Скіфо-сарматська держава: суспільний і державний лад

(VIIIст. до н.е. – ІІІст. н.е.)

Скіфія (Скитія) – велике суспільно-політичне об’єднання племен і їх союзів: неврів, будинів, меланхленів, калліпідів, олазонів, ольвіополітів, борисфенітів, танаїтів та ін. За легендою, наведеною Геродотом у ІV книзі “Історія”, Скіфія поділялася на племінні групи – авхатів, катіарів, тресніїв, каралтаїв, назви яких походили від синів предтечі цього народу – царя Таргітія. Як свідчить Геродот, на території нинішньої України жили скіфи орачі, скіфи землероби, скіфи кочовики (скотарі) і царські скіфи, які панували над всіма іншими. Виникла Скіфія у VIІІ- VIІст. до н.е.

Царські (або панівні) скіфи, перебуваючи на останньому щаблі первіснообщинного ладу й відіграючи панівну роль серед племен, утворили свою державу, засновану на військовій демократії. Найважливіші питання життя держави розглядалися на зборах воїнів. Особлива роль при цьому належала скіфським воєначальникам (царям, базилаям, василевсам). Авторитет і вплив цих осіб особливо зріс під час скіфо-персидських воєн кінця ІVст. до н.е. Під їх керівництвом відбувалася консолідація всіх скіфських племен. Найбільша заслуга в цьому царя Атея, який, усунувши інших вождів, узурпував владу, надану йому воїнами союзу племен. З їх допомогою він перетворив Скіфію на могутню імперію з центром на нижньому Дніпрі (біля нинішнього м. Нікополя). У цей період Скіфія зазнала розквіту. Вона була рабовласницькою державою з визначеною територією, добре розвиненим землеробством, скотарством та ремеслами. Виробництво в ній було товарного характеру.

Як свідчить Геродот, Скіфія поділялася на адміністративно-політичні території (області), в округах кожної з яких було святилище бога війни Ареса (Арея), а також на менші адміністративно-територіальні одиниці (номи) на чолі з номархами (управителями).

Царська адміністрація, панівні класи постійно посилювали тиск на землеробські і скотарські племена (вважаючи їх своїми рабами), що призводило до загострення соціальних суперечностей. Останні послаблювали скіфське царство. Цим скористалися зовнішні сили (македоняни, сармати, тощо). В результаті цього скіфська держава в ІІІст. до н.е. розпалася і поступово зникла. На її основі виникли нові суспільно-політичні утворення.

Особливості розвитку суспільних зв’язків у Північному Причорномор’ї (в VІІст. до н.е. – ІІІст. н.е.)

Окрему частину історії суспільно-політичного розвитку на території сучасної України становить Північне Причорномор’я. В умовах становлення скіфської держави активну участь у державотворенні брали греки, які у цей період здійснювали колонізацію регіону. На цій території були засновані міста (поліси) Басисфеніда, Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Феодосія та ін. Кожне місто мало свою полісну організацію за різними формами правління: монархії, демократичні і аристократичні республіки. Але ці полісні організації створювалися рабовласниками та іншими, переважно заможними, громадянами міст. Раби перебували в пригнобленому становищі.

У містах-державах найвищим органом управління були народні збори всього вільного грецького населення. Іноземці та жінки не мали права участі у народних зборах. В результаті цих зборів створювалися різні органи управління, призначалися посадові особи і здійснювався контроль за їх діяльністю. Цих посадових осіб називали кубернетами або магістрами. Останні представляли виконавчу владу і виконували управлінські функції в державній, політичній, економічній, культурній та інших сферах життя. У 80-х рр. V століття до н.е. грецькі поліси об’єдналися в одну державу – Боспорське царство. Верховна влада в царстві належала архонтові (василевсові). Останні видавали закони для всього об’єднання міст-держав, які не порушували їх політичного ладу.

Період найбільшого економічного і культурного розвитку Боспорської держави припадає на ІV-ІІІст. до н.е. Головну роль в господарствах міст-держав відігравали ремісники і торговці, другорядну – землеробство, скотарство, рибальство. Останні види діяльності були переважною справою скіфів, таврів, зокрема. Торгівля була важливим зв’язуючим чинником двох держав – Скіфії і Боспору.

В ІІст. до н.е. Боспорську державу спіткала гостра соціально-економічна криза, посилена загрозою з боку Скіфської держави. Ця загроза змусила Боспорського царя Перисада V близько 107р. до н.е. звернутися за підтримкою до понтійського царя Мітрідіата VI Євпатора. На основі угоди Боспорського держава стала складовою частиною Понтійського царства. У цей же період на всю територію Причорномор’я зазіхала Римська імперія. В результаті третьої війні Понтійської і Римської держав в 63 р. н.е. Боспорська держава перейшла в залежність до Риму.

В ІІ-ІІІст. н.е. Римська імперія переживала кризу, що послабило її владу в окремих регіонах в т.ч. і в Боспорській державі. Цим скористалися готи, борони, гуни та інші народи, які повадилися на південь нинішньої України і призвели до остаточної загибелі Боспорської держави.