Взаємодія клітин в імунній відповіді. Роль окремих клітин імунної системи. Антигенрепрезентуючі клітини, Т- та В-лімфоцити. Інтерлейкіни

Імунна відповідь характерізується:

1) спеціфічністю (реактівність спрямована Тільки на Певний агент, Який назівається антигеном);

2) потенціюванням (спроможністю віробляті Посилення Відповідь при постійному надходженні до організму одного и того ж антигену);

3) імунологічною пам'яттю (спроможністю розпізнаваті и віробляті Посилення Відповідь проти того ж самого антигену при повторному йо попаданні в організм, навіть ЯКЩО перше и наступні попадання відбуваються через Великі проміжкі годині).

Толерантність до власним антігенів. Концепція «свого» и «чужого» є центральною в імунологічній реактівності Велика кількість молекул в організмі є антигенами, тобто смороду віклікають імунну Відповідь при введенні в організм Інший, но НЕ розпізнаються Як антигену господарем. Неспроможність відповідаті на власні антигену названа природною толерантністю. Цей феномен запобігає руйнування власним тканин імунною системою хазяїна. Толерантність до власним антігенів розвівається в ембріональному періоді, и це - прояв спеціфічності та пам'яті імунної відповіді.

Механізмі природної толерантності повністю НЕ розкріті, є Дві Основні Теорії, які пояснюють Сейчас феномен:

А. Клональне стирання: згідно Цій Теорії Толерантність вінікає шляхом елімінації в зародку тих клонів лімфоцитів, які здатні розпізнаваті власні антигену, тому в постнатальному періоді в організмі Немає клітін, здатно відповідаті на власні антигену.

Б. Утворення клітін-супресорів: Ця теорія пріпускає, Що природна Толерантність вінікає у результаті утворення певне клітін-супресорів (лімфоцитів), які інгібують імунну Відповідь на власні антигену.

Спеціфічність імунної відповіді поклади від спроможності імунної системи віробіті Майже НЕОБМЕЖЕНИЙ кількість антітіл и в такій же мірі різній асортимент T-лімфоцитів, які несуть спеціфічні рецептори до антігенів на своїй поверхні. Антиген віклікає Відповідь спеціфічніх В-чи T-лімфоцитів, які є запрограмованімі на реакцію проти даного антигену (тобто, лімфоціт Несе рецептори, спеціфічні для даного антигену). Функцію рецептора віконує імуноглобулін на B-клітіні та імуноглобуліноподібна молекула на T-клітінах. При зустрічі з антигеном Певний лімфоціт (B-або T-) вібірково розмножується, формуючі клон сенсібілізованіх клітін віконавчої Ланки, які забезпечуються високо спеціфічну Відповідь проти цього антигену: з B-клітін утворюються плазматічні клітіні, які в свою черга віробляють імуноглобуліні; ж T- клітін - цітотоксічні T-лімфоцити (рис. 10.1). Ця спеціфічна Відповідь в основному має Захисний ефект (імунітет); однак Інколи вінікають неспріятліві реакції, які віклікають пошкоджень тканин (гіперчутлівість).

ефекторні Т-клітіні відіграють Важливе роль у трьох функціях імунної системи:

- Клітінному імунітеті;

- Регулюванні актівності По-клітін;

- Гіперчутлівості вповільненого (IV) типу.

Регулювання актівності B-лімфоцитів: два Важливим підтипі T-лімфоцитів приймають долю в регулюванні функції B-лімфоцитів.

Хелперні T-клітині (CD4 антиген-Позитивні) допомагають в актівації и трансформації B-лімфоцитів и в синтезі імуноглобулінів. Супресорні T-клітини (CD8 антиген-Позитивні) інгібують активацію клітін і регулюють синтез імуноглобулінів. Хелперні та супресорні T-клітіні кож віявляють подібній регулюючій Вплив и на клітінній імунітет.

Інтерлейкіни - група цитокінів, синтезованих в основному лейкоцитами (з цієї причини було вибране закінчення «-Лейкін»). Також виробляються мононуклеарними фагоцитами та іншими тканинними клітинами. Інтерлейкіни є частиною імунної системи.

