Контрольно-рефлексивний блок

Термінологічний блок.

Ключові слова

 

Епос – (від грец. epos – слово, розповідь) – багатозначний термін, який означає за літ-ною традицією оповідну поезію, зароджену в глибокій минувшині як форму зображення героїчних учинків певного персонажа, важливих подій, тощо.

 

Гекзаметр (грецьк. hexametros — шестимірник) — метричний вірш шестистопного дактиля, де в кожній стопі, окрім п'ятої, два ко­ротких склади можуть замінюватися одним довгим. Гекзаметр зас­тосовувався в багатьох жанрах античної літератури (епос, гімн, са­тира, послання), до нього зверталися Гомер, Теокріт, Вергілій та ін. У поезії нового часу гекзаметр як розмір, що передає величне й по­важне враження, використовували Й.В.Гете, Г. Лонгфелло, в україн­ській ліриці — Л. Українка, М.Рильський, П.Тичина та ін.

 

Героїчний народний епос – збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких відображена воля, завзяття народу у боротьбі з ворогом, злом, кривдою, соціальним і національно-релігійним гнітом, прославляються розум, сила, мужність воїнів, богатирів, на­родних месників. Героїчний народний епос кожного народу формувався тисячоліттями і в різних народів має свої більш-менш архаїчні форми, він часто служив ґрунтом, на якому формувався літературний епос — поеми, повісті, романи.

 

«Гомерівське питання» — сукупність проблем, пов'язаних з історією та часом виникнення давньогрецьких поем «Іліада» і «Одіссея», авторство яких приписується поету-рапсоду Гомеру. Смисл цього «питання», що виникло в науці у XVIII ст., полягав у тому, щоб з'ясувати, чи є поеми творінням конкретного автора — Гомера, чи тексти, які дійшли до нас, являють собою збірку, що включає окремі поетичні сказання-рапсодії, складені раніше.

 

Казка — один із основних жанрів народної творчості, епічний, повістувальний, сюжетний художній твір усного походження. В основі К. — захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні. К. відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Споріднені з іншими фольклорно-епічними жанрами — сказаннями, сагами, легендами, переказами, епічними піснями, — К. не зв'язані безпосередньо з міфологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями. Для них характерні тради­ційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін), контрастне групування дійових осіб, відсут­ність розгорнутих описів природи і побуту. Сюжет К. багато­епізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєзі і щасливим закінченням.

Легенда (лат. legenda – те, що належить прочитати) - Усне народне оповідання про чудесну подію, що сприйма­ється як достовірна. Л. дуже близькі до переказів, відрізня­ються від них найбільше тим, що з основі їх — біблійні сюжети. На відміну від казок, Л. не мають традиційних початкових і прикінцевих формул, усталеного чергування подій. Лише подеколи у них є спільне з казками: початкові формули — "було це давно", "колись давно-дазно"; фантас­тичний зміст, але такий, що трактується як диво, творене незвичайними людьми. Л. починаються з викладу змісту і закінчуюються висновком, повчальним підсумком. їх сюжети переважно одно- або малоепізодні. Композиційна і сюжетна неусталеність Л., вільна форма зумовлюють часту імпровіза­цію оповіді, контамінацію епізодів і мотивів. Теми, сюжети І персонажі Л. — розмаїті. Л. органічно ввійшли в усі жанри давнього українського письменства, в іконопис і малярство, в-народну свідомість, відбилися у народних колядках, щедрів­ках, лірницьких піснях, баладах, думах, казках, анекдотах та інших жанрах фольклору.

 

Мім (грецьк. тітоs —лицедій) — малий комічний жанр античної драми; oдна з форм народного театру. Мім виник як невелика сцен­ка з повсякденного життя комічного, розважального характеру. Він набув поширення в добу еллінізму, у середньовічну добу транс­формувався у французькі фабліо й італійські комедії масок.

 

 

Література

 

1. Голенищев-Кутузов И.Н. Средневековая латинская литература Италии. — М., 1972.

2. Зарубіжна література ранніх епох. Античність. Середні віки. Відродження: Навч. посібник / Ф.І.Прокаєв, Б.В.Кучинський, Ю.Л.Булаховська, І.В.Долганов. — К., 1994.

3. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997.

4. Пуришев Б.И. Зарубежная литература средних веков: Учебное пособие для филологических специальностей пединститу-тов. — В 2-х вып. / Сост. Б.И. Пуришев. Изд. 2-е., — М., 1974.

5. Уколова В.И. Античное наследие и культура раннего средневековья. — М.,1989.

6. Федотов О.И. История западноевропейской литературьі средних веков. — М., 1999.

7. Художественное произведение и личность. — М, 1975.

8. Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури. — Львів, 1993.

 

Змістовий блок

 

План

 

1.Вступна частина.

 

2.Поема Гомера «Ілліада».

2.1. Сюжет поеми

2.2. Велика роль «божественного виручання».

2.3.Міфологічний характер гомерівського епосу.

2.4.Стиль поеми.

 

3.Поема Гомера «Одіссея».

3.1. Тема твору.

3.2. Сюжет твору.

3.3. Композиція «Одіссеї».

3.4. Образ головного героя в творі.

3.5. Ознаки поеми як епосу.

ЛЕКЦІЯ № 1

 

ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС АНТИЧНОСТІ

Найбільш ранній жанр античної літератури – епос (грецьке еpos – слово, розповідь). Літературознавчий словник-довідник як одне із визначень подає “багатозначний термін, який означає за літературною традицією оповідну поезію, зароджену в глибокій минувшині як форму зображення героїчних учинків певного персонажа, важливих подій тощо”[1;247].

Детально й ґрунтовно, повільно й урочисто йде оповідь у епічних поемах про давні події, важливі для долі цілих народів, – про великі війни й походи видатних героїв, про протистояння сил добра і зла. Героїчний епос складався протягом віків у всіх давніх народів – у греків (“Іліада” й “Одіссея”), у римлян (“Енеїда”), у індусів (“Магабгарата” й “Рамаяна”), в українців (билини й думи), у іспанців (“Пісня про мого Сіда”), у вірмен (“Давид Сасунський”), у киргизів (“Манас”) тощо.

Можна вважати, що сам героїчний епос, у певному розумінні, – частка історії народу. Давня свідомість іще не відокремлювала історію від міфу, дійсність від легенди, сприймаючи епічну розповідь з її перебільшеннями й фантастичними подробицями як життєву правду.

“Іліада” й “Одіссея” Гомера, “Енеїда” Вергілія належать до так званого класичного епосу. Він пов’язаний з визначними подіями, у ньому долі окремих людей і цілих народів невіддільно переплелись. Епічні герої цих поем втілюють у собі давні уявлення народів про силу й красу, честь і славу, добро і гідність, тому є цілісними й монументальними.

