітативне віршування). Російські віршознавці А. Бєлий, В. Жимунський та інші розглядають метр як ідеальну систему, що навряд чи відповідає версифікаційній практиці, є її частковим, але істотним проявом. | Літературознавчий словник-довідник / Роман Гром'як, Юрій Ковалів та ін. — К.: Академія, 1997. | ||||
| Внутрішній монолог | Внутренний монолог | Internal monologue | Потік свідомості — один з провідних прийомів літератури модернізму. «Потік свідомості» в художній літературі є екстремальною формою внутрішнього монологу, яка (часто за допомогою прийому монтажу) імітує безпосередню передачу хаотичного процесу внутрішнього мовлення людини. В зарубіжній літературі 20 ст. яскравим представником цього прийому є Джеймс Джойс. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Водевіль | Водевиль | Vaudeville | Різновид легкої комедії з куплетами, які виконуються під музику. Водевіль був жанром естрадного концерту, поширеного в Сполучених Штатах іКанаді від початку 1880-х до початку 1930-х. Розвиваючись завдяки і черпаючи себе завдяки концертним барам, мистецтву менестрелів, дешевим музеям, і літературним пародіям, водевіль став одним з найпопулярніших видів розваги в Північній Америці. Видовище кожного вечора було складене з серій окремого висвітлення тем, незв'язаних актів. Види актів включали (серед інших) музикантів (як класичний, так і популярний), танцівників, комедіантів, навчив тварин, магів, жінку і чоловічих творців, акробатів, одноактні ігри або місця дії від ігор, атлетів, прочитавши лекцію знаменитостей, менестрелів, і короткометражних фільмів. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Вульгаризм | Вульгаризм | Vulgarism | У стилістиці художнього мовлення — не прийняте національною літературною мовою, неправильне, побутове або іншомовне слово чи вираз. Часто вживається письменниками задля надання творові особливого побутового колориту чи характеристики низького культурного рівня зображених у ньому персонажів («Енеїда» І.Котляревського, «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького, «Між двох сил» В. Винниченка, новели В. Стефаника, Марка Черемшини, усмішки Остапа Вишні тощо), подеколи притаманний певній літературній течії, як, приміром, «котляревщина» чи авангардизм. Вульгаризм спостерігається найчастіше в сатиричних та гумористичних жанрах, однак він трапляється і в ліричних творах. Вживання вульгаризмів є характерною ознакою багатьох творів сучасної постмодерністської прози. В українській літературі серед таких творів можна назвати романи «Рекреації», «Московіада» Юрія Андруховича, «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко, «Культ», «Архе» Любка Дереша, поезію і прозу Сергія Жадана тощо. | Літературознавчий словник-довідник // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. — Т. 1. — К.: Академія, 2007. — С. 579. | ||||
| Гармонія | Гармония | Harmony | 1. Гармонія — закономірне поєднання тонів у одночасному звучанні; співзвуччя. Частина теорії музики, вчення про правильну побудову співзвуччя в композиції. 2. Гармонія — злагоджене звучання, приємне для слуху; милозвучність. 3. Поєднання, злагодженість, взаємна відповідність якостей (предметів, явищ, частин цілого) 4.Гармонія — давньогрецька богиня. | Великий тлумачний словник сучасної української мови. — Видавництво «Перун», 2005. | ||||
| Гедонізм | Гедонизм | Hedonism | Філософський напрям етики, який вважає радість від фізичного задоволення вищим благом і умовою щастя у житті. Поняття гедонізму (у визначенні Епікура) використовується для опису матеріально орієнтованого, корисливого погляду на життя. | Літературознавчий словник-довідник // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. — Т. 1. — К.: Академія, 2007. | ||||
| Гекзаметр | Гекзаметр | Hexameter | Метричний (квантитативний) вірш шестистопного дактиля (—UU), де в кожній стопі, окрім п'ятої, два короткі склади можуть змінюватися одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова — хорей. Як правило, гекзаметр має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький гекзаметр — і після другого складу третьої стопи) або дві (після другого складу другої та четвертої стоп), вона розмежовує вірш на два піввірші: перший — з низхідною ритмічною інтонацією, другий — із висхідною. | Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 152–153 | ||||
