Заселення та розвиток Південної України стали можливими тільки після звільнення її від турецько-татарського володіння. Заселення відбувалось за декількома напрямками.На Півдні України царський уряд утворив Миколаївську (згодом перейменовану в Херсонську), Катеринославську і Таврійську губернії. Ці губернії, разом з утвореним після приєднання до Росії Бесарабським округом, становили Ноиоросійсько-Бе-сарабське генерал-губернаторство з центром в Одесі.
Північне Причорномор'я заселялось, перш за все, завдяки самовільному переселенському рухові з Лівобережної і Правобережної України. Вирішальну роль у заселенні регіону відіграли українці. Цьому сприяло надане їм право переходу на нові землі, географічна близкість і звичні умови життя на новому місці. До середини 30-х років XIX ст. переселенський рух мав землеробський характер, проте швидкий ріст міст і вичерпання вільних резервів казенних земель збільшили роль неземле-робського міграційного руху в міста.Одним із способів заселення причорноморських губерній стали державні пожалування земель вищим придворним чинам, дворянам військової служби, козацькій старшині. На пожалувані землі поміщики спроваджували кріпосних селян зі своїх північних маєтків, у тому числі й з Росії. На землях, що управлялися казною, оселялися державні селяни.було засновано в 1794 р місто Одеса. Щоб швидше заселити місто, було оголошено, що той, хто оселиться в Одесі, буде звільнений на 10 років від податків і воїнського постою, а також отримає позичку від скарбниці на перший випадок.
Греко-католицька церква в підросійській україні
Внаслідок трьох поділів Речі Посполитої Київська митрополія була розділена на дві частини між Австрією і Росією. Імператриця Катерина ІІ розпочала боротьбу з унійною Київською митрополією, спрямовану на її повне знищення та «поверненню» усіх вірян Російській православній церкві
Вже у 1787 році була видана постанова про заборону діяльності греко-католицьких друкарень, а в містах і селах зачитувались заклики до греко-католиків переходити у православ'я обіцяючи грошову допомогу. В разі появи таких бажаючих до них висилали православного священика та відділ солдат, які мали відібрати храм в греко-католиків та передати їм
. 1795 року затримано під домашнім арештом митрополита Теодосія Ростоцького,, унія була ліквідована указом Катерини II у 1795, але після її смерті деякі греко-католицькі єпархії були відновлені. Митрополити І.Лісовський (1806-09), Г.Коханович (1809-14), Й.Булган (1817-38) були членами Духовної колегії, мали осідок у Петербурзі, призначалися царями і не мали апостольських освячень з Риму.
за царювання Павла I, репресивні заходи до греко-католиків послабли. В 1800 році він повернув з Сибіру багатьох греко-католицьких священиків та частину відібраних храмів. Однак, ситуація докорінно змінилась після Польського повстання 1830-31. Урядом стали проводитись жорсткі акції, що допускали силове примушення до переходу у православ'я.
12.2.1839 цар Микола 1 підписав акт про ліквідацію унії в імперії і возз'єднання її з православною церквою. Єдиною територією Російської імперії де ще зберігалась греко-католицька церква залишилась Холмщина та Підляшшя. Після польського повстання 1863-64 рр.,заходи проти греко-католиків стали ще жорсткішими. Набуло поширення переселення греко-католицьких священиків в австрійську Галичину.Найдовше на теренах імперії греко-католицька церква проіснувала на Холмщині. Так, Холмське єпископство протрималось до 1871 року, а 1874 року Пратулинські мученики стали символом стійкості холмських українців у батьківській вірі.(13 греко-католицьких мирян села Пратулин розстріляних 24 січня 1874 року сотнею царських солдат за відмову передати сільську церкву православному священику.)
