Поняття етносу, етногенезу, менталітету.
Етнос - стійкий, природно сформований колектив людей, що протиставляє себе всім іншим аналогічним колективам, що визначається відчуттям компліментарності, і відрізняється своєрідним стереотипом поведінки, який закономірно змінюється в історичному часі. Кожен Е. у тій чи іншій мірі внутрішньо неоднорідний: всередині нього виділяються субетноси, консорции і конвіксіі, які можуть виникати і розпадатися, причому відчуття єдності етносу як цілого у їхніх членів не втрачається (див. Етнічна ієрархія). Група близьких між собою етносів становить суперетнос.
Етногенез - процес проходження суперетносів всіх стадій свого розвитку (фаз етногенезу), що протікає від моменту виникнення етнічної системи в результаті пасіонарного поштовху до її переходу в етнічний гомеостаз або зникнення. Процесами Етногенез. охоплені всі етноси, що знаходяться в динамічному стані. Етногенез. може бути обірваний в одній з фаз або при зміні однієї фази на іншу в результаті зсуву.
Ментальність - особливості психічного складу і світогляду людей, що входять в ту чи іншу етнічну цілісність. Ментальність. постає перед нами у вигляді ієрархії ідей, поглядів, уявлень про світ, оцінок, смаків, культурних канонів, засобів вираження думки, будучи суттєвою частиною етнічної традиції. Формується Ментальність. в ході етногенезу (у тому числі під впливом етнічних контактів).
Виникнення писемності в Україні (черти й різи, берестяні грамоти, графіті, кирилиця, глаголиця).
Т. Г. Шевченко – видатний український поет та письменник.
Тарас Григорович Шевченко - український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ, політик, фольклорист, етнограф, історик, з точки зору багатьох українців — духовний батько сучасного українського народу, людина, яка присвятила своє життя збереженню і поширенню самобутньої народної мудрості тісно пов'язаній з стародавньою православною козацькою культурою і звичаями України. Член Кирило-Мефодіївського братства. У творах на історичну тему показав боротьбу українського народу проти соціального й національного поневолення. Уже за першого періоду літературної діяльності (1837 — 1843) Шевченко написав багато високохудожніх поетичних творів. До ранньої творчості Шевченка належать балади «Причинна» (1837), «Тополя» (1839) й «Утоплена» (1841), що мають виразне романтичне забарвлення. Поетичним вступом до «Кобзаря» (1840) був вірш «Думи мої, думи мої», у якому, висловлюючи свої погляди на відношення поезії до дійсності, Шевченко підкреслив нерозривну єдність поета зі своїм народом. Визвольна боротьба українського народу проти загарбників і поневолювачів є основним мотивом у таких ранніх творах Шевченка, як «Тарасова ніч» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Гамалія» (1842). Драма «Назар Стодоля», створена на межі першого і другого періоду творчості Шевченка, є новим явищем в українській драматургії. По-новому звучать мотиви революційної боротьби у творах Шевченка періоду «Трьох літ» (1843—1845). Провівши 8 місяців в Україні, Шевченко зрозумів своє історичне завдання і свій обов'язок перед батьківщиною як прямий шлях безкомпромісної революційної боротьби. Перехід Шевченка до нового періоду літературної діяльності позначився в поемах «Розрита могила» (1843), «Чигрине, Чигрине» (1844) і «Сон» (1844). Поет написав ці твори під безпосереднім враженням від тогочасної дійсності в Україні. У грудні 1845 Шевченко написав цикл віршів під назвою «Давидові псалми» — перша його спроба переспіву й осучаснення біблійних текстів. Уміло зашифрованою формою псалмів поет засуджував тогочасний лад, надаючи старозавітним текстам зрозумілу для читача політичну спрямованість. Характерним для нового періоду творчості Шевченка є також вірш «Минають дні, минають ночі». У ньому поет пристрасно засуджує суспільну бездіяльність і пасивність та закликає до дії й боротьби. Цикл «Три літа» завершується «Заповітом», одним з найдосконаліших зразків світової політичної лірики. Поет і на засланні продовжував таврувати в своїх творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених Москвою народів. У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його «Кобзар» започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови.