| Георгіки | Георгики | Heorhyky | Пісні та поетичні твори про сільське господарство, мають практичне значення. У вузькому сенсі - знаменита дидактична поема Вергілія в чотирьох книгах, в якій мова йде про землеробство, плодівництво, виноградарство, скотарство та бджільництво. Швидше за все опублікована в 29 році до н. е.. Твір спирався на попередні джерела і вплинув на багатьох більш пізніх авторів від античності до наших днів. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Герменевтика | Герменевтика | Hermeneutics | Напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії — з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантських теологів — з інтерпретацією священних текстів у їх полеміці з католицькими богословами. Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і насамперед історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками (історії літератури, історії філософії, історії релігієзнавства, мовознавства та ін.). У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Гімн | Гимн | Hymn | Урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь або що-небудь (первісно божество). У сьогоднішньому світському значенні — це урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, який вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами: прапором, гербом тощо). | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Гіпербола | Гипербола | Hyperbola | Вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «височенний як дуб». | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Гносеологізм | Гносеологизм | Hnoseologysm | Сукупність поглядів на літературу як форму пізнання об'єктивної дійсності. Гносеологізм перебільшує питому вагу і роль пізнавальних елементів у художній літературі. Визнаючи специфіку мистецтва, в тому числі художньої літератури, представники гносеологізму не визнають особливого предмета мистецтва, а зводять специфіку до образної форми відображення дійсності. Ґрунтовну критику однобічного гносеологізму в «радянській естетиці» дав свого часу В. Іванов у книзі «Практика і естетична свідомість», але, попри це, прояви гносеологізму у сучасному літературознавстві зустрічаються дуже часто у формі таких тверджень, як «художнє пізнання», «поет пізнає суть зображених явищ», «література — форма суспільної свідомості» тощо. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Гомерівський епітет | Гомеровский эпитет | Homeric epithet | Поетичне означення, притаманне гомерівському епосу ("Іліада", "Одіссея"), зафіксоване складними словами, що характеризують певного персонажа чи зображуване явище: прудконогий Ахіллес, срібнолукий Аполлон, хитромудрий Одіссей, світлоока богиня тощо. | Богаевский Б. Л. Гомер // Литературная энциклопедия: В 11 т.. — М.: Изд-во Ком. Акад., 1929. — Т. 2. — С. 599—603. | ||||
| Гонгоризм | Гонгоризм | Honhorysm | Напрямок в іспанській бароковій літературі XVII століття, що знайшло своє вираження в формалістично-витонченій творчості Гонгори, Вільямедьяни, Паравісіно, Рока і Серна, Вергара (книга віршів «Ідеї Аполлона»), Росас (віршований збірник «Розмови без карт») та ін | Литературная энциклопедия 1929—1939. | ||||
| Громадянська лірика | Гражданская лирика | Civil lyric poetry | Сповнена патріотичної символіки. Вирізняється схильністю до загострення конфлікту до лірико-психологічної тональності відзначаються побутові реалістичні вірші. У ліричних медитаціях,поетичних пейзажах та в стильові тканині перекладів слов'янської поезії подибуються численні реміністенції з народних пісень та народнопісенні стилізації. У творах громадянської лірики митець порушує важливі суспільні питання, як, скажімо Василь Голобородько ("Наша мова", "Ми йдемо"), Леонід Кисельов ("Катерина"). Звісно, до громадянської лірики належать також вірші патріотичної тематики, наприклад, поезія Костянтини Малицької("Чом, чом,чом, земле моя"), Андрія Малишка("Пісня про рушник", "Стежина"). | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Гротеск | Гротеск | Grotesque | Тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного і комічного, життєподібного і карикатурного. Гротеск — найвищий ступінь комічного. Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску. За допомогою гротеску митець створює специфічний «гротескний» світ, аномальний і дивний світ, в якому реальне та нереальне несподівано постають в органічній єдності. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Гуманізм | Гуманизм | Humanism | Визнання людини найвищою цінністю у світі, повага до гідності та розуму людини; течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, право на щастя в житті, і вільний вияв природних почуттів і здібностей. Гуманізм це ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність. Гуманістичний світогляд протиставляється світоглядам, для яких людина не стоїть на вершині піраміди цінностей: релігійному, де найголовнішою цінністю проголошується Бог, класовому, для якого найважливіші інтереси певного класу, імперському, для якого найпершою цінністю є інтереси імперії тощо. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Дадаїзм | Дадаизм | Dadaism | Авангардистська літературна течія (1914— 1924 pp.), яка виникла в Швейцарії. її засновники — Трістан Тцара, Р. Гюльзенбек, Г. Валь, Г. Арп. Автором назви течії був румунський поет Трістан Тцара (псевдонім С. Розенштока), який слово «dada» знайшов у словнику Ларруса. Мовою негритянського племені Кру воно означало «хвіст священної корови», а італійського — «дерев'яний коник» і «годувальниця». Дадаїзм був свого роду протестом проти ідеологій, політичних структур, раціональної логіки, логоцентризму, моральних норм. | Ференц Н.С. Основи літературознавства: Підручник - К.: Знання, 2011. - 432 с. | ||||
