Національно-політичні процеси на українських землях в першій половині ХІХ ст.
План:
Історіографія проблеми
Зміни національного складу населення українських земель у першій половині ХІХ ст.
Політика Російської та Австрійської імперій як фактор посилення суперечливих національно-політичних тенденцій в українських землях.
Соціально-політичні і національні рухи російського та польського народів в Україні.
Збирання спадщини».
Формування національних організацій та їхня участь у політичному русі
Історіографія проблеми
Національно-політичним процесам, що відбувалися в українських землях у першій половині ХІХ ст. вітчизняна історіографія за радянських часів приділяла мало уваги. Цю проблему можна було вивчати лише частково за такими працями як: Марахов Г.И. Социально-политическая борьба на Украине в 20–40-е годы ХIХ века. – К., 1979; Сергієнко Г.Я. Т.Г.Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. – К., 1983; Стеблій Ф.І. Революції 1848 – 1849 років у Європі і Україна. – К., 1973.
Радянські історики розглядали не стільки національні, скільки соціально-політичні складові, а стрижневою тезою було ленінське вчення про етапи суспільно-політичної боротьби в Росії. Воно, як шаблон, застосовувалося до характеристики суспільно-політичного руху в українських землях. Особливої уваги надавалося вивченню російської течії політичного руху – руху декабристів.
Польська течія національно-політичного руху радянською історіографією висвітлювалася мало.
Недооцінювалися й джерела українського національно-політичного руху. З позицій комуністичної ідеології вивчалася та висвітлювалася діяльність Т.Г. Шевченка (Шевченківський словник у двох томах. – К.: Голов.ред. УРЕ, 1978), а з таємних організацій – Кирило-Мефодіївського товариства.
Неупереджено ці питання стали вивчатися лише з другої половини 80-х рр. ХХ ст.
Мало друкувалося й документальних джерел для вивчення цих процесів. Показово, що лише на рубежі 90-х рр. з’явилася така публікація як: Кирило-Мефодіївське товариство: Джерела з історії суспільно-політичного руху на Україні ХІХ – початку ХХ ст. В 3-х тт. – К., 1990 – 1991. – Т. 1–3.
Ситуація принципово змінилася після 1991 р. З’явилися монографії, посібники, підручники (наприклад, Грицак Я. Національне відродження (кінець ХУІІІ– початок ХХ ст.) // Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1998. – С.165–212; Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної нації ХІХ-ХХ ст. – К., 1996) які різнобічно і цілісно характеризують зазначене питання. До числа нових монографій можна також віднести працю: Стеблій Ф. Предтеча «Руської трійці»: Перемишльський культурно-освітній осередок першої половини ХІХ ст. – Львів, 2003. – 96 с.
З’явилися й теоретичні праці, які дозволяють глибше усвідомити місце національних процесів в українській історії:
Сарбей В. Національне відродження України. – Київ, 1999. – 336 с.
Шпорлюк Р. Українське національне відродження у контексті європейської історії кінця XVIII – початку ХІХ століть // Україна. Наука і культура. – Вип. 25. – К., 1991. – С.159–167.
Катренко А. Початки нового етапу українського національного руху в ХІХ ст. // Пам'ять століть. – 1996. – № 2. – С.23–26.
Магочий П. Українське національне відродження. Нова аналітична структура // Укр. іст. журн. – 1991. – № 3. – С.97–107.
Вихідними для характеристики національно-політичних процесів в українських землях у першій половині ХІХ ст. вважаємо також монографії Зенон Когут. Російський централізм і українська автономія. Ліквідація Гетьманщини 1760-1830. – К., 1996; французького історика й публіциста Даніеля Бовуа: «Шляхтич, кріпак і ревізор: Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831–1863)» (К., 1996); «Російська влада і польська шляхта в Україні 1793–1830 рр.». (К., 2007).
В.Кабузана, Я.Бойка, статті Т.Поліщук (Кабузан В.М. Изменение в размещении населения России в XVIII – первой половине ХIХ в. – М., 1971; Кабузан В.М. Народы России в XVIII веке. Численность и этнический состав. – М., 1990; Бойко Я.В. Заселение Южной Украины. 1860–1890 гг. – Черкассы, 1993; Поліщук Т. Зміни в соціальній та національній структурі населення Правобережної України в середині – другій половині ХІХ сторіччя // Іст. Укр. – 1999. – № 36). Вони характеризують етнічний склад населення України та її окремих регіонів, зміни цього складу.
Інші автори – висвітлюють національну політику держав, до складу яких входили українські землі та сприйняття цієї політики в українському суспільстві, в тому числі національними спільнотами. До останніх робіт варто віднести праці:
1. Лисяк-Рудницький І. Українці в Галичині під австрійським пануванням // Історичні есе. – Т. І. – К., 1994. – С.413–418, 423–426.
2. Турій О. “Українська ідея” в Галичині в середині ХІХ ст. // Україна модерна. – Львів, 1999. – Ч. 2 – 3. – С. 59–75.
3. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Чернівці, 1999.
4. Кондрацький А.А. Поляки на Україні в Х–ХІХ ст. // Укр. іст. журн. – 1991. – №11. – С.83–96.
5. Кулинич І.М. Німецькі колонії на Україні (60-ті роки ХVІІІ ст. – 1917 р.) // Укр. іст. журн. – 1990. – № 9. – С.18–30.
Розвивається традиція вивчення життєвого шляху окремих діячів національного руху. Завдяки цьому, маємо можливість оцінювати національно-політичні процеси крізь бачення долі цих діячів: М.Костомарова, П.Куліша, Т.Шевченка, В.Білозерського та ін. (Пінчук Ю.А. Микола Іванович Костомаров. 1817–1885. – К., 1992).
За роки державної незалежності України поглибилися дослідження польської течії національного руху в Україні. В Україні опубліковано підручники з історії Польщі (Зашкільняк Леонід Опанасович, Крикун Микола Григорович. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. - 752 с; Дильонгова Ганна. Історія Польщі 1795–1990. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 239с.). У них висвітлюються такі питання, як Листопадове повстання 1830- 1831 pp., Галичина напередодні і під час Весни Народів (1848 р.), польська суспільність у Російській імперії в 30–50-х роках XIX ст., таємні польські товариства, що поширювали свій вплив в Україну тощо.
Зміни національного складу населення українських земель у першій половині ХІХ ст.
У всіх українських історичних регіонах чисельність українського населення була переважаючою. Міграційні процеси на Південь у п.п. 19 ст. збільшували частку неукраїнського населення: російського, єврейського, німецького. Особливо у містах, що формувалися як поліетнічні. На Правобережжі значною була присутність польської (до 10 %) в окремих регіонах та єврейської меншин, як спадок Речі Посполитої. Проте українці переважали повсюди, що слугувало основою для їх національного самоусвідомлення.