Антигени, їх хімічна природа. Повноцінні і неповноцінні антигени. Антигенна структура бактерій. Практичне використання антигенів мо. Антигени. / Антигени, умови антигенності, будова. Види антигенної специфічності. Антигенна структура вірусів. / Антигени гістосумісності (МНС, HLA), хімічна природа, розташування. Пухлиноасоційовані антигени. CD-антигени, їх характеристика

Антигени - генетично чужі для організму біологічні утворення (речовини, їх комплекси, клітини), які здатні викликати в ньому розвиток специфічних імуно-логічних реакцій. Імунна відповідь організму на антигени проявляється в таких основних феноменах: а) утворення антитіл (специфічних імуноглобулінів), які здатні вступати у специфічну реакцію з антигеном; б) поява імунокомпетентних клітин, які здатні реагувати на антиген і забезпечувати прояви клітинного імунітету; в) фор-мування імунологічної пам'яті. Крім того, антигени можуть викликати стан сенсибілізації, тобто підвищеної чутливості, а також феномен імунологічної толерантності — відсутності імунної відповіді на цей антиген. Властивості:І АГ може бути речовиною або істотою, котра відповідає таким вимогам.1) білкова природа - білки або їхні комплекси і органічними речовинами (нуклео-. ліпо- протеїди),2) визначена маса білка (не менше 1000 Да),3) стабільність структури,4) чужорідність.ІІ Прояв властивостей АГ:1) чужорідність (білки іншого виду),2) антигенність - це ступінь активності АГ, що визначається по її спроможності викликати імунні реакції (і.р.);3) імуногенність - це спроможність АГ викликати захисну і р, що наприклад, захищає від інфекції. Приклад, збудник черевного тифу викликає тривалий напружений імунітет Збудник дизентерії - імунітет нетривалий,4) специфічність - це властивість, що характеризує конкретний АГ і відрізняє його від інших АГІІІ. Класифікація АГ: І за функціональними властивостями: а) Повноцінні АГ –речовини, які мають бути чужими для імунної системи організму, проникати в організм поза шлунково-кишковим трактом (парентерально), мати макромолекулярну структуру, бути в стані колоїдного розчину. До них належать чужі для організму білки, полісахариди, комплекси білків, ліпідів і полісахаридів, комплекси білків і нуклеїнових кислот. Повноцінними антигенами є чужі клітини, мікроорганізми та їхні токсини, тощо.

б)Неповні АГ або гаптени- речовини, які самостійно не викликають імунної відповіді, але набувають цю здатність при кон'югації з високомолекулярними білками. Гаптенами можуть бути хімічні речовини, деякі бактеріальні полісахариди, поліпептиди, ліпіди, нуклеїнові кислоти.ІІ за походженням а)природні АГ-мікроорганізми, їхні токсини, ферменти;б)синтетичні АГ, аутоантигени-власні клітини зі зміненою специфічністю (пухлинці, травмовані клітини, заражені вірусами); ІІІ за хімічною природою-білки, комплекси білків із вуглеводами, нуклеїновими кислотами, ліпідами; ІV за генетичними відношеннями а)аутоантигени, б)ізоантигени-від генетично ідентичного донора, в)алоантигени—від донора одного виду, але генетично неспорідненого, г) К-антигени – донора іншого виду. Основи специфічності АГ:1) склад амінокислот, їхня послідовність.

2) кінцеві амінокислоти;3) вторинно-третинна структура білка.4) поверхово розташованої хімічної групи на поверхні антигенів визначає їхню специфічність і називається антигенами детермінанта або епітопами (специфічне місце). АГ детермінати — це частина молекули антигену, який знаходиться на його поверхні і взаємодіє комплиментарно з активним центром АТ. КласифікаціяАГ