| Дактиль | Дактиль | Dactyl, | В античній версифікації — стопа на чотири мори з трьох складів, з яких перший — довгий, решта — короткі. У силабо-тонічній системі — трискладова стопа з наголосом на першому складі (-UU). Дактилічні віршові розміри з'явилися в українській поезії у другій половині 18 ст., проте чималий час лишалися не вельми популярними. І досі одностопний дактиль — надзвичайно рідкісне явище навіть у гетерогенних строфах. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Декаданс | Декаданс | Decadence | Загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця19 — початку 20 століть. Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Деконструкція | Деконструкция | Deconstruction | підхід до аналізу тексту, запропонований французьким філософом Жаком Деррідою, суть якого у виявленні в тексті прихованих суперечностей з метою показати можливість неоднозначної його інтерпретації. Дерріда ухиляється від точного визначення деконструкції, оскільки для цього потрібно було б використовувати ту ж мову, яку він критикує. Деконструкція використовується в сучасній філософії та літературній критиці. Підхід здобув популярність в Сполучений Штатах і Європі, ставши складовою частиною філософії постмодернізму та континентальної філософії. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Детермінізм | Детерминизм | Determinism | Філософське матеріалістичне вчення про загальну об'єктивну зумовленість явищ природи, суспільства і людської психіки, зокрема волі. Головним у детермінізмі є положення про причинність як такий зв'язок явищ, при якому одне явище (причина) за певних умов породжує інше (дію). | «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986. | ||||
| Дискурс | Дискурс | Discourse | У широкому сенсі складна єдність мовної практики і надмовних факторів (значима поведінка, що маніфестується в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, єдність, що дає уявлення про учасників спілкування, їхні установки й цілі, умови вироблення і сприйняття повідомлення. Традиційно дискурс мав значення упорядкованого письмового, але найчастіше мовного, повідомлення окремого суб'єкта. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Дифірамб | Дифирамб | Dithyramb | Особливий вид давньогрецької лірики. Первісно культова пісня на честь Діоніса. У переносному значенні дифірамб — перебільшена похвала; вживається також у вислові «співати дифірамби». | Словник античної міфології | ||||
| Діалектика | Диалектика | Dialectics | Метод філософії, що досліджує категорії розвитку. Слово «діалектика» походить із Стародавньої Греції завдяки популярності діалогів між Платоном та Сократом. Саме діалог між людьми, які намагаються переконати один іншого, й дав назву діалектичному методу у філософії. У різні часи й епохи виникали різні форми діалектичної думки. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||
| Діалог | Диалог | Dialogue | Двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома людьми (або у технічній мові - людиною та ЕОМ) в вигляді питань та відповідей. Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстотворення, що в них діють | Основи мовленнєвої діяльності. Автори - А.П.Загнітко, І.Р.Домрачева. Навчальний посібник для студентів денної, безвідривної та очно-заочної прискореної форми навчання спеціальності 2001. – Донецьк, Український культурологічний центр, 2001. – 56 с | ||||
| Дія | 1. Робота, діяльність, здійснення чого-небудь. 2. Дії — сукупність вчинків кого-небудь. 3. Робота, функціонування якої-небудь машини, агрегату, підприємства і т. ін. 4. Вплив на кого -, що-небудь. // Виявлення сили, енергії чого-небудь. 5. Дія - фізичне поняття, функціонал руху вздовж траєкторій. 6. Сукупність і розвиток подій у літературних творах, кіно і т. ін. 7. Дія (театр) — закінчена частина драматичного, оперного, балетного твору або спектаклю; акт. 8. Дії — операції, пов'язані зі збройною боротьбою. 9. Дія (застаріле слово) — виконання якого-небудь обряду. 10. Основний вид математичного обчислення (чотири арифметичні дії). 11. У теоретичній фізиці, дія на рівні з лагранжіаном є функцією що описує механічну систему. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Драма | Один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Драматична поема | Невеликий за обсягом віршований твір, в якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет — власне, конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій, перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Драматургія | означає як теоретичні принципи створення сценічних образів, так і мистецтво створення емоційного переживання у літературних, театральних, музичних, кінематографічних або телевізійних творах та постановках. Окрім того драматургія є областю професійної діяльності у театрі та кіно — коли з метою театралізованої постановки авторського твору потрібно окреслити його сюжет, створивши структуру з певних елементів. Розробка такого дизайну і є завданням драматурга. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Евфонія | Вияв фоніки, який означає гармонійну сув'язь позитивно-естетичних явищ художнього, передовсім поетичного, твору. Милозвучність - уникання складного для вимови нагромадження звуків. | Літературознавчий словник-довідник / Роман Гром'як, Юрій Ковалів та ін. — К.: Академія, 1997. — С. 222—223. | ||||||
