Тема 9. Психологія слідчої діяльності

Діяльність по розслідуванню злочинів (слідча діяльність) – цілеспрямований процес, метою якого є відтворення справжньої картини події злочину за її прямими та непрямими доказами. Її психологічна структура може розглядатись як сукупність основних (пізнавальної, конструктивної, комунікативної, організаційної) та допоміжних (профілактичної та засвідчувальної) різновидів діяльності.

 

Слідча ситуація – динамічна інформаційна система, що відображає, з різним ступенем адекватності, багатоманітні логіко-пізнавальні зв’язки між встановленими і ще не встановленими обставинами, тактико-психологічні відносини учасників (сторін) кримінального судочинства, а також організаційно-управлінську структуру та рівень упорядкованості процесу розслідування.

Слідча ситуація є проблемною ситуацією, що детермінує всю пізнавальну активність слідчого.

 

 

 

 

Першийтип реальних завдань визначає дії по знаходженню не стільки самої інформації, скільки надійного її джерела. Вихідна умова цього типу завдань міститься в проблемній слідчій ситуації як джерелі первісної інформації щодо, щонайменше, факту злочину (місто події, свідки, потерпілі, речові докази).

Другийтип реальнихзавдань підрозділяється на декілька підтипів: а) завдання щодо обрання ефективної слідчої дії чи оперативно-розшукового заходу для одержання доказової інформації; б) завдання щодо системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів; в) завдання щодо структури організації слідчих дій та оперативно-розшукових заходів (їх планування та реалізація).

Третійтип реальних завдань спрямований на координацію дій при розслідуванні злочинів.

Четвертийтип реальних завдань передбачає економізацію процесуальних зусиль та визначення термінів діяльності.

П’ятийтип реальних завдань – профілактична діяльність слідчого, що має на меті, з одного боку, встановлення причин та умов, що сприяють вчиненню злочину, а з іншого – здійснення заходів, спрямованих на їх ліквідацію.

Професіограма слідчого становить собою багаторівневу ієрархічну структуру, в якій відображаються психодінамічні та індивідуально-психологічні властивості і якості, що реалізуються в професійній діяльності.

 

 

 

Професійний інтерес, стан творчості, натхнення – викликає енергійність, підвищує працездатність, покращує сприймання та мислительні процеси.

Стан готовності до проведення певної слідчої дії – сприяє активізації пізнавальних процесів та спостережливості, гостроті відчуттів, високому рівню саморегуляції.

Стан рішучості – спонукає до складних вольових зусиль та самоконтролю.

Психічна напруженість – дезорганізує поведінку, викликає утруднення мислення, призводить до пасивності.

Тривожність – викликається складною ситуацією чи неочікуваними змінами, невдачами та помилками.

Фрустрація – виникає в ситуації актуального чи потенційного протиборства, звичайно завершається агресією (на об’єкт чи самого себе).

Персеверація – ригідність – сполучення інерційності, стереотипності з впертістю, супротиву змінам як наслідок шаблонності мислення та надмірної типізації розслідуваних справ.

 

1 тип – слідчий - організатор. Уміло розподіляє повноваження, легко встановлює міжособистісні контакти, успішно керує діями слідчо-оперативної групи.

2 тип – слідчий - мислитель. Не схильний до керівництва, продуктивно генерує версії, є професіоналом в оцінці інформації по справі, віддає перевагу самостійній, інтелектуально-насиченій праці, володіє розвиненим продуктивним мисленням та уявою.

3 тип – слідчий-комунікатор. Легко встановлює і підтримує соціальні контакти, у процесі розслідування основну увагу приділяє комунікативним слідчим діям (допит, очна ставка).

4 тип – слідчий-слідопит. В структурі професійних якостей домінують інформаційно-пошукові, зокрема, високий рівень спостережливості. Схильний працювати „за гарячими слідами”, володіє широкими криміналістичним пізнаннями.

Огляд місця події – першочергова слідча дiя, що має на меті знаходження слідів злочину та iнших речових доказів, виявлення обстановки події, а також iнших обставин, котрі мають значення для розслідуваної справи.

