Словесні методи навчання
Словесні методи навчання включають усний виклад навчального матеріалу самим учителем. До них належать розповідь, пояснення, лекція, бесіда, диспути, дискусія.
Розповідь – монологічна форма усного викладу навчального матеріалу, широко застосовувана і в початкових, і середніх, і в старших класах. Провідна функція цього методу – навчальна. Допоміжна функція – розвивальна, виховна, спонукальна і контрольно-корекційна. Розповідь використовуються для послідовного, систематичного, доступного та емоційного піднесення знань.
Пояснення – послідовний, логічний, чіткий, доступний дітям виклад способів дій, складних питань. Пояснення найчастіше застосовують, ознайомлюючи учнів з правилами, способами дій на уроках математики, історії географії тощо.
Усі види розповідей, які використовуються з навчальною метою, повинні мати чітку структуру: початок, розвиток подій, кульмінаційна і заключна частина. Добре побудована розповідь учителя – взірець послідовного, логічного, цікавого мовлення для учнів.
Бесіда – відноситься до найбільш давніх методів дидактичної роботи. Її майстерно використовував ще Сократ. Провідна функція цього методу – спонукальна, а також і інші функції. Сутність бесіди в тому, що вчитель, спираючись на знання та практичній досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння, розширення відомого.
Бесіда – це діалог: запитання вчителя й відповіді учнів. Навчання за допомогою запитань і відповідей дуже поширене в школі.
Існують такі види бесід.
Підготовча бесіда. Її мета – актуалізувати знання дітей, що є опорними для роботи над новим матеріалом.
Пояснювальна бесіда має на меті організацію засвоєння нового матеріалу через діалог учителя з учнями. Ця бесіда може включати елементи пояснення, застосування наочності, ігрові ситуації.
Підсумкова бесіда служить для узагальнення і систематизації набутих знань. Вона завершує вивчення нового матеріалу або є розгорнутим підсумком уроку.
Контрольно-корекційна бесіда використовується для діагностичних цілей, а також тоді, коли треба розвинути, уточнити, доповнити новими фактами або положеннями набутих учнями знань. у процесі такої бесіди вчитель проводить контроль якості знань у вигляді фронтального опитування. Бесіди не тільки напружують пам’ять, а й збуджують інтерес, змушують установлювати причинно-наслідкові зв’язки, визначати істотні ознаки предмета.
За рівнем пізнавальної активності учнів найбільші переваги має евристична бесіда, роль якої незамінна для розвитку творчих здібностей.
Робота з книгою. Це один із словесних методів, який застосовується в школі. Важливу роль в навчальній роботі грає підручник. Крім того є навчальні посібники (словники, довідники, таблиці тощо), література для додаткового читання. Перед учителем стоїть завдання – навчити учнів працювати з підручником. Уміння і навички роботи з книгою зберігаються на все життя. Той учень, який в школі навчався самостійно працювати з підручником, зможе і далі використовувати книгу для поповнення своїх знань.
Наочні методи навчання
До наочних методів навчання відносяться спостереження та демонстрація.
Спостереження можна розділити на такі види. Спостереження натуральних об’єктів в реальних умовах проводиться в лісі. Діти спостерігають за птицями, тваринами, комахами в природних умовах. Під час спостереження перед дітьми ставиться пізнавальне завдання, інакше спостереження утрачає пізнавальне значення.
Спостереження в класних умовах зв’язано з використанням наочного приладдя: моделей, картин, схем, малюнків, аплікацій тощо. Спостереження є істотним компонентом практичних і лабораторних робіт.
Демонстрація як метод навчання тісно приєднується до методу спостереження. Демонстрація передбачає показ і сприймання предметів в їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, фотографій, малюнків, схем, моделей, ТЗН тощо.
Демонстрація супроводжує усне викладання навчального матеріалу, сприяє активізації учнів, використовується при вивченні нового, повторення, закріпленні знань.
Практичні методи навчання
В основі практичних методів навчання, до яких відносяться найрізноманітніші навчальні, ігрові вправи, лабораторні і практичні роботи, лежить різноманітна практична діяльність учнів.
Практичні роботи – застосування знань учнями у ситуаціях, наближених до життєвих.
Розрізняють усні і письмові вправи.
Усні вправи зв’язані з розвитком культури мови і логічного мислення, пізнавальних можливостей учнів. Призначення усних вправ різноманітне: оволодіння технікою і культурою мови, читання, усної лічби, розповіді, логічного викладу знань тощо. Велику роль усні вправи при вивченні іноземних мов.
Письмові вправи (граматичні, орфографічні диктанти, твори, розв’язання задач тощо) складають важливий компонент навчання. Їх головне призначення – формування, розвиток і зміцнення необхідних умінь і навичок.
Без правильно організованих вправ неможливо оволодіти навчальними і практичними уміннями і навичками.
Лабораторні роботи – вивчення у школі природних явищ за допомогою спеціального обладнання. Вони є одним із видів дослідницької самостійної роботи учнів, здійснюваної за завданням учителя в спеціально пристосованому приміщення (лабораторії), де є необхідне обладнання. Така робота сприяє поєднанню теорії з практикою, виробленню вмінь працювати з приладдям, опрацьовувати, аналізувати результати вимірювань і науково обґрунтовано оцінювати їх.
Графічні роботи – відображення знань учнів у кресленнях, графіках, діаграмах, таблицях, ілюстраціях, ескізах, замальовках із натури. Виконують за завданням під керівництвом учителя. Застосовують під час вивчення теоретичних навчальних предметів на всіх етапах шкільного навчання.
Дослідні роботи – пошукові завдання, проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, використовують на факультативних, гурткових заняттях з метою підготовки учнів до виконання навчальних завдань на найвищому рівні пізнавальної активності і самостійності.
Питання 26
Характеристика методів стимулювання пізнавальної діяльності учнів
До цієї групи належать методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Їх поділяють на дві групи.
1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони викликають позитивні дії та настрій – образність, цікавість, здивування, моральні переживання.
Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації важливим є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Найпоширенішими серед методів даної групи є:
Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання, створення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці.
Метод опори на життєвий досвід учнів. Полягає у використанні вчителем у навчальному процесі життєвого досвіду учнів (фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, в навколишньому середовищі) як опори при вивченні нового матеріалу.
Метод пізнавальних ігор. Сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу.
Метод створення відчуття успіху в навчанні. Постійне відчуття учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися.
Без відчуття успіху в учнів пропадає інтерес до школи і навчальних занять, але досягненню успіхів в різноманітних видах діяльності заважають обставини, з-поміж яких виділяють помилки знань, умінь, життєвого досвіду, психологічні і фізіологічні особливості розвитку, слабку саморегуляцію й ін.
Диспут – публічна суперечка на наукову чи суспільно важливу тему та навчальна дискусія – суперечка, обговорення певного питання. Базується на обміні думками між учнями, вчителями й учнями, що вчить їх мислити самостійно, сприяє розвитку аналітичних навичок.
Диспути й дискусії створюють оптимальні умови для збагачення учнів навчальною інформацією, у запобіганні можливих помилкових тлумачень, вчать аргументувати, доводити, обстоювати власну думку, критично ставитись до чужих і власних суджень, сприяють створенню атмосфери доброзичливості, поваги до думок інших.
2. Метод стимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні. Передбачає показ учням суспільної та особистої значущості учіння; висунення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов’язку; привчання. Їх до виконання вимог; заохочення до сумлінного виконання обов’язків.
Питання 27