Поеми Гомера – перша літературна пам’ятка Давньої Греції й усієї західноєвропейської літератури. Вони стали базою, певною основою для всієї подальшої давньогрецької літератури й мистецтва в цілому, які знаходили в них сюжети й натхнення. На Гомері зросла в певному розумінні й римська література, бо одним із перших творів латинською мовою був переклад “Одіссеї” Лівія Андроніка, який став своєрідним підручником для давніх римлян. Загальновідомо також, що “Іліада” й “Одіссея” Гомера стали підґрунтям для національної римської епопеї “Енеїда” Вергілія.

ПОЕМА ГОМЕРА «ІЛІАДА»

Дія «Іліади» (тобто поеми про Іліон — Трою) відбувається на десятий рік Троянської війни, за одними джерелами вона продовжується протягом 49 днів, за іншими – 50-53. Проте ні причини війни, ні її хід у поемі не викладаються. Оповідь загалом і головні дійові особи подаються як уже відомі. Зміст твору побудований навколо єдиного епізоду, у межах якого зосереджено величезний матеріал сказань і виведено багатьох грецьких та троянських героїв. Усі 15 700 віршів «Іліади» розбито пізніше античними вченими на 24 книги — за кількістю літер грецького алфавіту. Уже в першому вірші, де поет звертається до Музи з проханням допомогти йому оспівати гнів Ахілла, визначено завдання автора: «Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея Ахілла…»

Ахілл (Ахіллес), син фессалійського царя Пелея і морської богині Фетіди, найхоробріший з ахейських воїнів, є центральною фігурою твору. Він - «коротковічний», долею визначена йому вели­ка слава й рання смерть. Ахілла зображено таким могутнім, що троянці не наважуються вийти за мури свого міста, поки він бере участь у війні. Варто йому з'явитись на полі бою, як усі інші герої відходять на другий план. «Гнів» Ахілла, його відмова від воєнних дій є, таким чином, організуючим моментом в усьому ході події, бо лише бездіяльність цього героя дає змогу авторові показати карти­ну боїв та звитягу грецьких і троянських воїнів.

«Іліада» починається експозицією, зображенням обставин і причин гніву Ахілла. Верховний вождь ахейців Агамемнон грубо відмовив жрецю Аполлона Хрісу, що прийшов до ахейського табо­ру з викупом за полонену дочку. Зневажений жрець звернувся до свого заступника Аполлона, і той наслав на кривдників моровицю.

На військовій нараді пиха й властолюбство Агамемнона стикаються із запальністю Ахілла. Агамемнон погоджується повернути Хрісеїду, але натомість Ахілл повинен віддати свою полонянку. Ображений Ахілл відмовляється від участі у війні. Це зав'язка твору. Далі дія поеми відбувається у двох паралельних планах: людському — під стінами Трої й божественому — на Олімпі. Троянська війна розділила й богів на два ворожих табори, між якими йдуть постійні сутички, часто зображені в комічному, а подеколи й сатиричному плані.

Мати Ахілла богиня Фетіда дістає від Зевса обіцянку, що ахейці зазнаватимуть поразки, поки Ахілл не повернеться назад, тобто допоки не пройде його образа. Зевс носилає Агамемнону оманливий сон, пророкуючи близьке падіння Трої, і той наважується на бій з троянцями.

Перед цим відбувається своєрідне випробування грецького війська. Ага­мемнон виголощує удавано щиру промову, пропонуючи ахейцям припинити війну й повернутися додому. Змучені війною греки швидко кидаються до кораблів, лише хитромудрому Одіссеєві вдається повернути їх назад. Цей епізод є важливим свідченням гуманістичної позиції автора поеми. Тут же подано цікавий образ «образника царів» Терсіта, який закликає воїнів повернутися додому й не витрачати зусиль заради збагачення користолюбного Агамемнона. На тлі зага­лом доброзичливого ставлення епічного поета до своїх персонажів портрет Терсіта здається злою карикатурою на людину. Цей персо­наж відзначається потворною зовнішністю й непристойною поведінкою. Його виступ викликає у війська лише осуд.

Далі автор наводить довгий перелік кораблів, племен і вождів грецького війська, а також троянських сил, очолюваних хоробрим Гектором, сином царя Пріама. Читачі знайомляться з безпосередніми винуватцями війни — Парісом, Менелаєм та Єленою. Красень Паріс викликає найхоробрішого з ахейців на поєдинок, але з острахом відступає, побачивши зганьбленого чоловіка Єлени. Лише докори Гектора змушують його повернутись. За умовою єдиноборства, Єлена з усім своїм скарбом залишається за переможцем. Поки йдуть приготування до двобою, автор подає огляд і супутню характеристику головних ахейських героїв: Єлена приходить на башту Трої, там її кличе до себе старий Пріам, ласкаво говорить їй, що не вона винна у їхньому нещасті, а боги й розпитує красуню про ахейців. З його запитань та відповідей Єлени постають образи величного Агамемнона, хитромудрого Одіссея, могутнього Аякса.

Менелай майже перемагає у поєдинку, але захисниця Паріса Афродіта таємно виносить його з поля бою. Люди сподіваються на закінчення війни, та боги, які вороже ставляться до Трої, особливо Гера й Афіна, незадоволені можливістю мирної розв'язки. За намовою Афіни, союзник троянців Пандар пускає в Менелая стрілу — перемир'я закінчується.

У п'ятій пісні «Іліади», оспівуються подвиги героя Діомеда. Діомед убиває Пандара й ранить богів Ареса та Афродіту —заступників Трої, Ця частина носить дещо архаїчний характер і містить низ­ку «казкових» елементів, загалом не характерних для поеми (наприклад, мотив шапки-невидимки). Боги й люди воюють тут як рівні.

Дія наступної пісні в основному відбувається в стінах Трої. Приреченість народу яскраво виявляється в таких двох сце­нах. Жінки-троянки на чолі з царицею Гекубою ідуть до храму Афіни, благаючи про порятунок, але богиня не приймає їхню мо­литву. А також у сцені прощання Гектора з любою дружиною Андромахою й малим сином. Трагічне прощання наповнене передчуттям близької загибелі, гіркої долі рідних, падіння Трої. Остання сцена — один із найяскравіших прикладів гуманності автора поеми.

Події розгортаються далі. Зевс допомагає троянцям, і вони починають брати верх над ахейцями. Тоді Агамемнон споряджає послів до Ахілла, обіцяє повернення Брісеїди й багаті дарунки, якщо той повернеться до війська. Ахілл по-дружньому приймає посланців, але ні красномовство Одіссея, ні прямодушні слова Аякса, ні розповідь старого Фенікса про злощасний «гнів» Мелеагра не здатні змінити рішення героя.

