Існує безліч досліджень і гіпотез щодо виникнення назви Русь.
Версія 1
Одна з ранніх версій, що виводить найменування "Русь" від імені правої притоки Дніпра річки Рось у Київській області. В даний час непопулярна.
Версія 2
Існує багато гіпотез, які виводять назву "Русь" з іноземних джерел:
а) Є пропозиція взяти за вихідне поняття, утворилось етнонім "русь", слово "ведмідь", яке в багатьох західноєвропейських мовах має спільний корінь urs;
б) Фіни і карели словом руотси називали дружинників у варягів. У смисловий основі цього терміна лежали поняття "веслові люди", "гребні воїни", але він однаково ставився до слов'ян і шведам;
в) деякі дослідники виводять ім'я "русь" від латинського слова rus, що означає сільську місцевість;
Версія 3
В. І. Даль зафіксував у своєму словнику багато діалектних російських слів, похідних від того ж вихідного кореня "рус": руслень - пріполок за бортом, за який кріпляться ванти; русліна - бистрина, стрижень; руст - "вода йде рустом", це значить, вона йде потоком, струменем; власне ім'я Укр - "казкове чудовисько дніпровських порогів"; чоловіче ім'я Руслан, пам'ятне по пушкінській поемі;
Якщо "руса" - це "річка" - одвічне місце поселень наших предків, з якою завжди був так тісно пов'язаний їхній спосіб життя і вірування, "рус" - праслов'янська корінь, що утворив таке велике гніздо слів тільки в російській мові, Рус - вже напівзабуте міфічне дніпровське божество, то узагальнений етнонім "руси" або "русини" - здавна означало "що живуть на річках", "жителі річок", "річковий народ".
Версія 4
Виходячи з положень так званої ностратичної теорії, В. І. Паранін робить висновки: "по-перше, на півночі Європи існує група мов, на основі яких могло з'явитися назва Русь зі значенням" верхова "," південна країна ", це прибалтійсько-фінські мови, причому найвірогіднішою мовою-основою постає карельський, по-друге в цьому регіоні існують численні сліди існували в минулому систем територіальної організації суспільства, до однієї з яких сходить назва Русь.
Культурна діяльність братств.
У 80-х роках XVI ст. в українських містах стали поширюватися громадські організації православного міщанства - братства. Їх виникнення обумовлено прагненням міського населення, передусім середніх його верств, об'єднатися для захисту своїх соціально-економічних інтересів і боротьби проти насильницького окатоличення і полонізації. Статути братств передбачали прийняття вступають присяги, виборність старшин і їх звітності перед братчиками, регулярне проведення зборів. У ряді міст братства організовувалися на базі існуючих об'єднань городян - наглядачів за церковним майном.
В кінці 1585 українські міщани Львова розробили статут своєї організації - Успенського братства. Незабаром воно вийшло з-під юрисдикції місцевої церковної ієрархії і стало Ставропігійським (підлеглим безпосередньо вищої церковної ієрархії). Серед перших його керівників виділявся Юрій Рогатинець, ремісник-Сідляр і публіцист, відомий у Речі Посполитій і за кордоном.
Подібні організації стали виникати в передмістях Львова, а також в інших містах. В кінці XVI - початку XVII ст. вони з'явилися в більшості міст Галичини, Холмщини, Підляшшя. У 1589 р. організаційно оформилися братства в Рогатині і Красноставі, в 1591 р. - в Бресті та Городку, в 1592 р. - у Комарно, в 1594 р. - у Любліні, близько 1615 р. - у Києві (Богоявленського), а близько 1617 р. - в Луцьку (Чеснохрестське). На початку XVII ст. відзначалися активністю братства в Дрогобичі, Перемишлі, Більську, Холмі, Замості, Бережанах. Виникали братства також в окремих селах.