| Екзистенціалізм | Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XIX —XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ C. К'єркегор та німецький філософ Ф. Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (М. Гайдеґґер, К. Ясперс) та французьких (Г. Марсель, А. Камю, Ж.-П. Сартр) філософів та письменників. Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Еклога | Різновид буколічної поезії, що будується за принципом діалогу між пастухами та пастушками. Як жанрова форма еклога близька до пасторалі, дещо відмінна від ідилії (змальовує переважно побутову сценку, тоді як ідилія спрямована на відтворення внутрішніх переживань автора чи ліричного героя). | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Експозиція | Частина твору, де змальовуються суспільне середовище і життєві обставини в яких формувалися риси характеру дійових осіб, історичні умови, що впливають на розвиток подій і таке інше. від латинського пояснення, виклад, опис; "екс"- колишній в цій частині кіносценарію або твору, читач, знайомиться як правило з головним персонажем чи персонажами можливо з її ототожнення з передісторією (передмовою)однак в ост. як уже зазначалась може йтися про віддалені події. Розрізняють 2 види експозиції: 1) пряму 2) зворотну Пряма розташована на початку твору; зворотна на прикінці. Автор навмисно її ставить. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Експресіонізм | Літературно-мистецький потік авангардизму, що сформувався в Німеччині на початку ХХ століття. Мав своїх прихильників в Франції, Австрії, Польщі, німецькомовній Швейцарії. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Експресія | 1. сила вираження, вияву яких-небудь почуттів, переживань і т. ін.; 2. підкреслене виявлення почуттів, переживань; виразність; 3. інтенсивна виразність тексту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістичними засобами мови. | Ганич Д.І., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. – 360 с. | ||||||
| Елегія | Один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту. · Ліричний вірш задумливого, сумного характеру. В античній поезії — вірш будь-якого змісту, написаний двовіршами певної форми. · Вокальний чи інструментальний твір задумливого, сумного характеру. · Смуток, меланхолія. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Еллінізм | Етап в історії країн Східного Середземномор'я з часу походів Александра Македонського (334-323 до н. е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 до н. е. підпорядкуванням Єгипту. Термін «еллінізм» введений в історіографію в30-х роках 19 століття німецьким істориком І. Г. Дройзеном. Історики різних напрямків трактують його по-різному. Одні висувають на перший план взаємовплив грецької та місцевих, переважно східних, культур, розширюючи іноді хронологічні рамки етапу еллінізму до початку Середньовіччя. Інші акцентують увагу на взаємодії соціально-політичних структур, підкреслюють провідну роль греко-македонян, модернізують економічні відносини. | Еллінізм у Великій радянській енциклопедії. | ||||||
| Епігон | В античній міфології епігони — сини героїв, які брали участь у поході сімох проти Фів, організованому через 10 років після невдалого походу їхніх батьків. Це були: Алкмеон, син Амфіарая, Егіалей, син Адраста, Діомед, син Тідея, Промах, син Партенопея, Стенел, син Капанея, Терсандр, син Полініка, та Евріал, син Мекістея. За велінням оракула, похід очолив Алкмеон, що підійшов до міста з великим військом аргів'ян; фіванцями командував син Етеокла Лаодамант. Коли він загинув у боротьбі (з-поміж епігонів загинув Егіалей), фіванці повернулися до міста, але потім, за порадою провісника Тіресія, залишили Фіви, а до аргів'ян відрядили гінця з пропозицією миру. Довідавшись про втечу фіванців, аргів'яни зайняли місто і зруйнували його. Частину здобичі й дочку Тіресія Манто відправили до Дельфів, а самі повернулися додому. Поетична обробка війни епігонів була здійснена в кіклічній поемі «Епігони» та в деяких грецьких драмах. У дельфійському храмі були присвячені аргів'янам статуї епігонів. | Словник античної міфології | ||||||