Заслуговує на увагу кінцівка восьмої пісні, яка різко контрастує з жахливими картинами попередніх боїв. Це ніжна розповідь про пастуха на лоні природи. «Крізь криваву пелену боїв на тлі озброєних загонів «шоломосяйних» витязів, які часто воювали задля самої війни, Гомер побачив людину-трудівницю під тихими зорями рідного неба і душа поета наповнилась радістю. Цей далекий гомерівський ноктюрн з людиною і зоряними світами відгукнеться в літературі різних часів і різних народів, наповниться любов’ю до обжитого людського простору, повернеться ностальгією за батьківщиною. І шалена радість перемоги на бойовищі померкне перед тихою мрією людини, що відчуває себе часткою безмежно-гармонійного світу природи. Розлука з батьківщиною найфілігранніше визначить нетлінні вартості людського життя, огорне їх іделічним серпанком ностальгійної туги» [6;71].

Троянці продовжують перемагати. Дружні ахейцям боги намагаються допомогти їм, обдуривши Зевса. Гера зваблює й присипляє верховного бога. Прокинувшись, Зевс змушує богів припинити будь-яку допомогу ахейцям, і становище греків стає майже безнадійним: вони відтиснуті до берега моря, Гектор збирається спалити їхні кораблі.

Із шістнадцятої пісні починаються зміни в ході подій. Занепокоєний троянським наступом Ахілл погоджується на те, щоб Патрокл у його бойовому спорядженні й з його зброєю відбив безпосередню небезпеку, сподіваючись, що троянці злякаються тільки побачивши Патрокла. Патроклові дійсно вдається відгнати троянців від кораблів, але потім, засліплений своєю перемогою, він наближається до стін Трої. І там, обеззброєний Аполлоном, гине від руки Гектора. Ахілла повідомляють про смерть друга. Він тяжко вражений цією звісткою, його гнів змінюється жадобою помсти. Без бойового спорядження й зброї герой виходить до троянців і одним своїм могутнім криком відганяє їх від тіла друга. На прохання Фетіди Гефест, бог-коваль, виготовляє для Ахілла нову зброю. Детально описані в поемі зображення на новому щиті Ахіл­ла. У центрі — предмети космічного порядку: земля, небо, море, сонце, місяць, зірки; з боків щита — «потік Океан», що обтікає землю, а посередині ряд картин із людського життя — миру і вій­ни, весілля і сварок, праці і відпочинку.

У дев'ятнадцятій пісні Ахілл повертається на поле бою з власної волі. Він байдуже приймає вибачення й «дарунки» Агамемнона, навіть Брісеїду, прагнучи лише помсти за смерть друга.

Оповідь про розправу Ахілла над Гектором - це похмурий епізод «Іліади». Відбувається грізна січа, у якій беруть участь і боги. Ахілл покриває поле тілами ворогів, запруджує ними потік Ксанф так, що той обрушується на нього бурхливими хвилями. Гефест рятує Ахілла, насла­вши на воду вогонь. Оповідь сягає кульмінації у двадцять четвертій пісні («Смерть Гектора»). Троянці ховаються за мурами, у полі залишається один Гектор. Марно просять його батько й мати повернутися в місто. Гектор хоче битися з ворогом, але, коли він побачив «шоломосяйного» Ахілла, його охопив страх. Троянець тікає, а Ахілл переслідує його. Тричі вони оббігли навколо стін Трої, боги ж тим часом вирішили їхню долю.

За підступною намовою Афіни, яка з'явилася в образі брата Гекто­ра Деїфоба, що нібито прийшов йому на допомогу, троянець приймає бій. Та Афіна допомагає Ахіллу, і Гектор гине. Ахілл прив'язує тіло героя до колісниці й волочить його по землі. Ахейці святкують пере­могу, а з троянської вежі чути плач Пріама, Гекуби й Андромахи.

Ахілл помстився, лишилося поховати мертвих. Двадцять третя піс­ня присвячена похованню Патрокла. Душа Патрокла приходить до Ахілла у вигляді примарної тіні й вимагає якнайшвидшого поховання. Описуються поховальний обряд і змагання, влаштовані з цього приводу Ахіллом.

Ноту примирення вносить у поему остання, двадцять четверта пісня. Ахілл продовжує щоденно прив'язувати труп Гектора до колісниці й волочити його навколо могили Патрокла. Але якось вночі до нього з'являється Пріам із викупом за тіло сина, цілуючи руки вбивцеві його дітей. Ахілл згадує свого старого батька, і вони разом плачуть, роздумуючи про людські страждання та сенс життя. Це одна з найсильніших сцен поеми, її другий кульмінаційний момент, сповнений особливо глибоким змістом. Горе батька знайшло відгук у серці Ахілла. Він бере викуп і повертає Пріамові тіло сина. Похо­ронним плачем над тілом убитого Гектора й закінчується «Іліада».

Таким чином, виклад подій в «Іліаді» ведеться від перемоги ахейців до їхньої поразки й загибелі Патрокла, яка вимагає помсти, і до смерті Гектора від руки Ахілла, як здійсннення цієї помсти. Після поховальних обрядів над прахом Патрокла й Гектора, усі наслідки «гніву Ахілла» вичерпані й сюжет поеми завершено.

На сюжетний стрижень поеми, гнів Ахілла, нанизано велику кількість імен та епізодів з грецьких героїчних сказань, деякі з них навіть сюжетно не пов'язані з троянським циклом міфів. Вони розповідаються дійовими осо­бами як легенди (наприклад, оповіді старого пілосського царя Нес­тора). Увесь цей величезний матеріал подано в рамках поеми про «гнів Ахілла».

Гомерівські характери, досить численні, але не повторюють один одний, мають індивідуальні особливості. Пихатий Агамемнон, прямодушний і сміливий Аякс, дещо нерішучий Менелай, палкий Діомед, досвідчений Нестор, хитромудрий Одіссей, хоробрий і впевнений у собі Ахілл з печаттю трагізму, легковажний красень Паріс, стійкий захисник міста й ніжний сім'янин Гектор, обтяжений літами й негодами добрий старий Пріам — кожен із цих героїв глибоко індивідуальний, чітко окреслений образ. Такими є й жіночі образи — Гекуби, Андромахи, Єлени. Риси характерів і почуття героїв у творі проявляються переважно у вчинках чи подаються в авторських характеристиках. Слід зазначити, що при всій їх різноманітності, персонажі поеми не протиставляють себе суспільству, лишаючись у межах колективної етики. Військова доблесть, що приносить славу та багатство, стійкість і витримка, мудрість у порадах і ораторське мистецтво, вихованість у стосунках з людьми й пошана до богів — усі ці ідеали родової епохи властиві й гомерівським героям, які постійно змагаються між собою, прагнучи перевершити один одного в чеснотах.

