Антагонізм у мікроорганізмів. Антибіотики, характеристика, принципи одержання, одиниці виміру. Класифікація за механізмом дії на мікроорганізми

Антагонізм – форма взаємовідносин, коли один мікроорганізм пригнічує розвиток інших.

Механізми антагонізму:

- конкуренція за поживний субстрат (різна швидкість росту)

- виділення мікробами-антагоністами кислот, спиртів, лугів

- виділення мікробами-антагоністами антибіотиків та бактеріоцинів

- хижацтво

Антибіотики – хіміотерапевтичні препарати біологічного походження, які здатні в низьких концентраціях вибірково вбивати мікроби або клітини злоякісних клітин або затримувати ріст злоякісних утворень.

Процес отримання антибіотика включає в себе чотири основні стадії: отримання відповідного штаму - продуцента антибіотика, придатного для промислового виробництва; біосинтез антибіотика; виділення і очищення антибіотика; концентрування, стабілізація антибіотика та отримання готового продукту.

Вимоги до антибіотиків: висока активність проти мікробів, мінімальна токсичність, розчинність, хороший розподіл в організмі, легке виведення, відсутність алергенності, якомога повільніший розвиток лікарської стійкості у мікробів.

Одиниці виміру:

ОД – одиниця дії – мінімальна кількість антибіотику, здатна пригнічувати ріст мікроорганізму.

Зараз використовують мікрограми. (1мкг = 1 ОД)

Класифікація за механізмами дії на мікроорганізми:

- інгібітори синтезу клітинної стінки

- інгібітори функцій клітинної мембрани

- інгібітори синтезу білка

- інгібітори синтезу нуклеїнових кислот

- інгібітори дихання (актиноміцети)

Лікарська стійкість мікробів,механізм утворення стійких форм. Методи визначення чутливості мікробів до антибіотиків. Мінімільна пригнічувальна та мінімальна бактерицидна концентрації. Практичне значення.Принципи бортьби з лікарською стійкістю мо.

Під стійкістю розуміють здатність мо переносити більші концентрації препарату порівняно з іншими мо даного виду,або ж розвиватися при таких концентраціях,які перевищують терапевтичну дозу.

Механізм утворення стійких форм.

-перетворення активної форми антибіотика в неактивну шляхом ферментативної інактивації та модифікації.

-втрата проникності клітинної стінки для певного хіміотерапевтичного засобу

-порушенням в системі специфічного транспорту певного препарата в бактеріальну клітину

-кодування резистентності у хромосомному апараті або у плазмідах

Методи визначення чутливості мікробів:

1.Дифузійні методи:

-метод лунок-у чашки Петрі газоном засівають мікробну культуру.В агарі пробивають лунки і вносять 0,1 мл досліджуваного препарату і інкубують 18 год. при 37С.Проводять вимірювання діаметру зони пригнічення росту для кожного препарату.

-метод дисків-сіять досліджувану культуру, на агар наносять диски,просочені антимікробними препаратами,інкубують при 37С.Проводять визначення діаметру зон затримки росту та порівнюють іх з зазначеними в інструкціях.

2.Методи серійних розведень:

рідке середовище-у пробірках готують серію подвійних розведень препарату на рідкому поживному середовищі.У кожну пробірку вносять по 0,05 мл фіз. розчину, що містить 106 /мл мікробних клітин.Інкубують 18-20 год при 37С.Результати враховують за помутнінням середовища,порівнюючи з контролем.

щільне середовище-готують подвійні серійні розведення препарату,потім вносять по 1 мл кожного розведення у пробірки,що містять по 4 мл розплавленого і охолодженого (45С)агару.Агар засівають тест-культурою бактерій. Суміш вносять до чашок Петрі,пробірки скошують та інкубують.Досліджують МПК.

За результатами визначають:

Мінімільна пригнічувальна концентрація-відповідає найбільшому розведенню препарату,що гальмує ріст тест-культури.

Мінімальна бактерицидна концентрація-визначається внесенням у контрольні пробірки з рідким поживним середовищем по 0,01 мл середовища з кожної пробірки ряду розведень.Після інкубації(18-20 год)виявляють найменшу дозу препарату,щ надає бактерицидний ефект.

Боротьба з лікарсько-стійкими бактеріями проводиться різними шляхами. До них відносяться систематичне отримання нових хіміотерапевтичних препаратів, які відрізняються від існуючих механізмом антибактеріальної дії. Перспективним напрямком є хімічна модифікація відомих антибіотиків із захищеними активними групами, стійкими до бактеріальних ферментів. Крім того, проводяться дослідження з вишукування інгібіторів, що пригнічують активність бактеріальних ферментів, а також препаратів, що перешкоджають адгезії бактерій на клітинах макроорганізму.

Інфекція. Фактори, що обумовлюють виникнення інфекційного процесу. Роль мікроорганізмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці виміру, методи визначення. Фактори патогенності мікроорганізмів, їх характеристика.

Інфекція – сукупність біологічних процесів, що відбуваються в макроорганізмі при проникненні в нього патогенних агентів незалежно від того, спричинить це розвиток патологічного процесу чи призведе тільки до носійства збудника.

Фактори, що обумовлюють виникнення:

- наявність патогенного мікроорганізму

- проникнення його у сприйнятливий макроорганізм

- певні умови середовища, в якому відбувається взаємодія мікро та макроорганізму.

Роль: спричинюють інфекційний процес

Патогенність – потенціальна здатність певних видів мікроорганізмів спричиняти інфекційний процес. Є видовою ознакою хвороботворних мікроорганізмів

Вірулентність – ступінь патогенності певної культури (штаму). Є показником індивідуальної ознаки патогенного мікроорганізму.

Одиниці вірулентності: Dlm – найменша доза збудника, яка спричиняє загибель 80% віповіних лабораторних тварин; Dcl – доза, що призводить до загибелі100% узятих для досліду тварин; LD50 – доза, що вбиває половину заражених тварин.

Фактори патогенності:

- токсиноутворення (за характером утворення бактеріальні токсини поділяють а екзо- й ендотоксини)

Екзотоксини	Ендотоксини
Складаються з білкових речовин	Складаються з полісахаридних сполук
Легко декретують з клітини у навкол середовище	Міцно зв’язані з тілом бактеріальної клітини
Високотоксичні	Менш токсичні
Термолабільні	Термостабільні

ендотоксини)

- адгезивність (властивість мікробів фіксуватися на поверхнях клітин організму хазяїна)

- колонізація (характерна для ешерихій і зумовлює їх прикріплення до епітеліальних клітин стінки кишки)

- інвазійність (здатність протистояти дії клітинних і гуморальних механізмів захисту; зумовлена факторами розповсюдження)