Клітини мікроорганізмів та їх окремі макромолекулярні сполуки мають антигенні властивості. Деякі з антигенів бактеріальних клітин мають сталі назви: Н-антигени — антигени джгутиків, О-антигени — антигени тіла бактерій, К-антигени — антигени капсули, Уі-антигени — антигени, з якими зв'язана вірулентність. Комплекс характерних для даного мікроорганізму антигенів становить його антигенну структуру. Такі антигени виявляють за допомогою спеціальних сироваток і на цій основі встановлюють вид мікроорганізму або його серологічний варіант (серологічна ідентифікація). Практичне значення АГ1. з АГ мікробів одержують препарати-діагностикуми для визначення АТ (серологічний діагностикум). 2. для одержання шляхом імунізації АГ (ІДС). 3. для одержання вакцин і профілактики захворювань. Аутоантигени - речовини, що володіють здатністю имунизувати організм, з якого вони отримані. До них відносяться мозок, хрусталик ока, сперматозоїди, паращитовидні залози, гомогенати насінних залоз. У деяких випадках антигенні властивості можуть здобувати шкіра, нирки, печінка, легені й інші тканини. Тому що в звичайних умовах аутоантигени не приходять у зіткнення з імунними системами організму, то антитіла до подібних клітин і тканин не утворяться. Однак при ушкодженні цих тканин аутоантигени можуть всмоктуватися і викликати утворення антитіл, які надають ушкодження на відповідні клітки. Аутоантигени можуть виникати з клітин деяких органів і тканин під впливом охолодження, опромінення, медикаментозних препаратів, вірусних інфекцій, бактеріальних білків і токсинів стрептококів, стафілококів, мікобактерій туберкульозу, аутолизу мозкової тканини й інших факторів.

38. Антитіла, їх природа, хімічна будова, місце синтезу, динаміка продукції. Аутоантитіла. Антитіла – білки, що здатні специфічно з’єднуватись з антигеном, що визвав їх утворення, і таким чином приймати участь в імунологічних реакціях. Імуноглобуліни – це глюкопротеїди, що складаються з протеїну, і сахарів; побудовані із 18 амінокислот. Імуноглобуліни по структурі, антигенним і імунобіологічним властивостям поділяються на: IgM, IgG, IgA, IgE, IgD. Всі молекули Ig складаються із поліпептидних ланцюгів: двох однакових ланцюгів Н і двох однакових легких ланцюгів L, що з’єднані між собою дисульфідними містками. Як у Н-, так і у L- ланцюгах є змінна – V ділянка, в якій послідовність амінокислот непостійна і константна – С ділянка. Між варіабельними ділянками Н і L знаходиться активний центр (2 і >). Валентність антитіла – це кількість активних центрів АТ, що здатні з’єднуватись з АГ детермінантними. Ig синтезуються плазмоцитами Інформацію про специфічність Ig, що синтезуються плазмоцитами отримують від В-лімфоцитів. Динаміка утворення антитіл залежить від сили антигенного впливу (дози антигену), частоти впливу антигену, ріст організму і його імунної системи. При первинному і повторному введенні антигену динаміка антитілоутворення також різна і протікає в кілька стадій. Виділяють латентну, логарифмічну, стаціонарну фазу зниження. У латентній фазі відбуваються переробка і представлення антигену імунокомпетентним клітинам, розмноження клону клітин спеціально на вироблення антитіл до даного антигену, починається синтез антитіл. У цей період антитіла в крові не виявляються. Під час логарифмічної фази синтезовані антитіла вивільняються з плазмоцитів і надходять у лімфу і кров. У стаціонарній фазі кількість антитіл досягає максимального і стабілізується, потім настає фаза зниження рівня антитіл. При первинному введенні антигену (первинна імунна відповідь) латентна фаза складається 3-5 доби, логарифмічна -7-15 доби, стаціонарна - 15-30 доби і фаза зниження - 1-6 місяців і більш. Спочатку синтезуються ІgM, а потім ІgG. При вторинному введенні антигену (вторинна імунна відповідь) латентний період укорочений до декількох год чи 1-2 доби, логарифмічна фаза характеризується швидким наростанням і значно більш високим рівнем антитіл, що в останніх фазах довгостроково утримується і повільно в плині декількох років знижується. Синтезуються головним чином IgG. Після первинного введення антигену в імунної системі формується клон лімфоцитів, що несуть імунологічну пам'ять про даний антиген. У життєдіяльності людського організму важливу роль грають природні (нормальні) протитканеві аутоантитіла, які мають здатність знешкоджувати і звязувати продукти розпаду і метаболізму клітин, приймають участь в регулюванні процесів їх росту, розмноження, дихання, захисній дії при опроміненні.