Однак, при всій життєвості й людяності гомерівських образів, вони статичні, позбавлені внутрішнього розвитку. Характер героїв зафіксований у небагатьох основних рисах і показаний у дії, але при цьому він не змінюється протягом усієї поеми. Аналіз внутрішніх переживань у грецькому епосі відсутній. Коли герой вагається і, нарешті, робить свій вибір, поет ніяк не вмотивовує й нічим не пояснює його рішення. Ось, наприклад, сцена з першої пісні «Іліади», коли обуреного Ахілла охоплює бажання вбити Агамемнона, хоча він ще вагається. Герой уже витяг свій меч, але потім знову вклав його в піхви. Щоб якось пояснити цю раптову зміну настрою, поетові знадобилося втручання богів: до Ахілла не­зримо з'явилася Афіна й примусила його стриматись. Переживання героїв прості й наївні. У цьому їх своєрідність і привабливість. Читачі наступних епох легко заповнюють ці переживання, не розкриті худож­ником, але правильно зафіксовані в їхніх зовнішніх виявах, внутрішнім змістом.

Гомер захоплюється зображенням деталей, незалежно від їхнього значения для твору загалом. У «Іліаді» багато описів боїв, але це не масові сцени, а низка окремих поєдинків, про які оповідається повільно й послідовно. Загальна ж картина складається із зіставлення окремих моментів. Надзвичайно детально описуються в поемі окремі предмети, наприклад щит Ахілла.

Велику роль у розвитку сюжету поеми має «божественне втру­чання». Але боги Гомера більш олюднені, ніж це насправді було в грецькій релігії тих часів, коли ще зберігався культ фетишів, почитання тварин тощо. У поемі вони мають не тільки людський вигляд, а й людські пристрасті. Характери богів такі ж індивідуальні, як і людські. Небожителі в Гомера мають багато негативних рис: вони дріб'язкові, примхливі, жорстокі, несправедливі, брутальні в стосун­ках між собою. Зевс, наприклад, часто погрожує Гері та іншим богам.

Міф для античної людини був сферою зразкового, особливо значного, тому гомерівський епос, що в основних своїх рисах носить міфологічний характер, відрізняється урочистістю стилю. Ще грецький письменник I ст. н. е. Діод Хрисостом говорив, що Гомер прославляє усе — тварин і рослини, воду й землю, зброю й коней.. Навіть Терсіта — єдиного, кого поет висміює, він називає «громогласним вітією».

У стилі поеми багато елементів, які нагадують пісенну традицію. Це типові місця або повтори, наприклад, в описі бою, бенкету чи плавання корабля. Усі об'єкти зображення в поемі — від богів до речей — мають свої епітети, які часто переходять в постійні незалежно від їхньої доцільності в контексті. Так, небо у Гомера «зоряне» навіть удень. Епітетів у творі дуже багато, наприклад, для характеристики Ахілла їх використано 46. Зевс у «Іліаді» «хмаротворець», «егідодержавний», «громовий», «темнохмарний»; Афіна – «яснозора»; Гектор – «ясний»; джерела – «многоводні», «темноводні», «плавкі»; земля – «многоплідна»; корабель – «добропалубний», «крутобокий» і т.п. Часто повторювані епітети такого типу набувають значення постійної незмінної риси персонажа.

Визначальною рисою епосу є повільна, докладна оповідь з численними епітетами та повторами, хоч поряд із цим зустрічаємо й стислий дйнамічний виклад подій. Герої твору характеризуються їхніми вчинками та мовою або оцінкою з боку інших персонажів. Мова, діалоги та монологи дійових осіб — улюблені прийоми гомерівської характеристики - техніка їхньої побудови сягають у творі високого рівня. Античні вчені вважали Гомера провісником науки про красномовство — реторики (риторики). Значною популярністю користувалися промови учасників посольства до Ахілла (пісня 9).

На особливу увагу заслуговують гомерівські порівняння. Вони часто служать для введения матеріалу, якому не знаходиться міс­ця у звичайному ході оповіді (картин природи, замальовок із повсякденного життя та суспільних стосунків). Наприклад:

Струмені два там Скамандру, що нуртами далі вирує.

3 теплою струмінь один течією, і круг його пара

Вгору іде, ніби дим над вогнем, що торить і палає.

Другий холодний тече, хоч і влітку — він завжди студений,

Ніби той град або сніг перемерзлий, мов з льодом волога.

(Пісня 12)

Або:

Так же як вепра невтомного лев переможний долає,

На верховині гірській з ним у бійці шаленій зітнувшись

За джерело невеличке, бо пить з нього хтіли обоє,

I, задихаючись, вепр левиній скорився силі,—

Так і Менойтів прославлений син, багатьох повбивавши,

Дух свій віддав, ізблизька уражений Гектора списом...

(Пісня 16)

Або:

Що це ти плачеш, Патрокле, немовби дівчатко маленьке,

Що за матусею слідом біжить і на руки

Проситься, й стримує матері кроки, й за плаття хапає,

Й дивиться в очі крізь сльози, аж поки на руки не візьме...

(Пісня 16)

Є в поемі Гомера те, що визначає її особливе місце серед епопей світової літератури, це — життєстверджуючий, гуманний світогляд автора. 3 однаковою любов'ю й пошаною в «Іліаді» змальовано обидві ворогуючі сторони і, поряд із оспівуванням військової відваги греків, подаються зворушливі образи троянців, які мужньо захищають свою вітчизну. Поема уславлює доблесть, героїзм, силу розуму, стійкість у випробуваннях долі. I якщо до цього долучаються трагічні думки про короткочасність людського життя, то усвідомлення неминучого породжує в людини лише бажання залишити по собі славну пам'ять.

Поема «Іліада» народна не тільки тому, що ґрунтується на грецькому фольклорі: у своїх образах вона втілює дух давнього грецького народу, його найкращі риси, які й визначили виняткову роль греків в історії світової культури.

Написано «Іліаду» гекзаметром (вірш шестистопного дактиля, у якому остання стопа завжди двоскладова, з цезурою преважно на третій стопі).

Українською мовою «Іліаду» перекладали С.Руданський, Ф.Самоненко, П. Ніщинький, Борис Тен, Ан. Білецький. Вагомим надбанням нашої культури вважають повний переклад «Іліади» та «Одіссеї», що його здійснив Борис Тен (псевдонім ученого, композитора, поета-перекладача Миколи Хомичевського).

ПОЕМА ГОМЕРА «ОДІССЕЯ»

У даному творі в межах короткої дії сконцентровано вели­кий за обсягом матеріал — не стільки героїчний, скільки побутовий та казковий. Темою твору є мандри й пригоди «хитромудрого» Одіссея, царя Ітаки, який повертається з Троянської війни.

«Одіссея» є певною мірою продовженням «Іліади», адже дія поеми розгортається на десятий рік після падіння Трої, хоча в розповідях дійових осіб згадуються воєнні та післявоєнні епізоди. Усі відомі герої грецького табору «Іліади», живі й мертві, виведені і в «Одіссеї», яку також поділено античними вченими на 24 книги, або пісні.

