В умовах ринкової економіки, за оцінками економістів найближче майбутнє — це час інновацій і змін в усіх сферах бізнесу. В цих умовах стратегія компанії (фірми) вже не просто боротьба за свою «ринкову нішу» і володіння в ній, а «погоня на кожному метрі», за всіма напрямками: у прискоренні нововведень, залученні споживачів до інноваційної діяльності, знаходженні висококваліфікованих і освічених кадрів. Такий стратегічний підхід пов'язаний з переходом до нових моделей економічного росту. А економічний ріст, кількісно і якісно залежить від розвитку техніко-технологічної бази підприємств.
Техніко-технологічна база підприємства — це система найактивніших елементів виробництва, яка характеризує технологію одержання продукції (виконання робіт, послуг) за допомогою машинної техніки (устаткування), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, що разом створюють технологічну систему виробничих підрозділів і підприємства в цілому.
Техніко-технологічна база підприємства — не тільки основні виробничі фонди, а і технологічні процеси, операції з обробки, переміщення, складування, контролю; інформаційно-обчислювальна техніка, засоби зв'язку і енергетична база.
У науковому розумінні технологія повинна виявляти основні закономірності (фізичні, хімічні, соціальні, комерційні, політичні, економічні і ін.) з перетворення перероблюваних засобів з одного виду в інший з метою практичного використання.
З розвитком науки і техніки всі технології безперервно оновлюються і розвиваються. І в даний період виділяються три основні напрямки розвитку сучасних виробничих технологій:
- перехід від дискретних (циклічних) технологій до безперервних (потокових) виробничих процесів як найефективніших;
- впровадження замкнутих (безвідходних) технологічних процесів у складі виробництва як найбільш економічно нейтральних;
- підвищення наукомісткості високих і нових технологій як найпріоритетніших у бізнесі. Все це приводить до зміни техніки, основних виробничих фондів.
Кінцевим результатом підприємницької діяльності є виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг. Технологія забезпечує той чи інший попит на результати виробництва.
Оціночними показниками техніко-технологічного стану підприємства є наступні показники:
- фондовіддача; - фондоозброєність;
- механоозброєність праці;- енергоозброєність праці;
- трудомісткість продукції; - продуктивність праці;
- частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції;
- середній вік застосовуваних технологічних процесів;
- коефіцієнт використання сировини і матеріалів;
- рівень утилізації відходів виробництва;
- надійність, довговічність продукції;
- питома металомісткість;
- середній строк експлуатації;
- частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості:
- частка технологічно та економічно застарілого обладнання загальному парку;
- частка екологічно чистої продукції;
- ступінь охоплення робітників механізованою працею;
- частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці;
- коефіцієнт фізичного зносу устаткування;
- коефіцієнт оновлення обладнання;
- коефіцієнт вибуття обладнання;
- коефіцієнт використання обладнання;
- коефіцієнт ритмічності;
- коефіцієнт змінності роботи устаткування;
- коефіцієнт використання робочого часу;
- коефіцієнт використання кваліфікації робітників;
- рівень забруднення природного середовища;
- коефіцієнт обороту нормованих оборотних коштів;
- питома вага працівників управління в загальній кількості промислово-виробничого персоналу.
- коефіцієнт ефективності управління.
Всі ці показники можна звести в наступні групи, що характеризують:
- ступінь технічної оснащеності праці;
- рівень прогресивності технології;
- технічний рівень устаткування (обладнання);
- рівень механізації та автоматизації праці;
- рівень організації підприємницької діяльності;
- рівень управління підприємством.
Всі вони у взаємозв'язку характеризують ефективність підприємницької, в тому числі інноваційної діяльності підприємства.
Здатність підприємства до технологічних змін залежить від прибутковості роботи самого підприємства, тобто наявності власних фінансових ресурсів або можливості для здійснення змін у технології виробничого процесу використати позичені ресурси, а також від ставлення управлінського апарату до інноваційних процесів і, навіть, наявної системи технології.
В умовах ринку дуже складно здійснювати інноваційні процеси на підприємствах, на яких використовується спеціалізоване, а не універсальне устаткування, оскільки ринок може викликати необхідність зміни виробництва продукції.
В ринкових економічних умовах виробництво дійсно повинно бути гнучким, реагувати на різні зміни ринку.
Для того, щоб організувати виготовлення нового товару, необхідно переконатися в його ефективності. Тому є потреба провести функціонально-вартісне обґрунтування інноваційного товару.
Функціонально-вартісне обґрунтування, або функціонально-вартісний аналіз (ФВА) не є суто математичним методом оптимізації, але він сприяє наближенню до оптимальних технічних та економічних рішень на основі їх поетапної диференційованої оцінки. Метод ФВА в узагальненому вигляді можна записати як математичну формулу
де СК — споживча корисність об'єкта (виробу) аналізу;
В — витрати для досягнення необхідних споживчих вартостей, тобто на виготовлення товару (виробу).
Таким чином, головне завдання ФВА полягає в тому, щоби
знайти резерви зниження витрат на виробництво та експлуатацію продукції шляхом дослідження функцій як об'єкта аналізу в цілому, так і його складових.
ФВА необхідно виконувати на всіх етапах розробки, виготовлення і використання виробу, а саме:
- підготовчому; - інформаційному; - аналітичному;- творчому;- дослідному;- рекомендаційному; - етапі запровадження.
І тільки в такому випадку можливо здійснити ефективне впровадження в практику інноваційного товару.