| Епіграма | Жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом). В еллінську добу епіграма вживалася як напис на вівтарях, сприймалася як епічна форма, втілена в елегійний двовірш, пізніше поети вдавалися до ямбічних та інших розмірів, розширювали її тематичні межі. До епіграми зверталися Платон, Сапфо,Анакреонт, Симонід Кеоський, Мелеагр Гадарський, а в римські часи — Марціал, Ювенал, Валерій Едітуй та інші, де епіграма набуває чітких ознак сатиричного твору. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Епіграф | Цитата, влучний вислів, афоризм чи прислів’я, подані перед текстом літературного твору або перед його окремими розділами. Звертання письменника до тих чи тих Е. залежить од типу його художнього мислення, стилю та задуму твору. Вводячи цей факультативний елемент, автор надає йому великого значення. Е. часто служить ключем до осмислення художньої концепції, виражає основну колізію, тему, ідею або настрій твору, допомагаючи його сприйманню, а також означує асоціативні зв’язки твору з літературною традицією та сучасністю. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Епізод | Невеликий уривок, фрагмент, відносне завершена та самостійна частина художнього твору, що зображує одну з подій або важливий у долі персонажа момент. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Епілог | Заключна частина, додана до завершеного художнього твору й не пов'язана з ним нерозривним розвитком дії. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Епістола | Різножанрові твори художньої літератури, в яких використовується форма листа чи послання, узалежнена законами художньої умовності. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Епітафія | Короткий текст на честь померлого, що написаний на надгробній плиті, а також слово використовуються в переносному сенсі. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Епітет | Один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Епічний образ | Об'єктивно змальований образ у розповідному художньому творі (романі, епопеї, повісті, оповіданні, поемі, новелі, нарисі, притчі тощо). Від обраного письменником жанру залежить глибина описової докладності та обсервації певних подій, міра достовірності людських характерів та еволюції персонажів (див.. Епос). Термін "епічний" вживається і в значенні "панорамний", "безпристрасний", "статечний". | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Епопея | Один із епічних жанрів, котрий домінував аж до появи роману. Епопея бере свій початок у міфології та усній народній творчості. Епопеєю в Стародавній Греції називали героїчний епос у вигляді циклів народних сказань, пісень і легенд, котрі оповідали про найвизначніші історичні події, легендарних та історичних осіб, оцінюючи їх з погляду народного значення, виражаючи народні уявлення про зіткнення сил природи, племен і народів. На основі колективних народних епопей виникли епопеї авторські — «Іліада» та «Одісея» Гомера, «Енеїда» Вергілія, «Витязь у тигровій шкурі» Ш. Руставелі та інші. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Епос | різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, котрі нібито відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем). Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і по дійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головним жанром літератури. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Есе | Невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості. Хоча художні тексти в стилі есе відомі з часів античності, появу цього жанру пов'язують з ім'ям Мішеля Монтеня, який з 1572 року й до кінця життя працював над своїм найбільшим літературним твором, що мав назву «Essai». | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Ескіз | Попередній начерк креслення, картини тощо. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Естетизм | Підхід до творчої діяльності, зокрема мистецтва, як до предмета витонченої насолоди. Виник у XIX ст. Типовий прояв — теорія «мистецтво для мистецтва». | «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986 | ||||||
| Естетика страждання | Основне поняття дисидентської естетики, запроваджене В.Стусом. Розмірковуючи над суттю поетичної творчості, "коли світ нам усе дужче болить", він зазначав, що "творчість — то тільки гримаса індивідуального болю", що зумовлює "естетику страждання", в якій — "вся філософія мистецтва і вся його велич з таємничими феноменами катарсису". Дисидентська творчість стверджувала такі естетичні та гуманістичні принципи, які йшли врозріз з офіційно запроваджуваними догмами марксизму-ленінізму в літературі та в житті. Це була спроба розв'язати проблему екзистенції людини у дегуманізованому світі абсурду. Повернути людині уміння відчувати біль та протистояти злу, співстраждати і готуватися до відродження понівеченої людської душі та знівельованого національного духу в ситуації масового психозу — основна проблема, порушувана дисидентами — послідовними поборниками прав людини. Е.с. акцентувала питання особистого вибору свободи, повноцінного життя у вирі постійних випробувань, включала у свою сферу осмислення смерті та безсмертя: своїм неприйняттям антицінностей так званої "найгуманнішої у світі держави", тобто СРСР, стверджувала безсмертя людського Духу, що саморозкривається. