Письменник народився у родині адвоката 27 лютого 1807 року. У родині хлопчика готували до юридичної кар'єри, але вже у коледжі він захопився вивченням нових європейських мов та поезією. Закінчивши курс 1825 року, він здійснив мандрівку у Європу, де провів три роки. Повернувшись, почав викладати іноземні мови у тому коледжі, в якому навчався. Пізніше слухав лекції в Геттінгенському університеті, побував в Італії, Іспанії, Франції, Англії, Голландії і Швейцарії. Близько двадцяти років прозаїк був професором кафедри європейських мов Гарвардського університету і після цього повністю присвятив себе літературній творчості. Коло його науково-літературних зацікавлень було широким та різноманітним. Він писав ліричні вірші, поеми, балади, нотатки, укладав поетичні антології, займався перекладами. У 70-х роках підготував 31-томне видання віршів, присвячених природі різних країн: «вірші різних місцевостей».
У житті поета були і тяжкі моменти — передвчасна смерть першої дружини та загибель другої під час пожежі у 1861 році.
Перша збірка поезій «Голоси ночі» зробила ім'я автора відомим, а потім слава зростала з виходом кожної нової збірки: «Балади й інші вірші» (1841), «Вежа у Брюгге та інші вірші» (1845), «На березі моря та біля каміну» (1850).
У своїх віршах Лонгфелло звертався і до недавнього минулого Америки, і до життя перших поселенців. Гуманістичним співчуттям до пригноблених пронизані «пісні про рабство», в них — галерея образів невільників, людська гідність яких зневажена білими господарями. Поет створив картини життя і праці негрів-рабів: перевезення рабів у трюмах, продаж їх на невільницьких ринках, виснажлива праця на плантаціях, жорстокі знущання.
Про долю Гайавати ми дізналися з оповіді індіанського Оссіана — музики Навада- га. У далекі часи жив могутній чарівник і богатир Меджеківіс, найголовнішим подвигом якого було викрадення Священного Вампума у Великого Ведмедя Міше-Мокви, що був схожий на величезну скелю; що обросла мохом, і його боялися всі народи.
Сам Гонгфелло пояснив, що «Пісні про Гайавату» — це індійська «Едда», написана на основі легенд, які панували в середовищі індіанців. Дослідники твердили, що в жодному іншому творі не знайшла такого повного відображення міфологія, яку не лише всі скандинавські народи, але й усі інші народи германської мовної групи вважали своєю найціннішою культурно-історичною і мистецькою спадщиною.
За жанром — це епічна поема; ліро-епічний віршований твір, у якому зображені значні події та яскраві характери. У творі не було ліричних відступів, автор не виявив свого ставлення до вчинків героїв. Поема складалася з 22 частин і післямови.
В образі головного героя — індійського вождя Гайавати — можна знайти риси героїв і богів античного світу (Орфея, Геркулеса, Прометея, Діоніса, риси героїв європейського епосу і руських богатирів). Основна ідея твору Г. Лонгфелло — вираження одвічного прагнення людей жити в мирі, злагоді, добробуті, це заклик до братерства і єдності. «Пісня про Гайавату» — це славетний гімн миру, пройнятий думкою про подолання незгод між людьми, відмову від воєн в ім'я праці на щедрій землі. Батьком героя був Західний вітер Меджеківіс, матір'ю — місячна донька Ве- нона. Герой вивчав мову і звички птахів і звірів. Коли виріс, осягнув усе розумом, збагнув таємниці природи, мав прудкі ноги і могутні руки. Під час посту завжди молився про щастя і благо всіх народів.
Перший український переклад творів Лонгфелло належав М. Павлику. «Пісню про Гайавату» вперше переклав О. Олесь. у різні часи його поезії переклали Олена Пчілка, П. Грабовський, Панас Мирний, Микола Зеров, Н. Забіла, М. Гаско, Д. Павличко.
Творчість американського поета, зокрема поему «Пісня про Гайавату» високо цінував Микола Хвильовий (згадував про цей твір у романі «Вальдшнепи»).
