Повість "Гобсек" — один із перших творів, які автор свідомо писав як фрагменти "Людської комедії". Тут з'явилися перші наскрізні герої Бальзака (Растіньяк, Б'яншон, Дервіль та ін.), які пройшли через подальші його повісті та романи.
Проблеми, до яких звернувся автор у повісті, були такими актуальними і хвилюючими, що він неодноразово повертався до них, поступово шліфуючи свій задум.
Творча історія повісті
Спочатку, 1830 р., письменник написав нарис про лихваря. Потім включив цей нарис у повість про аристократів "Небезпека розбещеності", в якій основну увагу приділив сім'ї де Ресто. У цьому першому варіанті відзначалися позитивні риси лихваря Гобсека, який допоміг адвокату Дервілю, пробачив борг бідній дівчині Фанні Мальво, врятував сім'ю графа де Ресто від розорення, а наприкінці навіть став депутатом. Другий варіант повісті — 1835 р. — мав назву "Батечко Гобсек". Тут автор позбавив лихваря багатьох позитивних рис, змінив фінал, зосередивши увагу на маніакальній пристрасті героя до збагачення. Він показав перетворення Гобсека на патологічного скупія, хоча ставлення автора до нього залишилося неоднозначним. У 1848 р. повість отримала назву "Гобсек" і увійшла до "Сцен приватного життя" "Людської комедії". Вона органічно пов'язана з романом "Батько Горіо".
Сюжетно-композиційні особливості
"Гобсек", як й інші твори Бальзака, — багатоцентрова повість. Окрім постаті лихваря важливу роль у ній відіграють адвокат Дервіль і члени сім'ї графа де Ресто. Сюжетні лінії Гобсека, Дервіля, графині де Ресто та інших персонажів твору церетинаються. Повість має чітку, продуману побудову, що засвідчує композиційну майстерність її творця.
Образ Гобсека
Бальзаківський Гобсек — не зовсім типовий лихвар. Його особливість полягає в тому, що він скнара-філософ. Система поглядів Гобсека на життя складалася поступово. Він пройшов довгий шлях і багато пережив, перш ніж упевнився, що "всюди йде боротьба між багатими і бідними". "У мене принципи змінювались відповідно до обставин, доводилося змінювати їх і залежно від географічних широт", — зізнається Гобсек Дервілю. Внаслідок важкого життєвого досвіду він дійшов сумних висновків, виробив систему поглядів, які вже не змінювались..
Образ Гобсека змальований з великою майстерністю. У його портреті не випадково домінують кольори благородних металів: "місячний лик", "жовтувата блідість, що нагадує колір срібла, з якого злетіла позолота", риси його обличчя "здавались відлитими з бронзи", а очі були "жовтими". Безжалісність Гобсека підкреслюють такі ознаки, як "людина-вексель", "людина-автомат". Довершує портретну характеристику згадка про те, що, добуваючи гроші, він бігав сам "по всьому Парижу на тонких, сухорлявих, як у оленя, ногах". Кожна деталь цього яскравого портрета свідчить про характер героя.
Монолог Гобсека — це гімн золоту. І не випадково у ньому звучать патетичні ноти: "У мене погляд, як у господа Бога: я читаю в серцях..." Але водночас відчуваються і цинічні думки: "Я достатньо багатий, щоб купувати совість людську...", "Що таке життя, як не машина, яку приводять у рух гроші?".
Гобсек-філософ уміє отримати насолоду від споглядання краси графині Анастазі де Ресто та пишної розкоші її кімнати, але значно більше його приваблює атмосфера щирості й душевної чистоти, якою оточена трудівниця Фанні Мальво.
За жанром "Гобсек" — соціально-побутова, а ще більшою мірою — філософська повість, в якій домінують елементи реалістичного стилю. Але в ній, як і в інших творах "Людської комедії", відчутні романтичні впливи, її герой із самого початку не побутова, а майже символічна постать. У ньому відчувається масштабна романтична типізація. Він уособлює силу і владу грошей та руйнівний вплив багатства на людську душу.
Повість "Гобсек", яка стала одним із шедеврів французької літератури і ключем до розуміння своєрідності бальзаківської епопеї в цілому, Бальзак уперше видав у 1830 р. під назвою "Небезпеки безпутства" із таким фіналом: Ернест де Ресто у кінці твору отримував спадщину із рук Гобсека. Пізніше змінився не лише її заголовок, а й сюжет. Повість входила у "Сцени паризького життя", називалася "Батечко Гобсек" і закінчувалась описом славнозвісної комірчини Гобсека. Зрештою, у 1842 р., автор ввів свій твір до "Сцен приватного життя", назвав його просто "Гобсек" і додав історію головного героя, зокрема, розповідав, як той наживав своє багатство.
Отже, історія деградації особистості Гобсека така:
Гроші - мрія. Замолоду мріяв про багатство і гроші, щоб мати можливість насолоджуватись усіма радощами життя.
Гроші - пристрасть. Пристрасть до грошей переросла у скупість. Він був казково багатий і в водночас безмірно бідний.
Гроші - ідол. Єдиний ідол, якому він вклонявся - золото.
Усе це висушило душу, що вміла цінувати красу і мистецтво, зруйнувало особистість лихваря. Його пожадливість під кінець життя перетворилася на свого роду божевілля, призвела до людського зубожіння, жалюгідного і безславного кінця.
Головна тема - вплив "золотого мішка" на внутрішній світ людини.
Головний герой твору - старий лихвар, до якого приходили за позикою люди, доведені до відчаю, і погоджувалися на будь-які умови скнари - лихваря. Гобсек займався здирництвом, але до цього його підштовхнули не злидні, не намагання знайти краще місце у суспільстві, а несамовита жадоба до грошей і володіння багатствами. Його пристрасть до золота мала мінімальний характер - Гобсек накопичував його не з метою вкласти в якусь справу, а з метою заробити ще більше грошей.
