Майстерність вчителя на уроці

План:

 

1. Складові професійної майстерності вчителя

2. Урок як навчальний діалог вчителя з учнями

3. Урок, як основна форма фізичного виховання школярів.

4. Підготовка до уроку.

Література:

1. Богдан Шиян. Теорія і методика фізичного виховання школярів.

2. І. А. Зязюн. Педагогічна майстерність.

3. Лев Павлович Матвеев. Теория и методика физической культуры.

 

Формування національної системи фізичного виховання школярів вимагає нового змісту та пошуку ефективних форм засобів і методів підготовки шкільного вчителя, творення відповідного навчально- методичного забезпечення.

Давайте згадаємо складові частини вчителя-майстра?

1. гуманістична спрямованість.

2. професійна компетентність (знання предмету, методики його викладання, педагогіки психології та ін.)

3. високо розвинені педагогічні здібності.

4. педагогічна техніка (Зовнішня (голос, дихання, дикція, міміка, пантоміміка), внутрішня).

В основі пед. майстерності вчителя фізвиховання лежать знання предмета викладання та його методики. І дуже важливо, щоб кожен студент усвідомив, що найсуттєвішим у методиці є рівень індивідуальної майстерності педагога.

Учитель своєю особистістю і діяльністю завжди впливає на хід історичного процесу, долю суспільства. Він бере активну участь у формуванні суспільства, а, отже, повинен відчувати велику відповідальність за його долю перед минулим сучасним і наступним поколінням.

Виховна діяльність (а такою є наша професія)найбільшою мірою виконує інтегральну функцію. Бо педагог одночасно виступає фахівцем зі свого предмету, вихователем, практичним психологом, консультантом, наставником

Пам’ятаємо, що значною перешкодою у процесі фізичного виховання є часто невідповідність між закликами педагога та його особистими переконаннями.

Особистість наставника повинна бути взірцем для наслідування.

Сьогодні перед вчителем фізичної культури в школі стоїть проблема – зробити фізичне виховання процесом безперервної дії. Це означає, що вчитель не має права обмежувати свою діяльність якимось епізодичними заходами з фізичного виховання воно повинно стати системою обов’язкового навчання основ здоров’я та гігієни.

Отже, зробити фізичне виховання безперервним процесом – це означає:

1. залучити всіх дітей до різноманітних форм занять

2. включити в цей процес все доросле оточення дитини

3. об’єднати зусилля всіх громадських і державних організацій, що займаються питанням виховання і захисту дітей.

Прагнучі створити свою індивідуальну систему фізичного виховання учнів, молодий вчитель повинен пам’ятати що тут мало одного бажання і програмних дій. Для того щоб будь – яка система функціонувала треба забезпечити три умови:

1. Учень повинен хотіти займатися.

2. Треба мати де займатися (створення матеріальної бази),

3. Повинен займатися кваліфікований спеціаліст.

Для молодих вчителів однією з найважливіших стає проблема спілкування з учнями, проблема дисципліни на заняттях.(питаннями організації спілкування на уроці, вибором стилю спілкування вже займалися)

Ще однією складовою педагогічної майстерності є високорозвинені педагогічні здібності (комунікативні, перцептивні, динамізм, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування, креативність).

У практичній діяльності вчителів використовуються спеціальні прийоми викладання, які сприяють підвищенню рівня засвоєння школярами навчального матеріалу.

Сукупність таких прийомів становить педагогічну техніку. Вона включає в себе: техніку мовлення (голос, дикцію, дихання), міміку, управління своїм робочим самопочуттям.

Вміння вчителя тримати під контролем свідомості свої емоції у взаєминах з дітьми свідчить не тільки про сформованість у нього високо розвинутої педагогічної техніки, але є і показником високої духовної культури.

Кінцевою метою занять фізкультурою є зміцнення здоров’я учнів, забезпечення їх всебічного розвитку, підготовка до життя. Кінцева продукція: знання, рухові вміння і навички, високий рівень фізичної підготовленості, особистісні якості учнів – моральні, емоційно-вольові, інтелектуальні, естетичні.