Поема відкривається коротким зверненням до Музи, яке містить не тільки натяк на сюжет твору, а й одразу розкриває провідні риси його головного героя — Одіссея: «Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши, Всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив...» Далі стисло описується ситуація: усі учасники троянського походу, які уникли загибелі на війні, благополучно повернулися додому, лише Одіссей тужить за своїми близькими, бо його силоміць утримує в себе німфа Каліпсо.

Подальші подробиці вкладено в уста богів, які на своїй раді обговорюють долю Одіссея: герой перебуває на далекому острові Огігії, боги не допомагають йому, бо на нього гнівається володар морів Посейдон, сина якого, кіклопа Поліфема, осліпив Одіссей. Заступниця мандрівника Афіна Паллада пропонує послати до Ка­ліпсо вісника богів Гермеса з наказом відпустити Одіссея, а сама збирається на Ітаку, до Телемаха, якого спонукає поїхати до царів Нестора й Менелая, щоб дізнатися про долю батька, а також підготуватися до помсти женихам (пісня 1).

У другій пісні «Одіссеї» змальовано картину народних зборів ітакійців. Телемах подає скаргу на женихів, але народ безсилий проти знатної молоді, яка вимагає, щоб Пенелопа зупинила на комусь із них свій вибір. Водночас у поемі постає образ вірної Пенелопи, яка всілякими хитрощами намагається уникнути небажаного шлюбу. 3а допомогою Афіни Телемах споряджає корабель і таємно від'їжджає з Ітаки на Шлос до царя Нестора (пісня 2). Нестор розповідає Теле­маху про повернення ахейців з-під Трої та про загибель Агамемно­на, але за іншими новинами направляє його в Спарту до царя Мене­лая, який повернувся з війни пізніше за інших вождів (пісня 3).

Гостинно прийнятий Менелаєм та Єленою, Телемах дізнається від них, що Одіссей перебуває в полоні у німфи Каліпсо. А тим часом женихи, занепокоєні від'їздом Телемаха, влаштовують засідку, щоб згубити його на зворотному шляху (пісня 4). Ця частина поеми батата на побутові замальовки: докладно зображено бенкети, свята, співи, застільні розмови. Героїв твору показано у мирній домашній обстановці.

Нова лінія оповіді переносить читачів у казковий, незвичайний світ. У п'ятій пісні боги посилають Гермеса до Каліпсо, острів якої нагадує давньогрецькі уявлення про царство смерті, з наказом відпустити Одіссея. Німфа змушена підкоритися волі богів. Герой відпливає морем, змайструвавши пліт. Врятувавшись завдяки чудесному втручанню морської богині Левкотеї від загибелі під час бурі, яку здійняв Посейдон, Одіссей потрапляє до берегів острова Схерії, де живе щасливий народ феаки. Ці вправні мореплавці володіють казковими кораблями, які розуміють думки своїх власників.

Зустріч Одіссея з Навсікаєю, дочкою феакійського царя Алкіноя, яка прийшла до моря прати білизну й грати в м'яча зі своїми служницями, складає зміст сповненої ідилічних картин шостої пісні. Алкіной із царицею Аретою приймає мандрівника в розкішному палаці (пісня 7) і влаштовує на його честь ігри й бенкет, де сліпий аед Демодок співає про Троянську війну й подвиги Одіссея, а також про його хитромудру вигадку з троянським конем, зворушуючи цим гостя до сліз (пісня 8). Сльози привертають увагу царя й Одіссей відкриває феакам своє ім'я, розповідає про злощасні пригоди, які сталися з ним після відплиття з Трої. Розповідь Одіссея займає 9—12-у пісні поеми й містить низку фольклорних сюжетів. Фор­ма розповіді від першої особи є традиційною для оповіді про казкові пригоди мореплавців. Перша пригода ще досить реалістична: Одіссей зі своїми супутниками грабує місто кіконів (у Фракії), потім буря багато днів носить його кораблі по морю, і він потрапляє у віддалені чудесні країни. Спочатку це країна мирних лотофагів, «пожирачів лотоса». Людина, яка скуштує плодів цієї чарівної квітки, забуває про все й не хоче в житті нічого окрім лотоса. Супутники Одіссея скуштували чудових плодів, і їх довелось силою заводити на корабель. Потім Одіссей потрапляє в землю кіклопів, однооких страховиськ, де велетень-людожер Поліфем пожирає кількох супутників Одіссея. Мандрівник рятується тим, що, почастувавши вином, осліплює спянілого Поліфема, а потім виходить з печери разом із уцілілими товаришами, причепившись до черева овець. Але відтоді Одіссея переслідуватиме гнів батька осліпленого кіклопа — бога морів Посейдона (пісня 9).

На острові володаря вітрів Еола Одіссеєві дарують міх із зав'язаними в нього несприятливими вітрами, але вже поблизу рідних берегів супутники героя із заздрощів, думаючи, що це срібло й золото, розв'язують міх. Буря знову жене їх у море. Вони потрапляють до країни велетнів-людожерів лестригонів, де «наближаються шляхи дня і ночі» (до греків, імовірно, до­ходили віддалені чутки про короткі ночі північного літа); лестригони знищують усі кораблі, крім того на якому плив Одіссей. Він потрапляє до острова чарівниці Кірки (Цірцеї). Чарівниця перетворює супутників Одіссея на свиней, але герой за допомогою чарівного зілля, яке дав йому Гермес, долає згубні чари й цілий рік насолоджується життям з Цірцеєю (пісня 10). Потім, за її наказом, спускається в царство мертвих, щоб дізнатися про свою долю та долю близьких у душі провидця Тіресія. Дізнавшись про майбутнє, Одіс­сей розмовляє з душею своєї матері, душами бойових товаришів, Агамемнона, Ахілла, бачить різних героїв минулого (пісня11).

Одіссей та його супутники щасливо минають смертоносних сирен, які заворожують і гублять мореплавців своїм чарівним співом, їм вдається пропливти повз страшні скелі — Сціллу, що пожирає лю­дей, і Харибду, яка все поглинає, а потім із неймовірною силою повертає назад. Заключний епізод розповіді Одіссея змальовує жорстокість богів та їхню байдужість до людського горя. На острові Трінакії, де паслися череди бога сонця Геліоса, Одіссея та його товаришів затримали несприятливі вітри, у них закінчилися запаси їжі. Одного разу, коли боги послали Одіссеєві сон, голодні супутни­ки мандрівника, порушивши заборону, стали вбивати священних тварин. За скаргою Геліоса, Зевс наслав бурю, яка знищила корабель Одіссея. Урятувався один Одіссей, викинутий хвилями на острів Огігію до німфи Каліпсо (пісня 12). На цьому закінчується розповідь Одіссея.

