Своєрідною межею, що символізувала початок створення нової епопеї, став роман "Батько Горіо", який автор закінчив у 1835 р. Час, у який розгорнулася дія твору, - 1819 рік. Місце дії - бідне передмістя Парижа Нев-Сен-Женев'єв, пансіон мадам Воке. Тут ми познайомилися з головним героєм роману - батечком Горіо. Однак історія Горіо "обрамлена" багатьма додатковими сюжетними лініями: пансіон пані Воке, історія студента Ежена де Растіньяка, салон віконтеси де Босіан.
Головна тема - тема грошей, пристрасть до золота. Письменник дослідив у двох головних аспектах:
o філософський, як причина розпаду "природних" зв'язків, коли духовними цінностями свідомо жертвували заради досягнення матеріальних цінностей;
o соціальний, коли стан людини у суспільстві визначався товщиною гаманця, а втрата капіталу вела до втрати обличчя, і тоді людина ставала "нічим" - пустим місцем.
Центральна фігура цього художнього дослідження - батько Горіо - типовий представник епохи Реставрації. Ще в молодості Горіо свято повірив у силу золота: все купується і продається. Він спритно використав голод за часів революції і "продаючи борошно вдесятеро дорожче", нажив великі капітали, став фабрикантом вермішелі. Для героя гроші самі по собі нічого не варті, він здобував їх тільки заради своїх дочок - Анастазі й Дельфіни. Він прагнув для них лише щастя і заради цього робив усе, що міг, - забезпечував грошима, вигідно, з його точки зору, видав заміж - за барона і графа. Аж тоді розпочалася його справжня драма. Він мріяв про здійснення свого найзаповітнішого бажання - щоб на його самовіддану батьківську любов дочки відповідали таким самим почуттям. Та дівчата змалку звикли до розкошів, і це згубило їхні душі. А коли Горіо допоміг дочкам вийти із скрутного становища, витавши на них свої останні заощадження, і перетворився на злидаря, вони забули про нього. Драматизм його долі розкрито в саркастичних словах Растіньякового друга - медика Б'яшона, який порадив зробити на надгробку старого такий напис: "Тут спочиває пан Горіо, батько графині де Ресто і баронеси де Нусінген, похований коштом двох студентів".
Розбещені вседозволеністю, егоїстичні Анастазі і Дельфіна так і не навчилися бути вдячними. Горіо для них - лише джерело грошей і без них батько втрачав всілякий інтерес. Уже перед смертю старий нарешті прозрів: "За деньги купиш все, даже дочерей. О мои деньги, где они? Если бы я оставлял в наследство сокровища, дочери ходили бы за мной, лечили бы меня...". Як бачимо, навіть під кінець свого життя Горіо продовжував наївно вірити в те, що купити можна все - навіть любов своїх дочок.
Долю батька Горіо в літературознавстві часто порівнювали із трагедією шекспі-рівського короля Ліра. Але, якщо Лір - трагічна постать, то Бальзаківський герой скоріше смішний і жалкий: "Дочки, дочки!.. Я хочу их видеть! Пошлите за ними жандармов, привезите силой! Заменяя правосудие, за меня все - природа, гражданские законы! Я протестую! Если отцов так будут топтать ногами, отечество погибнет!".
Важливо зазначити, що "пристрасть" - родинна риса сім'ї Горіо. Пристрасно і безжалісно добував свій мільйон голова сім'ї. З усією егоїстичністю і пристрастю затамовували свою жадібність його дочки. Для батька Горіо і для його дочок пристрасть - це природне почуття. Різниця лише в тому, що дочки взагалі втратили своє людське обличчя через пристрасть, а батько з усією пристрастю, хоча і в спотвореному вигляді, присвятив себе їм.
Трагедія Горіо - яскравий приклад того, як буржуазна дійсність нівечила стосунки між дітьми й батьками. Пізніше його дочки також стануть жертвами, а виграють представники нової формації, такі як Ежен де Растіньяк, аристократ - альфонс Максим де Трай.
