Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних і дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію її існування. Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в часи “перебудови” ще у колишньому СРСР між союзним Центром і периферією, яку утворювали радянські республіки. Боротьба відцентрових і доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції “центру” перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала “збирати землі” навколо Москви.
Поступальний процес інтернаціоналізації економічного життя, який проявляться у зростанні обсягів світової торгівлі товарами, об’єктивно зумовлює диверсифікацію та підвищення значення міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин. Динамічний розвиок будь-якої національної економіки за сучасних умов значною мірою залежить від ефективної участі в роботі фінансових ринків, активної інтеграції у світове і регіональне фінансове середовище.
Для України питання інтеграції до Європейського Союзу – довгострокова перспектива. Інтенсифікація відносин із ЄС є необхідною умовою відновлення економічного зростання в Україні. Для України, яка взяла курс на стратегічну інтеграцію з ЄС, стабільність євро є важливим компонентом національної економічної політики, від якого залежать, наприклад, такі питання, як формування валютних резервів, залучення нових боргових зобов’язань на євроринку, зовнішньоторговельні розрахунки з європейськими партнерами. Дослідження проблем фінансової інтеграції у межах Співдружності Незалежних Держав актуально у зв’язку з тим, що Україна є асоційованим членом СНД. У рамках СНД у сфері валютно-фінансових відносин проробляється питання впровадження взаємної конвертованості національних валют і забезпечення їх вільного котирування на валютних ринках країн СНД.
Під регіональною економічною інтеграцією розуміють процеси об’єднання та структурного зближення національних економік окремих країн, що зумовлює появу спільного економічного простору. Особливо важливе значення має для країн інтеграція у тому випадку, коли вона сприяє структурній перебудові економіки. Коли до інтеграційного об’єднання з більш високим рівнем ринкового розвитку підключаються країни, які перебувають на стадії формування ринкової економіки або такі, що здійснюють глибокі економічні реформи, то це дає можливість останнім прискорити ринкові реформи й створити повноцінний місткий ринок.
Це особливо важливо для країн, які недавно почали процес інтеграції у світову економіку, до яких належить й Україна [11].
У сфері валютно-фінансових відносин проробляється питання впровадження взаємної конвертованості національних валют і забезпечення їх вільного котирування на валютних ринках країн СНД [11]. Також щодо ситуації на сьогоднішній час, то МВФ прогнозує різке скорочення економік СНД в 2009р., і валютні резерви України станом кінець2009 року складуть приблизно 28млрд.дол.
Експерти вказують на різну готовність держав СНД до інтеграції, що здійснюється на трьох різних швидкостях. Перший варіант інтеграції – СНД – це міжнародна організація політико-консультативного типу з відповідними військово-політичними обов’язками в рамках Договору про колективну безпеку. На другій швидкості відбувається економічна інтеграція більш вузької групи держав – Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії, Таджикистану, України. Максимальний рівень інтеграції у Росії та Білорусі.
Єдиний економічний простір – простір, що об’єднує територію учасників Договору про митний союз і Єдиний економічний простір – Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, на якому діють однотипні механізми регулювання економіки. Вони засновані на ринкових принципах і використанні гармонізованих правових норм, єдиній інфраструктурі й узгодженій податковій, грошово-кредитній, валютно-фінансовій, торговій і митній політиці, що забезпечує вільний рух товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Це визначення близьке до того, яке використо вується у Європейському Союзі. Різниця полягає в тому, що в ЄС уведена єдина валюта й існують конкретні критерії узгодження економічної політики.
Основними цілями формування Єдиного економічного простору є ефективне функціонування спільного (внутрішнього) ринку товарів, послуг, капіталу і праці; створення умов для ефективної структурної перебудови економіки в інтересах підвищення життєвого рівня населення і ін..
Максимальний рівень політичної та економічної інтеграції передбачався під час створення Союзу Росії і Білорусі і підтверджувався відповідним договором (Москва, 8 грудня 1999 року). Договір ознаменував новий етап інтеграційного процесу й утворення міждержавного співтовариства, що за юридичною формою порівнюється з Європейським Союзом. Основою інтеграційного процесу є не лише політична воля глав Білорусі і Росії. Зближення країн дозволило збільшити товарооборот між ними. Договір передбачав достатньо чітке розмежування повноважень між Союзом і країнами-учасницями. До виняткових повноважень Союзу належать створення Єдиного економічного простору і правових основ спільного ринку; єдина грошово-кредитна, валютна, податкова й цінова політика й ін.. Передбачено створення органів вищої влади. Це Вища державна рада, Рада міністрів, двопалатний парламент (Палата союзу і Палата представників), Суд, Рахункова палата. Крім Єдиного економічного простору, держави-учасники розробляють уніфіковане законодавство, що регулює господарську діяльність, у тому числі податкове законодавство, єдиний митнийпростір.