Феаки, щедро обдарувавши Одіссея, захоплені його пригодами й мужністю, відвозять героя на Ітаку, за що мстивий Посейдон перетворює їхній корабель на скелю. Одіссей, якому богиня Афіна надала вигляду старого жебрака, приходить до відданого йому свинопаса Евмея (пісня 13). Прийом «невпізнанності» героя в поемі використано з метою введения численних епізодичних фігур та побутових картин. Перед слухачем проходить низка образів друзів і ворогів Одіссея, що вже не думали колись його побачити. У зіткненнях невпізнаного Одіссея з цими персонажами яскраво вимальовується образ «багатостраждального», але стійкого у випробуваннях і «хитромудрого» героя. Перебування у Евмея (пісня 14) — ідилічна картинка: вірного раба, чесного й гостинного, але обтяженого нелегким життєвим досвідом і тому дещо недовірливого, зображено тут з великою любов'ю, хоч і не без іронії. Зустрівши у Евмея свого сина Телемаха, який щасливо уникнув засідки женихів, Одіссей відкривається йому (пісні 15—16). У вигляді жебрака з'являється герой у свій дім і, мовчки зносячи образи женихів та служниць, готується до помсти. Тільки стара нянька Евріклея впізнає Одіссея, але він змушує її мовчати. Знамення, сни, пророчі видіння — усе віщує близьку загибель пихатих і зухвалих женихів (пісні 17—20). 3 двадцять першої пісні починається розв'язка поеми. Пенело­па обіцяє свою руку тому, хто, зігнувши лук Одіссея, пропустить стрілу крізь вушка дванадцяти поставлених у ряд сокир. Женихи виявилися нездатними виконати це завдання, «старий жебрак» легко справився з ним, після чого відкрився женихам і з допомогою Те­лемаха, вірних слуг та богині Афіни розправився з ними (пісня 22).

Лише після цього відбувається «впізнання» Одіссея Пенелопою (пісня 23). Завершує поему сцена примирення героя з родичами вбитих ним женихів (пісня 24),.

Композиція «Одіссеї» є складнішою за композицію «Іліади». Якщо сюжет «Іліади» поданий у лінійній послідовності, то в «Одіссеї» ця послідовність порушена. Оповідь у поемі починається з середини події, а про попередні події слухач дізнається пізніше, з розповіді самого Одіссея. Центральну постать головного героя окреслено в «Одіссеї» чіткіше, вона не зникає з поля зору навіть під час його «невпізнанності» — це свідчить про зростання художньої майстерності автора поеми.

Образ Одіссея несе в собі інші нові, порівняно з героями «Іліа­ди», риси. Поема оспівує найкращі людські якості, які яскраво виявляються в мирні дні,— талант, розум, кмітливість, вправність, практичність та ін.

Одіссей, герой Троянської війни, тепер постає перед нами як мандрівник мимоволі, відкривач нових земель. Герой вправно володіє і мечем, і веслом, і знаряддями праці, і словом. У цьому образі втілено народне творче начало. Гомер називає Одіссея «хитромудрим», «многохитрим», «за розумом рівним Зевсові», підкреслюючи тим самим його дипломатичний хист, ораторське мистецтво, далекоглядність, обережність і передбачливість. Він жорстокий у своїй помсті, як жорстокі й інші герої далеких і суворих часів «дитинства людства». Але визначальною рисою ха­рактеру Одіссея є любов до батьківщини. Навіть на безсмертя не згоден проміняти герой свою Ітаку, сім'ю, дружину й сина.

Ідеалом для Гомера залишається патріархальна простота звичаїв, «батьківські» стосунки між господарями й слугами. Симпатії поета на боці тих представників знаті, які щиро турбуються про благополуччя вітчизни й не вважають ганьбою для себе все робити власноруч. Гомер щиро милується Навсікаєю, дочкою царя Алкіноя, яка сама пере білизну на всю численну сім'ю, дружиною Одіссея, «розумною» Пенелопою, «богинею серед жінок», що дбайливо веде господарство, займається ткацтвом, пряде. Він прославляє Одіссея не тільки за відвагу, а й за вміння спорудити власноруч гарний пліт, чудове ліжко, орати землю й доглядати виноградник.

Літературознавці відзначають, що для художнього стилю гомерівської «Одіссеї», як і для «Іліади» характерні традиційність і монументальність. Поет виявляє себе тонким ліриком і справжнім реалістом у зображенні де­талей побуту й звичаїв народу.

Також варто звернути увагу на характерні ознаки поеми як епосу: урівноважену спокійність оповіді, яка досягається епічним прийомом повторення віршів або їх частин. Повторюються й традиційні числа 12 і 9 (12 кораблів, 12 амфор вина, 12 супутників-побратимів, 9 кіз і 9 днів дії Одіссеєвої. У «Одіссеї» ми знаходимо й казку, і героїку, і ідилію.

Характери героїв, хоч і індивідуалізовані, але статичні, незмінні, позбавлені внутрішнього розвитку.Як і в «Іліаді», велику роль у розвитку дії «Одіссеї» відіграє «божественне втручання», що заплутує і розплутує складні вузли в долі героїв, зокрема Одіссея.

Особливого ж значення й оригінальності надають поемі її високий гуманізм (у Гомера навіть свинопас «богосвітлий»), життєствердні начала, оптимізм (головний герой, подолавши всі перешкоди, повертається додому). «Одіссея» проникнута глибоким патріотизмом, палкою любов'ю до батьківщини. Написано твір також гекзаметром. Українською мовою «Одіссею» перекладали П.Ніщинський, Борис Тен. Окремі фрагменти переклали І.Франко й Леся Українка.

Кожна сторінка гомерівських поем наповнена любов’ю до рідної землі. Так, наприклад, хоробрий Ахіл, який знає про свою швидку загибель, тужить через те, що вже ніколи не повернеться до рідного дому, а багатостраждальний Одіссей не проміняв щастя побачити рідну землю на досить спокусливі божественні дари. «Одіссей належить до тих мандрівників світової літератури, що своїми стражданнями ствержують нетлінні цінності людського духу. Історія Одіссея є варіантом історії блудного сина, який після важких поневірянь повертається на поріг рідного дому. Війна для Гомера – велике лихо, найбільший блуд людської душі» [6;72].

 

Практичне заняття № 1

1. Поняття про епос. Розкрити поняття слова:

- «епос» як один із трьох родів літератури та його жанри;

- стосовно до античності слово «епос» - це давні сказання, героїчні пісні, поеми, в яких відображалися важливі суспільні процеси;

- як зазивали виконавців пісень, яка різниця між ними. Назвати класичні зразки давньогрецького епосу.

