Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр

Собор святої Софії - Премудрості Божої, Софія Київська або Софійський Собор — християнський собор в центрі Києва, пам'ятка української архітектури і монументального живопису 11 — 18 століть, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі. Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Знаходиться на території Софійського монастиря i є складовою Національнoгo заповідника «Софія Київська». Окрім цього собору до Національного заповідника належать такі пам'ятки історії, як Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква і Судацька фортеця.

Собор, як головний храм держави, відігравав роль не тільки духовного, а й політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод. При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.

У «Повісті врем'яних літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком. Натомість в Новгородському літописі ця подія позначена 1017 роком. В будь-якому разі, засновником собору історичні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). В останні роки набула певної популярності гіпотеза щодо заснування Софії Київської князем Володимиром, але на думку більшості європейських вчених ця гіпотеза є безпідставною.

Храм присвячено Софії — Премудрості Божій. Це одна з найскладніших абстрактних категорій християнського богослів'я, що має багато тлумачень. За апостолом Павлом, Софії символічно відповідає іпостась Христа — втіленого Слова Божого. Тільки пізніше, коли розповсюдилося ототожнення Софії з Божою Матір'ю, храмове свято київського собору перенесли на 8 (21) вересня — день Різдва Богородиці. Художній образ Софійського собору мав втілити багатогранний зміст, вкладений у цей символ. Тим пояснюються його грандіозні розміри та надзвичайно ускладнена структура. Загально кажучи, інтер'єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а зовнішній вигляд — образ Граду Божого — Небесного Єрусалима.

Архітектура доби бароко.

Розглядаючи розвиток архітектури на Україні в XVII столітті, треба зауважити, що він відбувався у особливих історичних умовах. Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в результаті Переяславської Ради, період Руїни, коли українські землі входили до складу різних держав - все це зумовило особливості розвитку української архітектури XVI - XVIII вв.

Архітектура Україні XVI-XVIII ст. розвивалася на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерно поступове проникнення в будівництво національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх творів - з іншого.

З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоча для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага теплові завіси тропік визначальною рисою тогочасної архітектури.

Живучи спільним мистецьким життям із Західною Європою, Україна й на цей раз приймає новий напрям у мистецтві всієї Європи - стиль бароко. Бароко в перекладі з італійської означає химерний, чудернацький. Так називають мистецький стиль, що панував в Європі з кінця XVI майже до кінця XVIII ст. Найбільш яскраво він утілювався в архітектурі: бароковим спорудам притаманні нагромадження розкішних прикрас, підкреслена декоративність, грандіозність.

Відмінні риси європейського бароко в українській архітектурі отримали яскравою своєрідності. Тому дослідники українських барокових споруд користуються визначенням українською, або козацьке, бароко. Найбільшою самобутністю відрізняються барокові споруди на землях Гетьманщини та Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи. Проте пам'ятки української барокової архітектури збереглися і в Західній Україні та в дерев'яному народному будівництві всіх українських земель.

Нові умови життя та соціального устрою з вищою шаром заможної козацької старшини створювали інші потреби, ставили нові вимоги до мистецтва, - так само як це було і в цілій Європі. Спокійні, виважені, логічні форми ренесансу, що спиралися на чисті форми античності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, гучного життя доби бароко потрібні були більш пишні, багаті, показовіша форми архітектури, просякнуті пафосом, надприродність, спіритуалізмом. Замість колишньої краси відтепер протиставляють силу, проти спокою - рух, замість гармонії - боротьбу. Тому в архітектурі з'являються розкішні декоративні фронтони, портали, ворота, переладовані важкими пілястрами, складними гзимсами, вигнутими і звивистими завитками - т.зв. волютами (слимаками) - і буйною орнаментикою.

Кобзар» Т. Г. Шевченка.

«Кобзар» — назва збірки поетичних творів Тараса Шевченка. В наш час під назвою «Кобзар» розуміють усі віршовані твори Шевченка, однак перші «Кобзарі» містили тільки деякі його поезії. Уперше «Кобзар» видано 1840 у Санкт-Петербурзі за сприяння Євгена Гребінки. У збірку ввійшло всього вісім творів. Після видання цієї збірки й самого Тараса Шевченка почали називати кобзарем. Навіть сам Тарас Шевченко після своїх деяких повістей починав підписуватись «Кобзар Дармограй». Зі всіх прижиттєвих видань творів перший «Кобзар» мав найпривабливіший вигляд: хороший папір, зручний формат, чіткий шрифт. В світі збереглося лише кілька екземплярів «Кобзаря» Т. Г. Шевченка 1840 року. 1844 року під назвою «Чигиринський Кобзар» вийшов передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». «Кобзар» 1860 року був надрукований коштами Платона Симиренка, з яким Тарас Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною в 1859 році в Млієві. Платон Симиренко — відомий в Україні цукрозаводчик і меценат виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Це видання було значно повніше попередніх: сюди увійшло 17 творів і портрет Тараса Шевченка. Того ж 1860 року вийшов «Кобзарь» у перекладі російських поетів. Це останнє видання «Кобзаря» за життя автора. У 1867 році видано «Кобзар», до якого, окрім згаданих вище поезій, входила більша частина творів періоду заслання. Ще більш розширеним було празьке видання «Кобзаря» 1876. Порівняно повне видання «Кобзаря» в Росії вперше було здійснено лише у 1907 році, потім у 1908 та 1910 роках. Станом на 1985 рік в Україні збірка виходила 124 рази загальним накладом понад 8 мільйонів примірників. Низка творів із «Кобзаря» перекладено на понад 100 іноземних мов.