Планується поетапне введення єдиної грошової одиниці з одночасним створенням єдиного емісійного центру, а також бюджету. Відмова від національної валюти – серйозний крок як для Росії, так і для Білорусі. Єдиним емісійним центром залишиться Центральний банк Росії, і в цьому випадку Білорусь буде позбавлена частини повноважень у грошово-кредитній і валютній політиці. У країнах створилися різні системи ціноутворення: в Росії ціни формуються під впливом світових, а в Білорусі, у зв’язку з переважанням переробної промисловості над видобувною, ціни занижені, що дозволяє національним товарам успішно конкурувати на внутрішньому ринку і ринках країн СНД. У той же час заниження курсу рубля щодо білоруської валюти призводить до неконкурентоспроможності російських товарів. Тому об’єднання грошових систем для Білорусії на перших етапах пройде з більшими втратами, ніж для російської сторони, але в майбутньому переваги для обох сторін очевидні.
Процес розширення єдиного економічного простору набув нової сили з підписанням Білоруссю, Казахстаном, Росією, Україною Угоди про формування Єдиного економічного простору ЄЕП(Ялта, 19 вересня 2003 р.).
Першим етапом становлення ЄЕП має бути формування зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень, що передбачає незастосування у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів. На думку експертів із Групи німецьких консультантів при українському урядові, тоді, коли питома вага країн-учасниць ймовірного ЄЕП в українському імпорті зменшувалась, імпорт із Євросоюзу залишається стабільним (у межах 30–31 %) протягом останніх чотирьох років.
Основні принципи ЄЕП – забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили через кордони держав-учасниць, а також узгоджена макроекономічна політика і спільна політика в окремих галузях. Принцип вільного руху товарів передбачає зняття обмежень у взаємній торгівлі на основі уніфікації митних тарифів.
Отже, можна констатувати невисоку ефективність функціонування СНД і низький рівень його впливу на світову економіку. Це інтеграційне об’єднання за період свого існування не спромоглося навіть опанувати перший щабель інтеграційного процесу – зону вільної торгівлі, хоча рішень із цього приводу було прийнято немало.
Країни СНД усе більшою мірою реалізують свої економічні інтереси на ринках інших країн, поза межами об’єднання і при цьому вдаються до жорсткої конкуренції між собою на ринках третіх країн, що, безумовно, не сприяє розвитку інтеграційних процесів у межах об’єднання. Про те, що економічна інтеграція в межах СНД фактично не відбулася, може свідчити і той факт, що більшість країн СНД, незважаючи на наявність спільної угоди про зону вільної торгівлі, уклали між собою аналогічні двосторонні угоди, які також не діють у повному обсязі [11].
Вищого рівня валютно-фінансової інтеграції досягнуто у рамках країн Європейського Союзу. ЄС є одним із найяскравіших інтеграційних об’єднань сучасного етапу розвитку світового господарства. Багатоетапний інтеграційний процес європейських держав, їх політичний консенсус щодо трансформації грошово-валютних компетенцій на наднаціональний рівень стали фундаментом і запорукою введення єдиної валюти у межах спільного ринку країн Європейського Союзу. Пожвавилися дискусії щодо наслідування європейського досвіду в межах інших регіональних інтеграційних угруповань. Шляхом поступової лібералізації внутрішнього ринку товарів, послуг, робочої сили та капіталу Європі вдалося створити найпотужніший у світі спільний ринок, який об’єднав 370 млн осіб, створити низку наднаціональних інституцій, діяльність яких сприяє успішному досягненню поставлених завдань [13, 4].
Заснування Європейської системи центральних банків є важливим компонентом інституціональної конвергенції у сфері грошової політики. Проте компетенції у таких сферах, як, наприклад, фіскальна політика або регулювання ринку робочої сили, залишаються на національному рівні. Для
підвищення економічної політики у межах інтегрованого союзу ці елементи на наступних етапах інтеграції мають також бути перенесені на наднаціональний рівень [13, 83].
Країни ЄС проходять чітко розроблену і строго контрольовану поетапну інтеграцію в єдиний економічний простір на основі принципу усесторонньої конвергенції. У генезисі єдиного західно-європейського простору поступово залучаються все складніші форми конвергенції – від митнотарифної і техніко-технологічної до валютно-кредитної і господорсько-правової.
