Народна освіта-сфера де земства виявили найбільшу активність.Спочатку лише окремі земства відкривали школи, і то за умови, що частину витрат на їх утримання візьме на себе сільська громада.у подальшому починають виникати суто земські школи.. Земства організували школи: чотирирічні, початкові, гімназії, професійні, технічні, курси для підвищення освіти вчителів, курси українознавства. За визнанням міністра освіти, до введення земства сільських шкіл у Росії майже не було.
. З. ш. засновувалися перев. по селах; вони мали з поч. 3 pp. навчання, з 1890-их pp. — 4 pp., а під кін. існування земств — деякі 7 pp.; в їх програму входили — релігія, читання, письмо, рахунки, а подекуди й спів.
Рівень З. ш. порівняно з Ін. (міністерськими й церк.-приходськими) був вищий
Треба додати, що в справі шкільної освіти з фінансової допомогою земству приходило міністерство освіти, яке властиво передало земству все шкільництво на селі.. У 70-х роках вони повідкривали чимало початкових народних шкіл, а повітові училища реорганізували в шестирічні міські училища.
Крім початкових шкіл, земства займалися також проф. освітою. Заведено ряд ремісничих шкіл, на що асигнували кошти гол. губ. земства. З відоміших земських проф. шкіл були: Художньо-пром. та керамічна школа ім. Гоголя в Миргороді й ремісничі школи в Новомосковському, Полтаві та ін. Для підготови учителів існувала в 1870-их pp. земська семінарія в Чернігові, яка однак в 1878 p. під тиском мін. освіти була закрита. Деякі земства почали відкривати також гімназії; першим було Глухівське пов. земство, яке заснувало в 1860-их pp. прогімназію, перетворену 1876 на гімназію. Турбувалися земства і про підготовку вчительських кадрів,організації недільних шкіл,книговидавничої справи,створення бібліотек.здійснювався перехід до безоплатної освіти і до безоплатного забезпечення учнів навчальним посібниками;для бідних учнів відкривалися гуртожитки при навчальних закладах.Земтсва здійснювали опіку (безкоштовні колискові,денні сховища,ясла) над безголдяними дітьми.Для дітей шкільного вікі відкривалися ремісничі класи,для дітей правопорушників-землеробські колонії та ремісничо-виправні притулки
Задунайська січ
Після зруйнування Запорізької Січі, 4-5 червня 1775 р. частина козаків дісталася човнами на береги Чорного моря під владу турецьких султанів так, що в 1776 р. їх зібралося було бл. 7 000 біля місцевостей Хаджибей та Очаків над Чорним морем. Звідси вони післали делегацію до Туреччини з проханням, щоб султан прийняв їх під свою опіку й дозволив поселитися на турецькій землі. 1778 р. султан формально прийняв цих козаків під свою владу і дозволив їм заснувати Нову Січ на землях у дельті Дунаю, над річкою Дунавець. створилася Нова Січ,. Пізніше кількість задунайського козацтва збільшувалася тими козаками, які не могли погодитися з закріпаченням запорожців і, шукаючи волі, втікали за Дунай. Кошовому отаманові надані були права двобунчужного паші, а Військові Запорозькому, або, як його прозвали турки, Війську Буткальських козаків, були надані військові клейноди: Потьомкин намагався заохотити запорожців перейти до російських полків, проте запорожці не йшли. Російський уряд вимагав від султана повернути російських підданих, на що султан сказав що відпустить хто сам хоче піти. 10 березня 1779 року між Російською та Османською імперіями була підписана Айнали-Кавакська конвенція, за якою Туреччина зобов'язувалася не чинити перешкод запорожцями, які побажають повернутися на батьківщину і переселити подалі від російських кордонів тих, хто відмовиться перейти до російської держави.
Російсько-турецька війна 1787—1791 років Козацька гребна флотилія із задунайців брала участь у Кінбурнзькій операції турецького війська. Турецьке командування засилало задунайських козаків у тил для шпіонажу про дислокацію російських частин. Турецькі запорожці завдавали росіянам великої шкоди.
Козаки зобов'язані були нести прикордонну службу, брати участь у каральних походах турецьких військ проти болгар, сербів (1815-16), греків (1821), румунів (1821-22) які боролися за свою незалежність. Не бажаючи миритися з цим, частина козаків переселилась на Кубань, влившись до складу Чорноморського козацького війська.
На початку російсько-турецької війни 1828—1829 роках Стамбул наказав задунайцям виступити проти Росії. 18 травня 1828—1829 року 1500 козаків на чолі з кошовим Йосипом Гладким захопивши військову канцелярію та скарбницю, перейшов під Ізмаїлом на бік російської армії.Через зраду Й. Гладкого турецький уряд жорстоко розправився з задунайцями. Після закінчення війни царський уряд поселив козаків на Азовському узбережжі, сформувавши з них Азовське козацьке військо.
Банатська січ
1785 р під Австрійською імперією. Після ліквідування Запорозької Січі частина козаків подалася за межі Російської імперії — за Дунай, на землі, що були під владою турецького султана. Там вони заклали Задунайську Січ. Нелегко жилося козакам-задунайцям у турецькому підданстві. Турецький султан намагався їх використати для придушення національно-визвольних рухів греків, сербів, румунів. частина козаків звернулася до австрійського імператора з проханням дозволити жити в його володіннях. Такий дозвіл козаки отримали. У 1785 році 8 тисяч колишніх запорожців перейшли на землі в провінцію Банат, на береги річки Тиси в її нижній частині ставши австрійськими підданими. Так виникла Банатська Січ[1. Вважається, що вони складали окремий полк у складі граничарських полків, залишили за собою право користуватися своїми зброєю, обмундируванням та амуніцією та обирати собі старшину.частину запорожців було включено до складу Банатського корпусу, який діяв проти турків у Волощині та Північно-Західній Болгарії. Козаки займалися патрулюванням річної системи Дунаю, спорудженням мостів та понтонів, супроводженням транспортів. Існує кілька точок зору на час, коли запорожці масово покинули Банат.
Так, о.Ю.Мицик вважає, що це сталося у 1811-1812 рр.
Впродовж бойових дій частина запорожців загинула від поранень та епідемій, а частина втекла з Банатського корпусу до турецьких володінь, і вже у 1791 р. їх на Військовому Кордоні залишилося лише кілька десятеро літніх козаків, не здатних до військової служби.Підходячи до питання про долю запорожців у Бачці та Банаті після 1791 р., зауважимо, що однією з головних умов на яких запорожці перейшли до Австрійської імперії було збереження ними холостяцького стану.