2 Якщо ви спитаєте в учнів, яких уроків вони чекають, на які йдуть охоче, то у відповідь почуєте: тих, на яких цікаво, на яких вони разом із учителем відкривають щось нове, відчувають себе шукачами, дістають насолоду від досягнутого.

Яким критеріям повинен відповідати сучасний урок?

Урок повинен цікавити учня. Бути орієнтованим на забезпечення його природних пізнавальних потреб, з одного боку, і стимулювати нові пізнавальні інтереси, поглиблювати їх, з іншого боку.

Для дітей важливо відчувати на уроці зацікавленість вчителя у спільній з ним діяльності. Інакше кажучи, їм хотілося, щоб урок був для них своєрідним діалогом з учителем. Не лише виклад і закріплення нового матеріалу має відбуватися на уроці, а й щось дуже важливе для дитини: встановлення духовних зв’язків між нею і вчителем, обмін думками і поглядами, поглиблення суто людських стосунків.

Цілком природно що у майбутнього вчителя, який мріє про цікаві уроки для своїх учнів, постає питання: як побудувати урок – навчальний діалог з учнями?

У всіх підручниках з дидактики подається визначення уроку як форми організації навчання учнів. Досвід педагогів засвідчує, що урок дедалі частіше сприймається ними, як можливість духовного спілкування з учнями.

Діалог – специфічна форма спілкування, коли людина сприймається як партнер із правом на власну позицію, на свій індивідуальний спосіб сприйняття світу.

Коли ми говоримо про урок як діалог вчителя з учнями, то маємо на увазі не ситуацію (запитання – відповідь) – це спрощене розуміння діалогу. Йдеться про діалог як професійну позицію вчителя стосовно учнів, засадою для якої є намагання зробити учнів активними учасниками власного процесу навчання, залучити до спільного процесу пізнавального пошуку.

Учитель може обрати монологічну форму викладу матеріалу, але ситуація діалогу може створюватись на уроці: учні, сприймаючи розповідь педагога, стануть не пасивними слухачами, а активними діячами.

Урок проводять у формі бесіди, вчитель ставить запитання, а учні відповідають на них.

Загалом діалог на уроці – це вияв своєрідної філософії професійної діяльності вчителя, його поглядів на характер шкільного навчання, свою позицію та позицію учнів. Орієнтуючи вчителя на діалог з учнями, можна узагальнити в таких висновках:

1. Навчання в школі є специфічною формою спільного життя вчителя і учнів, які не просто вступають в суспільні відносини, а й є носіями суто людських якостей, потреб, мотивів. Учні навчаються з більшим інтересом, знижується рівень їхньої тривожності; стосовно вчителя, зростає впевненість у власних можливостях.

2. Учитель і його учні мають виступати як рівноправні суб’єкти навчального процесу. Іншими словами, йдеться про визнання рівності вчителя і учнів. Рівноправність учня як суб’єкта діяльності полягає у визнання ним права на активну роль у навчанні. Роль учителя – створити умови для активного навчання учнів, розвитку їхнього творчого потенціалу, наближення їх діяльності до самостійної.

3. важливо довіряти учневі, вірити в його здібності, спроможність успішно навчатись. Створювати ситуацію успіху, формувати в них перспективу можливого подолання пізнавальних бар’єрів, труднощів власного розвитку.

4. шкільне викладання має будуватись не як безпосередній однобічний вплив вчителя на учнів, а як обмін вчителя з учнем особистим досвідом. Виклад учителем має бути особисто забарвленим, а не байдужим відтворенням знань.

5. навчання на уроках слід організовувати як спільну діяльність учителя з учнями. Позиція вчителя у такому навчанні: «Я прийшов до вас, щоб разом з вами шукати відповіді на питання.»

Викладені міркування дають можливість визначити характеристики уроку, який будується на ґрунті діалогічної взаємодії вчителя з учнями:

· рівність особистісних позицій вчителя з учнями в процесі навчання;

· наявність контакту, емоційно – інтелектуальної спільності між учителем та учнями;

· високий рівень мотивації навчання учнів – свідома активність пізнавальної діяльності;оптимальне співвідношення між свободою учня у виборі змісту, методів навчання і педагогічним керівництвом його діяльністю;

· творче самопочуття вчителя і учнів під час роботи на уроці.