Основним змістомоглядумісцяподії є усунення дефіциту iнформацiї про подію злочину шляхом безпосереднього сприймання та фіксації змін матеріальної обстановки на місці події.

 

Початковий етап полягає у загальнiй орiєнтацiї в обстановцi мiсця подiї, визначеннi меж простору огляду, вихiдної позицiї та способу, першочергової точки огляду.

На детальному етапi огляду вiдбувається вiдокремлення певних допомiжних вузлiв на мiсцi подiї (слiди насильства на трупi, пошкоджений сейф, розбите скло, забуте знаряддя злочину, вiдбитки слiдiв).

 

 

 

 

 

 

 

В основi впiзнання лежить здатнiсть особистостi не згадувати, а ідентифікувати той об’єкт, який ранiше сприймався та запам’ятався, тобто основним пізнавальним процесом тут є не пам’ять, а мислення.

Симультанне (синтетичне, цілісне) – миттєве, відбувається внаслідок формування та зберігання в пам’яті людини, що впізнає, цілісного образу.

Сукцесивне (аналітичне, поелементне) – відбувається поступово, шляхом уявного порівняння, відбору та зіставлення окремих ознак того, що спостерігається, з образами пам’яті.

 

Вiдтворення обстановки та обставин подiї – слiдча дія, що полягає у проведеннi спеціальних дослiджень із метою одержання та перевiрки доказiв, оцiнювання слiдчих версiй про можливi факти, що мають значення для розслiдування злочину.

 

 

В процесі відтворення обстановки та обставин події доцiльно проводити ретельне та детальне спостереження за поведiнкою особи, яка перевiряється (напрямок руху, темп пересування, вмотивованi та невмотивованi зупинки, активнiсть пошукових дiй, впевненiсть або невизначенiсть поведiнки).

Обшук – примусова слiдча дiя з обстеження об’єктiв i окремих громадян із метою розшукання і вилучення прихованих предметiв та документiв, що мають доказове значення. Психологiчним змiстом дiяльностi слiдчого при проведеннi обшуку є органiзацiяпошуковихдiй стосовно прихованих матерiальних об’єктiв, що викривають злочинця.

 

 

 

 

На ефективність обшуку негативно впливають зовнiшнi перешкоди: недостатнiсть кубатури простору пошуку; дефекти температури та вологостi; дефекти освiтлення; неприємнi, подразнюючi та задушливi запахи; атмосфернi опади при обшуку на вiдкритiй мiсцевостi; тривалiсть та iнтенсивнiсть роботи, що призводить до втоми та притуплення психiчних процесiв i чутливості.

 

 

 

 

 

 

 

 

Цілі спостереження за поведінкою обшукуваного: контроль за дiями осiб, що виконують пошуковi дiї, за повнотою та ретельнiстю обшуку; знаходження у поведiнцi обшукуваного та членів його родини спрямовуючої увагу слiдчого інформації.

Допит – слідча дія, яка здійснюється при безпосередньому спілкуванні з об`єктом професійної діяльності (пiдозрюваним, обвинуваченим, свiдком, потерпілим).

 

 

 

Орієнтація щодо можливості встановлення психологiчного контакту вiдбувається, за допомогою своєрiдних (особливо позамовних) ознак у поведiнцi допитуваного. Розрiзняють два їх типи: пусковi (породжуючi контакт) та корегувальнi (тi, що змiнюють характер комунiкацiї).

 

Першій стадiї – накопиченнязгоди – притаманні функцiї зняття психологiчних бар’єрiв та напруженостi.

Функціями другої стадiї – пошукспiльних або подібних зацiкавлень – є формування стану задоволення спілкуванням, створення єдиного психологiчного та інформаційного поля.

На третiй стадiї – визначення принципiв та якостей, що пропонуються для спiлкування – вiдбувається обмiн iнформацiєю про iндивiдуальнi принципи та цiнностi контактерiв; усвiдомлення очiкувань партнера по спiлкуванню; формування готовностi до прийняття його якостей (почуття гумору, погляди та цінності).