2. «Гомерівське питання» і його розв’язання на сучасному етапі:

- головний зміст;

- відомості про Гомера в античному світі;

- стан розв’язання «Гомерівського питання» в новий і новітній час.

3. Назвіть події, які передували «Ілліаді»

4. Назвіть головну тему «Ілліади» і стисло розкрийте сюжет.

5. Розкрийте зміст головних подій «Одісеї».

6. Поетична техніка гомерівського епосу:

- гекзаметр;

- двоплановість;

- своєрідність епічного психологізму;

- народність;

- характеристики героїв і богів;

- індивідуалізація образів;

- хронологічна несумісність;

- докладність викладу;

- прийом ретардації

7. Українські перекладачі гомерівських поем.

 

 

1. Голенищев-Кутузов И.Н. Средневековая латинская литература Италии. — М., 1972.

2. Зарубіжна література ранніх епох. Античність. Середні віки. Відродження: Навч. посібник / Ф.І.Прокаєв, Б.В.Кучинський, Ю.Л.Булаховська, І.В.Долганов. — К., 1994.

3. Уколова В.И. Античное наследие и культура раннего средне-вековья. — М.,1989.

4. Федотов О.И. История западноевропейской литературьі средних веков. — М., 1999.

5. Маркін С.П. Гомер і його поеми – Москва. – 1961 р.

 

Контрольно-рефлексивний блок.

І рівень

Тести.

1. «Гомерівське питання» — це:

а) проблема війни і миру;

б) питання життя і смерті;

в) авторство поем «Іліада» та «Одіссея».

2. Яку з гомерівських поем можна визначити як військово-героїчну?

а) «Іліаду»;

б) «Одіссею»;

в) жодної.

3. Яку з гомерівських поем можна визначити як казково-пригодницьку й родинно-побутову?

а) «Іліаду»;

б) «Одіссею»;

в) жодної.

4. Хто здійснив найдосконаліший переклад українською мовою поем Гомера?

а) С.Руданський;

б) І.Франко;

в) Б.Тен.

5. Який цикл міфів було покладено в основу поем Гомера?

а) Фіванський;

б) про аргонавтів;

в) Троянський.

6. Що стало земною причиною Троянської війни?

а) Давня ворожнеча між греками й троянцями;

б) викрадення Єлени Парісом;

в) образа Афіни й Гери на Паріса.

7. На якому році Троянської війни відбуваються події в «Іліаді»?

а) На першому;

б) на третьому;

в) на десятому.

8. Хто головний герой «Іліади?

а) Агамемнон;

б) Паріс;

в) Ахілл.

9. Скільки днів тривають події в «Іліаді»?

а) 50;

б) 48;

в) 53.

10. Основні події в «Іліаді» розгортаються у зв'язку з:

а) гнівом Ахілла;

б) помстою Менелая;

в) пригодами Паріса.

11. Через яку дівчину Аполлон наслав «моровицю» на грецьке військо?

а) Єлену;

б) Хрісеїду;

в) Брісеїду.

12. Як називає Гомер гнів Ахілла у поемі «Іліада»?

а) Животворящим;

б) державоутворюючим;

в) пагубним.

13. Хто був вождем троянського війська?

а) Паріс;

б) Гектор;

в) Пріам

14. На якому предметі у творі зображено весь світ, а в центрі — співця з лірою?

а) На вазі;

б) на щиті Ахілла;

в) на щиті Гектора.

15. Коли проходить гнів Ахілла?

а) Після смерті Гектора;

б) після поховання Патрокла;

в) під час зустрічі зі старим Пріамом.

16. Кого згадує Ахілл, побачивши у своєму наметі Пріама?

а) Убитого Патрокла;

б) убитого Гектора;

в) свого батька.

17. Скільки пригод можна виділити в розповіді Одіссея?

а) 7;

б) 8;

в) 9.

18.Чому Посейдон постійно переслідує Одіссея й хоче покарати?

а) Це воля богів;

б) щоб помститися за сина, кіклопа Поліфема;

в) він виконує забаганки Афродіти.

19. Який постійний епітет використовує Гомер разом з іменем Одіссей?

а) Велемудрий;

б) швидконогий;

в) мужезвитяжець.

20. Які основні риси характеру Пенелопи, дружини Одіссея, можна визначити з поеми?

а) Легковажність, веселість, оптимізм;

б) хитрість, кмітливість, підступність;

в) вірність, відданість, розсудливість.

21.З якою метою син Одіссея Телемах відправляється у подорож?

а) Знайти батька;

б) втекти від женихів, які сватаються до Пенелопи;

в) щоб довідатись про батька в Менелая й Нестора.

22. Кому першому Одіссей розповідає про свої мандри?

а) Пенелопі;

б) цареві фраків Алкіною;

в) донці Алкіноя Навсікаї.

23. Яку частку в «Одіссеї» займає опис пригод Одіссея?

а) 1/2;

б) 1/3;

в) 1/6.

24. Хто розповів в царстві мертвих Одіссею про його подальшу долю?

а) Агамемнон;

б) мати;

в) віщий Тіресій.

25. Хто першим упізнав Одіссея в його власному домі?

а) Пес;

б) стара няня Євріклея;

в) Пенелопа.

26. Що робила Пенелопа підчас помсти Одіссея женихам?

а) Спостерігала за тим, що відбувається;

б) поралась по господарству;

в) спала.

27. Чому батьки й родичі женихів не помстились Одіссею за їхнє вбивство?

а) Вони вважали це справедливою карою;

б) вони боялися Одіссея;

в) вони виконали волю богів.

28. Що сталося з кораблем фраків, який привіз Одіссея до рідної Ітаки?

а) Посейдон перетворив його на скелю;

б) він залишився Одіссею;

в) він повернувся на батьківщину.

29. Історія повернення додому якого героя постійно згадується в «Одіссеї» з метою порівняння його долі з долею Одіссея?

а) Менелая;

б) Агамемнона;

в) Нестора.

30. Яка з богинь завжди допомагала Одіссею?

а) Афіна;

б) Гера;

в) Афродіта.

31. «Енеїда» починається:

а) народженням Енея;

б) падінням Трої;

в) поневіряннями Енея після падіння Трої.

32. Хто рятує Енея та його супутників від бурі на морі?

а) Венера;

б) Нептун;

в) Юпітер.

33. Кого з «Одіссеї» Гомера нагадує Вергілієва Дідона?

а) Пенелопу;

б) Каліпсо;

в) Афродіту.

34. Хто першим явився у сні Енею, порадивши залишити Трою й шукати за морем землю для заснування нового міста?

а) Венера;

б) тінь Гектора;

в) Паріс.

35. Хто, за наказом Юпітера, з'явився уві сні Енею й примусив його відправлятися до Італії?

а) Анхіз;

б) Венера;

в) Меркурій.

36. Звідки дізнався Еней про славну долю своїх нащадків?

