Система мотивації інноваційної діяльності на підприємстві

Ще одною складовою інноваційного потенціалу підприємства є його інтелектуальний потенціал.

«Ніяка теорія, програма чи урядова політика не можуть зробити підприємство успішним, це можуть зробити тільки люди» (А.Моріта).

Поняття мотивації тісно пов'язане з проблемою управління персоналом як активного учасника створення, упровадження та поширення інновацій.

Специфіка інноваційної діяльності на підприємстві визначає структуру персоналу, складовими якої є:

1) наукові та науково-технічні кадри;

2) науково-допоміжний і обслуговуючий персо­нал;

3) виробничий та адміністративно-господарський персонал.

Мотивація як функція управління означає сукупність рушій­них сил, що стимулюють усіх учасників інноваційного процесу і кожного окремо до активної діяльності.

Прості прагматичні рішення в мотиваційній сфері сьогодні не можуть дати очікуваних результатів. Менеджеру необхідно спи­ратись на новітні теоретичні розробки, які відображають природу мотивації взагалі і творчої діяльності зокрема. Мотивація пов'я­зана з використанням низки специфічних категорій і понять, ос­новними з яких є поняття потреби, мотивів, спонукання, моти­ваційної поведінки, стимулів і винагород.

Наприклад, до наукової діяльності можуть спонукати такі мотиви:

- самореалізація;

- пізнавальний інтерес, пошук істини;

- соціальні мотиви (прагнення принести користь суспільству);

- матеріальні стимули (винагорода);

- самоствердження і саморозвиток;

- ідентифікація з кумиром;

- ідентифікація з соціумом (або з групою, фірмою, її ціннос­
тями, цілями).

В основі сучасного розуміння мотивації лежить концепція потреб, що визначає зміст і напрям людської діяльності, оцінку цієї діяльності соціальним оточенням і самою особистістю. Задово­лення потреб (матеріальних, творчих, духовних) потребує від суб'єктів високої активності в пошуку сфер діяльності й осмис­ленні своїх потреб.

Виходячи із сучасних теорій, що розглядають організацію як са­монавчальну систему, завданням інноваційного менеджера є:

-об'єднати творчі зусилля незалежно мислячих, висококвалі­фікованих спеціалістів навколо головної мети — інноваційної діяльності як чинника розвитку знань, престижу і конкурентоспро­можності організації;

- створювати умови (мотивувати) для накопичення інтелектуального капіталу шляхом набуття нових знань і досвіду, обміну інформацією у сфері інновацій, створення на цій основі конкурентних переваг фірми;

- використовувати енергії різних спонукань і бажань персона­лу для реалізації цілей фірми, регулювати мотивацію шляхом побудови картин майбутнього.

Стимулювання (стимул) — це засіб, за допомогою якого здійснюється мотивація.

Стимулом можуть бути окремі предмети, дії інших людей, обіцян­ки, носії зобов'язань і можливостей та багато іншого, що може бути запропоновано людині як компенсація за її дії або за те, що вона бажала б одержати в результаті певних дій.

Стимулювання принципово відрізняється від мотивації. Суть цієї відмінності полягає в тому, що під час стимулюючого процесу ви­користовуються різноманітні засоби й методи, які впливають на по­ведінку і ставлення працівника до своєї діяльності, активізуючи до дії позитивні його функціональні та якісні властивості.

Успіх інноваційного процесу залежить від того, у якій мірі безпосередні "учасники — персонал, зайнятий в інноваційному процесі, — зацікавлені у швидкому й економічно ефективному впровадженні результатів НДДКР у виробництво. Тут визначну роль відіграють методи й форми стимулювання їх праці з боку організації.

Таким чином, в основі сучасного підходу до стимулювання праці в інноваційній сфері лежать такі завдання керівників орга­нізацій:

- максимально активізувати творчі здібності кожної особистості;

- спрямувати цю активність у русло досягнення конкретних інноваційних і економічних результатів.

Завдання менеджерів по суті зводиться до того, щоб створити умови, у яких би в найбільшій мірі міг розкритися творчий потен­ціал працівника та виникла б стійка потреба в напруженій і ре­зультативній праці. При цьому керівнику важливо брати до уваги ситуації, в яких здійснюється стимулювання, враховувати не тільки особисті здібності працівників, а і їх особисті мотиви: по­треби, інтереси, пріоритети. З цією метою в стимулюванні вико­ристовуються прямі і побічні методи.

Методи прямого стимулювання:

1)розмір заробітної плати;

2)надбавки;

3)пільги;

4)страхування;

5)пенсійне забезпечення.

Методи непрямого стимулювання:

1)придбання акцій компанії;

2)оплата членства в наукових товариствах;

3)оплата проїзду на наукові конференції;

4)право самостійності у виборі наукової тематики досліджень;

5)розвиток неспеціалізованої кар’єри.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть цілі та завдання системи фінансування інноваційної діяльності.

2. Які існують види фінансування інноваційних процесів.

3. В чому полягає сутність ризикового фінансування інноваційної діяльності на базі венчурного капіталу?

4. Дайте визначення лізингового фінансування інноваційних програм.

5. Охарактеризуйте персонал, що веде інноваційну діяльність на підприємстві.

6. Розкрийте сутність мотивації як функції інноваційного менеджменту.

7. У чому полягає сутність процесу стимулювання?

8. Як забезпечувати дієве стимулювання творчої ааактивності на підприємстві?