Цілі та завдання системи фінансування інноваційної діяльності. Види фінансування інноваційних процесів

1. Створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження технічних новинок в усі ланки народногосподарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови.

2. Зберігання і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах розвитку.

3. Створення необхідних матеріальних умов для зберігання кадрового потенціалу науки і техніки, запобігання його відпливу за кордон.

Елементами цієї системи, що взаємодіють з інноваційними підприємствами й об'єднаннями, є:

— сукупність джерел надходження коштів;

— механізм акумуляції грошових надходжень і їх укладення в інвестиційні проекти та цільові програми;

— механізм контролю за інвестиціями, включаючи систему повернення й оцінювання ефективності використання власного і позичкового капіталів.

Система фінансування інноваційного розвитку являє собою дуже складний механізм, що постійно розвивається. За останні десять років він зазнав істотних змін. Природно, що всі ці зміни мали дуже важливе значення. У наш час основними джерелами коштів, що використовують для фінансування інноваційної діяльності, є:

— бюджетні асигнування, що виділяються на державному і регіональному рівнях;

— кошти спеціальних позабюджетних фондів фінансування НДДКР, що утворюються інноваційними підприємствами, регіональними органами управління;

— власні кошти підприємств (промислові інвестиції з прибутку й у складі витрат виробництва);

— фінансові ресурси різноманітних типів комерційних структур (інвестиційних компаній, комерційних банків, страхових товариств, ФПГ тощо);

— кредитні ресурси спеціально уповноважених урядом інвестиційних банків;

— конверсійні кредити для інноваційних підприємств оборонного комплексу;

— іноземні інвестиції промислових і комерційних фірм і компаній;

— кошти національних і закордонних фондів;

— приватні накопичення фізичних осіб.

Порядок фінансування інноваційних проектів у кожному конкретному випадку має свою специфіку і безпосередньо пов'язаний із характером упровадження інновацій.

Прокоментуємо коротко специфіку окремих джерел фінансування інноваційної діяльності.

Як ми вже визначали, найважливішим джерелом, що забезпечує вирішення великомасштабних інноваційних проблем, є кошти державного бюджету. За рахунок бюджетних коштів виконуються цільові комплексні програми, фінансується діяльність різноманітних фондів. З метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних інноваційних проблем, а також заходів щодо освоєння нових видів промислової продукції передбачено створення позабюджетних фондів фінансування і підтримки інновацій. Такі фонди можуть створюватися в міністерствах, регіонах, а також у рамках концернів, холдингів, ФПГ.

Найважливішими джерелами недержавної системи фінансування інноваційних проектів у наш час є:

— власні кошти інноваційних підприємств;

— кошти, що мобілізуються шляхом емісії цінних паперів;

— кредити комерційних банків;

— спеціалізовані і добродійні фонди;

— кошти інвестиційних компаній, інших інноваційних підприємств, зацікавлених у якнайшвидшому випуску нової продукції.

Найкращий потенціал для акумуляції значних фінансових ресурсів в акціонерних підприємств, оскільки вони мають можливість розміщати свої акції серед необмеженого кола інвесторів (як юридичних, так і фізичних осіб). Проведення значних емісій акцій являє собою досить складний і відповідальний комплекс робіт, що потребує фахових знань.

Однією із особливостей емісії акцій на інноваційних підприємствах є, як правило, наявність конкретних інноваційних проектів, для яких необхідні інвестиції. У цій ситуації доцільно заздалегідь вирішити загалом питання, пов'язані з термінами й обсягами майбутніх робіт, що досягається науково-технічним рівнем, їхньою конкурентоспроможністю, складанням бізнес-планів, проектів. У будь-якому випадку варто чітко подавати суть даних проектів і вміти в разі необхідності викласти їх зміст потенційним інвесторам.

Багато уваги у фінансовому забезпеченні роботи інноваційного підприємства приділяється сьогодні і комерційному кредиту.

Венчурне фінансування здійснюється у двох основних формах — шляхом придбання акцій нових фірм або наданням кредитів різноманітних видів, звичайно з правом конверсії в акції. Венчурний капітал являє собою інвестування коштів не тільки великих компаній, а й банків, держави, страхових, пенсійних та інших фондів з підвищеним ступенем ризику у новий, що розширюється або зазнає різких змін, бізнес.

Венчурна форма має ряд специфічних рис:

- пайова участь інвестора в капіталі компанії в прямій або опосередкованій формі;

- надання коштів на тривалий термін без яких-небудь гарантій або забезпечення;

- активна роль інвестора в управлінні організацією, що фінансується.

У США — країні з високим рівнем розвитку ризикового капіталу — основними сферами такого капіталу є початкові етапи розвитку бізнесу (підготовчий і стартовий періоди), на які припадає близько 39 % венчурних інвестицій.

Слід звернути увагу на дуже специфічну форму фінансування інноваційного процесу — лізинг. Цей вид фінансових операцій застосовується насамперед тоді, коли вирішується завдання швидкого промислового освоєння великих технічних інновацій, що потребують придбання дорогих верстатів, устаткування, унікальної контрольно-вимірювальної техніки, енергетичних установок, транспортних засобів та ін. Саме тут набули розвитку принципово нові види зв'язку між виробником і споживачем складної продукції, що базуються на довгостроковій оренді або лізингу.

Сучасний ринок лізингових послуг — один з найдинамічніших і такий, що постійно розвивається. У США, наприклад, на частку лізингу припадає близько 25—ЗО % у загальній сумі капітальних укладень у машини й устаткування.

У сучасній господарській практиці під лізингом розуміють вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів, коли за договором фінансової оренди (лізингу) орендодавець (лізингодавець) зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у визначеного продавця і надати це майно орендарю (лізингоотримувачу) за плату, у тимчасове користування, з підприємницькою метою. При цьому право власності на зазначені матеріальні цінності на весь термін договору зберігається за орендодавцем і враховується на його балансі.

З економічної точки зору операція лізингу багато в чому схожа з довгостроковим кредитуванням на закупівлю устаткування й інших видів основних виробничих фондів. Важливо підкреслити, Що для фінансового лізингу (на відміну від інших його форм) характерно те, що термін оренди, як правило, дуже близький до терміну служби устаткування. Головна перевага лізингу полягає в тому, що за наявності рентабельного проекту інноваційне підприємство має можливість одержати устаткування і почати нове виробництво без значних одноразових витрат. Це особливо актуально для малих і середніх підприємців. Після закінчення терміну лізингового договору і виплати орендарям повної вартості майна й обговорених відсотків це майно стає його власністю. Або, якщо обумовлено договором, повертається лізингодавцю.

Сучасні лізингові фірми надають орендарю право вибору постачальника необхідного йому устаткування, розміщення замовлення і приймання об'єкта угоди. Технічне обслуговування і ремонт поставленого устаткування здійснює або підприємство-виготовлювач, або сам орендар.

Дуже важливим етапом фінансового процесу інноваційного підприємства є оцінювання потреби у фінансових коштах.