а) Від душі батька Анхіза;

б) від оракулів;

в) уві сні від матері Венери.

37. Чим пояснюються окремі недоречності, незакінчені епізоди й поодинокі суперечності в «Енеїді» Вергілія?

а) Певною невправністю ще молодого автора;

б) втручаннями в зміст твору Октавіана Августа;

в) ранньою несподіваною смертю Вергілія, який не встиг відшліфувати твір до кінця й завершити незавершені рядки.

38. Яке значення має рок у поемі Вергілія?

а) Це рушійна сила твору;

б) це спроба автора виправдати втікача Енея;

в) Вергілій не приділяє йому уваги.

39. «Енеїда» Вергілія — це поема, яка:

а) постає з фронтальних джерел;

б) є перелицюванням героїчних поем Гомера;

в) є літературним епосом.,

40. Що зображено на щиті Енея, який виконав Меркурій?

а) Майбутня історія Риму;

б) мирне життя;

в) славні подвиги троянців.

41. Кого уславив у своїй поемі Вергілій?

а) Увесь римський народ і його історію;

б) Октавіана Августа;

в) себе й своїх сучасників.

42. Основна мета написання Вергілієм поеми «Енеїда» — це:

а)показ історичної обумовленості нового римського ладу, уславлення його;

б) уславлення Енея та його сина Іула;

в) здобуття слави, вищої за Гомерову.

43. Вергілій у поемі «Енеїда»:

а) критикує своїх героїв і час;

б) ідеалізує своїх героїв і добу Августа;

в) дає об'єктивну характеристику доби.

44. Хто сказав Енеєві пророчі слова про те, що римляни покликані «...правити світом... у мирі тримати народи, милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих»?

а) Батько Анхіз;

б) Кассандра;

в) посланець богів Меркурій.

45. У 7 —12 книгах «Ене'їди» Вергілія Еней нагадує нам гомерівського:

а) Одіссея;

б) Паріса;

в) Ахілла.

46. Який образ із «Енеїди» Вергілія нам нагадує Патрокла з «Іліади» Гомера?

а) Паллант;

б) Турн;

в) Євріал.

47. Який образ у «Енеїді» Вергілія протистоїть образу Юнони?

а) Юпітера;

б) Венери;

в) Дідони.

48. У якій з античних поем автором введена історична перспектива майбутнього?

а) У «Іліаді» Гомера;

б) у «Одіссеї» Гомера;

в) у «Енеїді» Вергілія.

49. Що об'єднує давньогрецькі поеми «Іліаду» й «Одіссею», а також давньоримську поему «Енеїду»?

а) Спільний сюжет;

б) час написання;

в) спільні герої.

50. Яким віршем написані поеми Гомера й «Енеїда» Вергілія?

а) Білим віршем;

б) «Енеїда» — білим віршем, «Іліада» й «Одіссея» — гекзаметром;

в) гекзаметром.

51. Злі пригоди Одіссея в поемі Гомера викликав гнів Посейдона, а злі пригоди Енея в поемі Вергілія були викликані:

а) волею богів;

б) гнівом Юнони;

в) гнівом Дідони.

52. Про пригоди героя дізнаємося з його розповіді в:

а) «Одіссеї» Гомера;

б) «Енеїді» Вергілія;

в) «Іліаді» Гомера.

53. У якій з античних поем яскраво виражений ліризм і суб'єктивна мотивація дій?

а) В «Одіссеї» Гомера;

б) в «Енеїді» Вергілія;

в) в «Іліаді» Гомера.

54. У якій з античних поем автором уведена патетика любовної пристрасті?

а) В «Іліаді» Гомера;

б) в «Одіссеї» Гомера;

в) в «Енеїді» Вергілія;

55. Спочатку була написана прозою, а потім перекладена поетичною мовою:

а) «Енеїда»;

б) «Іліада»;

в) «Одіссея».

56. Яка основна відмінність поеми Вергілія від гомерівського епосу?

а) «Енеїда» набагато менша за обсягом, ніж поеми Гомера;

б) Вергілій занадто негативно описує греків;

в) у Вергілія головний герой постійно відчуває себе людиною обов'язку й історичної місії.

57. Хто з героїв античних поем постійно відчуває себе людиною обов'язку й історичної місії?

а) Еней;

б) Одіссей;

в) Ахілл.

58. Яка з давніх античних поем заслуговує на право називатися «енциклопедією давнини»?

а) «Іліада» Гомера;

б) «Одіссея» Гомера;

в) «Енеїда» Вергілія.

59. У якій з давніх поем ми спостерігаємо ідеалізацію богів?

а) У «Іліаді»;

б) у «Одіссеї»;

в) у «Енеїді».

60. Над перекладом якої з античних поем значний період свого життя працював М.Зеров?

а) «Іліади»;

б) «Одіссеї»;

в) «Енеїди».

ІІ рівень

Контрольні питання.

1. Поясніть значення терміну «героїчний епос», наведіть приклади творів, що належать до героїчного епосу.

2. Назвіть відомі вам крилаті вислови, пов'язані з Троянським циклом міфів. Поясніть їхнє значення.

3. Назвіть причини Троянської війни, що описані в поемі Гомера «Іліада».

4. Чому Ахілла, героя поеми «Іліада» Гомера, можна вважати іде­алом уявлень давніх греків про людину-героя, людину-воїна?

5. Які почутгя викликало в Ахілла повідомлення про смерть Патрокла?

6. Як вдалося Одіссеєві врятуватися разом з супутниками від злого ціклопа Поліфема?

7. Композиційна своєрідність поем Гомера.

8. Віршовий розмір поем Гомера й Вергілія.

9. Опишіть події, пов'язані з троянським конем.

10. Назвіть образи, які втілюють воїнську звитягу в поемі «Енеї­да». Дайте їм стислу характеристику.

 

ІІІ рівень

Творчі письмові завдання

 

1. Казковий і побутовий елемент в «Одіссеї» Гомера.

2. Складіть карту маршруту Одіссея.

3. Складіть карту маршруту Енея.

4. Як ви вважаєте, епітет «хитромудрий» щодо Одіссея — похвала чи осуд? Доведіть свою думку. Що є позитивним, а що негативного в образі Одіссея?

5. Відтворіть умовний діалог прихильників Гомера — автора «Іліади» й «Одіссеї» — і прихильників протилежної думки.

 

Проблемні питання

 

1. Поміркуйте, яка думка закладена в перших рядках поеми Гомера «Іліада»?

2. Гомерівське питання. Його вирішення на сучасному етапі.

3. Як ви вважаєте: Еней — володар долі чи її раб?

4. Чому для людей античного світу поеми Гомера являли собою зразок найвищої мудрості?

5. Історична та міфологічна основи гомерівського епосу.

6. «Іліада» Гомера — кодекс моралі давніх греків.