Мета макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції відповідає філософії Маастрихтського договору: учасники валютного союзу мають гарантувати, що країни, які передають компетенції з проведення грошової політики Європейському центральному банку, будуть здатними забезпечити тривалу економічну стабільність у спільному грошово-валютному просторі [13]. У процесі формування єдиного валютно-економічного простору необхідно зважати на те, що будь-яка економічна зона, яка створюється, повинна розглядатися як система, відкрита для зовнішнього економічного середовища. При цьому першочерговий режим преференцій, необхідний для досягнення кінцевого ефекту створення зони, повинен бути достатньо стійким щодо впливу зовнішнього середовища. Зовнішнім середовищем щодо ЄС або, що більш актуально на цей час, щодо зони євро, є як країни-претенденти в члени ЄС (буферна зона), так і решта країн (периферійна зона).
Єдина валюта євро – це валютний рубікон, перехід якого означає безповоротну трансформацію багатовалютної території ЄС в одновалютну територію євро, в “Євроленд”. Уведення єдиної валюти на певній території, з економічної точки зору, ставить питання оцінки ефективності подібної новації і наступного виділення оптимальних значень її параметрів – розміру території, механізму конвертації вихідних (національних) валют у комбіновану валюту, етапи і темпи заміщення старих валют новою валютою тощо.
Передбачалося, що євро стане другою найбільш важливою офіційною резервною валютою світової фінансової системи, а Європейський центральний банк займе достойне місце міжнародного міжнаціонального інституту, що регулює обіг “мультидержавної” валюти. Євро має значні резервипотенційних змін майбутнього європейського і фінансового ринків, трансформації багатовалютної міжнародної валютної системи в три чи навіть у двополюсну систему.
До числа економічних вигод від транскордонного обігу валют згідно із теорією оптимальної валютної зони Р. Манделла належить більш висока прозорість цін, зниження трансакційних витрат, зменшення невизначеностей для інвесторів, зростання конкуренції. Єврокомісія оцінила ці вигоди як достатньо відчутні – 0,5 % від сукупного ВВП.
До критеріїв оптимальної валютної зони належать рівень мобільності фактору праці, значна схожість виробничої структури, фаз кон’юнктури, рівнів інфляції, економічної політики, політичних та інших факторів [13]. Довгостроковий ефект введення євро повинен бути винятково позитивним. Макроекономічні характеристики європейської валютної системи – фіскальна дисципліна, низькі процентні ставки, зменшений валютний ризик та мікроекономічні ефекти на ринок облігацій – низькі операційні витрати, підвищена ефективність та ліквідність, безсумнівно, стимулюють активність продавців і покупців на приватних боргових ринках.
Проте якщо існують вигоди від введення єдиної валюти і централізованої грошово-кредитної політики, не можна уникнути й недоліків, наприклад стосовно адекватності реакції економік окремих країн. Вплив євро на банківський сектор на перших етапах має негативні риси. Банки змушені боротися за залучення депозитів, оскільки їх транскордонна міграція значно прискорюється. Крім того, банки змушені переналаштовувати свої внутрішні бізнес-системи на роботу з єдиною валютою. Хоча перестане існувати дохідний бізнес на операціях з обміну валют, але з’являться нові види торгівлі іноземними валютами (наприклад валютами “перехідної” економіки).
Євро потенційно розширює і поглиблює ринки грошових інструментів. Це короткострокові урядові й цінні папери центральних банків, комерційні рахунки, депозитні сертифікати, міжбанківські депозити, курсові процентні ф’ючерси, свопи, опціони тощо.
Отже, проаналізувавши особливості інтеграційних процесів у Співдружності Незалежних Держав, можна зробити висновок, що це інтеграційне об’єднання має невисоку ефективність і низький вплив на світову економіку. Набагато вищого рівня інтеграції досягнуто у межах Європейського Союзу. ЄС – це одне з найяскравіших інтеграційних об’єднань сучасного етапу розвитку світового господарства. Валютно-фінансова інтеграція у рамках ЄС є успішним прикладом політичного консенсусу європейських держав, що забезпечує успішне досягнення поставлених країнами європейського співтовариства цілей і завдань, а отже, становлення Європейського Союзу як однієї з найбагатших та найбільш економічно активної на міжнародному рівні зони у світі.
Ці висновки можуть стати підґрунтям для подальших досліджень механізмів фінансової інтеграції ЄС та СНД, матеріалами для майбутніх прогнозів динаміки і тенденцій розвитку.