Четверта стадiя – виявлення якостей, небезпечних для спiлкування – виконує функцiї встановлення якостей, які партнер приховує, оцiнювання їх значущостi; розуміння ситуацiй, коли цi якостi можуть виявитися.

Функцiональним змiстом п’ятої стадiї – iндивiдуальний вплив та адаптацiя до партнера – є корекцiя поведiнки партнера щодо небезпечних та негативних якостей; реалiзацiя синхронної комунiкативної поведiнки, спiльний самоконтроль.

На шостiй стадiї контакту – вироблення спільних правил взаємодiї – вiдбувається побудова довiрчих стосункiв.

 

 

 

Переконання – логічне обгрунтування думок, виважена аргументація своєї позиції.

Навiювання – вплив, побудований на переживаннi сильних емоцiйних станiв, що знижують критичнiсть сприйняття та оцінювання.

 

 

„Використання психологiчних особливостей особистостi допитуваного” – сутність прийому полягає в урахуваннi слiдчим як на етапi встановлення контакту, так i безпосередньо при допитi, вiдомостей про характерологiчнi риси допитуваного, рівень його домагань, самооцiнку, систему стосункiв у сiмейно-побутовiй та професiйнiй сферах, домiнуючi мотиви поведiнки тощо.

„Використання або створення стану емоцiйної напруженості” – прийом базується на тому, що в станi емоцiйної напруженостi у особи суттєво знижується здатнiсть здiйснювати свiдомий контроль за змiстом мовних повiдомлень та своєю поведiнкою.

„Використання ефекту раптовості” – полягає в несподіваній для допитуваного появі фактiв та обставин, що доводять неправдивiсть його свідчень.

„Припущення легенди” – реалізація цього прийому полягає у створеннi в процесуальних межах таких умов, що видаються допитуваному природними.

„Вiльної розповiдi” – допитуваному надається можливiсть в оповiднiй формi, докладно, без обмежень часу та деталiзуючих запитань викласти свій варіант послідовності подiй.

„Максимальна деталiзацiя свiдчень” – є своєрідним доповненням та продовженням попереднього прийому. Слiдчий, ставлячи допитуваному перелiк запитань щодо подробиць певного факту, примушує його самостiйно встановити протирiччя у власних показаннях.

„Послiдовнiсть пред’явлення доказiв” – прийом використовується в тому випадку, коли слiдчий має декiлька доказiв різної значимості, що спростовують свiдчення допитуваного.

„Пред’явлення контрдоказiв” – прийом передбачає спростування кожного неправдивого свiдчення конкретним доказом.

„Поєднання форсованого (прискореного) та уповiльненого темпiв допиту” – дiя прийому заснована на тому, що інтенсивний темп не дозволяє допитуваному ретельно обмiрковувати варiанти вiдповiдей i концентрувати увагу на деталях, що викривають неправдивiсть свiдчень.

Асоцiацiя за сумiжнiстю – демонстрування мiсця подiї або його фотографiї асоцiює спогади про власнi дiї та переживання.

Схожiсть-подiбнiсть – демонстрування речей, об’єктiв, що безпосередньо не стосуються справи, але iзоморфнi (подiбнi, схожi) справжнiм, також збуджує аналогiчнi (на момент подiї) переживання.

Контрастнiсть – демонстрування чи бесiда про контрастнi властивостi предметiв, явищ, подiй (наприклад, здоров’я – хвороба, модельне взуття — чоботи тощо).

Перифраза – повторення своїми (тобто iншими) словами проблемної, неправдивої, спiрної iнформацiї про подiю.

Демонстрацiя „незаповненостi” – акцентування, пiдкреслювання розiрваних зв’язкiв у розповіді, „бiлих плям” у версiї події, тощо.

Інерцiя – створення настрою максимальної захопленостi бесiдою на стороннi теми, а потiм – раптове запитання стосовно справи.

Очна ставка - слідча дія, за допомогою якої можна одержати важливу інформацію та яка виконує функцію потужного засобу психологiчного впливу.

Очна ставка визначається як гостроконфлiктна слiдча дія.

Взаємодiя – це максимально загальна характеристика спiлкування учасникiв очної ставки, що виявляється у формi взаємних впливiв.