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Етика | Філософська наука про походження і сутність моралі, моральної свідомості людини. Е. систематизує, класифікує і пояснює норми і правила, які регулюють поведінку людини в суспільстві з урахуванням особистих, колективних і громадських інтересів. Термін "Е." часто вживається для позначення моралі як сукупності моральних уявлень, якостей людини, тому в багатьох випадках слова "мораль" та "Е." є синонімами. Але мораль — явище духовного світу людини і форма суспільної свідомості, а Е. — наука про мораль, її теоретичне осмислення. Основні категорії Е. і поняття моральної свідомості: добро, зло, честь, гідність, совість, щастя тощо. Е. — наука, з якою взаємодіє літературознавство, оскільки література безпосередньо відбиває моральні якості суб'єктів художнього вираження. Проблема єдності, взаємодії краси і добра цікавила ще давніх мислителів, які ввели поняття калокагатії (благородної краси), згодом просвітителі досліджували взаємодію в мистецтві правди, добра і краси. Взаємодія етичного й естетичного в житті суспільства, окремої особи — вічна і складна проблема. Відомий афоризм А.Франса: "Естетика — це етика майбутнього". Літературознавці стикаються також з проблемою моральної відповідальності письменника, критика, моральної зорієнтованості власних літературно-критичних суджень тощо. Проблема Е. відображена в естетичній категорії величного. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Етимологія | Встановлення походження слова; науково-дослідна процедура розкриття походження й історії розвитку звукової форми та значення слова чи морфеми, а також результат цієї процедури; розділ історичного мовознавства, предметом вивчення якого є лексика з метою виявлення первісної будови та давніх значень слів однієї мови або групи (сім'ї) мов. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Етюд | 1. Твір образотворчого мистецтва допоміжного характеру, виконаний з натури з метою її вивчення в процесі роботи над картиною, скульптурою і т. ін. 2.Невеликий літературний твір, присвячений якому-небудь окремому питанню. // Невелика одноактна п'єса, події якої мають драматичний характер. 3. Невеликий музичний твір віртуозного характеру. // П'єса навчального характеру, в якій застосовується певний технічний прийом гри. 4. У сучасній театральній педагогіці — вправа, яка служить для розвитку та вдосконалення акторської техніки і яка складається з різних сценічних дій, імпровізованих чи заздалегідь розроблених викладачем. 5. Один з видів Шахової композиції, складена шаховим композитором позиція, в якій одній із сторін пропонується виконати завдання (виграти чи зробити нічию) без зазначення кількості ходів. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Єдність змісту і форми | Твердження аксіоматичного характеру, яке характеризує структуру, цілісність завершеного твору і водночас виступає принципом його аналізу, критерієм естетичної оцінки. Така полі функціональність. Є.з.і ф. зумовлюється тим, що категорії змісту і форми є загально філософськими, виражають взаємозалежність, діалектику будь-якого явища, процесу, предмета. | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Єдність часу, місця і дії | Термін класицистичної драматургії, власне, закон "трьох єдностей", який вимагав від драматурга дотримання таких принципів: розгортання подій у п'єсах має відбуватися впродовж нетривалого часу — не більше однієї доби (єдність часу), зосереджуватися в одному місці (єдність місця), охоплювати єдиний драматичний конфлікт (єдність дії). | Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007 | ||||||
| Жанр | Жанр | Genre | Тип літературного твору, один з елементів класифікації літературного матеріалу, позначає літературні твори, які умовно об'єднуються за певною структурою та спільними ознаками зображення дійсності. Наприклад, серед епічних творів найчастіше виділяють такі жанри (види): казка, байка, легенда, оповідання, новела, повість, роман, епопея та ін.; серед ліричних: ліричний вірш, пісня, елегія, епіграма та ін.; серед драматичних: трагедія, комедія, драма, водевіль, фарс та ін. | Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997. – С. 80. | ||||
| Зав’язка | Елемент сюжету, вихідний момент у розвитку дії художнього твору. 3., як правило, розпочинає основний конфлікт, зіткнення антиподів. У ряді творів їй передує експозиція. Якщо ж вона відсутня або дуже стисла, то 3. набуває особливої гостроти. Основний конфлікт започатковується випукло, зримо. | Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997. | ||||||
| Запозичення у літературі | Використання певним автором уже відомих мотивів, сюжетів, образів, ідей, художніх засобів та прийомів з інших фольклорних, міфолог
Дата добавления: 2016-07-29; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 420 | Нарушение авторских прав Поиск на сайте: Лучшие изречения:  | 2301 -  |
Ген: 0.014 с.