Виховуючий характер навчання

Ще дидактами минулого було встановлено, що в процесі навчання відбувається не лише розширення обсягу знань, умінь і навичок учнів, але й формування якостей особистості, що процес навчання нерозривно зв’язаний з вихованням. Я.А. Коменський бачив, наприклад, завдання навчання не лише у тому, щоб дати учням знання, але й у тому, щоб сформувати в них комплекс моральних якостей, таких, як справедливість, впевненість, мужність, наполегливість у праці, привчати дітей до корисної діяльності і виконанню правил поведінки.

Виховання поза процесом навчання не могло би забезпечити підростаючому поколінню можливість засвоєння досвіду людства, наукових закономірностей природи і суспільства. Навчання є засобом підготовки учня до життя і майбутньої діяльності.

Принцип науковості

Дидактичний принцип науковості вимагає, щоб у процесі навчання учні оволодівали науково-вірогідними знаннями, які відповідають сучасному розвитку науки, а також, щоб у процесі навчання учні знайомились з науковими методами дослідження. Цей принцип є відмінною особливістю сучасної педагогіки.

Серйозні труднощі виникають у тому, що науково-технічний прогрес випереджає можливості навчання. Вчені підрахували, що потік наукової інформації збільшується у геометричній прогресії у 2 рази кожні 8 – 10 років. В цих умовах перед шкільним навчанням стоїть завдання озброювати учнів основами строго наукових сучасних знань, показавши їх в історичному розвитку.

Розуміння теоретичних положень – істотна ознака науковості пояснення, який визначає характер мисленнєвої діяльності учня. Наукові знання можуть з різною глибиною відображати дійсність, не перестаючи бути науковими. Тому наукове пояснення можливо на всіх етапах навчання, у будь якому класі.

Принцип систематичності

Науковість навчання неможлива без системи. Кожна наука має властиву їй логіку.

Принцип систематичності в навчанні уперше був обґрунтований Я.А. Коменським, який у своїй “Великій дидактиці” писав: “Як у природі все зачіплюється одне з одним, так і в навчанні необхідно пов’язувати все одне з одним...”.

На необхідність системи в навчанні вказували Песталоцці, Ушинський і багато інших представників прогресивної педагогічної науки. Підкреслюючи значення системи знань, Ушинський стверджував: “Тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам повну владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, безладними знаннями, схожа на комору, в якій все без ладу і де сам господар нічого не знайде, голова, де є тільки система без знань, схожа на крамницю, в якій на всіх ящиках є надписи, а в ящиках порожньо”.

Систематичність у навчанні вимагає, щоб учні оволодівали науковими знаннями, уміннями і навичками у суворому певному порядку, щоб система з’являлась не тільки зовнішньо, у відповідному розташуванні матеріалу, який вивчається, а створювалась у свідомості учня.

Весь навчальний матеріал взаємопов’язаний, послідовний, немає ніяких дрібниць при вивченні будь якої теми, тому перш ніж приступати до вивчення наступної теми, необхідно добре засвоїти попередню.

Система пояснення на уроці також повинна бути ретельно продумана. Це також дійсний фактор розумового розвитку учня відображає систему знань з перших днів перебування в школі, привчає мислити послідовно і обґрунтовано.

Принцип доступності

Принцип доступності навчання інколи називають принципом наростаючої складності. Щодо реалізації його Я.А. Коменський сформулював кілька правил: у навчанні треба йти від близького до далекого, від простого до складного, від відомого до невідомого. Для досягнення доступності важливо враховувати пізнавальні можливості дітей, рівень їх попередньої підготовки.

Здійснення доступності навчання зв’язано з врахуванням індивідуальних можливостей учнів. наприклад, учні зі слабкою пам’яттю потребують спонукання до більш часткового відтворення знань, до повторення пройденого матеріалу. Доступність не означає навмисного полегшення навчання. Плідна навчальна робота не може проходити без високої розумової напруженості учнів, без прагнення до перемагання труднощів. К.Д. Ушинський писав, що мріяти легко і приємно, а мислити, міркувати – важко. Педагог попереджав про небезпеку легкої або як він називав “потешающей” педагогіки, яка руйнує характер людини у самому зародженні, говорив, що навчання повинно вимагати від учнів уміння серйозно трудитися. Надзвичайно легке навчання, яке не вимагає від учнів розумової напруги, гальмує їх просування уперед, викликає в них втрату інтересу до навчання.

З іншого боку, непосильні труднощі в навчальній роботі можуть привести до розчарування, втрати впевненості у своїх силах.