Парадигма — від грец. «зразок», «форма» — відпочатковий зразок впровадження певної системи чи процедури

Центральної завданням філософії є вирішення цілого ком плексу світоглядних проблем, вироблення з позицій розуму системи узагальнених поглядів на світ у цілому. Її обєктом є світ як єдине ціле, що дає загальний погляд на світ.

Предмет же філософії історично змінювався, отже, змінювався і коло філософських проблем, над якими роздумували філософи. Але серед них є й так звані вічні питання, на які кожна епоха намагалася дати свої відповіді. Що утворює основу світу? Як влаштований світ, як співвіднесені в ньому духовне і матеріальне? Чи мав світ початок у часі чи він існує вічно? Чи є в світі відома впорядкованість чи все в ньому хаотично? Чи розвивається світ або він постійно обертається в одному незмінному колі? Чи можна пізнати світ? Що таке людина і в чому сенс його життя?

• онтологія - вчення про буття як таке, про фундаментальні принципи і формах буття, його найбільш загальні сутності і визначеннях;

• гносеологія - теорія пізнання;

• епістемологія - логіка, методологія, філософія науки і наукового пізнання;

• аксіологія - філософське вчення про цінності, їх місці у житті людини і суспільства;

• філософська антропологія та філософія культури;

• соціальна філософія та філософія історії;

• філософія політики та філософія права;

• філософія релігії; езотерична філософія;

• етика і естетика;

Історія філософії.

 

5.Еволюція предмету філософії.

Термін філософія історії вперше застосував французький філософ XVIII ст. Франсуа Вольтер. Але спроби визначити суть та напрямок розвитку суспільства виникали ще в стародавній період. Усі видатні філософи - водночас видатні історики, а видатні історики -водночас видатні філософи. І все ж між історією та філософією історії - є суттєві відмінності. Історія, як наука, вивчає минуле суспільства у всій його повноті, конкретності та багатоманітності. Філософія ж історії, охоплюючи суспільний розвиток у цілому, відокремлює основні тенденції та особливості його, характерні для всієї історичної цілісності і для важливіших її етапів, ставить питання про сенс історії, її єдність та багатоманітність

6.Функції філософії і її роль в культурі.

Культурологічна функція передбачає експлікацію, раціоналізацію та систематизацію. Експлікація призначена для виявлення найза-гальніших ідей, уявлень, форм досвіду. Важливе місце серед них займають: категорії, узагальнені способи буття - вчення про буття -онтологія; теоретичне усвідомлення ставлення до світу та людини -практичні (праксеологія), пізнавальні (гносеологія), ціннісні (аксіо­логія). Раціоналізації у відображення в логічній, поняттєвій формі результатів людського досвіду. Систематизація - теоретичне відоб­раження сумарних результатів людського досвіду.

7.Культурно-історичні умови виникнення філософії. К.Ясперс про “вісьовий час” історії.

Виникнення логіки належить до тих часів, які німецький вчений Карл Ясперс визначив як “вісьовий час”. В цей період (VI – V ст.ст. до н.е.) одразу у кількох найміцніших центрах тодішньої цивілізації – Китаї, Ірані, Греції та Індії логіка (а саме формальна) формується і розвивається як окрема філософська дисципліна. Народження формальної логіки відбувається на досить зрілому етапі розвитку людства. Базуючись на філософії як формі раціонального теоретичного мислення, логіка побудована на розвинутому категоріальному апараті.

Подібно до філософії, логіка виникає тоді, коли суспільство досягає етапу розподілу праці і є здатним виділяти та забезпечувати людей, які безпосередньо не займалися постійною фізичною працею. Ця дисципліна формується у час радикальних змін базових устоїв культурного та розумового життя приблизно одночасно та Сході і на Заході, коли починає розмежовуватися сфера раціонального і чуттєвого, ідеального і матеріального, суб’єктивного і об’єктивного, реального і ірреального.

 

8.Становлення філософії: східна парадигма.

для східної парадигми філософування характерна «розмитість» меж між людиною та природою у взаємовідношенні «людина — світ». Морально-етична тематика тут явно домінує над натуралістично-емпіричною. Будучи переважно у споглядальною щодо природного буття, східна парадигма головну увагу звертає на проблему постій-ного самовдосконалення людини, а не вдосконалення світу. Світо-глядний менталітет давньоіндійського етносу формує сприйняття реального речово-предметного світу як химерної фікції, омани, при-мхливої тіні, яка лише через невігластво буденної свідомості здається чимось «справжнім». Така ілюзорна примара реальності, кот ра лише видається реальністю, в індійській філософській традиції познача-ється категорією «Майя» («серпанкове покривало Майї»). Тим-то індійський різновид східної філософської парадигми обертається

Парадигма — від грец. «зразок», «форма» — відпочатковий зразок впровадження певної системи чи процедури.

 

 

9.Основні риси і етапи розвитку античної філософії.

Філософія як самостійна галузь знань виникла в стародавньому грецькому суспільстві в VI–V ст. до н. е. Можна виділити такі найбільш загальні специфічні риси:

– теоретичне ставлення до світу (замість образного міфологічного світогляду);

– натурфілософія (не віддиференційована від конкретно-емпіричного знання);

– відсутнє, в основному, свідоме протиставлення мислення і буття (вперше питання про відношення мислення і буття поставив Парменід (VI– V ст. до н. е.) у зв'язку з розподілом буття на чуттєво даний та на світ, що осягається розумом);

– наївний матеріалізм (все загальне в речах (субстанція) розглядається як певна конкретна речова структура);

Стихійна діалектика.